Позачергові вибори? Отримаємо значно гірший склад парламенту. Приблизно такий, як у Полтавській облраді
Близько року працює новий парламент. Його критикують за повільність у схваленні реформаторських законів, корупційні скандали та клоунади. Незадоволеним Урядом, який сформувала коаліцію, здається, що є просте рішення - перевибори! Та яким буде новий парламент? Десь таким, як нещодавно обрані облради. Для прикладу подивимося на цирк у Полтавській обласній раді, де одні "майданівці" в союзі з екс-регіоналами два місяці билися з іншими "майданівцями" та їхніми союзниками екс-регіоналами.
За шоу спостерігав оглядач «Текстів» Олекса Гарьовий
Настрої народу не у фейсбуці, а в результатах виборів
Причина постійної політичної лихоманки у відсутності «живих» партій та засиллі олігархічних проектів. Партія - це об’єднання людей одного світогляду, зі спільними цінностями і принципами. А «проект» - поняття бізнесове.
Тут послідовність дій проста: вклав гроші - отримав голоси – здобув «потрібну» посаду - сів на фінансові потоки.
Тут не потрібна програма дій, звіти перед виборцями тощо. Майдан не народив нову ідеологічну партію. На його сцені красувалася «триголова реєстрова опозиція» і вона ж стала владою. Після перемоги всі забули про кволість лідерів і проголосували за них. Треба ж було комусь вручити мандат на правління.
По суті, ця «опозиція» була частиною олігархічної системи. Але на постмайданній хвилі у Верховну Раду потрапила свіжа реформаторська кров. Виборці хотіли нових облич. Політичний клас цей запит задовольнив частково: задля здобуття голосів усі так звані «партії Майдану» змушені були запрошувати до своїх списків активістів Євромайдану, відомих й авторитетних волонтерів, інтелектуалів.
Утворене здебільшого з них позафракційне об’єднання «Єврооптимісти» стало двигуном прогресу у Раді.
Парламентську більшість критикують за те, що прийнято тільки 40% реформаторських законів із запланованих у коаліційній угоді на 2015 рік.
Ідеалісти переконані: машина реформ має не повзти, наче черепаха, а набирати швидкість, а тому - «всі на позачергові вибори». Мовляв, парламент погано працює над реформами, його треба терміново переобрати, і от тоді…
А тоді отримаємо НАБАГАТО ГІРШИЙ склад парламенту. Не віриться?
Погляньте на результати виборів до облрад, які відбулися 25 жовтня. Сподіватися на зміну настроїв виборців у найближчий час – вершина наївності. Якщо в цю ВР пройшло чимало реформаторів, а олігархи мають незначні «вкраплення» у фракціях коаліції та свої нечисленні партгрупи з «мажоритарників», то у багатьох новообраних обласних радах стався тріумф олігархів та популістів, котрі маскуються під «Майдан» і екс-регіоналів!
Один з показових прикладів: головою Волинської обласної ради став Ігор Палиця від «Укропу», людина Коломойського. Також показовою у цьому сенсі є Полтавщина.
І тут олігархи
До облради, за винятком «Свободи», пройшли лише політпроекти, і вони вже не включали собі у список «активістів Майдану». Кожен успішно доніс до цільових аудиторій (майданівсько-проєвропейської та совкової) потрібні гасла через ролики на телебаченні і радіо, білборди, «джинсу» у друкованих ЗМІ і т.д.
Перемогли ті, хто вгадав аудиторію й вклав найбільше грошей у рекламну кампанію. Голоси постмайданівського виборця розділили Блок Порошенка, «Батьківщина», Партія простих людей Сергія Капліна, «Укроп», «Свобода» та Радикальна партія Ляшка.
Екс-регіонали потрапили в обласну раду, перефарбувавшись у кольори «Опозиційного блоку», партій «Відродження», «Рідне місто» та «Аграрної партії».
Для олігархів Полтавщина – ласий шмат. Родючі чорноземи. Родовища залізної руди. Поклади газу і нафти. До речі, саме облрада за чинним законодавством дає дозволи на розробку й експлуатацію родовищ корисних копалин і свердловин.
Високі ставки олігархів зумовлені й децентралізацією. Адже не виключено, що за умови внесення змін до Конституції через два роки облради переберуть владу в ОДА, утворивши виконкоми.
Закономірно, що при формуванні списків-персоналій до облради про «нові обличчя» не йшлося. Олігархи керувалися виключно бізнес-логікою, просуваючи до ради супернадійних і «у дошку своїх» людей.
На поверхні політпроекти зафарбовані у популістські гасла «професійної армії», «дешевих тарифів на комунпослуги» тощо. Всередині - винятково інтереси олігархів, які є ляльководами більшості фракцій Полтавської облради. При чому один олігарх може мати своїх людей у різних фракціях.
Попри назву «блок» у назві партії фракцію Президента Порошенка через наявність кількох бізнесових груп монолітною не назвеш
Найбільший вплив на фракцію має олігарх-мільярдер, власник групи «Феррекспо» Костянтин Жеваго. Місто Комсомольськ традиційно вважають його вотчиною. Тут перемогли жевагівські ставленики із БПП, тут знаходиться один із основних активів - Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат, найбільший в Україні експортер залізорудної сировини.
Існує декілька менших груп. Люди екс-депутата Дніпропетровської облради від Партії регіонів у 2010-14 рр., полтавського земельного латифундиста Мухтарова Фахраддін Аладдін-огли.
Депутатка Ірина Степаненко представляє компанію «Альфа-груп» - переплетіння банківського капіталу і земельного (в області), вітчизняна філія однієї з найбільших фінансово-промислових груп країни-агресора, її пов’язують з російським олігархом Михайлом Фрідманом.
Значна частина депутатів «Укропа» працює на кременчуцьких підприємствах групи «Приват», що належить ще одному відомому олігарху Ігореві Коломойському. Передусім, це «Укрататнафта» - нафтопереробний завод. На державному ж підприємстві «Укртранснафта», який теж у Кременчузі, зберігається технологічна нафта із магістральних нафтопроводів.
Реалізація менеджментом, лояльним до Коломойського, незаконних схем навколо обох, інтегрованих між собою підприємств, як вважають слідчі з СБУ і Генпрокуратури, завдає державі збитків на сотні мільйонів гривень.
Окрім «Укропу» мільярдер має вплив і на партії «Батьківщина» (за винятком кременчуцьких депутатів, які є «людьми Жеваго» у «Батьківщині») та «Відродження».
Щоправда, якщо останню на загальнонаціональному рівні очолює стовідсотково людина Коломойського, його бізнес-партнер і екс-регіонал Віталій Хомутинник, то на обласному рівні поділено сфери впливу з Андрієм Верєвським - ще одним олігархом-мільярдером, екс-нардепом від БЮТ (2005-10 роки) і ПР (2012), власником групи «Кернел» - одного із найбільших світових експортерів олії. Він орендує величезні земельні угіддя на Полтавщині.
Автори антикорупційних розслідувань переконані, що отримав він їх, нібито, через незаконні земельні схеми, рейдерські атаки проти фермерів, купівлю «потрібних» ухвал обласної та місцевих рад.
Саме Верєвський має суттєвий вплив на настрої сільських виборців, саме за його сприяння двічі поспіль по Миргородському мажоритарному округу до ВР перемагає земельний латифундист, екс-бютівець (2005-10 рр.) і екс-регіонал (2012-13 рр.), відомий голосуванням за «диктаторські закони», а нині голова облорганізації «Відродження» Олег Кулінич.
З групою «Приват» повязують і Радикальну партію Ляшка та екс-голову ОДА, екс-голову обласної організації ПР часів Януковича Олександра Удовіченка, який привів в облраду та більшість міських і райрад області партпроект «Рідне місто».
Партію Простих людей на всеукраїнському рівні очолює нардеп-мажоритарник від блоку Порошенка з Полтави, екс-ударівець Сергій Каплін, талановитий демагог-популіст, улюбленець полтавських бабусь.
Під час виборів Каплін постійно «світився» на фірташівському каналі «Інтер» і запам’ятався глядачам сокирою, якою рубав двері кабінету мера
Полтави й обіцянкою запровадити смертну кару для корупціонерів.
Втім, за лаштунками п’єси в списку "заслуг" Капліна відстоювання інтересів телеканалу «Інтер» і критика коаліційних законопроектів, які обмежують монополію олігарха Дмитра Фірташа у нафто-газовій сфері та на ринку аміачних добрив. Як відомо, цей олігарх і екс-нардеп від ПР був і серед засновників «Опозиційного блоку».
Чи була альтернатива «грошовим мішкам» на виборах місцевого самоврядування? Ні. Принаймні, на Полтавщині. Позасистемні реформаторські партії не дали бій олігархічним проектам. Приклад тому - «Демократичний Альянс», на який покладає надії значна частина вітчизняних пасіонаріїв.
Ця партія в області існує «деюре». «Дефакто» демальянсівці участі у кампанії не взяли. Можливо забракло коштів й кадрів.
«Майданівці» й екс-регіонали проти «майданівців» і екс- регіоналів
Два місяці. Вперше за роки незалежності облрада так довго обирала своє керівництво. Олігархічні політпроекти ніяк не могли визначитися зі «спікером».
Спершу впливові фракції вирішили продавити свої інтереси силою. Стара радянська звичка, знаєте. Про стратегію впровадження реформ в області жоден кандидат під час «спікеріади» навіть не заїкнувся.
Стартували облдепи не з програм чи коаліційних угод. Відразу кинулись у «послєдній і рєшетєльний бой», правдами і неправдами протягуючи своїх кандидатів у крісло голови. Розклад був такий.
Умовно «промайданівські» політпроекти - «Укроп», «Батьківщина» і «Свобода» - утворили неформальну спілку з екс-регіоналами з «Рідного міста» та «Відродження», продавлюючи на посаду очільника облради «б’ютівця».
Інші, теж, на словах, «проєвропейські» й умовно «промайданівські» сили - «Солідарність», Партія простих людей Капліна, Радикальна партія Ляшка - задля обрання представника БПП неофіційно «подружилися» з іншими екс-регіоналами – «Оппоблоком» та Аграрною партією.
Сили виявилися рівними - кандидати на голову від обох ситуативних союзів отримали по 40 голосів. Це не важко було порахувати і до моменту голосування.
Довіри між обома таборами не існувало. Жадність засліплює. Коаліції будувалися не на ідеях, а на мріях про дерибан. Яскравий приклад: аби переконати союзників у «правильному» голосуванні, облдепи у бюлетенях для таємного голосування ставили специфічні позначки: приміром, «свободівці» малювали тризуби, ляшківці - вила, бютівці - сердечка, «прості люди» - кола і т.д.
Емоцій ставало все більше. Один нардеп не втримався: екс-комуніст і багаторічний спонсор компартії, бізнесмен-будівельник, нині депутат з «Батьківщини» показав "фак" опоненту, мовляв, все одно наше буде зверху.
Тепер «політично-просунуті» полтавці називають бютівського «комуніста» не інакше, як «депутат Факер» (на відео). «95 квартал» навіть присвятив «полтавській спікеріаді» гумористичний сюжет.
Далі пішли мордобої.
Засідання транслювалися у прямому ефірі обласного суспільного телебачення «Лтава», тож не лише журналісти, але й тисячі телеглядачів споглядали «веселі картинки» дебатів до крові.
Кожен союз мав свою проплачену «громадськість», яка запевняла, що «продовжує справу майдану». Насправді, більшість цих осіб у дні Майдану відпочивала на домашніх диванах.
Для цих «громадських діячів» сесійна зала й ОДА – другий дім, сюди вони ходять, наче на роботу. Створюють потрібну телекартинку, постійно беруть слово, іноді навіть частіше від депутатів (!!!), блокують трибуну, домагаються перерв у засіданнях. Якщо ж бачать, що шальки терезів не на боці їхніх хазяїв, то банально зривають сесії, влаштовуючи бійки і різноманітні тролінги.
Іноді серед них трапляються і відомі всьому місту кримінальники чи психічно хворі. Приміром, комічною родзинкою однієї із сесій стала ситуація, коли такий «громадський активіст» всівся у крісло голови ради і змушував усіх присутніх заспівати державний гімн (на першому фото цієї статті). Цей випадок у глумливому тоні описали проросійські сепаратистські сайти.
Кулуарні «договорняки»
Дві грудневі сесії пройшли спокійніше, публічні заяви-звинувачення у «зраді», «кидках» тощо до уваги не беремо. Несподівано для глядачів і прогнозовано для знавців полтавського політцирку описані вище ситуативні союзи розвалилися. Замість методу «силового продавлювання» полтавський політикум вдався до не менш совкового - кулуарних договорняків.
Важливо не плутати цей «геніальний» винахід вітчизняного політикуму з прозорими політичними компромісами, без яких політика неможлива.
Керівництво нової ради з’явилося завдяки голосам БПП, «Батьківщини», «Свободи», Оппоблоку, радикалів Ляшка і «простих людей» Капліна.
Новий союз протягом дня із третьої спроби спромігся обрати головою Полтавської облради представника Блоку Порошенка, директора житомирського підприємства з виробництва безалкогольних напоїв.
Першим заступником став ставленик номінально «Батьківщини», а реально - людина Костянтина Жеваго, олігарха і позафракційного нардепа, обраного по мажоритарці на Полтавщині. Цю кандидатуру, кажуть, погодила ще й сама Юлія Володмирівна.
Бютівець і керівник Кременчуцької торгової гільдії добряче посмішив публіку вже під час читання присяги державного службовця, коли у нього задзвонив мобільний, і рінгтон із фразою «Комсомол, сюда!» пролунав у мікрофон.
На сесії, яка відбулася 11 грудня, посаду другого заступника у «порошенківського» голови здобув активіст «Свободи», котрий під час виборчої кампанії періодично виголошовував популістські заяви проти адміністративно-територіальної реформи, називаючи її «геноцидом Порошенка-Гройсмана проти українського селянства».
На цій же сесії поділили пости очільника ключової бюджетної комісії та голів постійних комісій. І тут інтереси партвождів переважили здоровий глузд, приміром комісію з охорони здоров’я очолила… директор будинку культури, а молодіжну -… пенсіонер із «Опозиційного блоку»! Кумедно, що ті, хто ще недавно так затято й ефектно показував «факи», голосував за тих, кому їх показував!
Одне слово, на сцені та у глядацькій залі полтавського політцирку весело. Втім, не до сміху працівникам фінансового департаменту облдержадміністрації - розробникам проекту бюджету області на наступний рік, схвалення якого на межі зриву, або, приміром, інсулінозалежним, котрі чекають уточнень бюджету поточного року.
До ЄС ще далеко
Полтавський політикум, більшість якого перебуває на «підтанцьовках» в олігархів, не запропонував виборцям Полтавщини реальних, не популістських реформаторських програм. Цілком закономірно, що після виборів переможці пішли уторованою стежкою «продавлювання рішення» та кулуарних договорняків. Таке ж спостерігалося по всіх областях.
В Україні, і конкретно на Полтавщині, ще не з”явилася традиція творення коаліції на основі комплексної програми розвитку регіону, на системне виконання котрої б прозоро витрачалися кошти місцевих платників податків.
Те, що під час цьогорічної кампанії більшість полтавських політиків (надто тих, що спекулювали на темі Євромайдану) обіцяли «рух у ЄС», нічого не означає. То були лише красиві гасла.
У багатьох країнах ЄС вибір партії - це обрання, передусім, чіткої програми. Зазвичай там «прохідні» партії готують деталізовану коаліційну угоду, що дає уявлення про майбутні конкретні справи коаліції і відповідальних за їх виконання.
Скажімо, у Франкфурті на Майні (Німеччина) з населенням 670 тисяч Християнсько-Демократичний союз (ХДС) уклав коаліційну угоду із Партією зелених. Аналогічно діяли у федеральній землі Саксонія з населенням 4 мільйони, де пішли на прозорий політичний компроміс, здавалося б, антагоністи - праві консерватори із ХДС і ліві з Соціал-Демократичної партії Німеччини.
Тому журналісти, експерти і виборці весь період каденції франкфуртської ради чи у землі Саксонія без проблем моніторять дії депутатів. Політики змушені виконувати обіцянки, які зафіксовані у коаліційних документах і виставлені у вільний доступ.
Полтавщина з населенням у півтора мільйони - це вам не Франкфурт чи Саксонія! Поки що тут подібні політичні компроміси неможливі через відсутність ідеологічних партій.
