Люстрація у Німеччині, Польщі та Чехії: логіка примирення розмиває межу між добром і злом

«У Німеччині люди можуть дізнатися імена тих, хто робив на них доноси»

Уповноважена федеральної землі Тюрінгія з опрацювання матеріалів “Штазі” (колишнього міністерства державної безпеки НДР) Хільдігунд Нойберт:

Люстрацію потрібно проводити так, щоб її результати можна було перевірити і щоб свавілля, яке було колись, не було замінено новим. Процес має викликати довіру в громадськості. Але не треба чекати, що все відбудеться без конфліктів, бо ті, хто працював з колишнім режимом, завжди будуть заперечувати свої зв’язки.

Після нацистського режиму Німеччина почала опрацьовувати своє минуле для того, щоб знайти нові шляхи. Тоді було багато перешкод, оскільки багато представників нацистського уряду залишилися працювати у владі, як в Західній Німеччині так і в Східній...

Після падіння комунізму в Німеччині одностайності в суспільстві було значно більше. 4 грудня 1989 року в НДР активісти зайняли будови міністерства держбезпеки, 15 січня 1990 року зайнято центральний офіс міністерства і офіцерам не дозволили знищувати акти, які там зберігалися. Потім було чимало дискусій стосовно того, що робити з цими документами.

Представники Компартії Німеччини казали, що всі документи треба знищити, бо вони були створені протизаконно. Мовляв, якщо люди дізнаються, що в тих актах, це може призвести до конфлікту в суспільстві. Інші казали: «документи про мене мають належати мені». Кожна людина має знати яким чином за нею стежили.

У Східній Німеччині знову почалися демонстрації з вимогами розсекретити документи. За рік після об’єднання Німеччини Бундестаг прийняв закон про роботу з актами «Штазі».

Закон регулює: як ці документи мають зберігатися і які люди мають право з ними ознайомитися. Тепер кожна людина може подати запит, щоб з’ясувати, яким чином вона там згадується. Але ні політики, ні партії не мають можливості вливати на роботу закладу, який зберігає документи, установа є повністю незалежною.

До кінця 2012 року було подано 2,9 млн заявок. Вони також подавалися для реабілітації жертв комуністичного режиму. Люди можуть дізнатися імена тих, хто робили на них доноси. Політики, державні службовці проходять перевірку, чи не були вони агентами «Штазі».

Більше ніж 1,7 млн документів були перевірені, коли люди обиралися до парламенту або отримували посади держслужбовців. Багато людей було звільнено з посад. У німецькій системи важливим є те, що самі інституції, які запроваджують перевірку своїх співробітників, приймають рішення про дисциплінарні наслідки.

Розроблено цілий каталог критеріїв, за якими можна оцінювати ступінь причетності. Важливо також, чи отримував агент гроші за свою роботу, чи його примусили співпрацювати, які доноси він писав і на кого і якої шкоди ним було завдано. Багато відомих політиків співпрацювали зі «Штазі», тому зараз журналісти дуже люблять вишукувати інформацію про цю співпрацю.

Депутат Бундестагу Грегор Гізі, лідер колишньої комуністичної партії, залишився на посаді попри те, що співпрацював зі «Штазі». Він був переобраний не дивлячись на те, що люди знали про його співпрацю. Багато хто намагається довести, що винна у всьому система, мовляв, вони виконували наказ. Тому слід зрозуміти на скільки великою є провина кожної окремої людини.

Після об’єднання Німеччини була створена нова служба безпеки. Щоб працювати в новій службі, представники держслужби НДР мали пройти перевірку.

Багато хто з працівників і агентів «Штазі» змогли довести свою невинуватість. Всі прокурори і судді НДР були звільнені, але потім могли подати заявку на роботу. 30% суддів і прокурорів відмовилися від подальшої роботи в судовій системі. Ще 30% не змогли пройти конкурс.

Перевірка депутатів має дуже велике значення, бо не можна звільнити людей, які були обрані народом. Партія та виборці самі мають вирішувати, чи хочуть вони сприймати роботу тих, хто співпрацював зі «Штазі». Інформація про колишню співпрацю має бути оприлюднена, це забезпечується законом.

Зараз триває дискусія, чи не припинити процес люстрації, оскільки всі люди з часом змінилися. Особисто я вважаю, що люди, які співпрацювали зі «Штазі» мають бути названі своїми іменами, вони самі повинні пояснити, як це сталося. Близько тисячі осіб загинули від рук комуністичного режиму, але лише 40 чоловік понесли покарання, будучи ув’язненими.

У випадку України... завдяки опрацюванню минулого ми можемо розробити ставлення і до Росії і до колишнього Радянського Союзу. Тому переосмислення диктатури є дуже важливим для України.

«Законом про люстрацію ми не можемо вплинути на свідомість людей. Для цього потрібно працювати з архівами»

Перший директор Інституту дослідження тоталітарних режимів у Чехії, радник міністра оборони Павел Жаче:

Коли почався розпад радянського блоку, перед багатьма країнами центральної та східної Європи постав цілий ряд питань.

Насамперед потрібно було замінити комуністичний режим, розібратися зі злочинами режиму і ліквідувати комуністичні інституції. У нас був подібний досвід після Другої світової, але в 1989 все було інакше оскільки не було ніякого Нюрнберзького процесу, який би визначив злочини комунізму за злочини.

У жовтні 1991 року прийнято перший люстрацій ний закон, він був наслідком певної революційної системи, коли ніхто не знав що робити і не діяли жодні правила. Ситуація ускладнювалася тим, що не було заборонено комуністичну партію Чехословаччини.

Наш закон про люстрацію 1991 року у порівнянні з українським був дуже простий. У ньому не було нічого про корупцію, але ішлося про тих осіб, які були частиною комуністичної корупційної системи.

Згідно з законом людина, яка влаштовувалася на державну посаду, мала зробити офіційну заяву, що вона не співпрацювала з комуністичними органами. Інший рівень – потрібно було отримати підтвердження з Міністерства внутрішніх справ про те, що людина не була агентом і не співпрацювала з таємними службами.

Стверджено перелік інституцій, на співробітників яких поширюється закон. Це члени міністерств, голови комітетів тощо. Співробітників Інституту дослідження тоталітарний режимів та працівники архівів служби безпеки не підпадали під люстрацію.

Співробітники таємної поліції, народної міліції і люди, які пройшли партійні школи чи школи КГБ в Росії не можуть займати державні посади. Цей закон з незначними змінами діє до сьогодні. Нашою помилкою було те, що ми не відкрили відразу архіви. Нам не вдалося створити незалежної інституції, яка б опікувалася цими матеріалами.

Лише 1996 року наш парламент створив недосконалий закон, який давав право доступу до невеликої частини архіву для чеських громадян. Матеріали не мають стати засобом політичної боротьби, а повинні допомагати осмислити минуле.

2007 року в Чехії прийняли закон про створення Інституту дослідження тоталітарних режимів та архівів служби безпеки. Оскільки ми дуже спізнилися з архівами, відкривши їх лише 2008 року, вирішили викласти у відкритий доступ всі реєстри і допоміжні механізми, які тепер можна знайти на нашій веб-сторінці.

Зокрема оцифровували і виклали реєстри агентів розвідки. Кожна людина може подивитися чи є матеріали, в яких вона фігурує і замовити їх в архіві. Матеріали відскановують і передають в електронному вигляді. Багато людей важали, що після відкриття архівів почнуться конфлікти в суспільстві.

Навіть Вацлав Гавел прогнозував, що слід очікувати велику кількість самогубств. Нічого подібного не відбулося, лише одна жінка розлучилася з чоловіком, бо дізналася, що він на неї колись доносив.

До архіву приходили цілі родини комуністичних в’язнів і казали, що нарешті вони можуть відчувати себе повноправними громадянами своєї країни і вірити своїй країні. Я особисто викидав з архівів агентів спецслужб які буквально сиділи на матеріалах і перешкоджали їх опрацюванню.

Результати оброки архівів потрібно репрезентувати якомога ширшому колу людей на конференціях, дебатах, обговореннях. Оцифровування матеріалів убезпечить їх від знищення і подальших політичних змін.

З 1991 року за законом про люстрацію було перевірено 458 тисяч громадян, з них лише 10 тисяч осіб були визнані агентами режиму. Окремо було перевірено 24 тисячі співробітників міліції і пенітенціарних установ, з них майже 5 тисяч були звільнені.

Люстрація і відкриття архіві мають відбуватися паралельно. Тоді вони дадуть результат. Законом про люстрацію ми можемо вирішити певні кадрові питання, але не можемо вплинути на свідомість людей. Для цього потрібно працювати з архівами.

Заступник директора Люстраційного бюро Польського Інституту національної пам’яті Радослав Петерман:

Польща прощається з тоталітарним минулим більше 20 років. Українське суспільство також буде досить довго прощатися з цим досвідом. Може п’ять, десять, а може й двадцять років.

Належна оцінка тоталітарного минулого є головним елементом системної трансформації країни, яка прощається з тоталітарним минулим. Передовсім це нівелювання впливів комуністичної партії та апарату безпеки в економіці, політиці і культурі. Це розсекречення матеріалів, які говорять про злочини, а також відшкодування жертвам режиму.

Прощанням з минулим також є притягнення до відповідальності винуватців і розкриття агентів, які співпрацювали з репресивними органами. Це ми і називаємо люстрацією. У Польщі часто закликали говорити про логіку примирення, а не логіку справедливості. Логіка примирення веде в нікуди, оскільки руйнується розуміння межі між добром і злом, правдою і брехнею.

Хтось може сказати: «я не вбивав, я тільки знищував проблему…» У Польщі ми не завершили процесу, який би не дозволив займати державні посади особам, пов’язаним із комуністичним режимом.

А саме не зробили ми цього в судочинстві, тому пожинаємо зараз плоди незавершеної декомунізації. 1992 року міністра внутрішніх справ Мацяревича зобов’язали подати інформацію про де депутатів, сенаторів, міністрів мав таємні контакти зі службою безпеки. Цей закон створив великі проблеми в політичному житті.

У списку агентів опинилися прізвища спікера польського сейму, і навіть Леха Валенса. Хвилювання в суспільстві привели до того, що процес люстрації було відкладено на кілька років. У цей час архіви досить часто перетворювалися на інструменти шантажу.

1997 року був нарешті прийнятий люстраційний закон «Про розкриття роботи або співпраці в органах служби безпеки у період 1944 – 90 рр». Охоплені найвищі члени уряду, президент, парламентарії, судді, прокурори і адвокати. Перелік досить великий. Всі особи мали подати люстраційну декларацію. Мали визнати свою співпрацю.

Польська модель полягає в тому, що не карають за співпрацю зі спецслужбами режиму, а карають за приховування правди в декларації. Хто брехав у декларації, не мав права займати державні посади від трьох до десяти років, також міг понести кримінальну відповідальність.

Одна з функцій діяльності нашого інституту (Поліський інститут національної пам’яті) звучить як переслідування комуністичних і нацистських злочинів. Будь які дії щодо громадян держави не мають бути секретним і не мають забутися.

Якщо ми забудемо, що таке комуністичний і нацистський терор, це явище може прийти до нас під будь яким іншим виглядом і з подвійною силою.

2006 року люстраційні функції поєдналися з функціями національної пам’яті в одному органі – Інституті національної пам’яті. Створено люстраційне бюро, в якому працюють прокурори.

На сьогодні в Польщі подано 300 тисяч люстраційних декларацій. Я не знаю коли ми впораємося з такою кількістю. За вісім років ми перевірили 45 тис. із 300 тис. декларацій. Із 45 тис. 600 декларацій ми подали до суду, з них 300 декларацій виявилися брехливими – 300 осіб отримали заборону на виконання державних функцій. 45 тис. декларацій перевірили 24 прокурорів протягом восьми років!

А в Україні, на скільки я знаю, близько мільйона осіб підлягають люстрації!.. Український закон «Про очищення» влади має схожі механізми. Тому процес може тривати дуже довго.

Виступи записані на круглому столі «Від диктатури до свободи: механіка змін», який організований Фондом Конрада Аденауера в Україні, Центром досліджень визвольного руху, Українським Інститутом національної пам’яті, Київським національним університетом ім. Т. Шевченка.

німеччина люстрація польща чехія досвід