Від Бесарабки до Марїнського парку. Знакові місця Революції перетворять на Територію гідності

Плани, плани...

До участі в міжнародному конкурсі на створення в центрі Києва «Території гідності» надійшло 478 заявок із 40 країн, переважна більшість – від українських учасників. Але наразі лише п’ята частина «матеріалізувалася» в конкретні проекти. Є навіть заявка від бюро світової архітектурної зірки Захи Хадід.

Офіційна сторінка конкурсу тут

Етичний кодекс подібних конкурсів передбачає анонімність його учасників. Утім інтрига триматиметься не довго: останній день прийому проектів - 28 лютого. А 30 травня міжнародне журі назве проекти-переможці. Головний архітектор Києва, він же голова журі, Сергій Целовальник обіцяє представити на суд громадськості всі проекти, які відповідають вимогам конкурсу; з березня планується пересувна виставка, яка стартує на майдані Незалежності і побуває в найбільших містах України.

Сьогодні вже зрозуміло, що незалежно від того, наскільки вдалим чи навіть геніальним буде проект, він має одну фундаментальну ваду – він не на часі, бо в країні йде війна. Можливо, коли відплачемо і переможемо, зрозуміємо потребу бачити в серці столиці монумент не тільки Небесній сотні, а й Небесним тисячам, які полягли у війні за Україну.

Справа в тому, що сама ідея розроблялася минулого літа. Після десятків широких фахових дискусій вирішено було не просто встановити пам’ятник загиблим майданівцям, а реконструювати під ідею меморіалізації Революції гідності усю центральну частину Києва, загалом 70 гектарів.

Багатовимірний, грандіозний проект, про який радянський класик міг би сказати: «Я планов наших люблю громадье, размаха шаги саженьи». З іншого боку, натоді це був здоровий довготривалий план, розрахований, ясна річ, на мирний час.

Кітчеві памятники епохи Омельченка, найімовірніше, будуть демонтовані

Крім проектування монументу героям Небесної сотні, міжнародний конкурс було оголошено за ще трьома номінаціями - «Міжнародний культурний центр «Український дім на Європейській площі», «Багатофункціональний музейний комплекс «Музей Майдану (Музей Свободи)» та «Громадський простір Майдану і центрального ядра міста».

Від початку оголошення конкурсу ситуація в країні настільки змінилася, що нині всі, включно з його організаторами, визнають: проект доведеться відкласти. І всі опитані нами фахівці – члени журі та члени громадської ради зі створення Території гідності – висловлюються проти реалізації проекту «частинами».

«Можливо, буде рішення на щось тимчасове, я про це можу говорити лише як про гіпотезу. Однак це ризикований процес і ми будемо наполягати на тому, щоб був втілений лише якісний і вартісний проект», - акцентує культуролог, викладач НАУКМА Владислава Осьмак.

Пам’ятник не «до дати»

У розмові з нами Сергій Целовальник скаржиться на тиск обставин: «Громадські активісти і керівництво різних рівнів бажає якомога швидше поставити пам’ятник Небесній сотні, поставити абищо, головне – до річниці».

Підганяти відкриття пам’ятників до певних дат пан Целовальник називає брутальною радянською традицією і нагадує, що в Нью-Йорку меморіал на місці зруйнованих хмарочосів Всесвітнього торгового центру постав через десять років після трагедії 11 вересня.

«Меморіал – це у певному сенсі знак національного катарсису. Якщо такий пам’ятник виявиться «формальним», він просто не виконає свого призначення», - слушно зауважує головний архітектор Києва.

Такою є солідарна думка усіх серйозних фахівців. «Треба зрозуміти, що ткнути пальцем на карту і зажадати «давайте тут ставити монумент», - недолуго.

Це нагадуватиме «реконструкцію» Майдану в 2001 році, коли навалили купу статуй і фонтанів, натикали аби-чого будь-куди - і маємо тепер Майдан, який аж ніяк не є зразком нормальної монументальної творчості, - нагадує відомий києвознавець Михайло Кальницький, член колегії Головної Ради Українського товариства охорони пам’яток історії та культури. - Міжнародні сили і були запрошені до конкурсу для того, щоб фахово розглянувши ситуацію, зваживши на ті складнощі, які є у центрі Києва, з усіма його обмеженнями, могли сказати, де і що можна грамотно зробити. Тобто зараз ми говоримо не про конкурс проектів, а про конкурс ідей».

Ситуація складна ще й тим, що всі трагічні події минулої зими відбувалися не за містом, а в самому центрі, додає Сергій Целовальник. Тобто стоїть задача не тільки творча, з меморіалізації, а й інженерно-архітектурна, проект мусить врахувати функціональне навантаження цієї частини міста, зокрема транспортно-комунікаційне.

Якщо ризикнути подати задум спрощено, то це виглядатиме приблизно так: докорінна реконструкція, модернізація частини Хрещатика, включно з майданом Незалежності, Європейською площею, частиною Інститутської вулиці; головний пам’ятник Небесній сотні стане гармонійною частиною цього архітектурного ансамблю; інші місця, де гинули повстанці (у Маріїнському парку, на Михайлівській площі), планується теж меморіалізувати.

«Слово «меморіал» я б подавала щонайменше із коментарями, - розтлумачує Владислава Осьмак. - Ідеться радше про меморіалізацію, тобто пам’ятання. На місцях, де загинули люди, де відбувалися найважливіші події, має бути зроблено щось, що зробить ці місця інакшими, щоб вони вирізнялися.

Не можна зараз точно говорити, що там буде – табличка, камінь, напис, мала архітектурна форма, дерево, - але все це має бути уніфіковано по всій території від Маріїнського парку до Михайлівської площі, має бути виконано в одному стилі, мати спільну ідею. Маємо дочекатися конкурсних робіт і тоді вже побачимо».

В ідеалі, Майдан матиме цілковито інший вигляд. Найвірогідніше, кітчеві пам’ятники епохи мера Омельченка звідти зникнуть. Не виключено, що й критикована киянами колона, увінчана дівчиною-чи то українкою, чи то загалом слов’янкою. «Ці моменти, думаю, будуть переглянуті. Автори проектів, мають право надати пропозиції щодо демонтажу, перенесення тощо. Обмежень не встановлено, ми чекаємо на досить несподівані, сучасні ідеї», - говорить член журі, голова Спілки архітекторів України Володимир Гусаков.

Список журі конкурсу дивіться тут. Склад ради громадських експертів конкурсу дивіться тут.

Усі саморобні памятники на місцях, де загинули майданівці передадуть у музей Майдану

Єдине, про що сьогодні можна говорити напевно, так це те, що центр столиці буде звільнено від кіосків, МАФів та інших дрібних торговельних точок. «Наливайки» та ятки з сувенірами будуть викинуті подалі від місць пам’яті. Також напевне половина Інститутської, яка вже переназвана в алею Героїв Небесної сотні, і надалі буде закрита для автотранспорту.

Про революційний поспіх

Навіть до визначення проектів-переможців конкурсу зрозуміло, що цей грандіозний задум коштує мільйони доларів. Яких у держави немає і найближчими роками не буде. Раніше для фінансування проекту планували створити благодійний фонд, який би акумулював пожертви від спонсорів та благодійників.

«Якщо спиратися на світовий досвід, то схема фінансування виглядає так: бюджетні кошти - до 30%, решта – благодійництво», - розповідає Сергій Целовальник. І сумно додає, що «це в ідеалі», бо «всі розуміють, в яких обставинах опинилася країна». Та навіть до війни, каже, важко було говорити про реалізацію великих проектів, «у Києві є безліч дитячих садків і шкіл, які мали бути побудовані ще 20 років тому, але вони досі не побудовані».

Разом з тим чим ближче до річниці до розстрілів на Майдані, тим гучніше лунають голоси про потребу «хоч якось увіковічнити». Якщо складно з меморіалом, то давайте зробимо хоча би музей.

«Україна зараз дуже обмежена в коштах. Багато хто вважає, що варто було б спершу реалізувати музей. Про це варто подумати», - розмірковує Михайло Кальницький.

Поки одні думають, інші – діють. 6 лютого група депутатів різних фракцій, зокрема Юлія Тимошенко, Єгор Соболєв, Володимир Парасюк, Михайло Гаврилюк та інші, зареєстрували у ВР законопроект, яким пропонують створити музей Майдану в Жовтневому палаці.

Для цього треба, на думку ініціативної групи, тільки передати Жовтневий від Федерації профспілок у державну власність. Ініціативу оплесками підтримала фейсбукова громадськість та Інститут національної пам’яті.

Ми не сперечаємося з суттю пропозиції, хоч, на нашу думку, доречнішим музей був би у згорілому Будинку профспілок.

Ми лише дивуємося, навіщо оголошувати міжнародні конкурси, якщо всі питання так легко вирішувати постановами Верховної Ради?

Не виключаємо, що в запалі революційної сверблячки автори законопроекту просто не знали, що міжнародний конкурс оголошено і в цій номінації також. У будь-якому разі, поданий ще до закінчення конкурсу законопроект виглядає, м’яко кажучи, несолідно й анархічно.

Давайте все-таки почекаємо. Якщо не кінця війни, то хоч кінця конкурсу

революція меморіал місто київ історія