Територія свободи чи рабства? Ілюзії Донбасу від американського історика

У видавництві «Дух і Літера» з’явилася друком збірка статей та інтерв’ю американського історика японського походження Хіроакі Куромія «Зрозуміти Донбас» у перекладі Олексія Панича. Тематика цих текстів абсолютно відповідає заголовку – історик прагне витлумачити особливості цього неспокійного регіону.

Книжка чітко поділяється на дві частини. Навіть «чітко» - не те слово, адже три тексти датовано часом до 2014 року, а два вже після. Тож міркування й мисленнєві конструкції, сформовані дослідником у минулому, мали нагоду пройти серйозне випробування, навіть сутичку з більш ніж суворою сьогоднішньою дійсністю.

Ілюзії

Різні статті видання загалом підпорядковуються одній схемі. Куромія переказує ключові моменти історії регіону та виводить із них оцінки ситуації на момент написання. Автор спирається на справді розмаїті та вельми численні джерела, архівні матеріали, наводить і власні враження від подорожей на Донбас.

Регулярно дає слово реальним мешканцям – цитує розмови з ними. Тобто своїм об’єктом дослідження він займається серйозно. Зацікавлює в книжці й те, що Куромія ставиться до країв, про які пише, з відвертою симпатією, співчуттям, прагне оборонити їх від негативних стереотипів, від згущених барв.

Спрощено концепція історика виглядає приблизно так: сформувавшись на суцільному порубіжжі, сказати б, «хронічному»: як доводить Куромія, зміни кордонів імперій, постання і падіння народів, міст, людських занять не впливало на порубіжність Донбасу в тому чи іншому сенсі, Донбас виплекав свою особливу регіональну ідентичність.

Її важливий складник – дистанція до «метрополій», погана керованість, вільнолюбність, підкреслено ужиткове ставлення до політичних концепцій, спущених із цих «метрополій». У часи індустріального буму пізньої Російської імперії, в роки сталінських репресій, твердить історик, Донбас був своєрідною територією свободи (ясна річ, відносної), порівняно з сусідніми регіонами.

А в дні згасання СРСР тут відбувалися потужні страйки, що завдавали дошкульних ударів системі. При цьому тут ніколи не відігравала надважливої ролі етнічна ідентичність.

Підтримавши незалежність у 1991-му, на думку Куромії, більшість мешканців Донеччини та Луганщини швидко розчарувалися, оскільки цей вибір не приніс негайного матеріального поліпшення життя, а відтак переорієнтувалися та почали ставитися вже до української влади як до визискувача. Що, однак, зовсім не свідчить, що українська ідентичність непоєднувана з донбаською.

Чимало з цих міркувань можна поставити під сумнів. Ту ж вільнолюбність. Чи можна говорити про більшу вільнолюбність мешканців Донбасу, ніж мешканців інших регіонів? Припустімо, мої особисті враження протилежні враженням дослідника, але як це виміряти?

Не надто ретельно розтлумачив Куромія свою концепцію поганої керованості Донбасу за радянських часів. А дарма, бо це викликає багато запитань. Є великі сумніви й стосовно образу регіону як «території свободи» у ХХ столітті.

Якщо згадати репресованих чи громадян, які тікали від репресій, чи просто кримінальників, які виїздили туди, щоб загубитися (хоч і тут є суперечність – Куромія згадує про особливо високий рівень жертв репресій тридцятих саме на Донбасі), то варто зауважити: «територія, де можна тихенько порятуватись» і «територія свободи» - не зовсім те саме.

Виглядає, що у випадку Донбасу в першу чергу йшлося про «територію виживання», «територію заробляння». До речі, чимало й зовсім не зачеплених репресивним апаратом людей активно їхали туди протягом цілої радянської історії в пошуках роботи, без жодних «надбудов».

Так само дивують міркування про особливе «незалежне мислення», ледь не розлите в донбаському повітрі. Очевидним перебільшенням є порівняння шахтарського руху з «Солідарністю». А теза про те, що Донбас, мовляв, у дев'яностих «не обстоював повернення до старого комуністичного управління, хоча й проголосував за тих самих комуністів», і зовсім змушує розвести руками.

На моє переконання, все це – результат роботи «компенсаторної логіки». На тлі демонізації Донбасу, не тотальної, але таки помітно присутньої в українському публічному дискурсі 2000-2010-х років, Куромія, ніби щоб вирівняти баланс, вдався до романтизації та трохи ідилічного погляду на речі.

Саме на цьому ґрунтувалися його прогнози та припущення про більшу наближеність до європейських цінностей, більшу схильність до демократії на Донеччині та Луганщині, областей, мовляв, позбавлених великого впливу етнічного націоналізму, ефектні слова про те, як Донбас іще проштовхне Україну до «Європи». Та інші речі, що прикро розбились об 2014 рік.

Реальність

І тепер уже в другій частині книжки Куромія визнає, що був занадто оптимістичним. Проте оптимізм в історика не цілком вичерпався, й він припускає, що прихильність частини мешканців регіону до Москви в майбутньому легко може змінитися на свою протилежність.

Звичайно, сьогодні ми не можемо однозначно, соціологічно коректно судити про рівень підтримки «російської весни», особливо на окупованих територіях. Звісно, дослідник правий у визначенні саме російської агресії як ключового чинника початку війни.

Але ідеї «свободи від націоналізму», особливо вільного мислення, неконтрольованості, лідерства у галузі демократичних цінностей, послідовного прагматизму явно не зовсім успішно пройшли випробування часом.

Про це м'яко зазначає у своїй післямові перекладач, Олексій Панич, «доктор філософських наук, професор, гірник очисного забою 5-го розряду». І це чергове свідчення: романтизація – не найкращий спільник у побудові прогнозів і пояснень. Що, зрештою, не означає автоматично, ніби таки найкращим спільником є демонізація.

Усе написане, однак, не варто сприймати як вердикт – «книжка погана». Зовсім ні, книжка цікава. І фактажем, і згаданими голосами мешканців, і, зрештою, історією одного позитивного стереотипу, що сформувався у відповідь на стереотипи негативні. Наявність такої противаги піде лише на користь нашому інформаційному простору, різноманітності наших трактувань і джерел інформації. Особливо сьогодні, коли негативне ставлення (а подекуди й ненависть) до Донбасу зі зрозумілих причин радикально зросло.

донбас книги історія дискусія