Як збільшити населення? Або впустити іммігрантів, або створити якісні і дешеві дитячі садочки
Кілька років тому жителів Сінгапуру розважала пісенька, що закликала їх зайнятися ділом заради нації. «Я – патріот-чоловік, а ти – патріотка-дружина, дозволь забронювати місце в твоєму таборі для виробництва життя» - йшлося у веселій пісеньці, яка супроводжувалась картинкою з пульсуючим «мультяшним» серцем.
Передрук із The Economist, переклад Юлія Солодько
Оскільки це був Сінгапур, не забули додати суворе попередження: «Тільки фінансово забезпечені дорослі індивіди, які перебувають у стабільних, довготривалих стосунках із зобов’язаннями, можуть брати участь».
Деякі бідні країни переживають з приводу надмірної народжуваності. Так, середньостатистична мешканка Нігеру, має семеро дітей. Але, щойно світ стає багатшим, показники народжуваності падають так стрімко, що більшість країн стикаються зі зворотною проблемою.
Рівень народжуваності в Гонг-Конзі становить 1.1, це означає, що населення скорочується приблизно на половину в кожному поколінні. Аналогічні показники в Японії, Італії та Німеччині – на рівні 1.4 або ж менше. Поки населення країни старішає та вкривається зморшками, уряди ламають голови: хто платитиме податки і дбатиме про людей похилого віку?
Найпростіший та найдешевший спосіб омолодити населення – впустити більше іммігрантів. З ними не треба сюсюкатися і возитися, як із дітьми, – вони можуть одразу виходити на роботу.
Тим не менш, наплив іммігрантів у кількості, достатній для вирішення демографічного колапсу в, скажімо, Південній Кореї, може бути недоцільним з політичної точки зору. Саме тому численні розвинені країни (і деякі з середнім доходом також, як то Іран чи Туреччина) усіляко намагаються переконати своїх власних громадян проявляти більше ентузіазму в питаннях дітонародження.
Проти виступають екологи з аргументами, що менша кількість населення – краще для планети. Можливо воно і так, але добробут людей також має значення.
І цілком логічно, що країни з різним рівнем народжуваності, впроваджують різну політику в цій сфері. Занадто різка зміна вікового складу населення може бути дуже болючою для країни.
Запитайте хоча б у греків, чия жахлива недофінансована пенсійна система була підірвана коефіцієнтом народжуваності в 1.3, або в китайців, чиє «покоління єдиних дітей» змушене утримувати значно більшу кількість батьків.
Багато хто з лібералів переконаний, що держава не повинна пхати носа в родинні справи, але на практиці це досить складно. Самим лише створенням таких пенсійних систем, у яких пенсії сплачуються з загальних податків, уряди різко скоротили особистісні стимули до народження дітей. А колись же діти вважалися найкращою гарантією забезпеченої старості. Все актуальнішим стає питання: яка саме політика стимулювання народжуваності може бути ефективною?
Багато чого не спрацює. Набридливі рекламні ролики, навіть стильні і якісно зроблені, ігноруються, так само, як і медалі за героїчне материнство (подібні нагороди радянської епохи можна знайти на аукціоні eBay у великих кількостях і всього за пару доларів).
Дотації та субсидії, запропоновані урядами для заохочення народжуваності, дістаються людям, які б так чи інакше народжували дітей. Досвід Європи свідчить, що подовжена відпустка по догляду за дитиною вже не стимулює європейців народжувати більше– хоча і має певний позитивний ефект на залучення чоловіків у процес виховання і свідомого батьківства.
Ясла для малюків
Здається, що найпростіший спосіб збільшити народжуваність – це виплати по народженню дитини. Це скорочує витрати на поєднання роботи та материнства і заохочує. Першопроходцем у питанні дитячих виплат була Франція - країна, яка почала турбуватися про свою внутрішню міць з моменту програшу у франко-прусській війні 1870 року. Винагородою за материнську турботу став один із найвищих показників народжуваності в Європі. Доступні ясла допомогли канадській провінції Квебек здійснити стрибок у показниках народжуваності – від найнижчих до найвищих у країні.
У Квебеку дешеві і якісні дитячі садочки збільшили народжуваність
Мало хто з багатих країн зможе повернути коефіцієнт народжуваності до рівня 2.1 - магічного числа, яке означає, що кількість населення стабільно відтворюється.
Так само складно переконати жінок у Південній Європі чи Східній Азії народжувати більше малюків. Показники народжуваності впали так глибоко і стрімко, що, ймовірно, ніколи вже не повернуться до попередніх значень. Країни, на кшталт Південної Кореї, потрапили в культурний тупик: жінки вибороли собі право на навчання та хорошу роботу, проте подружнє життя і надалі залишається набагато менш рівноправним.
Більшість жінок стають перед «складним» вибором між цікавою кар’єрою чи життям, витраченим на приготування пульгокі і темпури (корейська та японська страви відповідно).
Тим не менш, культура може змінюватися і держава може цьому сприяти. Фінансування і створення якісних, доступних і в достатній кількості ясел та дитячих садочків продемонструє жінкам можливість продовжити кар’єру, навіть, після народження дітей. Це було б добре і для жінок, і для продуктивності праці, і для державної скарбниці.
Від редакції
Проблема, яку описує The Economist існує не тільки в розвинених країнах Заходу, але й надзвичайно гостро стоїть в Україні – наше населення стрімко старішає і вимирає. Рівень народжуваності не відтворює кількість населення, вже зараз солідарна пенсійна система стала тягарем для економіки – і в майбутньому ці проблеми будуть тільки поглиблюватись. Єдине, що держава зробила в політиці підвищення народжуваності, «дитячі виплати», введені 10 років тому. Проте й вони вже вичерпують свій потенціал.
Директор Інституту демографії та соціальних досліджень, академік НАНУ Елла Лібанова про державні «дитячі» виплати: «І світовий досвід, і наш власний абсолютно чітко доводять: такі заходи мають короткотривалий ефект. Запровадили високі виплати. Два-три роки вони «діють». Причому частина пар прискорює народження другої або навіть третьої чи четвертої дитини, побоюючись припинення чи знецінення виплат. За 2-3 роки населення звикає до цієї суми й… усе.
Потрібно збільшувати допомогу. Зрозуміло, що нескінченно цей процес тривати не може. Хоча значно простіше дати гроші, аніж організувати для молодої жінки реальні можливості народити дитину й не переривати так надовго своє позасімейне життя. Маю на увазі зайнятість на роботі, навчання тощо. Як на мене, значно краще було б відновити на якісно новому рівні систему дитячих дошкільних закладів.
Вона була дуже серйозним надбанням Радянського Союзу. Але коли ми все руйнували, то разом із водою вихлюпнули й дитину. Тому сьогодні маємо вельми непросту ситуацію».
В Україні люблять плакати над тим, що населення скорочується, але ніхто і не подумає перейматися тим, як жінка самореалізується, її меншою у порівняні з чоловіками зарплатою, її вибором між оплачуваною роботою-кар’єрою з одного боку і непрестижною домашньою працею з іншого.
