Технологія урядової кризи. Як створюється паралельна реальність

Люди з політичної тусовки на моє прохання розповісти, на чому заробляє Яценюк чи Кононенко, кажуть: «Так усі знають». Що саме всі знають — не уточнюють. Але слідом за нашими політиками та ЗМІ про корупцію починають говорити і західні партнери.

Журналісти ретранслюють оціночні судження політиків, котрі не містять конкретних фактів. Викривальні матеріали у ЗМІ переповнені фразами: «приписують неформальний контроль», «інтереси олігархів завжди враховував у своїй роботі».

BBC посилалося на Абромавичуса, але його звинувачення обтічні, там нема конкретики.

Про «збитого» пару місяців тому героя корупції Мартиненка теж нічого конкретного не озвучували, але проти нього була справа в Австрії, Чехії і Швейцарії, і це вже аргумент. Хоча в чому саме його там звинувачують, наше суспільство до пуття не знає. Чи багато хто зрозумів, як саме пов’язаний Мартиненко з Яценюком, крім того, що вони «живуть майже разом», за словами Жванії?

Іноді з’являлися справжні журналістські матеріали про справжню корупцію, як правило, у заступників міністрів чи на державних підприємствах, але точно не ці розслідування стали причиною «урядової кризи».

Про корупцію в уряді говорили так багато (не наводячи конкретних фактів), що аксіома «Яценюк має піти» стала предметом віри активної частини суспільства. І тут прогресивні депутати вже не можуть залишатися в стороні і теж підключаються до кампанії, суто з переконань.

Кролики забивають кролика

Це повторюється регулярно — корупціонери роздувають істерику про недостатню боротьбу з корупцію, аби корупцію примножити. Поіменно: хвилю піднімають БЮТ, «Самопоміч» і Ляшко, їхня мета прозора — урвати побільше посад у новому уряді. Або добитися перевиборів Ради і на фоні непопулярних, але потрібних кроків нинішнього уряду, завести в парламент ще більше популістів та їхніх спонсорів.

Спідтишка доклав своєї руки до поширення міфу про мега корупцію у Кабміні і Президент, чи точніше корупціонери з його фракції, котрі сподіваються при заміні уряду дістати пару-другу портфелів.

До кампанії долучився екс-журналіст і нардеп Сергій Лещенко. Його цілі для мене не зрозумілі, можливо, він просто безкомпромісна людина.

Абстрагуючись від політичної тріскотні, стверджую: за останні два роки корупції стало менше. Про це навіть писав у своєму ФБ Олексій Шалайський, редактор видання «Наші гроші», котре спеціалізується на дослідженні крадіжок із бюджету. Якщо запрацюють усі прийняті антикорупційні закони, то її стане ще менше.

Те, що викликає невдоволення і в громадськості, і в недосвідчених політиків, таких як Абромавичус, — це не корупція. Це спосіб функціонування української політичної системи.

"Рєшали" фінансують проекти, щоб потім заробляти на владі. До речі, механізми цього заробляння до кінця не зрозумілі і потребують вивчення. Скоріше за все, зараз крадуть із великих державних підприємств, призначаючи на керівні посади «своїх людей». Тому сьогоднішнє рішення Ради про початок приватизації дуже правильне.

Щоб українська «політика» поступово переходила до нормальної політики, потрібно вичистити «спонсорів» із парламенту. Для цього потрібно як мінімум змінити виборчий закон, запровадити так звані відкриті списки і в інших законах зобов’язати партії приймати статути, які гарантують демократичні процедури і можливість переобрання лідерів. І знов-таки частина критиків уряду вперто не голосує за впровадження відкритих списків.

Звичайно, класична корупція в уряді теж є, як же без цього. Та знов-таки не вона причина «урядової кризи». Хто вірить у те, що при збільшенні міністрів, наприклад, від Батьківщини податкова і митниця почне працювати чистіше?

Чи захищаю я Яценюка? Ні. Він слабкий прем’єр, мильна бульбашка. Він не став заводилою реформ, для нього не головне привести країну до визначеної цілі, для нього головне зробити гарний піар. Якщо його відставка не призведе до нових парламентських виборів, то туди йому і дорога. Але не треба кричати на увесь світ про неймовірну українську корупцію.

Та зло нових виборів набагато більше, ніж зло Яценюка. І на це теж потрібно зважати.

яценюк медіа корупція дискусія