Чому жінки не можуть робити кар'єру на рівні з чоловіками і водночас бути щасливими у родинному житті (ЗАКІНЧЕННЯ)
Пропрацювавши півтора роки першою жінкою-директоркою з планування у Державному департаменті США, на посаді-мрії, я якось перебувала в Нью-Йорку на щорічних зборах міністрів закордонних справ та глав усіх держав ООН. Але водночас не могла не думати про мого 14-річного сина, який 3 тижні тому пішов у восьмий клас і взявся за старе - не виконував домашніх завдань, зривав уроки, завалював тести з математики та ігнорував дорослих.
Авторка: Енн-Марі Слотер, липень-серпень 2012. Переклад: Валентина Кузик, Надія Коваль, Галина Заворітня, Діана Зубко. Літературна редакція: Надія Коваль.
Texty публікують цей важливий текст на противагу неконструктивній дискусії щодо дітонародження та місця жінки у суспільстві
Нація інновацій
В той час, як я пишу ці рядки, я передчуваю реакцію деяких читачів на пропозиції мого есе: повній професорці легко писати про гнучкі робочі години, інвестиційні інтервали та менеджмент, основою якого є принцип спершу-йде-сім’я. Та як бути з реальним світом? Більшість американських жінок не можуть вимагати таких речей, особливо в умовах поганої економіки, а їхні роботодавці не схильні пропонувати їм це зі своєї волі. Насправді, найчастіша реакція, яку я отримую, коли я озвучую такі ідеї, полягає в тому, що коли йдеться про питання, чи найняти на роботу чоловіка, який працюватиме коли-завгодно і де-завгодно, чи жінку, якій потрібен більш гнучкий підхід, то вибір на користь чоловіка матиме більшу цінність для компанії.
Насправді, в той час, як ці речі важко точно порахувати і виміряти, статистика, схоже, говорить про інше. Згідно з ґрунтовним дослідженням 527 компаній США, яке було опубліковано в журналі «Академія менеджменту» у 2000 році, «організації із ширшим впровадженням політики балансування роботи і сім’ї, мають вищу продуктивність праці на рівні фірм» серед компаній у тій самій галузі. Ці результати співставні з результатами іншого дослідження 2003 року, проведеного Мішель Артур в університеті Нью Мексико. Дослідивши 130 оголошень про дружні до сім’ї політики у The Wall Street Journal, Артур з’ясувала, що самі лише ці оголошення значно підвищують ціни акцій компанії. У 2011 році дослідження Еллен Галінскі, Келлі Сакей та Тайлер Вайтон з Інституту сімей та роботи про гнучкість на робочому місці продемонструвало, що більша гнучкість позитивно корелюється з зануренням у роботу, задоволенням від роботи, утриманням співробітників та їхнім здоров’ям.
Це лише окремі приклади з багатьох джерел, кількість яких усе збільшується і які намагаються точно визначити зв’язок між сімейною політикою та економічними показниками. Інші науковці зробили висновок про те, що хороша сімейна політика приваблює більш талановитих співробітників, а це в свою чергу підвищує продуктивність, але що самі ці політики не мають впливу на продуктивність. Все ж, на противагу цьому, інші дослідники стверджують, що результати цих політик насправді є наслідком хорошого менеджменту загалом. В будь-якому випадку очевидно, що багато фірм, які наймають і готують добре освічених жінок-фахівців, усвідомлюють, що коли жінка залишає компанію через поганий баланс між роботою і сімейним життям, вони втрачають інвестовані в неї гроші і час.
Цей факт враховує навіть юридична галузь, яку побудовано навколо оплачуваного часу. Дебора Епштайн Генрі, яка раніше працювала юристом у великій фірмі, зараз є президентом Flex-Time Lawyers, загальнодержавної консалтингової фірми, яка частково робить акцент на використанні послуг жінок-адвокатів. У своїй книзі «Закон і відновлення порядку», опублікованій Американською асоціацією юристів у 2010 році, вона описує професію юриста «де оплачуваний час більше не працює», де адвокати, судді, рекрутери, та науковці – всі погоджуються, що ця система оплати зіпсувала галузь, призвівши до нелюдських робочих годин, тотальної неефективності і надмірно завищених витрат. Відповідь, яка вже виникає в різних куточках галузі, – це комбінація альтернативної структури оплати, віртуальних фірм, фірм, якими володіють жінки, та аутсорсингу окремих робочих місць. Жінки, а також юристи покоління Х та Y загалом, наполягають на цих змінах зі сторони пропозиції; клієнти, які рішуче налаштовані знизити юридичні збори та підвищити гнучкість послуг, підштовхують з боку попиту. Повільно, але зміни відбуваються.
В основі цього всього – власний інтерес. Втрати розумних і мотивованих жінок не лише зменшують кількість талановитих співробітників компанії; це також зменшує віддачу від інвестицій у навчання і підготовку. У спробі вирішити ці питання, деякі фірми з’ясовують, що жіночий підхід до роботи може бути просто кращим, як для працівників, так і клієнтів.
Експерти з креативності та інновацій наголошують на цінності заохочення нелінійного мислення та гнучкості шляхом довгих прогулянок чи споглядання довкілля з незвичних ракурсів. У своїй новій книзі «Нова культура навчання: розвиток уяви для світу постійних змін», гуру інновацій Джон Сілі Браун та Дуглас Томас пишуть: «Ми вважаємо, що поєднання гри та уяви може бути єдиним найважливішим кроком до нової культури навчання».
Простір для гри та уяви – це саме те, що виникає, коли послаблюються жорсткі графіки роботи та ієрархія. Скептики мають взяти до уваги «ефект Каліфорнії». Каліфорнія – колиска Американських інновацій в технологіях, розвагах, спорті, їжі та способах життя. Це також те місце, де люди сприймають відпочинок настільки ж серйозно, як і роботу; де компанії, як Google, свідомо заохочують ігри, зі столами для пінґ-понґу, світловими мечами та політикою, яка вимагає від працівників проводити один день на тиждень, працюючи над будь-чим, чого б вони забажали. Шарль Бодлер писав: «Геній – це не більше й не менше, ніж повернене за бажанням дитинство.» Google, вочевидь, врахував це.
Жоден з батьків не сплутає турботу про дитину з дитинством. Все ж, бачити світ заново очима дитини може бути потужним джерелом стимулу. Коли лауреат Нобелівської премії Томас Шеллінґ писав «Стратегію конфлікту», класичний текст, який застосовує теорію ігор до конфліктів між націями, він часто використовував виховання дітей у прикладах того, що стримування може бути як успішним, так і провальним. «Особливу складність стримування [правителя] за допомогою погроз можна легше артикулювати тому, хто щойно усвідомив марну спробу використовувати погрози для того, щоб маленька дитина не вдарила собаку, а маленька собака не поранила дитину.» - писав він.
Книги, які я читала зі своїми дітьми, прості фільми, які я дивилася, ігри, які я грала, питання, які я ставила, та люди, яких я зустрічала в той час, як виконувала роль матері, розширили мій світ. Інша аксіома літератури про інновації в тому, що чим частіше люди з різними перспективами збираються разом, тим більша ймовірність виникнення творчих ідей. Надаючи працівникам можливість інтегрувати їхнє приватне життя з їхньою роботою – незалежно від того, будуть присвячувати вони цей час материнству чи підготовці до марафону – відкриє двері до набагато більшого набору впливів та ідей.
Залучити чоловіків
Може, найбільш втішною новиною для втілення всіх запропонованих мною змін є те, що до них активно залучаються чоловіки. Коментуючи чернетку цієї статті, Марта Міноу, ректорка Школи права у Гарварді, яка викладає уже 30 років, написала мені, що останнім часом молоді чоловіки все більше питають, як досягти балансу сімейного життя та роботи. Більш ґрунтовні дослідження покоління Y доводять, що набагато більше чоловіків цікавляться можливостями інтегрувати активне батьківство та професійне життя.
Однак абстрактно прагнути звісно простіше, аніж йти на цілком конкретні компроміси. Ці молоді чоловіки ще не стикнулись із питанням, чи готові вони відмовитися від більш престижної кар’єри чи стипендії, відхилити пропозицію роботи, відтермінувати професійні досягнення аби більше часу проводити з дітьми чи підтримати кар’єру партнера.
Але змінюється культура праці тож і ці зміни відбуватимуться. Кара Овен, дипломатка з Британського Форейн-офіс, яка працювала на Лондон із Дубліна, написала мені імейлом:
«Думаю, що культура гнучкого робочого графіка започаткувалась у нас з того моменту, коли за цим графіком почало працювати вище керівництво (серед якого тоді були лише чоловіки) - значна їх частка почала працювати з дому раз на тиждень».
Звісно, за останні кілька десятиліть чоловіки стали набагато більш залученими у батьківство і це також створює передумови для значних змін у пошуку балансу у роботі та родині. Прикметно, що Джеймс Сейнберг, заступник Державного секретаря та Вільям Линн, заступник Міністра оборони, пішли зі своїх посад після перших двох років адміністрації Обами, аби мати змогу більше часу бути зі своїми дітьми (і це була справжня причина).
На перспективу, було б непогано, якби жінки сформулювали принципи балансу роботи та сім’ї в термінах більш широких суспільних та економічних викликів, які впливають і на чоловіків, і на жінок. Зрештою, у нас є ціле покоління чоловіків, яких виховали мами, що працювали повний день. Припустімо, як я це припускаю стосовно своїх синів, що вони розумітимуть словосполучення «підтримувати родину» не тільки у фінансовому сенсі.
Мені пощастило працювати та бути ученицею неймовірних жінок. Коли я бачу, як працює Гіларі Клінтон, я пишаюся: її розумом, компетенцією, професійністю, харизмою, умінням заволодіти будь-якою аудиторією. Те ж саме відчуваю, коли бачу на передовиці газети фото Крістін Лаґард, голови МВФ, чи Ангели Меркель, канцлерки Німеччини, глибоко зануреної в дискусію про визначальні тренди світової політики, чи С’юзен Райс, представниці США в ООН, яка хоробро захищає сирійців на засіданні Ради Безпеки.
Ці жінки є неперевершеними прикладами для наслідування. Якби у мене була донька, я б заохочувала її рівнятись на них. Я хочу жити в світі, де ці жінки будуть такими ж неординарними, але вже не будуть «незвичними». Також я хочу жити у світі, де, як каже Ліза Джексон, «щоб бути сильною жінкою не треба зрікатися того, що визначає тебе як жінку». Це значить поважати, уможливлювати та справді радіти з величезного спектру вибору жінки. «Щоб бути сильною не конче треба зрікатися материнства або ж викорінювати власні жіночі аспекти» - сказала Джексон у своїй промові в Принстоні.
Я оголошувала промову у коледжі Вассар минулого листопада і приїхала трохи раніше, аби погуляти по студмістечку приємного осіннього вечора. Це місце сповнене духом єдності та шляхетності, наповнене лавками, стежками, вуличним мистецтвом та тихими місцинами, що були уфундовані випускниками, аби заохотити споглядання і відчути зв’язок. Гортаючи журнал випускників (у Вассарі, колись суто жіночому університеті, зараз вчаться студенти обох статей), мене вразили тексти старших випускниць, які вітали однокурсниць латинським Salve та писали кумедні спогади, перемережані літературними алюзіями. Це був відголосок часів, коли жінки сприймали навчання легко; а їхні новини складалися переважно з переліку досягнень їхніх дітей. Багато хто з нас сприймає ті часи, як такі, коли легко можна було пожартувати: «жінка іде до коледжу, аби підготуватися до заміжжя». Багато жінок мого віку покинули сімку традиційних університетів для жінок як тільки найкращі навчальні заклади Ліги Плюща відкрили двері і для них. Я нізащо не хотіла б повернутися у часи сегрегації статі та войовничої дискримінації. Але нині саме час переоцінити припущення, що жінки повинні адаптуватися до «чоловічого світу», про що нас попереджали матері та менторки.
Я постійно заохочую молодших жінок говорити більше. Вони повинні відкрити у собі більше впевненості, щоб цінувати власні ідеї та питання та бути готовими їх висловити. Мій чоловік згоден, але він на своїх уроках насправді заохочує молодих чоловіків наслідувати жіночу поведінку - більше слухати та менше говорити. Для того, щоб жінки змогли коли-небудь досягнути справжньої рівності як лідери, маємо ми повинні перестати сприймати чоловічу поведінку та чоловічий вибір як зразковий чи еталонний. Ми маємо наполягати на зміні соціальних політик і та на модифікації кар’єрного шляху також і відповідно до наших виборів. Ми можемо маємо сили це зробити, якщо ми так вирішимо,і багато чоловіків вже нас підтримує.
У процесі ми створимо краще суспільство для всіх жінок. Можливо нам доведеться привести жінку до Білого дому, перш ніж покращити життя працівниці супермаркету «Волмарт». Але коли ми це зробимо, то припинимо говорити про те, чи жінки можуть «мати все». Ми повністю зосередимось на тому, щоб допомогти всім американцям вести здорове, щасливе, продуктивне життя, в якому вони б цінували людей, яких вони люблять, так само сильно, як і успіх, до якого вони прагнуть.
