Як кунґ-фу панда Америку гвалтувала (про новий роман Чака Палагнюка)
…Усі жахіття світу народжуються в голові обивателя: адже щоранку за вікном той самий пейзаж – без жодних ознак «світової кризи» чи «міжнародного тероризму», тому вигадати чергову страшилку – ось завдання для справжніх мічурінців з політологічного городу!
Автор: Iгор БОНДАР-ТЕРЕЩЕНКО
Знання того, що сама по собі паніка ірраціональна, і лише ігноруючи вищезгадані проблеми, ти створюєш відповідну атмосферу в суспільстві, живить також письменницьку творчість.
До теми «світової кризи» наші письмаки ще приглядаються, натомість мильну бульку «війни з тероризмом», яка на політичній кухні давно луснула, вони активно видмухують у своїх творах.
Тому не дивно, що в літературі подекуди досі існує мода на спокусливий «арабський слід», яким успішно пензлює чимало авторів, активно експлуатуючи пам’ять про наслідки трагедії 11-го вересня. Але з авантюрною фабулою роману «Карлик» трохи інакше.
Стійка популярність автора цього роману змушує видавців реагувати на читацькі запити вельми оперативно, часом не зважаючи на надлишкову «калорійність» виданого продукту.
Адже не секрет, що Чак Палагнюк (відомий після "Бійцівського клубу" в Україні як Чак Поланік) – письменник творчо-безперебійний, і одночасна поява в сусідній Росії одразу трьох його романів – «Колисанка», «Задуха» і «Невидимки» – неабияк підхльоснули видавців також на історичній батьківщині письменника, тобто в Україні (звідси родом дід Палагнюка).
Слід зауважити, що у великих дозах це екстремальне чтиво часом неабияк стомлює. Але на кожен товар є свій купець, і наразі не лише безпрецедентний переклад українською нового роману «Карлик» відомого американського письменника Чака Палагнюка, виданого харківським «Фоліо» раніше за англомовний оригінал, змушує приглянутись до чергового бестселера автора культового «Бійцівського клубу».
До речі, у згаданому «клубному» романі, якщо згадаємо, проти Америки діяли місцеві терористи-любителі, такі собі знуджені «білі комірці», які змагалися з ненависною Системою.
Натомість у романі «Карлик» усе набагато складніше, адже зайди-терористи змагаються не з американською бюрократією, а з самою Америкою.
Себто в живих не залишиться ніхто: ані «комірці», ані «голова» вищезгаданої Системи.
Мабуть, недаремно автор «Карлика» взяв за епіграф до роману вираз Адольфа Гітлера про те, що «володарем майбутнього є тільки той, кому належить молодь».
Адже славні часи елітарного «Бійцівського клубу» давно минули – роман став голосом кислотного покоління молодих розбишак, але навряд чи відповідає сьогоднішнім сподіванням юних антиглобалістів.
Ось чому за сюжетом у новому романі Палагнюка руйнувати ненависну державу (а не локальну бюрократичну Систему) до Америки прибуває команда азіатських професіоналів, готова до виконання операції «Хаос», в результаті якої «оплот світової демократії» нарешті впаде і настане глобальне потепління міждержавних стосунків, запанує справедливість, а міжрасова любов стане правити світом, відкинувши такі міщанські стандарти як національна ідея.
Ось така романна фантазія про десант до ситої Америки банди малолітніх – китайських? корейських? – агентів, які, будучи прислані під виглядом студентів за обміном з певної тоталітарної держави, були прийняті в американські родини, де й взялися за виконання свого смертоносного плану.
Стилістично усе це виглядає, як романний потік свідомості ламаною англійською з-під пера малописьменного азіатського підлітка, в чиїй мові «мінімальна кількість особових та присвійних займенників, замість яких майже завжди використовується прикметник «власний», а слова «Бог» та «Господь» пишуться з маленької літери, натомість «Божество» – з великої».
Насправді ж це лаконічні звіти й сухі депеші головного героя на прізвисько Карлик, чий телеграфний стиль почасти нагадує творчість японського письменника-радикала Рю Муракамі і для мілітаризованої свідомості якого навіть «iти» означає «здійснювати марш-кидок».
При цьому вся краса світу на кшталт «квітів» для нього – лише «рослинні геніталії».
Блискавично-вбивчий Кидок Кобри, Смертельний Копняк Гігантського Лелеки, Удар Слонячої Ноги, а також Маневр Хтивого Кролика і Випад Боксера Панди – ось лише дещиця бойових прийомів, якими володіють карлики-терористи. Нагадує про "Стиль П'яного Кулака", яким хвалилися один перед одним шестикласники 90-тих.
Вони по-своєму романтичні, ці безжальні прибульці з тоталітарного раю своєї батьківщини, адже полюбляють цитувати революціонера Бакуніна - мовляв, «пристрасть до руйнування є водночас і творчою пристрастю».
Тому суцільні «лясь-трісь», «вжик-стриб» і «драп-шарп», які лунають у їхніх головах, і якими захаращені депеші головного героя, часто-густо перемежаються з афоризмами Адольфа Гітлера, Фіделя Кастро і чомусь Оскара Уайльда. Цікаво, в якій школі східних бойових мистецтв вчать цитатам iз куртуазних маньєристів?
Хай там як, але через засилля марок стрілецької зброї, рецептів отруйних речовин і засобів масового ураження, присутніх мало не на кожній сторінці «Карлика», забуваєш про будь-яку жанрово-стилістичну чистоту.
В ідеологічному сенсі в романі теж мало чого оригінального: автор вкотре розвінчує міф про хвалену Американську Мрію засобами масової істерії у вигляді небезпеки «міжнародного тероризму».
Лише десь посередині книжки розумієш, що перед тобою сатира не лише на відповідну модель задурювання спецслужбами обивательських голів, але й ліричне глузування з самих терористів. Ось вони, прислані влаштувати масове побоїще, потрапляють у нормальні американські родини, де немає справжніх господарів ненависної американської Системи.
І що? Люди для агентів-оперативників – лише об’єкт для знищення, будь-які людські почуття в них атрофовані, а смак несподіваного поцілунку в ході сюжету асоціюється хіба що зі складом губної помади, зубного порошку й спожитого сніданку. Безкінечне «олово, титан, вольфрам», яким прибульці визначають не лише американську цивілізацію ерзацу, але, мабуть, усе в цьому світі, заступають будь-яку іншу лірику почуттів.
Простягають їм руку для привітання, а вони одразу міркують, якби краще під дихало садонути чи в зад копнути. Хоч і не виказують цього, лише подумки виконуючи накази закладеної в них знищувальної програми – знайти і знищити, втертися в довіру й ліквідовувати світ жирних імперіалістичних свиней.
У нових родинах до них уже і боком, і раком, і казочку про американську демократію розкажуть, і пісеньку про національну безпеку заспівають, а злобні дітлахи тільки й чекають, коли в горло панам-добродіям буде можна вчепитися. Коротше, терористи – що з них узяти?
Але в будь-якій програмі часом трапляються збої.
Саме так можна назвати те, що сталося між головним героєм роману і однією з його потенційних жертв, коли Карлик, нарешті, виріс і став Бетменом, Міцним Горішком і навіть Людиною-Павуком.
Чак Палагнюк. Карлик. – Х.: Фоліо, 2009. – 350 с.
Чак Палагнюк. Карлик (уривок)
Колеги-оперативники штовхаються купкою посеред пасажирів, щоб забрати багаж; члени заздалегідь визначених родин-приймачів широко розводять руки і кажуть: «Обнімімося усі разом!»
Агент Саша. Агент Вігор. Їм у руки втулили повітряні кульки на сріблястих поворозках. На одній написано «Ласкаво просимо в гості до Ісуса!», а на другій – «Усміхайтесь!».
Ще один паперовий пакунок. Ще одного агента оповили обійми американських рук. Кожен американець намагається крадькома обнюхати та обдивитися кожного оперативника своїми зміїними очицями, наче вишукуючи дещицю іноземного ґрунту або закордонний мікроб-збудник небезпечної хвороби.
Члени родин, що приймають, та колеги-оперативники поволі йдуть, віддаляючись, аж поки не щезають в отворі вхідних дверей аеропорту, прямуючи туди, де вже чекають автомобілі. Знадвору чуються їхні гудки. Усі автомобілі величезні, як хата.
Наразі починається перша фаза операції «Хаос».
Цей агент насилу натягує через голову темну тканину футболки, насуває її на плечі, розправляє до талії, потім – до колін і нижче колін. Край вузенького рукава звисає аж до ліктя. Слово «Ісус» теліпається в промежині. Комір такий великий, що охопив шию та одне плече цього агента.
Захеканий корово-батько каже:
- Коли ти виростеш, вона стане тобі саме враз. – І додає, дихнувши фтористим смородом: – Ось, тримай, – і подає цьому агентові ганчірку, приклеєну до дерев’яної палички. Це – американський прапорець завбільшки з носовичок. Біло-червоно-блакитний.
Оперативник «я» стискає пальцями дерев’яний патичок, наче він – стебло смердючої бур’янини. Вимахує строкатим папірцем, відганяючи від себе сморід, що йде від приймаючої родини. Штин маргаринових жирів. Сморід хімічного шампуню для волосся. А американські готівкові гроші смердять просто незносно.
Велетенський корово-батько бере й піднімає свою руку зі щільно стуленими й випрямленими пальцями – наче збирається присягу приймати. Губи батька ворушаться, і він каже:
- Ми – не просто родина. – Рот батька вибухає криком: – Ми – команда!
Тепер і мати-приймачка згинає кінцівко-ноги, наче для стрибка, та гепає долонею по долоні батька. Лунає гучний ляскіт. Матір-приймачка вибухає криком: «Ми – команда Кедр!»
Раптом з’являється чудовий присмак родини господарів, присмак рідкої і солоної американської крові на гарячому язиці оперативника «я». Цей агент уже подумки вгризається в плоть цієї придохлої та розпещеної американської родини. Г
олодна слина заповнює рот, змушуючи оперативника «я» ковтнути її. Облизую язиком свої губи. Доторкуюся до кутнього зуба з ціаністою ампулкою. Цьому агентові було б украй приємно похрустіти кістками родини-приймача, розгризаючи їх зубами. Живіт бурчить.
Скоро ці виродки кричатимуть криком, широко роззявивши роти, і харкатимуть кров’ю. Скоро американські недолюдки помруть. Це буде вища кара.
На бирці коміра Ісусової футболки, подарованої цьому агенту, написано: «Зробено в Китаї».
На стеблині-патику американського прапорця написано: «Зроблено в Китаї».
Оперативник «я» у власному черепі подумки промовляє вислів того перекинчика-єврея Роберта Оппенгеймера, творця атомної бомби: «Я став самою Смертю, руйнівником світів». Потім цей агент сліпучо посміхається родині-приймачу. Рот оперативника «я» зображує навмисне широку посмішку, щоб було видно всі численні зуби – гострі й білі.
Ще одна цитата: «А це – щоб краще їсти вас, мої любі».
В оперативній голові знову лунає: «Я став самою смертю…»
Мати-курка каже:
- Ми зробимо з тебе американця… – автомобільні ключі дзеленчать, дзьобоподібне підборіддя без кінця сіпається, і матір-приймачка додає: – Присягаю Всевишнім Господом, ми помремо, але американця з тебе зробимо.
