Людей посилають не за довідкою, людей посилають на смерть. Як отримують держдопомогу переселенці

Чиновники люблять знущатися з людей, і чим беззахисніша людина, тим більше спокуси створити для неї бюрократичне пекло, яке перетворюється у реальне. Одинокі мами з дітьми, багатодітні сім’ї, інваліди, люди похилого віку часто залишаються без державної допомоги, бо не можуть виконати примхи чиновників.

За словами волонтерів «Станції Харків», які опікуються переселенцями в Харкові, причин для ризикованих поїздок багато й систематизувати їх складно. Замість того волонтер Надія Риндіна ділиться історіями переселенців, історіями, розказаними зі сльозами, сповненими болем, розпачем, злістю:

"Хлопцю, який минулого літа переводився до Харківського вишу з Луганська, порадили «з’їздити додому і взяти військовий квиток і приписне», які лишились в гуртожитку, ймовірніше за все, на той час вже зайнятого бойовиками. Хлопця ледве відрадили…

Поїздка в Донецьк за випискою про гарячий стаж закінчилась для двох братів-пенсіонерів трагічно. На зворотному шляху потрапили під обстріл: одному знесло голову, інший отримав осколочні в груди… А виписку так і не взяли – архів в той день не працював.

Жінці-інваліду довелось продовжувати довідку про інвалідність. З її містечком тоді не було навіть автобусного сполучення, а перепустку в зону АТО чекала 3 тижні. Довідку видали 12 листопада. А через декілька тижнів на засіданні ради Міністерства соціальної політики було вирішено визнати інвалідами лише тих, хто має довідку, видану до 7 листопада, принаймні так їй сказали харківські чиновники.

Студентці 5 курсу київський виш запропонував або перескласти всі екзамени за 4 роки, або привезти з Луганського університету залікову книжку. Мама студентки пішки дійшла до Луганська, за продукти викупила у голодних вчителів молодої республіки заліковку. Далі – попутками до Мосту Життя, спуск по канатній драбині… І нарешті документи доставлені! Але ж не у всіх студенток є мами-Рембо…".

Волонтери vs «собези»

Анастасія Бондаренко, юрист-волонтер «Станції Харків», допомагає переселенцям в усіх «паперових справах». За її досвідом, найбільші проблеми виникають в Управлінні праці й соціального захисту (т.зв. «Собез» – прим. ред.).

Так, за словами Бондаренко, ледь не кожна друга мама-переселенка, що звертається з приводу оформлення статусу малозабезпеченої родини, чує там відповідь: «У Вас не вистачає довідки про склад сім’ї. Без неї ми не зможемо нарахувати вам виплати».А таку довідку може виписати лише паспортистка ЖЕКу по місцю проживання, тобто, в місці бойових дій.

Керівник «собезу» в Московському районі міста Харкова Лариса Анжей пояснює: «На статус малозабезпечених мають право не тільки переселенці, а всі громадяни України. І правила його оформлення зараз єдині для всіх. Як правило, з переселенцями в цьому моменті у нас виникають питання. Тому що закон один для всіх, виключень для переселенців немає».

Станція Харків. Переселенка реєструється для отримання гуманітарної допомоги

переселенка с ребенком регестрируется для получения гуманитарной помощи на "Станции Харьков"

Кількість довідок – фіксована, працівники «собезу» не мають права змінити його самостійно, а жодних змін до їхніх робочих інструкцій у зв’язку з появою в країні категорії «переселенців», за їх словами, внесено не було.

Насправді, перелік довідок, виписок, підтверджень і актів, які можуть попросити надати різноманітні державні служби, дуже великий, і не передбачиш, якій саме службі, на якому етапі і чого саме може не вистачити.

В ряді випадків службовці вимагають надати насправді непотрібні документи, трактуючи законодавство на свій розсуд, і тільки втручання юристів рятує переселенців від ризикованого рішення – повернутися за ними в зону бойових дій. Анастасія розповідає: «Я прошу у чиновників письмову відповідь з посиланням на діюче законодавство, який список документів і звідки я маю привезти. І о чудо! – раптово документів починає бути достатньо!».

Не рідкісні у практиці волонтерів-юристів і обґрунтовані відповіді, з детальним поясненням, чому та чи інша пільга не може бути надана. З точки зору закону начебто все правильно. Втім, проблем переселенців такі відповіді не вирішують. На думку моїх співрозмовників, причина - «невідкаліброваність» законів під війну.

Ми звернулися за коментарем до міністра соціальної політики Павла Розенка, він розповів: "Насправді все врегульовано. Жодних документів з непідконтрольної території ніхто не має право вимагати. Це самодіяльність місцевих органів влади. В різних постановах Уряду прописаний виключний перелік довідок, які мають надати переселенці".

Ми шукали цей список на сайті міністерства. Там багато інформації для переселенців, але одного зведеного списку необхідних довідок, про яких говорив міністр, ми не знайшли. А він би був дуже потрібний при спілкуванні з чиновником, який хоче відправити пенсіонера переходити лінію фронту.

Недійсні

Попри завіряння міністра, за приблизними підрахунками Анастасії, кожен 7-й переселенець таки відправляється добувати потрібні документи в зону АТО. Хоча зовсім не факт, що дім, ЖЕК чи державний архів ще існують. Або ж просить родичів-знайомих «з тієї сторони» якось передати потрібні документи.

Довідка про народження видана в "ЛНР" не потрібна в Україні, а щоб отримати українську потрібно судитися

А по поверненні на переселенців чекає розчарування: отримані в так званих ЛНР-ДНР документи не мають жодної юридичної сили в Україні. Анастасія Бондаренко стверджує, що це відбувається давно і системно:

установи в Україні раз-у-раз вимагають привезти документи з дому, а установи в «республіках» регулярно їх видають – за хабарі. Про їхню фіктивність знають з обох сторін, втім, ситуація не змінюється, і на думку міністра чиновники не зважають.

Волонтери кажуть, що це велике щастя, якщо їм вдається перехопити переселенців у момент появи в їхній голові цієї світлої ідеї – поїхати на небезпечну територію за довідкою.

Поки дорослі оформлюють документи, діти мріють

Але часто до волонтерів люди приходять пост-фактум, коли з’їздили, повернулись і обурились: виявляється, документ, який вони роздобули, ризикуючи всім, – не більше, ніж просто папірець, і не допоміг вирішити їхнє питання.

«Кожна ситуація з документами має свою нюанси, і поки що кожне питання вирішується в окремому порядку і зазвичай у ручному режимі.

Закон «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» має декларативний характер, а інструкції стосовно практичного його виконання не прописані», - стверджує Анастасія Бондаренко.

Цікаво, що і Анастасія Бондаренко, і Лариса Анжей знають і озвучують однакові рецепти, як надати закону ознак життєздатності. Наприклад, обидві розповідають, що довідка про склад сім’ї легко замінюється спеціальним актом про кількість членів родини.

Потрібно лише відповідне розпорядження Міністерства соціальної політики, яке б узаконювало ці акти. Проте, працівники державної сфери своїми ідеями з київським начальством не діляться, пояснюючи:

«Це не в нашій компетенції. Якщо такі повідомлення доходять до Києва, то якась реакція має бути з їхньої сторони». А волонтери, які готові разом з владою працювати над перетворенням закону на дієвий механізм, не відчувають від неї взаємності.

харків переселенці війна бюрократія