Як замість стрілянини потиснути руки. Про що говорили на скандальних дебатах про Донбас у Харкові

Головним питанням дискусії, яка тривала близько 3-х годин, було те, чи можливе взагалі примирення?

Жадан і Грицак були єдині в тому, що до фактичного примирення далеко – навіть миру поки що не видно.

– Я не готовий сісти за стіл з представниками офіційної влади ДНР, – говорив Жадан.

– Не готовий і не хочу сідати з ворогом за стіл. Ворога або вбивають, або ізолюють. І ми повинні навчитися жити з усвідомленням, що ця війна надовго. А примирятися треба буде не з так званою «владою», а з людьми, – запально продовжував Грицак.

– Але війна неминуче закінчиться, і нам треба буде якось домовлятися, – йшов далі Жадан.

– Примирення можливе лише після встановлення миру. І то, це буде довгий процес, – продовжував думку Грицак.

– Неможливо уникнути примирення, якщо люди живуть у рамках одного державного утворення, – заперечував, але разом з тим і підтримував Жадан.

Цей діалог врізався мені в пам'ять.

«Нам не йдеться зараз про жодне примирення чи діалог. Це просто спроба поговорити. Комусь це подобається, комусь не подобається, але ми це будемо робити, – підкреслював письменник Сергій Жадан на початку дискусії. Так розпочались «Дебати в Європі 2015» на тему – як помиритися з Донбасом, коли він повернеться в Україну? Про це говорили українці, німці, росіяни та навіть люди, що називають себе «громадянами ЛНР».

Присутні на дебатах розуміли: рано чи пізно війна закінчиться, і з жителями Донбасу потрібно буде якось порозумітися, щоб і далі жити в одній країні. Якою мовою це зробити? Які слова підібрати?

Це намагались з'ясувати інтелектуали: письменник Сергій Жадан, історик Ярослав Грицак, німецький публіцист Бруно Шох, письменник та видавець Інго Шульц. Модерували зустріч активістка та менеджер PR-агенції з Харкова Іванна Скиба-Яковлева та редактор журналу «Східна Європа» з Берліну Фолькер Вайхсель.

Дебати проходили у Харківському університеті ім. Каразіна. Важливо, що для дискусії обрали саме Харків. Кожен відчував його знаковість, але оцінював «зі своєї дзвіниці».

Сергій Жадан. За участь у заході разом із поетесою з ЛНР йому чимало дісталося від користувачів Фейсбуку

«Зараз ми за декілька кілометрів від російського кордону», – ледь не перше, що сказав Бруно Шох. «Харків сам по собі є зоною теоретичного конфлікту» – стверджував Сергій Жадан. «У Москві чи Пітері просто неможливо уявити щось хоч трохи подібне», – наголошував росіянин Ніколай Солодніков. «Тут я можу говорити вільно. А там, звідки я родом, не те, що за такі слова, – за такі думки вбивають», – говорив переселенець із Луганська.

На зустріч прийшло близько 300 людей. Прийшли не лише послухати, але долучитись до дискусії. Аудиторія зібралася різношерста. Лідер харківського Правого сектору Андрій Санін з побратимами сиділи у 3-му ряду. Просто перед ними – поетеса з «ЛНР» Олена Заславська. Через декілька людей від неї – громадянин Російської федерації Ніколай Солодніков. Були волонтери, що часто їздять на передову, і переселенці, що втекли з окупованої території.

Були освітяни і їхні студенти, члени різних громадських організацій, жителі сходу і заходу України. Всіх поєднувала проукраїнська позиція, за винятком поетеси, але те, що вона приїхала – як мінімум не було поганим знаком.

Робочими мовами дебатів були українська, російська та німецька, зрозуміти один одного допомагали синхронні перекладачі. Кожен із доповідачів, говорячи рідною мовою, міг висловитися максимально точно.

Як примиритися – погляд зблизька і здалеку

Німці виступали пацифістами: «Очікування у всіх дуже великі, – говорить Бруно Шох. – Ми хочемо говорити про примирення, партнерство і мир».

Вони були толерантними, тобто, віддаленими. Зверталися до історії, наводили приклади Балканської війни, коли представники влади ворогуючих Косово і Сербії потисли один одному руки. Говорили і про Ізраїль з Палестиною, згадували Нельсона Манделу й Національну партію. Шульце наголошував, що треба думати про людей, які страждають. А Шох – про тактику дипломатичних переговорів, за якої нейтральна сторона створює умови, щоб вороги нарешті поговорили.

Їм йшлося про усунення конфлікту будь-якими методами і що швидше, то краще. З одного боку, вони знали, яким важким може бути примирення. «Вважаю вже великим чудом, що я можу знаходитися в Харкові й говорити німецькою після війни між СРСР і Німеччиною».

Втім, вони не врахували біль і емоції, що володіють зараз українцями. Декілька їх реплік дратували зал. Шох дозволив собі пораду: «Україна має порозумітися з республіками ДНР та ЛНР». Слухачі, вочевидь, вирішили, що це неточність перекладу.

Фолькер теж ризикував: «Я скажу прикру річ. Повної поразки Росії не буде». Це було сказано російською, помилки бути не могло, і зал дружно вибухнув: «Буде!».

Бійці і німці. Для Берліна головне мир за будь-яку ціну

Європейцям до кінця не зрозуміла ситуація тут. Про це ще на початку зустрічі попередив Жадан:

– Зараз нам доводиться пояснювати нашим європейським колегам багато елементарних речей. В Європі остання війна закінчилась, слава Богу, у 45-му році. Батьківщина, патріотизм, незалежність – для них це щось із підручників. А у нас війна несподівано почалась 1,5 роки назад, і слово «патріотизм» раптово набуло для нас первинного звучання: це елементарний фізичний захист своїх кордонів від сусіда».

Однак саме після дебатів психологічний стан України став для німців зрозумілішим. Шульце зізнався: «Для себе я зрозумів, наскільки складно обговорювати відмінності людей, тим паче, коли мова йде про смерть сусідів».

Дуже скоро до діалогу з президіумом зустрічі долучилась аудиторія.

Люди з окупованих територій висловлювались різко й категорично.

Чоловік із Луганська: «Не треба, шановні європейські гості, нас учити, ми самі знаємо. До 8 жовтня 2014 року я був там. Я бачив, як проходив цей так званий «референдум»: близько 600 людей бігало з цими урнами й усе. А місцева влада була зрадницькою».

Його земляк з Краснодону продовжив: «Там немає легітимної влади. З ким ви хочете примирюватися? Із Захарченко, з Плотніцьким? А з простими людьми немає що домовлятися – там такий же відсоток підтримує Україну, як і в Харкові».

Якщо луганці обрали різкий тон, то росіянин Ніколай Солодніков говорив із гіркотою. Він вибачився, що його країна вдерлася на територію нашої. Він звернувся особисто до людей з плакатами «Донецьк і Луганськ – це Україна», висловивши беззаперечну згоду. Він сказав, що українці у цивілізаційному розвитку вищі від росіян.

Ніколай говорив і про свою батьківщину: «Справжні фашисти зараз у Кремлі. Але Росія – це Європа, так само, як і Німеччина лишалась Європою за правління Гітлера. Але в Росії зараз немає пасіонарної сили, щоб зробити свій Майдан. Я розумію, що мої слова більше дратують, ніж знаходять підтримку, але все ж скажу. Нам нічого не залишається, як тільки вірити. Поки є у нас люди, які щодня говорять правду, хоча на них щодня плюють, у нас є надія. Немає іншого шляху для Росії, ніж довгий неполітичний шлях освіти й просвітництва».

Йому аплодувала вся аудиторія. Одначе, бійці добровольчих батальйонів не оминули кинути образливі репліки у його сторону. Він стоїчно стерпів.

Навколо чого об’єднуватись

Дебати виявили величезну кількість різних поглядів на одне питання в середині проукраїнської спільноти. Але найголовніший їх результат – що про майбутнє України вперше поговорили публічно і таким широким колом.

Поетеса з окупованої Луганщини Олена Заславська. В країні прославилася віршем про дітородний орган Мотороли

Не зважаючи на розбіжності, вдалося сформулювати декілька об'єднуючих речей. Грицак визначив як консенсус ідею незалежності України:

«Більшість людей у будь-якому регіоні проживання згодні, що Україна має бути незалежною. Це не буде 100%-а підтримка. Але це й не буде 30-40%-й рівень підтримки. Буде 60%+. Отже, хоча б у цьому ми можемо бути єдині».

Шульце навів приклад примирення жителів ФРН і НДР, коли люди примирилися заради практичних, простих речей: побудови спільних електромереж, безпеки дітей.

А Шох виправдовувався: «У нас немає мети вчити вас. Ми хочемо, щоб діалог із чогось почався. Почалось обговорення – як замість стрілянини потиснути руки? Не треба чекати, поки діалог почне хтось із політиків. Можливо, є хтось серед вас, хто може це організувати».

Дебати пройшли складно. І це ще раз підкреслило, що вони були потрібними. Знизило напругу виконання гімну України наприкінці зустрічі. Не співала й не встала тільки поетеса з ЛНР Олена Заславська. І це ще раз демонструє, що до миру й примирення ще далеко. Все тільки починається.

скандал дискусія жадан харків майбутнє