Більшовики і мільйонери. Більшість російських мульти-багатіїв зберегли статки і після приходу Радянської влади

Прізвища значних підприємців «розкуркулених» більшовиками в 1917 р., комуністична історія не дарма намагалася обходити стороною. Виглядає феноменом, але майже всі, справді найбагатші російські бізнесмени («ділові люди», як казали тоді) дивним чином прихід більшовиків пережили, подекуди – зберігши частку майна, а деякі ще й примудрилися нажилися з цього соціального катаклізму.

Заможний – ще заможніший.

Російська Імперія, так само як і сучасна Росія була державою абсолютно сировинною. Довідник «Россия 1913 год» свідчить – найбільшими експортними позиціями імперії у відповідний довоєнний рік були: пшениця (651,6 млн руб.), дерево та дерев’яні вироби (137,4 млн), льон (86,8 млн). Характерно – метал, кам’яне вугілля та сільгоспмашини Росія не експортувала – вона їх імпортувала. Стає очевидно, чому наріжним каменем більшовицького перевороту стала земля.

Проте, як не дивно, власники орних земель та лісів не були найбагатшими особами імперії і тому було кілька причин. По-перше, низька врожайність російського агропромислового комплексу (8,36 ц/га проти 23,6 ц/га у Німеччині) сильно зменшувала доходи російських аграріїв.

По-друге, землевласників було дуже багато й тому кожен з них мав вельми обмежене джерело прибутку. По-третє, власники найбільших земельних угідь продовжували вести неабияк розкішний спосіб життя, чим водночас зменшували свої статки і муляли очі малоземельним селянам.

Найбільші капітали в той час наживали зовсім в інших галузях економіки.

На 1914 рік перша десятка найбагатших осіб імперії за обсягом статків в золотих рублях виглядала так: Н. Второв (більше 60 млн.), родина Нобелів (60 млн.), родина Полякових (49 млн.), князь Абамелек-Лазарев (45 млн.), родина Морозових (більше 40 млн.), родина Вогау (41 млн.), Б. Каменка (40 млн.), родина Половцових (30 млн.), родина Рябушинських (біля 30 млн.), родина Гінцбургів (більше 25 млн.). А тепер парадокс – в аграрно-лісовій країні, серед найбагатших осіб і родин, жодна (!) не була пов’язана з АПК.

Найбільші статки імперії в ті часи наживали з промисловості, видобутку корисних копалин, торгівлі та банківської сфери. В тому числі – з кредитування панських економій та селянських господарств.

«Мукомельний король Росії» Ніколай Бугров, в його рідній Нижегородській губернії був багатший за всіх тамтешніх поміщиків. Вже тоді розумні люди бачили, що найбільш прибутки дає не сільське господарство, а його обслуговування (фінансове та технічне). Більшовики та есери в той самий час, дурили масам голови гаслом «Земля селянам!»

Другий парадокс полягає в тому, що жоден з перелічених російських багатіїв не постраждав від рук більшовиків. Князь Амабелек-Лазарев помер власною смертю у 1916 р. і його дружина майже зразу виїхала до Італії.

Ніколай Второв був на побутовому ґрунті застрелений в травні 1918 р. (коли влада вже півроку як належала більшовикам) в своєму робочому кабінеті. Всі інші – благополучно пережили Громадянську війну і померли за багато років просто від старості. Так само як десятки інших російських ділків.

Фінансові фенікси.

Цікавим виглядає не тільки те, що найбільші вороги більшовиків (за логікою) примудрилися вислизнути з їхніх пазурів, а й те що всі вони дуже швидко повернулися до улюбленої справи – бізнесу.

Нічого дивного в тому нема, син далеко не бідних батьків і добряче збагатілий на виробництві перших у світі стратегічних бомбардувальників, наш земляк Ігор Сікорський, на еміграції у США створив існуючу по сьогодні компанію «Sikorsky Aircraft Company», вертольоти якої стали символом В’єтнамської війни.

Гроші для стартового капіталу йому позичив товариш по еміграції – видатний піаніст і композитор Сергєй Рахманінов. Людям цього типу еміграція не страшна, свій головний капітал – голову і руки, вони мають при собі завжди.

Дещо в інакше розверталися на Заході колишні менеджери та фінансисти. Павєл Рябушинський і Степан Ліанозов у 1920 р. створили в Парижі «Російський торгівельно-промисловий та фінансовий союз» (Торгпром) для захисту інтересів російських підприємців-емігрантів. Очевидно – їхній фінансовий стан еміграція підірвала далеко не критично.

Доволі швидко відновив своє фінансове становище мільйонер і колишній міністр Тимчасового уряду Міхаіл Терещенко.

На основі закордонних відділень відновив діяльність «Російсько-Азійського банку» його власник, мільйонер Алєксєй Путілов.

Дійшло до курйозу. Ще до більшовицького перевороту Путілов входив до правління зареєстрованої в Лондоні компанії «Lena Goldfields», що керувала видобутком золота на копалинах в басейні ріки Лена (відомих завдяки Ленському розстрілу). Копалини були націоналізовані більшовиками.

Але вже за кілька років «влада робочих і селян» погосподарювала так, що для ефективного керування підприємствами «колишніх», ці підприємства стали масово віддавати у концесії іноземцям. Тож мабуть варто було подивитися на обличчя «борців за права трудящих», коли концесію на Ленські копальні отримала… та сама «Lena Goldfields» з до болі знайомими людьми у керівництві. Боротися «за права» більше не випадало – тепер за цим слідкували «хлопці з чистими руками» із ОГПУ.

Мільйонер Алєксєй Путілов взяв у концесію в радянської влади власні золоті копальні

Очевидно, російські ділки виїхали на Захід не з пустими руками – поки більшовики боролися з земельною аристократію, «мільйонщики» вивезли значну частину своїх капіталів. Як так сталося? Відповідь очевидна. Крупні бізнесмени у всіх країнах уміють дуже тверезо оцінювати ситуацію і мають звірячу чуйку – саме тому вони й досягають таких висот.

Ці люди дуже гарно знали становище в Росії, ба-більше, свій народ вони розуміли набагато краще за політиків, позаяк багато спілкувалися з ним безпосередньо «в полі». Відчуваючи, що ситуація загострюється все сильніше, вони завчасно вивели з країни свої гроші, залишивши «владі робочих і селян» будинки, копалини, домни та верстати, мовляв – керуйте хлопчики. Якщо хисту вистачить…

Та були й інші причини. Про плани більшовиків російські ділки могли мати, що називається, «інсайд» прямо з керівництва РКП(б). Треба згадати, що чотири дяді Льва Троцького були успішними банкірами та біржовими гравцями, а одного з них, мільйонера Абрама Животовського після «червоного жовтня» відверто звинувачували у фінансуванні партії Леніна-Троцького. По ділових і не тільки, справах з Животовським був пов'язаний крупний бізнесмен, управляючий московської філії «Siemens-Schuckertwerke» і майбутній радянський нарком Леонід Красін.

Радянський нарком Леонід Красін був управляючим московської філії «Siemens-Schuckertwerke»

Банкірською справою у США займався й рідний брат Якова Свердлова. І це – далеко не поодинокі приклади наближеності великого капіталу до «борців з капіталом».

Мільйонери-залишенці.

Звісно, далеко не всі російські ділки виїхали на еміграцію, з різних причин певна їхня кількість залишилася в Росії. Історія любить іронію. Німець Макс Марк, син мільйонера Гуго Вогау, залишився в СРСР, вступив до комуністичної партії, брав участь у Громадянській війні, а після – був крупним радіоінженером. Доля його трагічна – у 1937 р він був заарештований НКВД та розстріляний й як німецький шпигун.

Але під червону сокиру потрапили далеко не всі. Один з нащадків колись нечувано багатого й впливового клану Морозових – Алєксєй, ще у 1900 р. відійшов від справ і зайнявся колекціонуванням фарфору, гравюр і ікон. Після більшовицького перевороту його колекція була націоналізована, у будинку колишнього фабриканта було створено Музей фарфору, хоронителем якого Алєксєй Морозов залишався до своєї смерті у 1934 р.

Ще більш захоплюючою виглядає доля колишнього управляючого Сибірського торгівельного банку мільйонера Владіміра Тарновського. Залишившись в «країні рад», він доволі швидко опинився на радянській службі – за фахом.

Саме Тарновському належала ідея відродження Держбанку СРСР і провадження золотого червінця, який в часи НЕПу став практично вільноконвертованою валютою. Змінивши низку посад в Наркоматі фінансів, 59-річний Тарновський у 1929 р. був «вичищений по першій категорії», тобто без права роботи в державних установах, пенсії та вихідної допомоги.

Але покарання не тривало довго, невдовзі Тарновський був повернутий на службу, але вже не у Наркомфін. Знову хмари згустилися над колишнім мільйонером у 1935 р., коли як колишнього дворянина та офіцера його приговорили до висилки у Північний Казахстан.

Та зразу ж по вироку вдарили громи й блискавки з боку уряду СРСР і банкір був негайно виправданий. Колишній капіталіст примудрився пережити всі хвилі сталінських репресій та самого Сталіна, і помер в березні 1954 р. Як йому вдалося так уціліти? Мабуть не дарма сучасні олігархи люблять приказку «не май сто рублів – май сто друзів».

Як більшовики з мільйонерами потоваришували.

Виконувач обов’язків начальника контррозвідки Петроградського військового округу підполковник Борис Нікітін влітку 1917 р. звинуватив партію більшовиків у роботі на німецьку розвідку і назвав конкретний канал фінансування – швецький банк «Nya Banken», керований фінансистом Улафом Ашбергом.

Так це було чи ні, але згаданий банкір залишив добрячий слід в історії. До кінця 1919 р. більшовики фактично опинилися в економічній блокаді, задля розірвання якої, уряд РРФСР підписав Тартуський мир з Естонією.

Територіальні поступки, 15 млн руб. золотом і лісова концесія на теренах Росії в 1 мільйон десятин свою справу зробили – Естонія стала каналом зв’язку між більшовиками і світом. По каналу зразу ж потекли в один бік – золото та цінності награбовані більшовиками в Росії, а в протилежному – зброя для Червоної армії та харчі.

Золото та цінності з Естонії потрапляли до Швеції де реалізовувалися через банки «Shell & Co» та… «Nya Banken» Улафа Ашберга. За словами «офіційного друга СРСР» від Леніна до Горбачова, американського бізнесмена Армада Хаммера, комісійні на операціях з золотом могли становити до 30%. І це – лише на легальних операціях.

Згадані банки були далеко не єдині, що працювали на благо «країни рад». Спостерігалася дивовижна ситуація – фінансові інтереси більшовиків стали обслуговувати… пограбовані тими самими більшовиками російські банкіри-емігранти.

Один з ділових партнерів Ашберга, вже згаданий дядя Льва Троцького Абрам Животовський в Стокгольмі створив синдикат до якого увійшли члени правлінь ліквідованих більшовиками «Банку для зовнішньої торгівлі», «Сибірського банку» та голова «Азовсько-Донського банку» Борис Каменка – один з найбагатших осіб імперії.

Синдикат виконував різні оборудки для більшовицького уряду. Працював і в протилежному напрямку – у 1918 р. продав англійцям активи російського «Сибірського банку», які більшовики англійцям мусили компенсувати. Американський дослідник Ентоні Саттон стверджував, що тільки компанії «Russo-Asiatic Consolidated Ltd.» більшовики виплатили 3 мільйони фунтів стерлінгів, як компенсацію за майно втрачене в Росії в наслідок націоналізації.

Борис Каменка – один з найбагатших осіб імперії увійшо у синдикат, який виконував різні оборудки для більшовиків

Ще одною фігурою, що виконувала фінансові доручення більшовиків на Заході був колишній директор «Російсько-Французського банку» Дмітрій Рубінштейн – фігура одіозна, відома через обслуговування інтересів Григорія Распутіна.

В документах німецької і польської поліції фігурували повідомлення про його численні контакти з представниками більшовиків, в т ч – з Леонідом Красіним. З останнім зустрічався також згаданий вже Алєксєй Путілов – діловий партнер Абрама Животовського ще з часів царату.

Цікава історія Алєксандра Половцова – людини з першої десятки найбагатших родин імперії. Син заможного промисловця, він робив кар’єру дипломата і так само як Алєксєй Морозов, захоплювався колекціонуванням.

Після лютневої революції він вийшов у відставку і став директором Музею та художньої школи Штиглиця й по сумісництву – першим директором Павловського палацу-музею. У 1918 р. – перебрався до Фінляндії, звідти – у Париж і там відкрив антикварний магазин.

Все б добре, але фахівці стверджують, що предмети, яким торгував Половцов, раніше належали до колекцій російських музеїв. Сам він вивозив ці предмети за кордон поки була можливість, чи згодився працювати агентом з продажу предметів мистецтва вкрадених більшовиками – лишається тільки здогадуватися.

Більшовицькі капіталісти.

18 серпня 1922 р. в Москві для роботи з іноземним капіталом був створений Російського комерційний банк (Роскомбанк). Генеральним директором банку став Улаф Ашберг. Президентом в РРФСР – вже згаданий Владімір Тарновський.

До роботи Роскомбанку долучилися банкіри-емігранти: голова «Московського купецького банку» А. Шлезингер, члени правління банку «Юнкер», тощо. Чим займався Роскомбанк? Та всім тим самим – реалізацією на заході предметів мистецтва, коштовностей і золота з Росії та фінансував закупівлю харчів для «першої держави робочих і селян».

Ашберг від радянського уряду отримав концесію на організацію акціонерного банку короткострокового кредитування, плюс, Роскомбанк міг здійснювати практично всі операції аналогічні операціям Держбанку (крім грошової емісії). Простіше кажучи, Ашберг і його партнери отримали право використовувати золото більшовиків, як їм заманеться.

Історія Роскомбанку закінчилася у 1924 р., перетворенням його на «Внешторгбанк», при чому і Ашберг, і банкіри-емігранти були з посад звільнені за фінансові зловживання, простіше кажучи – за численні крадіжки золота червоних. Президент банку Тарновський, як пам’ятаємо, після того практично не зазнав репресій. Парадокс на парадоксові.

Генерал Денікін в своїх мемуарах ледь не плакав через те, що білий рух взагалі не підтримували крупні російські ділки. Борис Каменка, наприклад, відмовився зайняти посаду міністра фінансів в уряді Врангелевського Криму.

Але для співпраці з більшовиками той самий Каменка перепон не бачив – співпраця була вигідна і йому, і більшовикам. І це ми ще не згадали про контакти емігрантів-мільйонерів з червоною розвідкою. Колишній капіталіст Сєргєй Третьяков у війну був скараний нацистами за… роботу на Іноземний відділ НКВД.

Дослідження повідомляють – 26,3% населення України наразі бажає націоналізації майна олігархів. Можна побажати успіху, але зауважити, нічого хорошого з того не вийшло навіть у більшовиків.

більшовики бізнес росія історія