Переселенці. Робота і полювання на допомогу в транзитному містечку

Модульне містечко в Харкові перенасичене гуманітарною допомогою. Його жителі не поспішають влаштовувати своє життя самостійно. Крім малозабезпечених й інвалідів, у містечку мешкає багато працездатних чоловіків і жінок. Вони продовжують активно споживати гуманітарку і жити «на виплати». При цьому тисячі переселенців, що намагаються адаптуватися самостійно, не отримують зовсім нічого.

Побут

Транзитні модульні містечка для переселенців були подаровані Харкову і ще 4-м містам України урядом Німеччини. З кінця січня 2015 року ДСНС України заселило в харківське містечко 400 людей, переважно – пільгових категорій населення.

Модульне містечко – це 10 залізних блоки з 4-ма кімнатами в кожному і три гуртожитки – по 14 кімнат. Тимчасове житло оснащене всім необхідним – тут нові ліжка, постільна білизна, побутова техніка, посуд. Уся сантехніка, пральні машини, кухонне начиння – нове. Доріжки між будинками викладені плиткою, є дитячі майданчики, окремий склад і пральня. Вартість оренди для мешканців складає 150 грн у місяць з людини.

В середині блоків – душно. Мешканці скаржаться на конденсат, що утворюється при закритих дверях. Однак відкриті двері теж створюють проблему – холодно. В коридорах постійно граються діти, а від протягів часто хворіють. До спектру скарг входить недостатня кількість ігрових кімнат для дітей. Біда також і з шафами – вони занадто маленькі.

В коридорі тимчасового житла. Чисто, але тісно і душно

На дошці оголошень висить розклад безкоштовних курсів з англійської мови. Вчителі-волонтери говорять про низьку відвідуваність – на заняття приходить 3-4 людини. У 19-річної переселенки Дар’ї немає на них часу: «У мене мати хвора, мені самій потрібне лікування, а ще у мене дочка маленька на руках, які курси?», – говорить вона. Світлана, переселенка з Вуглегірська, про ці курси навіть не знала: «Вони ж до нашого будиночку не заходили, тож я і не знала».

Світлана працює в модульному містечку прибиральницею, з нею разом мешкають дочка і мати-пенсіонерка. Жінка каже, що відвідала пару занять англійської мови, а ще – декілька уроків з комп’ютерної грамотності. «Не змогла туди ходити. Це ж гроші на транспорт треба (курси недалеко від містечка, 20 хвилин пішки – прим. авт.). Як я буду туди ходити, у мене дочка маленька, у 2-му класі?! З нею треба уроки робити, і їсти варити. Втомлююсь я».

Переселенка Анастасія теж має донечку і маму. Працює касиром у закладі харчування, а в нічну зміну іноді заміняє й кухаря. Буває, її робочий день триває з 8 ранку до 6 ранку наступної доби. Дитиною у цей час опікується бабуся. «Коли більше не дозволять жити в модулі – зніматиму квартиру. Додому, до Стаханова, повертатись не буду, навіть якщо не буде війни – там не заробиш собі на життя, а тут, хоч я і важко працюю, але й гроші отримую непогані».

Їхня сусідка по модулю має інші плани: коли продовжувати оренду вже не буде змоги – поїде до Білорусі. «Там Лукашенко хороші виплати дає», – впевнена жінка.

Зворотний ефект

Передбачалося, що облаштовані кімнати допоможуть людям зосередитися на пошуку відповідної роботи, власного житла, і швидше стати фінансово незалежними.

Ефект вийшов зворотним. За даними адміністраторів, котрі просять не називати свої імена, у містечку непрацюючих людей набагато більше, ніж працюючих. Працездатні жителі «модуля» стали пасивними, отримавши дешеве житло, безкоштовне харчування і фінансові виплати від різноманітних благодійних фондів, одяг від небайдужих харків'ян.

Щочетверга до модуля приїжджає працівниця із Центру зайнятості – проводить тут декілька годин, очікуючи на запити від переселенців. Окрім того, у відкритому доступі є папка з роздрукованими списками вакансій. Але з весни запитів на пошук роботи не було.

Виїжджати з модуля жителі теж не поспішають. Лише декілька сімей влаштувало своє життя самостійно. Для усієї решти ДСНС продовжило договір оренди.

За словами кураторів-волонтерів, щонайменші натяки на пошук іншого житла викликають бурхливі протести, загрози притягнути пресу і підняти скандал. Крім того, жителі містечка висловлюють бажання отримати право власності на все, що їм було видано в якості гуманітарної допомоги – від житлової площі до побутової техніки.

У містечку мешкає велика кількість працездатних чоловіків і жінок, що отримали право на проживання як члени сімей, де є пільговики. Саме у них проявляється специфічний тип мислення – звичка жити на виплати. Між собою волонтери називають містечко «Маленький Донбас».

Звідки гроші

Куратор модульного містечка резюмує: «Жителі "модуля" освоїли нову професію - "мисливці за виплатами". Працездатні члени сімей методично обходять фонди, державні структури, і скрізь отримують виплати, тому що їх жаліють, вислухавши скарги на весь світ і на своє нещасне життя.

Прохання переходять у вимоги: "Нам належить, ми переселенці!". Можу зазначити, що деякі сім'ї живуть тут у кращих умовах, ніж жили у себе вдома. В той же час, є переселенці поза модулем, які намагаються самостійно заробляти, знімають житло в Харкові. Їм би треба допомогти в першу чергу! Але вони не потрапляють до програм по допомозі, оскільки місця вже зайняті».

Її слова підтверджує один з переселенців, який зміг добре адаптуватися в Харкові: «Мій край любить жити на виплати. Сидять і думають, як би ще отримати виплату, щоб не працювати».

Джерела «виплат» та іншої допомоги різні. Державні установи виплачують усім переселенцям, у тому числі жителям містечка, «переселенські» – близько 884 грн на непрацездатну людину і 440 на працездатного, за умови, що він влаштується на роботу. До цієї суми додаються виплати різноманітних пільг: пенсії по інвалідності, після досягнення віку, допомога на дітей.

Крім того жителі модульного містечка є активними споживачами фінансової допомоги від благодійних фондів. Такі фонди, як «DIAKONIE» і «Червоний хрест», впровадили програми від 5 до 7 місяців регулярної фінансової допомоги. Допомога по їхніх ваучерах складає від 350 до 750 грн на людину в місяць. Разову і довгострокову допомогу на придбання медикаментів і продуктів надавав фонд «Caritas».

Їх фінанси активно освоюють саме жителі модуля. Фонди «Возлюби» і «Харківські самаритяни» регулярно підвозять у містечко великі партії продуктів. «Червоний Хрест», ЮНІСЕФ і ПРООН забезпечують побутовими речами й одягом.

Різноманітні іноземні делегації після відвідування містечка відкривають нові потоки фінансової допомоги.

Саме тому містечко є бажаним місцем проживання для «мисливців за гуманітаркою».

На верх цієї гори гуманітарки лягають пакети від приватних осіб – майже щодня небайдужі харків'яни, підприємці та жителі інших міст, прочитавши прохання про допомогу в інтернеті, діляться з переселенцями одягом, їжею, іншими необхідними речами. Нещодавно підприємець подарував велику партія нових жіночих дублянок.

Волонтерська кімната-склад у модулі завалена одягом та іграшками. Тут можна вибрати будь-який предмет гардеробу, а для особливо вередливих є навіть популярні бренди європейського взуття.

Робота в Харкові є

Менталітет ні до чого

«Проблема "життя на допомогу" загальносвітова, а не специфічна для переселенців в Україні, - розповідає ТЕКСТАМ Марічка Маслей, котра довгий час працює в Управлінні Верховного комісара ООН у справах біженців в Ісламабаді. - Є фундаментальні дослідження, які показують, що економіка багатьох африканських країн страждає через комплекс залежності від донорської допомоги. В усіх цих "допомог" є безліч умов для отримувачів. Наявність роботи часто негативно впливатиме на можливість отримувати виплати.

Часто робота, яку можуть отримати переселенці, буде порівняно низькооплачувана і в поєднанні з транспортними витратами, харчуванням та відсутністю в час, коли їх присутність вдома необхідна дітям, мало вигідною або й невигідною переселенцям.

ІОМ (Міжнародна Організація з Міграції) провела дослідження в країнах переселення біженців. Програми країн переселення дуже відрізняються.

Скандинави, наприклад, мають дуже ґрунтовні програми інтеграції. Після переселення біженці декілька років вивчають мову, здобувають кваліфікацію чи перекваліфікацію, знаходяться під спостереженням соціальних служб, перш ніж вони можуть шукати (і не обов'язково знаходити роботу).

На противагу їм, більшість штатів у США мають 6-місячну програму інтеграції (інтеграційні програми різні у різних штатах). Ця програма включає вивчення мови протягом шести місяців, кваліфікацію/перекваліфікацію, медичну підтримку і забезпечення житлом.

В деяких штатах підтримка з орендою житла триває до року, також медична підтримка, якщо виявлено серйозні медичні показники, але загалом, через шість місяців після прибуття в штати біженці повинні знайти роботу і перейти з соціальних виплат на самозабезпечення.

Звичайно, якщо цього не відбувається, вступає в силу допомога по безробіттю та соціальні виплати на дітей. Загалом, такий підхід виглядає набагато менш гуманним, створює серйозний дискомфорт для біженців на ранніх етапах, але цікаво, що, згідно з дослідженнями ІОМ, саме цей підхід приводить до швидкої інтеграції і самофінансування.

Психологічний аспект такого підходу - це окрема історія».

Працелюбні (хто в будиночку живе)

Донбас представлений у Харкові й хорошими, працелюбними людьми. Але найбільше таких сімей живуть в орендованих помешканнях, серед харків’ян. Це робоча інтелігенція, викладачі вишів, студенти – ті, що втекли від війни.

У них немає тяги до споживацького способу життя. Ці люди намагаються жити самостійно, дуже рідко звертаються по допомогу, «тому що соромно». Знічуються, коли їм пропонують якісь блага, відмовляються: «раптом комусь потрібніше».

Багато хто з них, випробувавши на собі тяготи втрати рідного дому, стали волонтерами у харківських волонтерських організаціях, присвячуючи свій час допомозі землякам. Деякі фонди мають намір створювати програми допомоги саме для таких переселенців.

Куратор містечка із захватом говорить: «Є сім’ї, знайомством з якими можна пишатися. Навіть у такій складній ситуації вони залишились людьми із почуттям гідності».

У самому містечку також мешкають малозахищені категорії населення. Кожен 8-й житель тут – інвалід, багато багатодітних мам і матерів-одиначок. Сім’ї з інвалідами, іншими пільговиками постійно потребуватимуть комплексної державної підтримки. Тож тимчасове модульне містечко вирішить їхні проблеми лише тимчасово – а розраховане воно на 3 роки.

Надлишок і нестача

Куратори модульного містечка зазначають, що допомога фондів часто малоефективна, тому що вони не обмінюються між собою базами даних переселенців. Закон про нерозголошення персональних даних робить неможливим рівномірний і чесніший розподіл допомоги.

Допомога концентрується в одних місцях, зокрема, в модульному містечку, але її бракує дійсно нужденним сім'ям. Зараз фонди намагаються оптимізувати свою роботу: домовляються про співпрацю, про створення бази даних, яка не дозволить отримувати допомогу одним і тим же людям. Тільки особливі випадки розглядатимуться окремо.

Багато дійсно нужденних сімей мешкають в області й не отримують фондову допомогу. Існує окрема волонтерська мобільна група, яка методично об'їжджає глухі села Харківської області, з'ясовує, чи є там переселенці, і надає всебічну допомогу.

Остання «знахідка» мобільної групи – село у Боровському районі. Волонтери виявили 800 переселенців, які жодного разу не отримували ніякої фондової допомоги.

В той же час, куратор «модуля» говорить: «Для модульного містечка гуманітарної допомоги настільки багато, що у деяких людей атрофувалося бажання працювати і забезпечувати себе і сім'ю самостійно. Вони ситі, одягнені і з дахом над головою. Готівку вони відкладають. Були випадки купівлі декількох одиниць побутової техніки, декількох однакових товарів або ж великих партій продуктів.

Встановлено із слів самих переселенців: близько 20% від купленого за програмою допомоги було відправлено на непідконтрольну територію. Туди ж відправляють речі, в основному нові, якими поділилися харків'яни. Не гребують деякі мешканці модульного містечка продавати речі, отримані як гуманітарну допомогу на всіх, своїм сусідам. Це вже стало своєрідним бізнесом».

Волонтери радять небайдужим людям передавати допомогу «в руки» або ж на волонтерський склад.

Вирішення проблеми модульного містечка може бути в розселенні сімей та в більш суворому контролі за дотриманнями правил проживання. Актуальною буде і програма соціального житла для тих, хто не зможе повернутися додому в найближчі 2-3 роки або планує залишатися в Харкові назавжди. Тут знадобиться контроль, щоб виключити отримання житла тими, у кого воно є на непідконтрольній території, куди вирушають «надлишки» гуманітарної допомоги. Також у програму, за переконанням волонтерів, не повинні потрапити люди, що мають родичів з житлом у Харкові й області.

Самі жителі «модуля» говорять, що серед них є ті, хто має житло в місті або області. Тож потрібен також механізм, що виключає приватизацію і продаж пільгового соціального житла.

харків переселенці волонтери