Ціль Путіна контроль над всім Чорним морем

Тбілісі, ГРУЗІЯ. – В чому полягає суть глобальних планів Володимира Путіна? Можливо це важко розгледіти серед новин про жахи україно-російської війни та вбивство Бориса Нємцова прямо під кремлівськими мурами, але дивлячись з чорноморського узбережжя Грузії – їх контури проступають напрочуд болісно та очевидно.

В той час, як увага цілого світу протягом року прикута до подій на сході України, Кремль силкується здобути щось набагато цінніше ніж, зруйновані війною, клапті територій Донбасу.

В тому, що Путін не погодився анексувати окуповані частини східної України, криється певний сенс. Це не має нічого спільного із санкціями, ціною на нафту чи повагою до суверенітету інших держав. Росія просто не хоче брати собі на плечі довготривалий тягар економічного утримання Донбасу та його мешканців.

Шматувати країну, посилаючи до неї війська та зброю, набагато дешевше, аніж спробувати скласти її (та її непрацюючу економіку) докупи. Почнемо з того, що Східна Україна – неплатоспроможна (без дешевого російського палива). Тому, як було відзначено вже багатьма аналітиками, анексія цього регіону ніколи не входила в наміри Путіна. Йому абсолютно байдуже на стан добробуту тих українських «соотєчєствєнніков», котрі вважають, що борються заради нього.

Тому війна в Україні завершиться там де й почалась – в Криму. Ймовірно, контроль над Кримським півостровом став стратегічним завданням Кремля ще навіть до того, як основний інструмент його досягнення – Віктор Янукович – втік із свого сміховинно-безглуздого маєтку.

Босфор давня мета Росії

Завдяки війні на Сході України, Росія створила для себе досить зручні умови порівняно недорогою ціною. Окрім того, визнання Росії «могутнім» міжнародним страховищем – таким, що надихає та підтримує право- та лівоекстремістські рухи прямо у вас під боком – стало лише підбадьорливою медалькою для кремлівського карлика.

Захоплення Криму не було кінцевим пунктом більш масштабного стратегічного плану. Основне завдання – контроль над всім Чорноморським регіоном та можливість монополізувати поставки енергоносіїв до Європи через цей коридор.

Тепер все виглядає набагато прозаїчнішим. Нажаль ми не просто теоретизуємо: ракети вже приведено в бойову готовність, а насоси для перекачки нафтопродуктів відповідним чином відрегульовано.

Останні економічні маневри Росії в Чорноморському регіоні в значній мірі ігноруються. Минулого місяця мої колеги з Georgian Journal, де я займаю посаду головного редактора, опублікували викривальну статтю із назвою «Угода з Роснєфтью ставить під загрозу Грузинський стратегічний енерготранспортний коридор».

Нещодавно, грузинський уряд, загадковим чином, дозволив продати Роснєфті напряму один із небагатьох нафтових терміналів у Грузії.

Останній розташовується у м. Поті, а 49% підприємства перебувають в державній власності. Повідомляється, що Давид Якобашвілі, власник терміналу та людина із темним минулим, заробив чималу купу готівки на цій угоді.

Дивно, що тбіліський політичний істеблішмент, зазвичай такий впертий та запальний, зберігає мовчанку з цього приводу, тоді як Якобашвілі злорадно чваниться на Всесвітньому Економічному Форумі в Давосі, просторікуючи про інвестиції, котрі ця угода принесе Грузії в майбутньому.

Як відзначив, у журнальній статті, фінансовий аналітик Томас Капп: «Монополії не зупиняються на 49 відсотках. В обмін на дрібні російські інвестиції, уряд Грузії дозволяє Росії уникнути західних санкцій. Це не просто уможливить перекачку палива напряму через Грузію, але й нанесе цій країні чималий стратегічний збиток.

При цьому грузинський уряд робить рясні заяви щодо політичної інтеграції з Заходом, а також розглядає можливість створення тренувальних центрів НАТО на своїй території. Але його дії промовляють самі за себе. Іронія в тому, що західні санкції, котрі Грузія зараз допомагає обійти Росії, були спрямовані саме на те, щоб захистити такі країни як вона чи Україна від російської агресії та окупації.

Ще більш неприємним є те, що «стратегічні партнери» Грузії, як от Німеччина чи Балтійські держави, змушені платити чималу фінансову та політичну ціну за підтримку цих санкцій та їх доведення до кінця.»

Угода з Роснєфтью стосується не лише Грузії, каже Капп: «Нафтовий монстр накинув оком на цілий транс-Кавказький регіон. Наприклад, Вірменія досить сильно залежить від імпорту через грузинський термінал у Поті, що зараз перебуває у власності Petrocas. Унікальність Грузії в тому, що вона не просто споживач, вона також відіграє роль важливого та впливового енергетичного коридору».

Ця оборудка є вкрай тривожним сигналом, адже схоже на те, що грузинський уряд – нібито вірний союзник США – капітулює, і це в кращому випадку.

Такі новини довершують загальну картину боїв у східній Україні та проливають світло на те як Путін врешті-решт проб’є собі шлях до Криму. Він буде робити це повільно та методично, в проміжку між припиненнями вогню, адже йому належить загарбати ще ціле Чорне Море. Саме тому, Кремль прагне не лише військового, але й економічного домінування в Чорноморському регіоні.

Нещодавно генерал ВПС та головнокомандувач сил НАТО Філіп Брідлав висловив стурбованість «трансформацією» Кримського півострова, а також перебазуванням туди протиповітряних та інших ракетних систем оборони. За словами Брідлава: «Ці засоби, що можуть покрити практично все Чорне море, зробили Крим великим плацдармом для подальших наступальних дій в регіоні».

За даними агенції USNI News, до Криму перемістили мобільні оперативно-тактичні ракетні комплекси «Іскандер» (за класифікацією НАТО – SS-26 Stone). «Ці ракети здатні міняти напрям свого польоту та можуть вражати кораблі, що рухаються».

По суті, баланс сил на Чорному морі похитнувся ще тоді, коли перші так звані «зелені чоловічки» з’явилися на Кримському півострові. «Крім того,» додає USNI News, «російські кораблі радіоелектронної розвідки регулярно заглушають натівські та американські судна у Чорному морі, а отже вони можуть передавати їх високоточні координати їх місцерозташувань до наземних ракетних систем».

На даний момент, будь-яка країна на березі Чорного моря, а також будь-яке судно знаходиться під прицілом.

Путін не зводить очей із свого головного призу – Чорного моря. Що робить решта світу, на жаль, можна тільки здогадуватися.

Коментар українського експерта

Максим Паламарчук, Інститут стратегічних досліджень

Повного контролю Росії над Чорним морем при "живій" Туреччині бути не може, а фактичне "право вето" щодо використання цього басейну Росія мала і до кримських подій. Як видається, єдиною стратегічною метою російського керівництва (а не Путіна персонально) - ліквідація української державності, яка сприймається як екзистенційна загроза існуванні Росії. Мета суто негативна. Росіяни діють опортуністично, і самі не мають ментального образу бажаного і досяжного результату у вигляді "пост-України".

інозмі путін росія чорне море грузія війна стратегія