«То АТО». Друком вийшов щоденник добровольця. Без #зрад і #перемог

Нова і цікава позиція у все довшій полиці книжок про російсько-українську війну на Донбасі – «То АТО» Дмитра Якорнова (видавництво «Vivat»), київського добровольця, якому випало служити в українській армії вже у «мінський» період.

Армійські будні «мінських днів»

Про дух і настрій цієї книжки багато говорить обкладинка: її жартівливі й жваві, в дитячому стилі, літачки, танчики, солдатики та пунктирні постріли. Перед нами життєствердний, з гумором, приперчений здоровою «швейківщиною» опис подій і обставин, далеко не найприємніших і не найсприятливіших.

Взагалі, «То АТО» з’явилося на базі інтернет-щоденника, який вів Якорнов протягом перебування в армії. З подяками і проханнями до волонтерів, з історіями про неоднозначне ставлення начальства до такого писання.

Одразу потрібно зазначити, що в цій книжці не варто шукати колоритних і детальних зображень баталій, наступів, відступів, штурмів і котлів. Власне бойовий елемент тут присутній мінімально.

«То АТО» трохи про інше. Дмитро Якорнов дає своєрідний «путівник», присвячений тому, що відбувається з добровольцем або централізовано мобілізованою людиною, коли вона потрапляє в армію, спершу до навчальної частини, а потім і на фронт, чи як прийнято казати до зони АТО (повторюся, АТО «мінського» періоду, з його відносним і умовним, але все-таки затишшям).

Обкладинка книги

Тут книжка має не лише загально-пізнавальну цінність, а й практичну. Якорнов детально і наполегливо переказує масу дрібних епізодів, намагається робити узагальнення, дає поради, надає слово іншим людям. Як відбувається навчання?

Як організовано побут бійця в тих чи тих частинах? Які речі потрібно мати з собою, а які лише заважатимуть? Як і де поводитися? Проблеми і труднощі, зручності й незручності. Важливо, що погляд Якорнова – це погляд людини невійськової, загалом не суперпідготовленої, і він може виявитися корисним, повчальним саме такому, глибоко цивільному читачу.

Суб’єктивна соціологія казарм і блокпостів

Українська армія в «То АТО» це ще й матеріал для вивчення життя нашого суспільства. Автор є вихідцем із кіл досить інтелігентних, і це сприяє відстороненому, аналітичному погляду на побачені реалії.

У Дмитра Якорнова ви знайдете і враження від солідарності, соціальної мобілізованості в різних людей, зокрема в представників різних регіонів, і розмаїті форми взаємин в армії, і прості, але колоритні історії армійського алкотрешу.

Останнє, до речі, постає тут відображенням справді серйозної соціальної проблеми – невміння людей, особливо чоловіків із менших населених пунктів, проводити і вільний, і робочий, і будь-який інший час не просто без алкоголю, а без напивання до непритомного стану.

Та «аватари», як називають п’яниць у сьогоднішній армії, на щастя, не основні персонажі книжки «То АТО», а отже, й не основний контингент, який траплявся під час служби Дмитру Якорнову. Зрештою, автор не концентрується лише на проблемах і негараздах.

Не обмежується, грубо кажучи, критикою незручної конструкції імпровізованих туалетів у прифронтовій зоні. Чи такими значно серйознішими речами, як численні приклади неналежного забезпечення, дивакуватої логістики тощо.

Поряд із критикою Якорнов фіксує й позитив, зміни на краще (хай цей вираз не прозвучить тут занадто патетично). Читач зустріне в «То АТО» бійців, які брали участь у найсерйозніших операціях, а тепер прагнуть навчити менш досвідчених.

Прочитає про підрозділи, в яких суттєво поліпшилося забезпечення. Побачить, що поряд із випадково мобілізованими й «аватарами» в армії є чимало людей мотивованих, налаштованих на взаємодопомогу і взаємодію. А ще, звісно, волонтери, про яких багато і тепло сказано в книжці.

Відзначаючи і плюси, й мінуси нинішньої ситуації, Якорнов робить однозначний висновок. Він – прихильник суто професійної армії, в якій би не було людей випадкових і насильно в неї загнаних. При цьому, звісно, потрібно пам’ятати, що «То АТО» книжка суб’єктивна.

Несподівано веселі свідчення доби

Навчання, армійські будні, перебування на блокпостах, нічна стрілянина, різноманітні пригоди – всі ці серйозні, часто й небезпечні речі автор розповідає дуже навіть із гумором.

І гумор цей трохи «програмістського» та «кавеенівського» стилю. Немає сумнівів, що такий підхід до реальності полегшував Дмитру Якорнову армійське життя. Пожвавить він і читацьке сприйняття. Просто, але ефектно й весело, зображує автор прояви, як це зветься в самих військах, «армійського дебілізму», просто дивакуваті випадки.

Відповідно до військових реалій, книжка фактично двомовна (хоч авторська мова – здебільшого російська), з усілякими карколомними міжмовними конструкціями й переходами, з добрячою долею «дорослої лексики», із забавними вигадками на зразок називання всіх без винятку старших за званням анекдотичним словом «насяльник».

«То АТО» можна сміливо рекомендувати дуже різним читачам. Комусь книжка допоможе морально підготуватися до служби в армії (бо здатна розбавити як наївний захмарний ентузіазм, так і паралізуючий страх), комусь дозволить зазирнути у не зовсім загальнодоступні подробиці.

Хай там як, вона залишається цікавим і вартим уваги документом доби, ретельним свідченням про події нашого часу, як завдяки спостереженням самого Дмитра Якорнова, так і завдяки його методичним занотуванням армійських байок.

До речі, наприкінці книжки автор натякає, що в неї має бути продовження.

література війна книги АТО