«Укроборонпром»: як змусити приносити дохід п'яних директорів

Спілкувалася: Любов Величко

Ми тут працюємо, бо це був свого роду виклик. Тому що кинути все і перейти в абсолютно незнайому сферу, так роблять або відчайдушні, або дуже вмотивовані люди. Ми вмотивовані – це факт.

Кредо наших еліт зводилось до того, що «попередники були погані». І ці еліти змінювалися з певною періодичністю, і виходило так, що завжди хтось був винен, але нічого не змінювалося. Формування нової еліти дозволяє амбіційним людям розраховувати на подальше професійне зростання. Ось моя мотивація.

Тому коли мені пропонували за чотири місяці 37,5 мільйонів гривень, я не спокусився. Приходили, говорили, мовляв, є металобрухт, класна тема: 2,5 тис. грн - реальна ціна, а продаємо по 1600 грн. Гроші - навпіл. Супер! До побачення (махає рукою – Ред.)!

Зараз хабарі мені вже не пропонують. А спочатку був просто якийсь жах – щодня приходили «ходоки». У цих людей були перепустки, причому постійні. Вони спокійно заходили на територію концерну. Та й служби безпеки толкової тут не було. І зараз уже незрозуміло – хто були ці люди? Радники, помічники? Співробітники підприємств?

Ми провели інвентаризацію перепусток. Я, наприклад, не розумію, навіщо оперуповноваженому якогось Голопупенського райвідділку йти в концерн. Є воєнна прокуратура, є СБУ. І ці люди йдуть по конкретному питанню. Легально і прозоро.

Філософія управління

З моменту приходу нової команди в ДК «Укроборонпром» минуло вже більше року. Ми поміняли на 23-х підприємствах директорів, і 13 з них стали дохідними. Ті директори, які працювали по-звичному, стали працювати по-іншому.

Корупції стало менше, бо змінилася система мотивації. Якщо раніше «Укроборонпром» працював за принципом «кожен місяць візьми торбинку і привези», то директор розумів, що концерну по барабану, що відбувається на заводі - і він пиляв собі щось, вивозив.

Ми зняли з директорів задачу возити торби з грошима в «Укроборонпром», і почали вимагати реальної об'єктивної роботи.

Зараз усі директори працюють за контрактом. Хоча зарплата директора становить від 7-ми до 9-ти тисяч гривень, директори мають легальну можливість підвищити свій дохід.

Ми орієнтуємося на досвід європейського бізнесу. Є таке поняття як EBITDA - показники успішності підприємства за участю менеджера. Тобто, директор може при виконанні фінансових показників отримати за квартал 120-150 тисяч гривень премії. Крім того, велика кількість наших підприємств мають у своєму штаті людей, які займаються розробками.

Розробки патентуються, і якщо вони використовуються на підприємстві, то є можливість отримати якесь роялті. Це законно, і йде на користь самому підприємству. Тобто, той, хто з мізками, має можливість заробити більш-менш пристойні гроші.

За красивою вивіскою "Укроборонпрому" трапляються директори з перегаром

Ми пішли по іншому шляху: якщо директор не виконує фінансовий план за підсумками півріччя, то піднімається питання щодо займаної ним посади.

Пригадую нашу поїздку в Черкаси на підприємство «Черкаський Фотоприлад». Картина маслом: нас зустрічає абсолютно вбуханий директор. Сморід був на першому поверсі жахливий. Скатертини перекособочені на столах. Культурних слів у мене не було. А ми чекаємо президента, який повинен приїхати через 40 хвилин. На моє запитання директору: «Що відбувається?», той з абсолютно нахабним виразом обличчя відповідає: «Все в порядку».

Ну, скажіть, як з такими людьми працювати? З іншого боку цей директор - видатний інженер-конструктор.

Була практика посаду конструктора і директора об'єднувати, щоб "не паритися". Адже простіше домовлятися з однією людиною, а не з двома. Ми ж розділили ці дві посади. Конструюєш? Конструюй, Бог з тобою. А хто управляти буде? Вкрай важливо, щоб була людина з розумінням управлінських процесів.

Ми силою з Ізюма висмикнули людину, і відправили його працювати на «Черкаський Фотоприлад». І ось тепер інженер-конструктор і новий директор працюють у кооперації один з одним. І більш ніж успішно - у них замовлення до кінця року розписані.

І це – не його заслуга, а заслуга нової системи, в якій ці люди стали працювати.

Посади – не для продажу

Ми більше не беремо грошей за участь директорів у житті концерну і не продаємо посади. Хоча раніше за певну суму посади продавалися. Ми перші два місяці тільки й встигали, щоб відмовляти людям: до нас приїжджали різні люди з різних сфер впливу і говорили - пропонуємо стільки-то за призначення того-то.

Пам’ятаю, як за одну з посад на одному із заводів мені пропонували 400 тисяч доларів. І я відмовився брати ці гроші. На цьому підприємстві досі немає директора. Проводиться конкурс.

В контексті постанови №777 (яка передбачає призначення директора на конкурсній основі) ми довго сперечалися з міністром – логічно або не логічно проводити конкурс. Я обома руками за конкурс, бо це можливість об'єктивно підійти до процесу відбору достойного кандидата.

Але зараз публічний конкурс для визначення директорів підприємств проводити недоречно. Тому що, як тільки «світиться» прізвище потенційного претендента, до моменту оголошення проходить три місяці. Уявляєте, що за цей час у пресі можна з цією людиною зробити? Дискредитувати, облити брудом, навіть якщо вона насправді і порядна. Можна через наявність сфер впливу в силових органах порушити кримінальні справи.

І вийде така картина: Пупкін напише заяву про те, що Іван Іванович Іванов (умовно), який є здобувачем на одному з підприємств, виявляється, вів незаконну діяльність. Приміром, панночок незаконно до Туреччини возив. І буде бідний Іванов у прокуратуру ходити кожен день, щоб бажання кудись рухатися у нього відпало.

У нас були випадки на заводах, коли колектив писав скаргу на директора. Є, наприклад, у Шостці одна людина одіозна. Проти нього пишуть скарги десять чоловік, у тому числі, кілька народних депутатів, що він рідкісний недбайло. Але там три тисячі людей працює, і всі вони вчасно отримують зарплату. У нього виробляють унікальний продукт - підривники. І при тому, що у нас зараз шахт немає, він знаходить можливість, куди ці детонатори продати. В такій ситуації мені начхати, в якій він партії був раніше! Якщо колектив за ним іде, значить його потрібно підтримувати.

Правоохоронні органи працюють слабенько

Якщо директори реально порушували закон, і є об'єктивні обставини, докази цього, то тоді ми вже будемо приймати відповідні рішення.

Управлінці, які працювали, м’яко кажучи, непрозоро, вже готуються до гіршого. Ідуть на крайні міри: хтось операції собі робить, щоб неосудними стати, хтось розлучається з дружиною, і дітей собі бере - типу на утримання, що є пом'якшувальною обставиною, щоб отримати умовний термін.

У виробничому циклі задіяна ціла купа міліціонерів, силовиків, військових прокурорів, СБУ... При тих задачах, що ставив концерн, я не виключаю, що директори починали щось хімічити.

Раніше було так: виїжджали КРУшники, і як тільки чогось "нарили", директор підприємства заходив у цей кабінет (кабінет заступника голови «Укроборонпрому - Ред.) або в сусідній кабінет (кабінет директора «Укроборонпрому»- Ред.), і тут же КРУшники кудись зникали.

Як тільки ми почали працювати інакше, то вже більше 40-ка звернень до правоохоронних органів, два директори відсторонені з урахуванням можливих кримінальних справ - це Миколаївський і Житомирський бронетанкові заводи. Ми чотири місяці витратили на те, щоб довести, що ці директори крали гроші.

Виносити із підприємств все, що неправильно лежить, дуже просто – на деяких не те що служби безпеки, охорони (!) взагалі не було. Тому із Житомирського бронетанкового заводу 19 БМП пропали, і ніхто не зрозумів куди. І тільки після наших звернень у прокуратуру техніка знайшлася.

І найсумніше те, що проблема з охороною все ще не вирішена. Тому що ми не чарівники. І тому що директорові набагато простіше найняти на завод свою охоронну фірму, яка не буде зупиняти машину, завантажену металоломом.

Дивно те, що ми вже сорок звернень до правоохоронних органів написали, але жоден директор не опинився за ґратами. У Київському бронетанковому заводі людину взяли «на гарячому», він перебуває під слідством, але його випустили під підписку. Тобто, не стоять питання до концерну, а до всієї системи держави.

Наприклад, щоб дзвонити в міліцію і заявляти про хабарі, потрібно це зафіксувати. Щоб ви розуміли - у мене режимний кабінет. Камера, яка тут стоїть, вона навіть без права запису. Я не можу дозволити собі фото- і відеозйомку. Мені не можна, щоб вівся звукозапис. Якщо я веду переговори, то включаю такі штуки (натискає на пульт дистанційного керування, і з'являється «сірий» шум - Ред.).

Якщо я розмовляю по робочому телефону, я зобов'язаний вивести всіх з кабінету. Тільки у Даші (секретаря - Ред.) Є доступ усіх рівнів, і вона може бути присутньою. Вікна закриті при цьому. І коли це все включається, двері по периметру теж відключаються. Тобто, це не та шпигунська історія, коли ми у себе тут напхали незрозумілих речей, зафіксували, і - вперед!

Є процедура супроводу злочину. Я повинен прийти і заявити про пропозицію хабара. Потім я повинен вивести зловмисника на розмову, щоб мені щось запропонували. Тільки після реалізації, коли я щось зробив, і мені принесли гроші, на гарячому беруть людину. І ось після цього можна вже комусь щось пред’явити.

Ось яскравий приклад - Миколаївський бронетанковий завод. Ми чотири місяці вели справу з підприємством, яке займається переведенням грошей у готівку. Причому це підприємство було нами заведено туди як майданчик, який спочатку вели оперативники. Через цей майданчик «на гарячому» був узятий один із співробітників заводу. А директор заводу зараз каже, що поняття не має, що відбувалося. Це при тому, що прослушка була скрізь: і його телефон слухали, і кабінет. Все зафіксовано, а довести тепер, що він брав участь у цьому процесі проблематично.

Сергій Пінькас має неоднозначне минуле, але в "Укроборонпромі" працює ефективно

Мене дивує те, що раніше чимало наших звернень правоохоронні органи – СБУ і воєнна прокуратура - просто ігнорували. Тоді нас сприймали за якихось лунатиків, які хотіли того чи іншого директора залякати за рахунок таких звернень. Зараз у нас уже є нормальний діалог. Ми сідаємо за стіл переговорів і спілкуємося. Тому що ми не тримаємося за керівників. Ми їм нічого не винні.

Мета – прозорі закупівлі

В Україні була практика, коли оборонні підприємства взагалі не були зобов’язані закуповувати щось через тендерні процедури, крім закупівлі за державний кошт. Але це неправильно. Це – джерело для корупції.

Ми хочемо оптимізувати процедуру закупівель за прикладами інших успішних країн. Є кілька методів еволюції у тендерній сфері. Перший – це електронний сайт закупівель, який створений для конкретних учасників. У деяких країнах є практика, коли на такий сайт можуть зайти тільки авторизовані перевіряючі, авторизовані постачальники. Тобто, інформація не виходить за межі цього майданчика. Звичайний КРУшник, умовно, не може подивитися, що там відбувається.

Також у деяких країнах створені спеціально уповноважені органи, які займаються виключно закупівлями й одночасно виконують функції контролерів.

Я б пропонував створити електронний майданчик, до якого б мали доступ Міноборони і військова прокуратура, а також профільні заводи. І тоді не треба з конвертами носитися, чекати 30 днів. Електронні торги дуже швидко відбуваються – буквально за кілька днів.

Ми прихильники того, щоб усе, що можна було б закуповувати, закуповувалося на електронних майданчиках. А все інше - купувалося на конкурсній основі.

Конкурси на закупівлю обладнання - дуже специфічна штука. Але є спеціально навчені люди, які розбираються, чим один верстат відрізняється від іншого. Адже один і той же верстат з одними і тими ж функціями, можуть дуже відрізняється. Ось там є претензії.

У нас на двадцяти підприємствах проекти оновлення матеріально-технічної бази передбачають закупівлю верстатів, модернізацію їх і ремонт. Ми найняли спеціальну людину, яка більше 20-ти років у цій сфері працює, розуміє, що скільки коштує, і розуміє реально технічні завдання того чи іншого верстата. Звати його Сергій Ткаченко. Вам його прізвище нічого не скаже. Звичайний хлопець, якого ми знайшли. Має вищу технічну освіту.

На одному із заводів була виробнича програма із закупівлі верстатів на 200 млн грн. Приїхав хлопець із консалтингової компанії, який "розмалював" нам, що навіть якщо ми купимо на 200 млн грн. верстатів, це не вирішить виробничі завдання. І перерахував обґрунтування і причини.

Ми не є профільними виробниками, тому цих речей не могли знати. І ось ми цю людину взяли на постійну основу в концерн. Він числиться моїм радником. У перспективі буде створено спеціальний структурний підрозділ, який буде моніторити ці речі.

Ми зараз приймаємо участь як співавтори у створенні нормативної бази по електронним закупівлям: ділимося досвідом, розповідаємо про підводні камені. Гадаю, наш досвід буде корисним.

Експорт потрібно нарощувати

Побутує думка, що у воєнний час на експорті військової техніки можна поставити хрест. Я вважаю інакше – якщо ми беремо за основу бюджет країни, то цю дірку можна компенсувати за рахунок валютної виручки.

Раніше ми цю виручку отримували від експорту вугілля, металолому і сільського господарства, а також зброї. А зараз де брати гроші? Що можна продати такого, за що б іноземці були готові купити? Я не розумію.

На внутрішньому ринку ми працюємо із рентабельністю 5%, тобто на одному мільйоні заробляємо 50 тисяч гривень. А на зовнішньому ринку рентабельність нічим не обмежена. Тобто, ми можемо техніку продати і в чотири рази дорожче. Отримати валютну виручку, частину якої інвестувати у наші ж підприємства. Хіба це погано? Дискусія із президентом триває.

Про Пінькаса

Багато хто малює собі таку картину, мовляв, прийшли якісь "схематозники", намалювали собі завдання. Ніхто не бачить, але щось відбувається. А насправді прийшли люди, які у своїх певних колах професійно і в матеріальному сенсі відбулися. Серед нас немає бідних людей.

Якщо ви загуглите моє прізвище, то я, напевно, найбільший бандит у цьому концерні. Я практично узурпував в Херсонській області все, що можна. Всіх силовиків під себе підім'яв. І сміттєва тема - моя, і комуналка - моя. Я вже не знаю, чого тільки мого немає в Херсоні.

У мене ворогів дуже багато. Бо часто моя позиція виглядає жорсткою і некоректною. Та в Укроборонпромі інакше не вийде – треба постійно з кимось сваритись, від когось захищатися.

Так, нові люди в концерні в основному приїхали з Херсону. А в 80-ти км від Херсона знаходиться місто Армянськ. Під Армянськом стоять російські танки. Ось подивіться на фото (киває на фото своїх дочок, які стоять на столі - Ред.). Старша донька нещодавно виграла чемпіонат світу. Так от, вона живе в Херсоні. Я працюю по 20 годин, а вона живе там. І дружина, і друга дочка теж. Я виїжджав з Херсона до Києва, коли молодшій доньці було два місяці.

корупція реформи оборонпром оборона пінькас