Російські серіали: українці люблять мелодрами, а країна виробник значення не має

Російські серіали в українському ефірі викликають гарячі дискусії. Громадські активісти і політики переконані, що їх значна кількість а нашому ефірі це наслідок «відкатів», які отримують топ-менеджери каналів від виробників серіалів. Представники індустрії переконують, що показують російський продукт, бо він популярний.

ТЕКСТИ спробували розібратися в рейтингах і механізмах функціонування ринку телесеріалів.

Новий закон про суттєве обмеження російської кінопродукції та повну заборону продукції, яка пропагує силові відомства Росії з дня на день вступить у силу. Принаймні юридичних перепон для його впровадження не існує.

Закон ще не опублікований, голосування відбувалося сумбурно але наші джерела у парламенті стверджують, що документ, який підпише спікер ВР Гройсман вводить три обмеження:

1. Заборона на трансляцію кінопродукції яка вихваляє російські армію, спецслужби, різні спецнази, каральні органи тощо і яка виготовлена після 1991 року.

2. Заборона на увесь виготовлений в Росії кінопродукт починаючи з 2014 року, тобто фактично з моменту військового нападу на Україну. Це свого роду економічна санкція.

3. Заборона на показ фільмів у створенні яких брали участь особи (актори, режисери, музиканти тощо), які виступали проти України. Під цю заборону підпадає кінопродукція не залежно від країни виготовлення. Якщо, наприклад Пореченков зніметься у французькому фільмі, то цю картину в Україні не покажуть.

Ні для кого не секрет, що роками триває ситуація, коли російського кінопродукту на українських телеканалах значно більше, ніж будь-якого іншого іноземного чи свого власного.

«Цілком очевидно, що наші телемагнати або отримують величезні відкати за показ російського контенту, або керуються геть не комерційними інтересами, а свідомо накидають українцям так званий "російський світ". Найпевніше, й перше, й друге», — вважає член Експертної комісії з питань розповсюдження і демонстрування фільмів при Державному агентстві України з питань кіно Сергій Оснач.

Кампанія за заборону російських серіалів почали громадські активісти.

Саме ця Комісія має повноваження видавати або відмовляти в державній реєстрації та видачі державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування на території України фільмів.

У коментарі Forbes Костянтин Стрюков, директор рекламного агентства Vizeum (холдинг Dentsu Aegis Network Ukraine), який раніше (в 2010-2013 роках) був генеральним продюсером нішевих каналів Inter Media Group:

«Українські мовники платять за одну серію російського серіалу 70-120 тисяч доларів. Водночас, західні серіали продають на український ринок за смішні, порівняно, 5-10 тисяч доларів за серію».

Водночас Сергій Дем’янчук, який працював продюсером кількох українських телеканалів, а також свого часу відповідав за стратегічний розвиток нішевих каналів Inter Media Group, говорить, що не все так однозначно.

Він у коментарі ТЕКСТАМ розповів, що прямої залежності між країною-виробником кіно та його вартістю немає. «Ціна залежить не від країни виробника, а від багатьох факторів і складається на кожен продукт окремо, у всіх є дорожче кіно, і дешевше, — вважає Дем’янчук.

— Тому не можна однозначно сказати, дорожче російське, чи дешевше від інших. Корупційна складова при закупці контенту може бути, але тут знову ж таки не можна прив’язуватись до країни-виробника, казати, що з російських серіалі є відкати, а у всіх інших нема. Тут усе залежить від тих, хто займається закупкою контенту на телеканалі».

Те саме нам підтвердив і інший експерт, який працював у телебізнесі, проте не захотів оприлюднювати своє прізвище: «Ціна залежить не від країни, а від телеканалу, виробника. Крім того, ці фільми не купуються по одному. Часто вони купуються пакетами. І тут не питання вартості фільму, а питання вартості пакета, що може складатися з десятків чи навіть сотні фільмів. Загалом, є фільми дорожчі, а є дешевші. Це залежить від багатьох обставин. Від теми, відомості акторів тощо».

Лідер рейтингу український серіал

Популярність російського спірального мила підтверджують телерейтинги, які проводить компанія Nielsen на замовлення Індустріального телевізійного комітету. Вони щомісячно вираховують ТОП-50 серед усіх телепродуктів, довжиною більше 5 хвилин.

Є приємна новина. За січень-лютий цього року перше місце серед кіно в усіх аудиторій зайняв телесеріал українського виробництва Film.ua «Гречанка» на телеканалі Інтер. Далі ТОП-50 рясніє російськими серіалами типу «Я подарю тебе любовь», «Генеральская невестка», «Доярка из Хацапетовки» і т.п.

Відомих на заході серіалів, як от «Клан Сопрано» (демонструвався на ICTV) , «Картковий будинок» (демонструвався на Інтері), «Шерлок», (йшов на 1+1 із середині січня 2015 року), в рейтингу ми не знайшли.

Натомість схожі за сюжетом типового російського мила — нещасне кохання бідної дівчини — турецькі серіали, як от «Корольок — пташка співоча» та «Асі» (1+1) не поступаються по рейтингу російським.

Так, прем’єра серіалу «Корольок — пташка співоча» відбулась у листопаді, тоді рейтинг склав 6,25% — загальний відсоток тих, хто дивився серіал серед аудиторії 4+ років по всі Україні, або 16,43%, якщо рахувати з тих людей, що дивились в цей час телевізор.

Ми порівняли «Крольок» з 5-ма іншими фільмами чи серіалами, які йшли в цей час і потрапили в ТОП-50, - їх рейтинг був дещо нижчий. З них один український і чотири російські. Тобто на 6 серіалів, які транслювалися одночасно на різних каналах два не російські і їхні рейтинги витримують конкуренцію.

Беремо ще один турецький серіал — «Асі», у березні 2014 року мав рейтинг — 6,84% та 15,59%, у квітні 6,53% та 18,7%. Найближчі конкуренти — російські серіали «Два Ивана» та «Я подарю тебе любовь» (Інтер) набрали навіть менші рейтинги — 5,35 та 5,21 або 14,74 та 16,35% відповідно.

Таким чином «Асі» стає ще одним підтвердженням того, що світ українського глядача не зійшовся клином на російській продукції, він любить мелодрами, а країна походження принципової ролі не грає.

Українське виробництво

За даними медіаконсалтингової компанії MRM, українські серіали по якості не поступаються російським, при цьому вони з успіхом транслюються на найбільших федеральних каналах Росії. «Українські серіали з'являються в ефірі місцевих (українських — І. Ч.) телеканалів рідше, проте виключно з причини того, що кількість українських продакшинів, здатних зробити якісний праймовий продукт, можна перерахувати по пальцях», — йдеться у звіті компанії за друге півріччя 2014 року.

Приклад вдалого українського виробництва— серіал «Нюхач», знятий компанією Film.ua у 2012-2013 роках. Його купили Казахстан, Ізраїль, Литва, Польща, Фінляндія, та й у Росії він став суперпопулярним, отримавши рейтинг 29,8% в прайм-таймі. Навіть Франція купила формат.

Та виробники українського кінопродукту орієнтуються не на український ринок, а на російський.

Не дивно, чому тоді реалії максимально близькі до російських. Та ж «Гречанка» — найпопулярніший зараз серіал українського виробництва — ну настільки схожий на пересічний російський серіал, що здогадатись про країну-походження можна хіба погугливши. Жодного україномовного персонажа чи будь-якого іншого натяку на «українськість» серіалу, герої вживають термін «столиця», замість того, щоб сказати Київ і т.п.

Виробляти продукт пріоритетно на внутрішній український ринок для українських кінокомпаній чи телеканалів не вигідно економічно, - наші канали не зможуть заплатити ціну, яка влаштує виробника або не мають грошей аби вкладати самим у зйомки власних серіалів.

Сергій Дем’янчук пояснює це слабким рекламним ринком: «Є країни і з меншим, ніж у нас, населенням, наприклад Словаччина, Чехія, які знімають кіно для свого внутрішнього ринку і їм це окупається, тому що є високий рекламний ринок. В Україні до кризи 2008 року було зростання рекламного ринку до майже мільярда доларів, і то цього було не достатньо, а зараз — це десь втричі менше».

Покинути зону комфорту

Як розповів нам у приватній розмові представник одного з українських медіа-холдингів, імовірність, що російський серіал стане популярним в Україні, не дивлячись на невисоку якість, і відіб’є хоча б частину вкладених коштів, значно більша, ніж щодо серіалів інших країн.

Популярність окремих іноземних стрічок, як от турецької «Величне століття. Роксолана» на 1+1, він називає винятком із правила. На нашу думку співрозмовник цими словами демонструє загальну хворобу галузі: не бажання виходити із своєї зони комфорту і працювати враховуючи нову реальність. Адже, як ми показували вище не лише «Роксолана» може конкурувати з російськими серіалами.

На думку виконавчого директора Індустріального телевізійного комітету Ігоря Коваля, у разі підписання спікером парламенту та президентом закону про заборону російського телеконтенту, 2 місяці, які дано телеканалам на зміну, недостатньо для виготовлення власної продукції:

«Можуть закупити щось закордоном, але через валютну ситуацію можливості такої практично нема, незалежно від того, з якої країни купувати. Дефіцит покриватиметься швидше за все старими репертуарами».

В Індустріальному телевізійному комітеті вважають, що заборона російського стимулюватиме виготовлення власного контенту, проте цей процес триватиме довше, ніж хотілось би.

Крім того, в Україні більшість великих незалежних виробників контенту переважно робили продукт у партнерстві з російськими компаніями і тепер не знають, чи можна буде продовжувати співпрацю.

Як пояснюють ТЕКСТАМ автори законопроекту російські кінокомпанії зможуть відкрити філії в Україні і виготовляти фільми в нашій країні, як український продукт. Отже загрози співпраці із звичними партнерами не передбачається.

Рецепт, як українським кіновиробникам розширювати ринки збуту дає Дем’янчук:

«Колись турецькі серіали прийшли на український ринок якраз через політику турецького уряду. Нам пропонували купити їх за 1 долар. Дехто попробував і дещо прижилося, стало популярним, і згодом турецьке кіно українці почали купувати уже за ринковою ціною», — розповідає він.

Він переконаний, що держава мала б популяризувати український продукт на зовнішньому ринку:

«Домовлятися, наприклад, з тією ж Польщею про обмін кінопродукцією чи продажі один одному за символічну ціну з перспективою виходу їх на наш ринок, а нас — на їхній. І ми отримаємо польське кіно, а Польщі показуватимемо наше. І таким чином зможемо завойовувати нові території і водночас збільшувати різноманіття для наших телеглядачів».

Зі свого боку відзначимо, що стратегія обміну контентом можливо і принесе успіх. Але навіть такий благородний почин, як вихід нашої кінопродукції на нові ринки це зовсім не справа держави, а лише приватного бізнесу.

Держава ж допомагає тим, що прибирає з внутрішнього ринку потужного конкурента. І якщо до прийняття закону канали стверджували: "ми б з радістю відмовилися від російської продукції, так конкуренти не відмовляться", то тепер усіх в рівні умови.

Отже, панове кіношники знайдіть спосіб знизити виробничі витрати, працюйте і збагачуйтеся. В бідній Нігерії змогли ж створити свій аналог Голівуду

війна телебачення медіа законопроект