Війна: саме час зменшити державу і створити дієздатні органи влади

Існує думка, начебто війна потребує збільшення держави, одержавлення суспільного та економічного життя, централізації економіки, фінансів та іншого. Так, у статті "30 років "зради" Майбутнє України без рожевих окулярів" опублікованій на ТЕКСТАХ Максим Паламарчук виводить таку логічну послідовність:

Росія навіть коли піде з Донбасу, залишиться небезпекою для України - Україні доведеться тримати велику армію, тобто великий бюджет - До цього додаються демографічні проблеми - Все це разом потребує великої держави, мотивація для активної молоді недостатня, вона їде до Європи. Висновок: «З бідним населенням, слабким середнім класом демократія в Україні залишатиметься вразливою».

В основі тексту автора 2 основні думки.

- Навіть залишивши українську територію Росія залишиться загрозою для України.

- Підтримання ефективної боєздатності неможливо при невеликій державі.

Першу тезу залишимо фахівцям з безпеки. Я ж пропоную поговорити про роль держави в економіці й організації життя.

У згаданій публікації є теза про необхідність збільшення держави, підвищення податків для покращення обороноздатності, перемоги у війні і втримання неспокійного сусіда. Вона не обґрунтована.

Навіть сьогодні найбільші витрати держави зовсім не на армію. На оборону країни цього року виділено 46 млрд грн, на забезпечення порядку, боротьбу зі злочинністю та охорону кордону – ще 27 млрд грн. Це значно менше, ніж видатків на пенсії (більше - 200 млрд грн), освіту (110 млрд грн), соціальний захист (80 млрд грн, окрім допомоги пенсіонерам).

Але важливо інше. Війна є перевіркою державних інституцій. І невдачі України – це результат не тільки неготовності армії, а імітаційності майже всіх державних інституцій, особливо найважливіших.

Всі знають приклади, як централізація допомогла військовій могутності інших країн.

Але в цих країнах були ефективні інститути та сучасна економіка. Було що централізувати і як це використовувати. В Україні ні «що», ні «як» не існує.

Немає що централізувати.

Але є й протилежні приклади. Найбільш відомий – це економічна реформа в Ізраїлі у середині 1980-х, що суттєво зменшила державні видатки та забезпечила профіцит бюджету.

Ми між собою й так знали, що український суд – це не суд, там не отримаєш справедливості, українська міліція – це не правоохоронний орган, його працівники не підтримують закон та порядок, українська армія – це не армія, там не готуються захищати державу і не мають для цього ресурсів та ін. Те саме стосується державних адміністрацій, багаточисельних контролюючих органів тощо.

Наші інституції за формою були наче справжні, закони фіксували їх корисні для громади функції, посадові інструкції вимагали відповідних дій. Але насправді люди там заробляли на торгівлі адміністративними правами та повноваженнями, давали заробити тим, хто поруч, виконували вказівки керівництва.

Суспільно корисна дія імітувалася, останнім часом, усе менш переконливо («сім’я» - це апогей, номенклатура припинила навіть вдавати, начебто щось робить для суспільної користі).

Ті інституції, що залишились нам від СРСР, існували в зруйнованому стані. Сам розпад Імперії свідчив, що її структури не працюють. Та й узагалі, розвалився авторитарний режим із державним керуванням економікою.

Новій країні потрібні інші інститути - інститути ринкової демократичної держави. Ми їх започаткували за підтримки Європи, але тільки на папері. Відповідних практик не виникло, навпаки, укорінялися практики часів розпаду СРСР – блат, кумівство, нелегальна економіка, торгівля посадами і так далі і тому подібне.

Саме через це ми втратили Крим і частину Донбасу, саме через це нашим держорганам так важко щось протиставити «гібридній війні».

Перемога у гібридній війні – це створення ефективних інституцій, привабливого і комфортного для людини життя. Це навіть важливіше, ніж могутня армія, особливо з огляду на можливі суспільні негаразди у країні-агресорі.

З початком російської агресії почався повільний процес створення нових державних механізмів. Сьогодні є якісь результати в Армії та частково у МВС, маю на увазі створення нової патрульної поліції.

Розмови про реформу суду чи державної служби залишаються розмовами, від різних чиновників лунають різні пропозиції, часто протилежні.

Волонтерський десант у МО відчуває себе чужерідним тілом, кожна їх дія потребує ручного втручання високих чинів.

Але ще залишається велике поле державних функцій від Києва до останнього села – енергетика та медицина, ЖКХ та освіта тощо. При існуючій системі ремонт розбитої дороги в якомусь райцентрі залежить від виділеного трансфера чи субсидії з бюджету, а доріг таких усе більше і жодних перспектив на покращення.

Для успіху нам потрібно зробити ривок. Худому це значно легше

Що нам дасть ще більша централізація функцій, фінансів, збільшення держави? Ще більший безпорядок. Завдання протилежне: навести лад в обороні, охороні порядку, правосудді і віддати суспільству максимум всього іншого, що держава сьогодні виконувати не може і не виконує, а тільки витрачає гроші платників податків.

Адже всі знають, що освіта з кожним роком погіршується, хто хоче знань, вимушений платити окремо, або їхати закордон. На пенсію чи соціальну допомогу вижити все складніше. Медична допомога потребує вашої оплати за ліки, процедури, дослідження та консультації фахівців. А на що йдуть бюджетні 65 млрд грн? Це більше, ніж на оборону.

Щоб забезпечити фінансування цих неякісних соціальних відомств, податківці розгорнули справжню війну з бізнесом та громадянами. З падаючої економіки країни намагаються вичавити більше, ніж вона здатна дати. Грошей, яких не вистачає на фінансування фікцій, позичають або друкують. Цей шлях аж ніяк не веде до перемоги.

Суспільство взялося за створення нових державних інституцій. Але до цих пір його вистачає на реформування Міноборони і підтримку Армії. Під тиском союзників відбуваються зміни в МВС.

Про кардинальні зміни в інших сферах не чути. З іншого боку, армія потребує нових озброєнь, а в країні криза і немає грошей. Наші економічні проблеми насправді означають, що світова кон’юнктура змінилася, товари, які Україні виробляє, не можуть забезпечити нам навіть той рівень потреб, який був донедавна.

Нам треба випускати щось інше. Знайти, навчитись, організувати. Як це зробити, коли фіскали для наповнення бюджету вбивають будь-яку мотивацію щось робити, а увага найбільш освічених і креативних людей направлена на перебудову державних інституцій?

В нас дійсно попереду демографічна яма. Але це лише означає, що треба збільшити пенсійний вік.

В нас дійсно непривабливе життя. Але це лише означає, що треба приватизувати все, що можна, пустити приватну ініціативу в освіту та медицину, ЖКХ та енергетику.

В нас дійсно немає простору молодим та ініціативним. Але це лише означає, що треба прибрати багаточисельних регуляторів, що контролюють та вимагають на кожному кроці, зменшити податки, які здебільшого йдуть зовсім не на оборону чи охорону порядку, а на погано працюючі соціальні заклади.

Щоб вирішити ці проблеми, потрібно зменшити "розмір держави".

Автор статті, з якою я дискутую, правий, що в нас ще довго буде гірше, ніж у західних сусідів. Але для людей важливіша динаміка та нові можливості. Коли відчувається покращення, це приваблює не тільки тих, хто тут живе, але й тих, хто нещодавно виїхав.

Чи зможуть ці заходи завадити підвищенню обороноздатності країни? Ні, навпаки, вони її підвищать. Держава стане меншою, але ефективнішою. Апарат зменшиться і стане під пильнішим наглядом суспільства. Життя стане комфортнішим та привабливішим.

Покращиться все, що потрібно для успіху в гібридній війні. І нарешті, теза про неможливість вступу до ЄС. Все навпаки. Складнощі в Росії – найкращий час вступити до НАТО та ЄС. Але знов таки, для цього потрібні працюючі інститути, а не велика армія. І здатність влади контролювати організувати життя та забезпечувати правосуддя.

І це – саме те, що не вистачає нашій економіці. Не «шовковий шлях», а передбачуваність законів, простота їх дотримування, коректні дії чиновників, ефективний судовий захист. Для цього не потрібні великі гроші.

Військові успіхи, привабливе життя, економічний ріст та євроатлантична інтеграція потребують одного й того самого – "зменшення" держави та підвищення на цій основі ефективності державних інституцій.

дискусія суспільство концепція економіка держава війна