Модерна архітектура Саакашвілі. Через новітні будівлі він намагався модернізувати націю

Міхеїла Саакашвілі, грузинського політика, який наразі займає посаду губернатора в українському місті Одеса, кілька років тому було вшановано у доволі рідкісний спосіб. Він був, наскільки мені відомо, єдиним світовим лідером, якого згадали на обкладинці архітектурного журналу.

Аеропорт у містечку Местія

Статті про архітектурну політику Грузії, як правило, зосереджуються на тому, як Саакашвілі особисто вибирав архітекторів для великих проектів, та тому, що він слідкує за виданнями з архітектури та дизайну. Справді, він певно один з небагатьох світових політиків, який заходить на цей веб-сайт .

Крім обіцянки «боротися з корупцією» так само, як він це робив в Грузії і його оборони країни від стрімкого російського вторгнення, привабливість Саакашвілі в Україні частково пов'язана з його грандіозними будівельними проектами. У останньому випуску журналу «Української залізниці» химерні горизонти Батумі, приморського курорту, що перетворився на послідовника Дубаю, пропонуються в якості можливої перспективи для Одеси. Отже, як же насправді виглядає неоліберальне управління з набором журналів дизайну під рукою?

Одна з причин, чому Саакашвілі часто приписують позитивний вплив на архітектуру, полягає в тому, що, на відміну від багатьох президентів-зодчих, його насправді обрали після повстання проти фальсифікації виборів. Ви не прочитаєте статей про архітектуру Нурсултана Назарбаєва чи шейха Халіфа бен Заїда Аль Нахайяна, бо вони хоч і будували багато мокрої архітектури, але не вигравали вибори.

На відміну від спадкового диктатора сусіднього Азербайджану Ільхама Алієва, Саакашвілі не сприймається, як розпещений син кагебіста, але як політик, яких люблять місцеві та західні ліберали – він вільно спілкується кількома мовами, навчався в США, кмітливий та дотепний.

Незважаючи на те, що його було демократично обрано та демократично усунуто, існує причина, чому він зараз в Україні, а не в Грузії. Проти нього порушено багато кримінальних справ, пов'язаних з перебуванням на посаді. Також його жорстко критикувала Комісія ООН з прав людини через жахливі умови утримання у в'язницях та жорстоке придушення протестів.

За підрахунками економіста Світового банку Бранко Мілановіча, за умови збереження нинішніх темпів, Грузії знадобиться принаймні два десятиліття для досягнення того економічного рівня, який вона мала наприкінці 1980-х. Це одна з найбільш нерівних країн в загалом дуже «бразиліфікованому» регіоні. Єдиний безсумнівний успіх, яким завдячують Саакашвілі, це різке зниження рівня корупції: і воно швидше за все було досягнуте завдяки створенню чисельної і авторитарної поліції. Але повернемося до архітектури.

Напевно, найкращим способом побачити «Грузію Саакашвілі» буде полетіти в Кутаїсі, друге за величиною місто країни, яке Саакашвілі вирішив зробити адміністративною столицею. Місцевий аеропорт, відкритий у 2012 році, був спроектований UNStudio і може слугувати гарною ілюстрацією «стилю Саакашвілі». Дизайн диспетчерської вишки, виконаної у білому бетоні, органічний та чуттєвий. Плавні риси біло-червоного інтер'єру, де простягаються дивани та безкаркасні крісла для лежання, а не просто звичні похмурі ряди лавок, є своєрідним запозиченням принципів розміщення сучасних художніх галерей.

Міжнародний аеропорт Кутаїсі від UNStudio

Коли ви в’їжджаєте, на буклетах, що інформують про митні та візові правила, зображено прикордонні пункти авторства Юргена Майера Х. Все це дуже переконливо - яскраво, оптимістично, неформально, злегка претензійно.

Прикордонний пункт у Сарпі

Прикордонний пункт у м. Ніноцмінда

Однак коли автобус довезе вас до самого Кутаїсі, то ви виявите, що за межами центральної сітки відреставрованих вулиць навколо площі 1950-х років в стилі сталінського бароко, гроші швидко закінчилися. Вулиці у вибоїнах, провалах, або їх взагалі важко ідентифікувати, а більшість будівель – це нетривкі одно- або двоповерхові конструкції, електропроводка яких обплутує всю вулицю.

Панівну позицію неподалік центру міста, де раніше височів пам'ятник тисячам грузинів, загиблих в рядах Червоної армії під час Другої світової війни (до речі, його підрив динамітом також призвів до загибелі двох осіб), займає Парламент Грузії. Розроблений Мамору Кавагуті, будівля являє собою величезну скляну равликову хатку, витвір розкішної бюрократичної наукової фантастики в оточенні убогості і ветхості третього світу.

Парламент Грузії

Скульптура в запланованому місті Лазіка, що потрапила на обкладинку архітектурного журналу в 2013 році

Деякі частини програми були менш химерні, ніж інші. Наприклад, маємо серію Центрів надання публічних послуг: громадських центрів, що об'єднують під одним дахом бібліотеки, суди та консультаційні центри. Незважаючи на власну неоліберальну політику ринок-знає-найкраще, усі без винятку проекти Саакашвілі ініціювалися державою.

Центр надання публічних послуг у Тбілісі

Центр надання публічних послуг в містечку Местія

У Горі, місті назагал найбільш відомому своєю середньовічною фортецею і розкішним музеєм місцевого хлопчика Йосипа Джугашвілі, або ж Йосипа Сталіна - який Саакашвілі неодноразово намагався, але не спромігся закрити - ви можете знайти центр, розроблений місцевою фірмою AG and Partners, чия фантазія і привабливість, як видається, роблять його подібним на маяк в оточенні крайньої убогості і розрухи. Подібним хоча й трохи помпезнішим чином біомімікрія адміністративного центру в Тбілісі авторства Массіміліано Фуксаса також приховує якусь корисну мету під химерними бетонними пелюстками.

Музей Сталіна у Горі. Саакашвілі так і не вдалося його закрити

Центр відпочинку у Горі

Парк Ріці, розташований на іншому березі ріки в Тбілісі, є набагато більш символічним простором. До нього можна дістатися солодкаво-стрімким Мостом миру (авторства Мікеле де Лукки, одного з фаворитів Саакашвілі) на прізвисько «тампакс». Парк містить гігантські шахові фігури, лабіринти, золоту статую Рональда Рейгана, тунелі театру й артгалереї авторства Фуксаса.

Парк Ріці, Тбілісі

Золота статуя Рональда Рейгана

Цей проект, що поступово завершується, допоки клієнт в екзилі та пропонує свої послуги в іншому місці, слугує радше звинуваченням, аніж виправданням. Над парком височіє Президентський палац, який Саакашвілі побудував для себе. Цей жалюгідно неграмотний неокласичний будинок зі скляним куполом над бетонними фронтонами натякає, що президент усвідомив важливість «хорошого дизайну» вже наприкінці правління.

Тунелі театру в Парку Ріці, над парком - Президентський палац

Міст миру в Парку Ріці, Тбілісі

Єдиним типом будівель типологією, який ніколи не показують у глянцевих фоторепортажах про Нову Грузію, є поліцейські дільниці. Це цікаво, враховуючи, що вони були, ймовірно, набагато більш важливі для успіхів Саакашвілі, ніж галереї, громадські центри, глянцеві аеропорти і безглузді гігантські пам'ятники Батумі.

Будинок Суду і Поліцейська ділянка у Местії

Великих зелених скляних будівель (для «прозорості», хоча побачити, що діється всередині, неможливо) в стилі «бідненько, але чистенько», який нагадує британську громадську архітектуру, зведену з допомогою приватно-фінансової ініціативи, в Тбілісі більше, ніж я коли-небудь бачив у будь-якій столиці. Їх можна знайти на розі вулиць, з видом на напіврозвалені будинки і хаотичні вуличні ринки чи на крихітні анклави «західних» готелів і магазинів.

Поліцейська дільниця в Тбілісі

Батіг, а не пряник, забезпечував Сааакашвілі успіх аж до його поразки, і для цікавого дизайну йому непотрібні були цікаві архітектори.

У змісті журналу від Американського інституту архітекторів: "Саакашвілі сподівався, що інноваційна архітектура допоможе перевинайти націю для 21 століття".

Оуен Хетерлі є критиком і автором, що пише про архітектуру, політику і культуру. Його книги: «Войовничий Модернізм» (2009), «Гід по нових руїнах Великобританії» (2010), і «Нові відтінки похмурого: подорожі по міській Великобританії (2012).

інозмі саакашвілі архітектура реформи грузія