Повільна «швидка» і затишний пологовий будинок. Організація пологів приємно дивує на фоні поліклінік і лікарень

Медичні послуги перевіряла: Любов Величко

Закінчення циклу статей про медичне обслуговування вагітності. У статтях за лінком наша авторка описала спілкування з лікарями протягом кожного триместру вагітності.У цій статті- про досвід пологів .

Дуже повільна «швидка»

Незважаючи на те, що карету «швидкої» викликав медперсонал поліклініки із поясненням: «зупинка кровотоку другого плода» (людською мовою – кров перестала циркулювати в одній із двох пуповин, і це – пряма загроза життю одного з двох моїх малюків), автівка приїхала аж через 45 хвилин.

У кабінет гінеколога неквапом зайшло двоє у білих халатах, присіли на кушетку, притиснувши мене до стіни, і ще півгодини згаяли на оформлення документів. Задавали стандартні питання, відповіді на які, взагалі-то, можна було прочитати у моїй обмінній карті.

На перший погляд карета «швидкої» виглядала дуже по-сучасному, адже їй ще не виповнилося і п’яти років: салон нашпигований технікою та всіяний яскравими кнопочками. Втім, у той час, коли за вікном було мінус три, у салоні було лише на кілька градусів тепліше – чи то медперсонал за кілька років роботи в цій машині так і не розібрався, як увімкнути пічку в салоні, чи то там її немає.

Ніколи в житті я не відчувала кожну піщинку на дорозі так добре, як у кареті «швидкої». У мене було таке відчуття, що я їду не по асфальтній дорозі, а в лісі посеред гір.

- Машина була розрахована для вантажних перевезень, - відреагувала на моє здивування медсестра, яка уже звикла до регулярного вібромасажу всього тіла. - На ній знаєте скільки грошей відмили? Нашпигували новою технікою, а от на корпусі добряче зекономили.

Така амортизація мабуть дуже сприяє передчасним пологам. А ще ж різні хворі бувають – і з відкритими переломами, і із внутрішніми розривами органів... У таких випадках один невірний рух може коштувати життя. Але чиновники, які проводили тендерну закупівлю карет «швидких», точно думали не про безпеку хворих.

Мене везли до Перинатального центру – спеціалізованого пологового будинку (відомий загалу, як "Сьомий пологовий будинок"), який профілюється на недоношених вагітностях та багатоплідних вагітностях. І дарма, що обмінну карту я з ними так і не встигла підписати, за законом лікарня не може відмовити пацієнтці в обслуговуванні, якщо її привозять навіть під час звичайних пологів.

Обладнання лікарні подарували благодійники

Але до пологового будинку ще треба доїхати. При середній завантаженості доріг за даними Google Maps, шлях від поліклініки (вул. Матеюка, 3) до перинатального центру (вул. Предславинська, 9) залежно від маршруту займає 28 або 33 хвилини. Я потрапила в годину пік, коли усі дороги стояли.

Водій «швидкої» мав повне право, увімкнувши «сигналку», їхати по зустрічній. Але з невідомих причин він виявився несміливим, і мужньо стирчав у заторах разом з іншими транспортними засобами. А ми з ще ненародженими малюками стали його заручниками.

Дорога до пологового будинку зайняла більше двох годин

Не поспішали рятувати малюків і по приїзду в пологовий будинок. Мене просили «трішки зачекати». А тим часом, поки жіночка передпенсійного віку одним пальцем набирала на комп’ютерній клавіатурі мої паспортні дані, до приймального відділення занесли породіллю на носилках. Поряд з нею медпрацівник ніс немовля, закутане у синю ковдру. А слідом йшов чоловік із величезними пакунками.

Виявляється, для подружжя це уже друга дитина, і вони встигли добре підготуватися, наперед придбавши для пологового будинку усі необхідні речі. Але один нюанс вони все ж не врахували – «швидка» в Україні може їхати до пункту призначення дуже і дуже довго. Навіть якщо ви живете у столиці, і тут є розвинута інфраструктура.

Подружжя даремно сподівалося на оперативність медиків і чекало чергову бригаду майже годину, а потім вирішило добиратися до лікарні на власній автівці. Дитина лікарів так і не дочекалася, а народилася прямісінько в салоні. А «швидка» зустріла їх аж на під’їзді до пологового будинку.

Звідси висновок: хочете народити у пологовому будинку, а не в машині - дзвоніть не в «103», а в службу таксі.

Приймальне відділення

У приймальному відділенні я чекала на лікаря 10 хвилин. Нерви почали здавати – з моменту, коли я дізналася про загрозу життю одному із моїх малюків, минуло майже чотири години. Весь цей час я постійно гладила свій животик: чи ворушаться дітки?!

Зробивши мені повторне УЗД, лікар покликав до кабінету кількох колег, і вони за зачиненими дверима прийняли рішення негайно оперувати.

- Стан другої дитини такий, що ми не можемо чекати і години. Операцію, тобто кесарів розтин, потрібно робити протягом найближчих 10-15 хвилин. Ви згодні?, - запитала 34-річна акушер-гінеколог Олександра (як я дізналася пізніше - кандидат медичних наук, яка саме писала дисертацію, тема якої була пов'язана із багатоплідною вагітністю).

- Звичайно, згодна, - іншої відповіді і не існувало у природі.

Мене відправили до аптеки за одноразовим халатом та бахілами (комплект обійшовся у 150 грн) – бо крім обмінної карти, паспорту, телефону, банківської картки і дзеркальця з помадою у моїй сумочці нічого не було. Ну не знала я вранці, що вже через кілька годин буду народжувати.

Я знала, що за операцію у мене ніхто не в праві вимагати гроші. Адже у переліку платних послуг, які надаються у закладах охорони здоров’я, пункт «за проведення операцій» відсутній.

До речі, те, що операцію мені робили в терміновому порядку, дозволило мені зекономити немаленьку суму. За словами пацієнток перинатального центру, якщо операція планується заздалегідь (за місяць, тиждень чи кілька днів) пацієнтці видають список медпрепаратів, необхідних для її проведення. Це близько двох тисяч гривень. Але мене ні до операції, ні після неї ніхто не просив купувати ліки.

З іншого боку, зайшовши до операційної, лікарі не пояснювали мені, як буде відбуватися операція, і як діє анестезія. Незважаючи на те, що пацієнт має право самостійно обирати вид анестезії під час кесарового розтину – загальний наркоз, епідуральна або спинальна анестезія – анастезіолог не поцікавився, який вид знеболення я хочу отримати.

- Сядьте на край кушетки і не рухайтеся. Бо один невірний рух – і ноги може паралізувати, - настращав лікар, тримаючи у руках шприц.

Пізніше я дізналася, що у мене була спинальна анестезія – це коли людина залишається притомною, але взагалі не відчуває половину тіла, нижче грудей.

Вартість «безкоштовних» пологів

Іти народжувати в пологовий будинок з пустими руками (як у випадку зі мною) – справа ризикована. Краще добре підготуватися, і придбати усе, не кваплячись, заздалегідь. Список необхідних речей для пологів (підгузники, пелюшки, прокладки тощо) можна знайти в інтернеті або взяти у пологовому будинку, а от про перелік медикаментів скажуть лікарі.

До речі, ліки краще також придбати заздалегідь, бо якщо доведеться купувати їх в екстреному порядку, то в лікарняних аптеках на рівному місці переплата іноді складає 10-30%. Я переплачувала: приміром, препарат «Аменовен» у пологовому будинку коштував 510 грн, в той час як у звичайній аптеці – 440 грн.

За моїми підрахунками, вартість набору для чотириденного перебування в пологовому будинку породіллі з малюком складає 2012 грн.

Окрема стаття витрат – «подяка» лікарям. За час перебування у пологовому будинку мені ніхто не натякав на те, що я повинна заплатити за догляд за мною та дітьми. Але в палатах – постійні розмови про історії пологів тутешніх знайомих і про вартість пологів за домовленістю.

- Я дізнавалася: середня «такса» за пологи у цій лікарні – 700 доларів; а головний лікар бере 1200 у.о. У мене таких грошей немає. Тому ні з ким домовлятися не буду, - каже 21-річна Аня, яка з дня на день має народити дівчинку.

- А пам'ятаєт матір-одиначку Лесю, яка приїхала народжувати у Київ із глухого села? Грошей у неї було мало, але вона вирішила домовитися із лікарем про платні пологи. Спочатку він сказав, що дасте «символічні» 3,5 тис. грн. А після того, як дитина народилася, почав вимагати ще стільки ж. Плюс гроші акушеркам, медсестрі і санітарці! Дівчина була в шоці, не знала, де гроші знайти, - історію дівчата слухають з таким же виразом обличчя, з яким зазвичай люди дивляться фільми жахів.

А от у розмовах із лікарями я почула зовсім іншу точку зору:

- Не розумію, навіщо жінки домовляються про пологи за гроші. Я от, наприклад, до усіх пацієнток ставлюся однаково, незалежно від того, домовлялися ми про винагороду чи ні. Я просто не вмію працювати погано, - каже мені лікар з 20-річним стажем Олександр Михайлович.

- У нас в перинатальному центрі всі лікарі – чудові. Нема такого, що одна бригада тільки те і робить, що мордує породіль, а інша – всипає пелюстками троянд, - додає палатний лікар Ганна Сергіївна.

Я ж на власному досвіді переконалася – те, що я не платила за «кесареве» хірургу та анестезіологу, ніяк не позначилося на моєму здоров’ї. Шов маленький і акуратний (а не так, як жахають на форумах: «не заплатиш – зроблять кривий зигзаг на весь живіт»), а ноги від анестезії не віднялися.

Догляд та лікування дітей

Після операції мені показали дітей і тут же віднесли їх до реанімації, де вони провели 6 днів. Звісно, саме словосполучення «дитяча реанімація» для матері звучить, мов грім серед ясного неба.

Але зберігати спокій – надважливе завдання для породіллі. І справа не лише в тому, що емоції матері передаються дитині, і вона може стати тривожною. Якщо жінка буде нервувати, в неї може зникнути молоко, і внаслідок цього у сімейному бюджеті з’явиться гігантська дірка.

Одна маленька пляшечка штучного замінника материнського молока – дитячої суміші – об'ємом 55 мл коштує в середньому 45 грн. Для новонародженого цієї порції ледь вистачить на один прийом їжі. А всього дитина їсть 8 разів на добу.

Я порахувала – якщо годувати немовля замінником молока, то за місяць батькам доведеться витратити: 45 грн х 8 прийомів їжі на добу х 31 день = 11 160 грн!

Тисячами гривень буде вимірюватися і вартість лікування, якщо дитина народиться недоношеною або з патологією. Мої діти народилися на терміні 35 тижнів. Це на два тижні раніше, аніж в ідеалі мають народжуватися двійнята.

Але навіть із таким незначним відхиленням від норми за місяць перебування у державному пологовому будинку ,так звана, безкоштовна медицина (харчування та ліки для малюків) обійшлася мені в 10,5 тисяч гривень. Що вже казати про суми витрат у тих випадках, коли діти народжуються на більш ранніх термінах…

- Коли дітки народжуються на 26-му тижні шансів вижити у них приблизно 20%. Це не лише в Україні, а й у Європі. Ми зробимо все, що в наших силах. Але медпрепарати доведеться купувати вам. І вартість їх висока, будьте готові до цього. При цьому, ми не можемо дати вам ніяких гарантій, - пояснює неонатолог Алла Вікторівна.

Втім, навіть коли шанси вижити мізерні, батьки зазвичай не шкодують грошей на дорогезне лікування. Адже сучасна медицина дозволяє рятувати навіть тих діток, які народилися з вагою 650 грамів.

Більшість препаратів для виходжування недоношених дітей дуже дорогі, і держава не забезпечує ними пологові будинки у повному обсязі. Більше того – безкоштовно не можна отримати навіть недорогі медпрепарати, як от зонд для годування немовлят (недоношені дітки їдять молоко через тоненький зонд, яка вставляється в шлунок) вартістю 11 гривень. І навіть банальні бахіли продають у лікарняній аптеці по 3 грн.

До лікаря питання є?

Поки чекаю дітей з реанімації, згадався епізод із мого перебування «на збереженні», - практично всіх вагітних дільничні гінекологи раз чи двічі відправляють полежати певний час у лікарні, мовляв "є проблеми і варто перестрахуватися". Сенс цього "збереження" я так і не зрозуміла - лише виснаження і нерви.

- Дівчата, готуйте запитання. За годину до вас зайде професор, - попередила палатний лікар.

Так я дізналася, що раз на тиждень у лікарні проводили консиліум лікарів. В теорії консиліум – це нарада кількох лікарів для встановлення стану здоров'я обстежуваного, діагнозу, визначення медичного прогнозу, тактики подальшого обстеження та лікування, доцільності направлення у спеціалізоване відділення чи інший, профільний, лікувальний заклад.

А на практиці до тісної палати заходить близько десяти лікарів, медсестер, включаючи головну дійову особу – професора, завідуючу відділенням та головну акушерку. Професору скоромовкою зачитують діагноз або висновок із історії хвороби. Чоловік виймає трубку і прикладає до живота, уважно слухаючи, що відбувається із малюком.

- Так-так, зрозуміло, - каже він, і тут же йде до наступного ліжка.

Тим часом за усім цим дійством мовчки спостерігає натовп.

Зміст цієї вистави – загадка. Здається, найбільш вірогідна відповідь – «для галочки».

Я ж підготувалася до зустрічі зі знаменитим професором, і написала три запитання. Втім, коли усміхнений дядечко вмостився на стільчику біля мого ліжка, і його увага була прикута до мого круглого живота, відповіді на запитання я так і не почула:

- Професоре, скажіть, чи можуть лікарі якось вплинути на розвиток малюків?

- Що це у вас за дурні питання?, - втрутилася заввідділенням, жіночка бальзаківського віку говорила різко та безапеляційно.

- Я взагалі-то до професора звернулася…

- Ми що чарівники по-вашому? Де ви такі розумні взялися?!

- Я – не спеціаліст, і хотіла б розуміти, що відбувається із моїм організмом і наскільки доцільне моє перебування тут. А ви на мене не кричіть, бо нервувати вагітним не можна. Ви хіба не в курсі?

На обличчі завідуючої відділенням розбірливо читалося: «звідки ти тут така нахабна взялася?!». Публіка в білих халатах витріщилася на мене з аналогічними емоціями. І правда, хто дозволив пацієнтові роззявляти рота і цікавитися власним здоров'ям?

Конфлікт закінчився тим, що я попередила заввіділенням – якщо я не отримаю відповідей на запитання про стан здоров’я дітей у повному обсязі, поскаржуся у МОЗ і київську адміністрацію. Погроза подіяла – з часом ми стали приятелювати!

Що ви отримаєте безкоштовно

З огляду на платність української медицини я вважаю дивом те, що шестиденне перебування моїх дітей у реанімації ніяк не позначилося на моєму гаманці.

Вочевидь, станом на березень у лікарні виявилося вдосталь запасів препаратів та підгузників для недоношених дітей. А от після переведення дітей до моєї палати всі безкоштовні препарати закінчилися, і мені довелося купувати для лікування все, навіть одноразові шприци.

За півтори доби мого перебування у реанімаційному відділенні мені безкоштовно ставили крапельницю і робили кілька знеболювальних ін’єкцій. А от у післяпологовому відділенні кожен укол коштував 46 грн – це вартість однієї ампули, за якими мене послали до аптеки на перший поверх у кінці коридору.

За їжу у лікарні також платити не доведеться, якщо ви згодні сидіти на жорсткій дієті. Адже щодня держава виділяє 2 грн 80 коп. на харчування породіль у пологових будинках.

Місцеві кухарі примудряються на ці гроші приготувати на сніданок молочну кашу і чай, а на обід – пісний суп, кашу та яблучний узвар. Завдяки такій дієті (плюс продукти, що мені передавали з дому) я за місяць перебування у пологовому будинку схудла на 12 кілограмів, і таким чином повернулася до своєї звичайної ваги.

Не можу нарікати на ставлення медпрацівників до дітей. Майже усі тутешні медсестри – дівчата віком до 30-ти років, і ставляться до малюків ніжно і трепетно, мов до своїх.

Щоб не бігати по коридорам у пошуках медсестри, вона із собою завжди носить службовий мобільний телефон, номер якого висить на видному місці у кожній палаті. Це дуже зручно.

Педіатри та неонатологи у післяпологовому відділенні після невеличкого скандалу стали дуже уважні та відповідали на всі мої запитання (а запитань було дуже-дуже багато). За час перебування у лікарні дітям щоденно робили масаж, до них із «Охмадиту» приходив лікар-кардіолог, а також окуліст та невролог.

У післяпологовому відділенні палата розрахована на двох пацієнток і двох малюків. Душ і туалет – один на дві кімнати. Прибирання – двічі на день

Таке ставлення мене приємно здивувало, адже до того, як опинитися у лікарні, я начиталася вдосталь негативних відгуків на кшталт «не даси 100 гривень – до тебе в палату ніхто не зайде».

В теорії, у лікарні дітям повинні були зробити безкоштовні щеплення. Але ініціатива міністра Квіташвілі, за якою ліки для України мали закуповувати міжнародні організації, спричинила кількамісячну затримку поставок необхідних вакцин до українських лікарень. Причина в тому, що міжнародні організації хоч і не корумповані, але дуже повільні.

- За всі десять років, які я тут працюю, це вперше у нас досі немає вакцини від БЦЖ. Її зазвичай замовляли заздалегідь – за рік-два. Поляки допомогли – на початку року надіслали залишки цієї вакцини, але їх вистачило ненадовго – всього на місяць. У лікарнях формують групи – по двадцять чоловік, бо саме на таку кількість розрахована одна ампула. Також можна зробити щеплення у приватній клініці. За гроші, звісно, - розповіла педіатр Людмила Федорівна.

Приклад Перинатального центру показує – грамотний менеджмент значить багато. Тут благодійні внески породіль використані з користю - за ці гроші у лікарні за кілька років зробили чудовий ремонт, завдяки чому у стінах лікарні по-домашньому комфортно та затишно; головний лікар знайшла багатих спонсорів, які задля престижу подарували лікарні дуже дорогі технічні прилади для реанімації малюків.

Але на ліки у пологовому будинку грошей не вистачає. Ця проблема – через недофінансування з боку держави.

«Совок» є в головах деяких лікарів, але я переконалася у тому, що і стара гвардія змінюється. Цьому сприяє цілий ряд факторів, іноді протилежних.

ЮНІСЕФ (дитячий фонд ООН) та інші міжнародні організації тісно співпрацюють Україною у реорганізації пологових будинків. Зокрема, під тиском і наглядом міжнародних інститутів Україна запровадила статус «Лікарня, доброзичлива до дитини», який надається закладам, котрі відповідають певним стандартам.

Міжнародні організації також проводять тренінги для лікарів і медперсоналу, учать сучасним методам роботи та людському ставленню до мам і дітей.

Не менш важливий фактор: у киян є гроші і вони за свій чималенький «благодійний внесок» вимагають відповідних умов і ставлення. До того ж пологові будинки конкурують між собою за клієнток.

Антикорупційна політика держави, яка спрямована і проти цих "внесків", дається взнаки, і у таких активістів, як я мало, хто посміє вимагати грошей.

медицина пологи