Київ і кава. Спальні райони столиці заповнюють затишні кав'ярні і «хіпстерські» кавові кіоски

Світ довкола змінюють символи: стверджує філософська теорія. Цебто, якщо у вас лад у хаті, отже, лад і в голові. Якщо у місті немає ворожих пам’ятників, отже, там немає і місця ворогові.

Людину змінює клімат і їжа: стверджує теорія Монтескьє.

Пригадую також кінець вісімдесятих. Завершуючи гостини, батьки, попри нічну пору, подають друзям каву, зварену у старій польській турці, зі змелених власноруч зерен. Річ у тім, що кава тоді лише «відроджувалася», пробувши дефіцитом весь радянський період. Отож давня турка знову ожила, як і ще одна фамільна реліквія – млинок, що зберігався десь там на Сході, в дідуня, чекаючи,коли в нього знову засипатимуть запашні зерна.

Київ і Кава / сьогодення

Утім, минуле минулим, а те, як Кава заполонила наше сьогодення, певне, ще цікавіше. Пригадуєте: зерна проникали неквапом, а розсипатися хідниками дедалі щедріше почали акурат за рік-два до Євро-майдану? Власне, тоді Києвом уже колесували мобільні кавові фургончики, чи то авто з апаратами. Нині їх можна зустріти й геть чудернацької форми, як оцей:

Як розповідає біля метро Виставковий центр світловолоса продавчиня:

– Послухайте, на цьому п’ятачку зараз чотирнадцять кіосків з мобільним транспортом. Це занадто. Улітку я заробляю близько п’ятсот гривень щодня. Але зараз конкуренція нездорова. Зарплата скоротилася втричі. По-перше, взимку люди купують менше. По-друге, криза. Але основне – конкуренція. Цю торгівлю пора переносити в кофі-хаузи, кав’ярні й так далі.

– До речі, чому надають перевагу кияни: еспресо, американо, капучино? – цікавлюся я.

– Біля нас здебільшого студенти тусуються, – усміхається дівчина, – вони лате п’ють, капучіно, щось молочне. Люди вашого віку здебільшого – еспресо.

– Звичайно, студентам енергії не бракує, – ніяковію я, ковтаючи подвійне еспресо, та мовчки згадуючи вислів одного з «главрєдів» на життєвому шляху: «Старость нє радость, і молодость гадость». Уже записали до «людей вашого віку».

Хоча варто зауважити, що культура кави лише починає набувати обертів серед киян. Лате з молоком – не найгірший вибір. Але його не назвеш і найкращим. Услід за центральними кофі-хаузами затишні кав’ярні передусім ширяться сучасними кварталами. Деякі ідеї напрочуд вдалі, як наприклад «Сирна кав’ярня» в Голосіївському районі.

Про смаки не сперечаються / ними діляться

Спершу здається, що кав’ярню «Коза Чка», вона ж – «Сирна», неодмінно мали заснувати львів’яни. Але ні. Підприємливі кияни. Новинками діляться на «Фейсбуці», збили довкола свого закладу гурт гурманів та однодумців. Це ніби вкотре засвідчує: попри війну, Київ дивним чином повертається до своєї самобутності, чий розвиток зненацька урвався в ХVII сторіччі. Тоді пахощі з арабських країв ще перепліталися в наших краях із химерною степовою зовнішністю.

Власне, що не є степовиком постає перед візитерами власник «Коза Чки» – довгий оселедець, чи то гунська коса, пишні вуса та «толкієнічні» персні на руках:

Наталка за стійкою вибачається переді мною за кепську українську.

– Та нічого. Проблем немає, – усміхаюся у відповідь.

Тут приємно. Купа книжок, деякі – англійською, альбом ДалІ. І дАлі знову – кава на різні смаки, як і сири, один із неодмінних атрибутів напою: козячі, коров’ячі, запліснявілі все власного виробництва. Чудова ідея, непоганий старт для реалізації. Гнучкі ціни. Далі питання смаків киян: доросли чи не доросли? Утім, заклад відкрито – отже, очевидно, що Так.

На тій-таки вулиці у «Козач Ки» поки що один конкурент, проте доволі розкручений – «Кав’ярня перша». Три роки на ринку. Прибульці з інших районів навіть приїжджають сюди за кавовим посудом та приладдям. Довго торгуються, придивляються. Лунає французька музика, на теле-моніторі – ненав’язливі кліпи, кілька столиків довкола, та в меню – вибір на літо: ціле різноманіття прохолодних кавових напоїв із сиропами. Також своя ідея, також вдала.

Кава + тверезість \ мінус «бар»

Власне, де в Києві кава – там цивілізація та відсутність п’янства. Що нітрохи не голослівно. Адже передусім – цей напій в Україні також здавна відомий і як такий, що приводить до тями після надмірного вжитку алкоголю. Цікаво, що іноді назви крихітних оббитих пластиком кіосків-кав’ярень навіть можуть за естетикою збігатися з «барними». «Кава у Івана» – натрапляю я на один із таких міні-міні-закладів біля бібліотеки Вернадського. Усередині – місця всього на кілька осіб, проте – доволі приємно. На поличці – дамські романи та водночас «самвидав» когось із сучасних українських монархістів.

–А мені, наприклад, тут усе подобається – зблискує скельцями окуляр одна з відвідувачок цієї кав’ярні у відповідь на мій подив такою літературною еклектикою. – Вам не подобається – не читайте. А мені, щоб від роботи розвіятися – саме те.

Книжки, до речі, стали поширеним явищем у новітніх кав’ярнях. Зрештою, справді, краще жіночі романи з детективами, ніж дешеві генделики з «кафе» та барами.

Тому навіть десь там у Києві на далекому лівому березі…

…допитливий читач відразу зауважить зміни у ставленні до довкілля, покупців та екстер’єру всюди, де шириться цей культ підсмаженої тверезості. Скажімо, крихта приємного жовтого кольору, латинських узорів, що на світлині долі – і як загалом змінюється заполонена сантехнікою пістрява троєщинська вулиця разом із щербатим трамвайним довкіллям…

«Повезе старенький трамвай» / ніби ретро

–Мені, будь ласка, каву львівську, – прошу я пишну продавчиню, переступаючи поріг сфотографованого закладу.

–Де ж я вам її візьму?

–Тож написано «львівська кава», – щиро дивуюся я.

–Це давно писалося – по-східняцькому задумливо відповідає вона.

–Але ж…

– Це, молодий чоловіче, реклама, яка сприяє бізнесу, – повчально провадить жіночка.

Мої витріщені від здивування очі потрохи стуляє шум зернового апарату та вже дещо менш вишуканий, утім, приємний бюджетний аромат за 5. 50. Мовчки п’ю ополудні 5-ту чашечку напою. Наостанок тут-таки можна, ніби в Туреччині, звідки до нас і потрапила зернова традиція, купити води, щоб запити нею всі філіжанки. Відтак сісти у старенький трамвай, що однаково повзе і в Києві, і у Львові, поки радянські рудименти довкола огортає нагнаний північними вітрами сизий туман. Трамвай заколисує – услід за ним розвіюється-віється-віявся і туман, сірий, наче напровесні дим…

…Бо це кава – вона приводить до тями, проганяє зайві думки, надихає та дарує оптимізм.

Філіжанки=флаєри \ замість епілогу

Окрім усього, вона не закінчується. Це ще одне з класних нововведень київських кав’ярень – вас усюди чекають флаєри з наліпками. Мода починалася ще торік, зараз буквально захлинула місто. Ось вам «червоні леви» від кав’ярні «Лео», ось – зелені філіжанки від «Капуччіно», ось – пробивки у формі потяга від «Івана». Всюди діють різноманітні знижки та акції: безкоштовні хотдоги та сандвічі, даткові американо або еспресо. Таким чином кавовий бізнес став ще й унікальним зразком креативності наших комерсантів. Адже, де кава – там відразу з’являється і різноманітна здоба та змінюється в раціональному напрямку довкілля. Воно обертається на взірець цього тексту – зі знаком +, а не - , як хороші новини з раннього ранку та впродовж дня. І їх у нас щоденно направду багато – варто лише чути й бачити, сьорбнувши щипкого напою, вдихнувши лоскітливий аромат та всміхнувшись від вуха до вуха…

краса київ кава бізнес