Зріз епохи. Епічна історія встановлення пам'ятника Мазепі в Полтаві. Сюжет довжиною в 11 років. ФОТО, КАРТА

Грудень 2008 року, тьмяний зимовий день у Києві. Перерва пленарного засідання ВР. Народний депутат від “Нашої України” Микола Кульчинський саме заходив у свій кабінет, коли в нього задзвонив мобільний.

Дзвонив голова Полтавської ОДА Валерій Асадчев: “Миколо Георгійовичу, обласна рада щойно проголосувала за те, щоб повернути назад до бюджету кошти, виділені на пам’ятник”.

А як же указ президента? Там же чорним по білому: “...встановити у 2009 році монумент гетьману Івану Мазепі в місті Полтава”. Це ж...

Асадчев у слухавці набрав повітря.

...це ж півтора мільйона гривень.

“Пам’ятника не буде”, - сказав Асадчев. І це було останнє, що того дня зміг чітко почути нардеп Кульчинський. Бо наступної секунди в голові задзвеніло - і він оглух. Чув тільки дзвін, більше нічого. Голова боліла. Пам’ятника не буде.

За ніч йому стало ще гірше.

Півтора мільйони гривень - це майже 200 тисяч доларів за тодішнім курсом.

Вранці лікар парламентської поліклініки встановив діагноз.

Мікроінсульт.

Коли голова Полтавської ОДА сказав у слухавку “Пам’ятника не буде”, у депутата Кульчинського піднявся тиск. Різко і сильно піднявся - так, що в мозку лопнула малесенька кровеносна судина, яка живить нервові закінчення органів слуху.

“Вам повезло, - сказав лікар. - Могло бути значно гірше. Але потрібна негайна госпіталізація”.

Пам’ятника не буде?

…

Микола Кульчинський тоді мав 61 рік. Народним депутатом він був вісім із них, вперше обрався до ВР ще за списком Народного руху (як голова Полтавської організації НРУ).

В Русі Кульчинський - з 1989-го, від самого установчого з’їзду першої в УРСР опозиційної партії. До того - машиніст баштового крану тресту “Полтавапромбуд” і матрос Дніпропетровського річкового порту.

І постійний об’єкт стеження Комітету Державної Безпеки СРСР.

“...Кульчинский Н.Г., 1947 года рождения, беспартийный, ранее судимый за клевету на советский строй…”.

Стаття 187-1, за якою в 1970-му був засуджений юний ідеаліст Микола Кульчинський, називалася (дослівно) “Поширювання завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад”.

І була вона статтею кримінальною. З розділу “Злочини проти порядку управління” КК Української РСР.

Покарання за наклеп на радянський лад передбачало до трьох років позбавлення волі або до 100 карбованців штрафу. Якщо покаявся в газетах і на радіо у власній наклепницькій діяльності - штраф або умовно. Не покаявся - на “зону”, в табори до кримінальних злочинців.

22-річний матрос річкового трамваю Микола Кульчинський на співпрацю зі слідчими не пішов. Незважаючи на "доказ" - друкарську машинку, за допомогою якої він розмножував і поширював самвидав.

“Я подумав: “Ну чого я буду каятися?” Любити Вітчизну - це не злочин. І заснув спокійно”, - згадуватиме потім Микола.

“Лучше бы ты воровал, чем ратовал за эту мову”, - скаже йому на допиті у Дніпропетровську один із слідчих.

...

Так співпало, що того ж 1970-го в сусідній області був засуджений іще один молодий чоловік. Теж за кримінальною статтею, тільки іншою - “завдання тілесних ушкоджень середньої тяжкості”. 19-річний газозварювальник Єнакієвського металургійного заводу Віктор Янукович отримав 2 роки.

Це вже була його друга “ходка”, першу він отримав якраз за те, що “воровал”. За пограбування, точніше. Шапки, оце все.

Вони сиділи на різних зонах, але на свободу вийшли майже одночасно - влітку 1972 року.

Після цього їх життєві шляхи йдуть різними траєкторіями. Вже через рік після свого повернення на волю рецидивіст Янукович їде на раллі в Монте-Карло і починає робити номенклатурну кар’єру.

Щось сталося з ним під час другої “ходки” - вочевидь, пішов на співпрацю з тюремною адміністрацією. Або з КГБ. Став людиною комуністичної системи.

Микола Кульчинський в 1973 році теж здійснює подорож - переїздить із Новомосковська в Полтаву. Щоб уникнути стеження і не хвилювати батьків.

Полтава стала його домом. “Місто повністю розмовляло українською, а на зупинках, чекаючи транспорту, співали українських пісень, - згадував Кульчинський. - Не п'яні, а просто людям подобалося співати”.

Починає працювати кранівником у Полтавському управлінні механізації будівництва. Височенні баштові крани.

На свій кран він вилазитиме по драбині висотою з 9-поверховий будинок наступні 17 років. Досі його найстрашнішим кошмаром є один і той же сон: він у кабіні крану, який падає.

Через кілька років після звільнення Віктор Янукович - директор автобази в Єнакієвім. Готується вступити в Комуністичну партію Радянського Союзу.

А до кранівника “Полтавапромбуду” Миколи Кульчинського приходять із обшуком. КГБісти навіть знають місце сховку з самвидатом, але того дня заборонена література лежить у робочій торбинці - на Донбасі її називають “тормозок” - під столом. Давав хлопцям на роботі Винниченка почитати.

На сумку КГБ не звертає уваги. Наступні два роки, коли Миколу тягатимуть на допити, він носитиме в ній речі, важливі для тюрми - теплі шкарпетки, чисту білизну, цукор і сухарі.

Найдорожчий - і водночас найнебезпечніший - із нелегальних артефактів Кульчинський зберігає окремо. За межами квартири, у під’їзді. Там, у щілині між блоками, лежить портрет гетьмана Івана Мазепи.

…

Через 30 років Віктор Янукович - прем’єр-міністр і провладний кандидат у президенти України. Микола Кульчинський - депутат ВР і офіційний представник опозиційного кандидата у президенти Віктора Ющенка в Полтаві.

Після перемоги останнього вперше за всю свою біографію дисидент і опозиціонер Микола Кульчинський опиняється у провладному таборі.

Як ідейний націонал-демократ розуміє, що революційну хвилю треба використати.

І встановити, нарешті, в Полтаві монумент Мазепі. Встановити в піку “російському міфу Полтави”.

Це україномовне місто наскрізь пронизано ідеологією русского міра. Про перемогу російської зброї під Полтавою розповідають дітям у школі, на офіційних заходах, на екскурсіях. У місті стоїть з півдесятка памятників “русскому оружию”.

З перших місяців 2005 року - одразу ж після інавгурації Ющенка - Кульчинський нагадує переможцю виборів про цю ідею. Не втомлюється нагадувати за найменшої можливості. У приватних розмовах, офіційно - як нардеп.

Бо президент може видати відповідний указ. Кульчинський розраховує, що цей документ підштовхне міську владу Полтави зробити хоча б кілька кроків до встановлення пам’ятника головному ворогу імперії.

Тодішнім мером Полтави, незмінним ще з радянських часів, був Анатолій Кукоба - інженер-будівельник і екс-партійний функціонер.

“УРСРівський такий українець”, - коротко описує міського голову місцевий політичний активіст Олег Пустовгар.

Кукоба керував містом з 1990 року, п’ять разів поспіль - рекорд України! - обираючись на посаду голови. Саме він збудував неподалік того ж Соборного майдану відомий у Полтаві пам'ятник Галушці.

Кількаметрова миска з ложкою, в ній - 15 галушок. З бетону кожна. Цей пам'ятник - данина характерній перехідній ідеології у символічному просторі Полтави перших років незалежності.

У 1990-х роках Кукоба і Кульчинський були найзапеклими противниками в ході місцевих виборів. Націонал-демократ завжди набирав менше голосів, ніж екс-комуністу. На хвилі ж Помаранчевої революції Кукоба змушений був підлаштовуватися під нові реалії.

У 2005 році виконавчий комітет Полтавської міськради оголосив конкурс на кращий проект пам'ятника Мазепі. Журі очолив голова місцевої філії Спілки художників України Юрій Самійленко.

Кожен охочий міг прийти в обласну філію Спілки художників України, подивитися на виставлені зразки і проголосувати. В результаті переміг проект архітектора Віктора Шевченка і скульптора Миколи Білика.

Через 11 років, після офіційного відкриття пам’ятника, деякі поціновувачі мистецтва розкритикують витвір Білика.

Можливо, за 10 років вони так і не дізналися про оголошений проект і його результати, тому й не змогли вплинути на його долю.

Микола Білик - київський скульптор, найбільше відомий столичним монументом Ярослава Мудрого (біля Золотих Воріт) і реконструкцією пам’ятника княгині Ользі з апостолами (Михайлівська площа).

Кульчинський анонсував вигляд майбутнього Мазепи як “державницький”. На противагу популярному в Полтаві образу смішного українця-галушкоїда. Білик не підвів - гетьман доволі суровий, як і більшість робіт скульптора.

Полтавський пам'ятник Мазепі є єдиним монументом гетьману в повен зріст

Але повернімося в оптимістичний 2005 рік, коли депутат ВР Кульчинський розпочав тиск на Ющенка, просуваючи ідею встановити пам’ятник Мазепі в “городе русской викторіі”.

Загалом ці регулярні нагадування тривали більше двох років. За цей час у місті змінилися мер і голова ОДА.

Кукоба, який уже давно вагався між кріслами мера і нардепа, нарешті зробив свій вибір на користь ВР (фракція Партії регіонів).

І у 2006 році міським головою Полтави став лідер місцевого Блоку Тимошенко (БЮТ) Андрій Матковський - вихованець суворівського училища в Казані, комсомолець, який після Незалежності зробив кар’єру в податкових органах (голова обласної ДПІ) і банківських структурах (замдиректора регіонального офісу “Приватбанку)”.

Тоді ж Ющенко призначає головою обладміністрації киянина Валерія Асадчева - рухівця і колишнього голову адміністрації одного з київських районів. Асадчев керуватиме Полтавщиною до 2010 року.

...

У жовтні 2007 року президент Ющенко підписує указ “Про відзначення 300-річчя подій, пов’язаних із воєнно-політичним виступом гетьмана Івана Мазепи та укладенням українсько-шведського союзу”.

Один із пунктів указу - “спорудження пам’ятника Івану Мазепі в Полтаві”. За 1,5 млн бюджетних гривень. Офіційно замовником пам’ятника є Полтавська ОДА.

В серпні 2008 року міська рада Полтави голосує за те, щоб виділити місце для будівництва монументу на Соборному майдані.

В тому ж році Полтавщина отримала субвенцію з державного бюджету для спорудження і встановлення пам’ятника. Його планувалося встановити у червні 2009 року - до 300-річчя Полтавської битви.

Згідно з порядком, кошти, які надходять на рахунок ОДА, розподіляє обласна рада.

У грудні 2008-го депутатська більшість обласної ради (так звана “широка коаліція ПР і Блоку Тимошенко) повернула гроші назад у бюджет — мовляв, не треба нам тут цей Мазепа.

Проти освоєння субвенції голосували 50% фракції БЮТ, значна частина Блоку Литвина і КПУ та Партія регіонів у повному складі. Головою облради тоді був Олександр Удовиченко, за президенства Януковича він стане головою ОДА.

Одразу ж після голосування губернатор Микола Асадчев набрав Миколу Кульчинського. Той саме заходив у свій кабінет під час перерви у пленарному засіданні ВР. За вікном сірів зимовий київський день.

“Миколо Георгійовичу, обласна рада щойно проголосувала за те, щоб повернути назад до бюджету кошти, виділені на пам’ятник, - сказав Асадчев у слухавку. - Пам’ятника не буде”.

...

Як так - не буде пам’ятника. Буде! Просто доведеться розпочати все заново.

На початку 2009 року Кульчинський вийшов після мікроінсульту з лікарні - уже з твердим наміром збирати пожертви. Мінімум 1,5 млн до осені.

Подзвонив Асадчеву щодо рахунку в ОДА, а той каже: “Держава не має права збирати пожертви громадян”.

Так замовником пам’ятника стала полтавська “Просвіта”.

Микола Кульчинський уклав угоду із творчо-виробничим комбінатом “Художник” (Київ) на виготовлення бронзового пам’ятника (764 тисячі грн), угоду зі скульпторами й архітектором (400 тисяч) і угоду з каменеобробним комбінатом “Біличі” (620 тисяч).

Полтавський символічний простір. Імперську Колону Слави та пам'ятник Івану Мазепі з'єднує вулиця Жовтнева

Пожертви надходили на полтавську “Просвіту”. У червні 2009 року вже вдалося зібрати більше 1,03 млн грн із потрібних на той час 1,5 млн.

Не обійшлося без курйозів. В одному із списків жертводавців фігурує голова Адміністрації президента Віктор Балога. B іншому його немає, але вже є президент Ющенко.

Кульчинський розповідає:

“Якось Ющенко приїздив на Сорочинський ярмарок, і ми опинилися втрьох у кімнаті - Ющенко, я та Асадчев. Я вихваляюся, що голова АП Балога дав 250 тисяч. Ющенко дивиться на мене: «Миколо, не будьте таким простофілею, це мої гроші!” Ну, ми внесли у список Ющенка і викреслили Балогу".

Під час цієї зустрічі з президентом у Сорочинцях відбувся ще один показовий діалог:

Ющенко: Миколо Георгійович, як ідуть справи зі встановленням пам’ятника?

Кульчинський: Ось сидить голова обладміністрації, питайте в нього.

Ющенко: Валерію Михайлович, що з пам’ятником?

Асадчев: Я його силою ставити не буду.

Ющенко: Сумно це, Валерій Михайлович.

Тут варто зазначити, що Асадчев попри не бажання встановлювати силою допомагав залучати пожертви.

Кульчинський проводив франдрайзингову кампанію, як міг. Звертався до простих людей і до політиків.

Постійно нагадував про пам’ятник соратникам по фракції [“Наша Україна” - “Народна Самооборона”].

"Депутати часто придумували відмазки, типу: «В день зарплати віддавати гроші - погана прикмета» чи «В понеділок даси гроші - цілий місяць з порожнім гаманцем». Просто у депутатів постійно просять грошей і на окрузі в Раді, тому кожен планує свої пожертви", - розповідає Кульчинський.

Та протягом кількох місяців здали всі, хто ходив на засідання ВР - від Стеця до Джемілєва.

“Одному нагадував п’ять разів, і таки знайшлися в нього гроші, здав 1000 грн, - розповідає екс-депутат. - Частіше ж жертвували по 500 грн, у день зарплати. Пам’ятаю, навіть [Олександр] Третяков [нафтотрейдер, нині один із керівників фракції Блоку Порошенка у ВР] стільки дав”.

З понад 80 нардепів фракції “НУНС” скинутися на пам’ятник відмовився тільки Кирило Куликов [голова Національного бюро Інтерполу (2005-2007), представник луценківської “Народної Самооборони”]. Сказав: “Не дам на изменника родине”.

Найбільше - 5 тисяч гривен - пожертвував В’ячеслав Кириленко. По 2 тисячі скинулися Роман Зварич і Микола Мартиненко, 1600 гривень дав Петро Ющенко.

Олег Скрипка дав благодійний концерт, кошти з якого пішли на спорудження пам'ятника. Одна з найбільших витрат при організації концерту, крім гонорару виконавцю, оренда зала.

Скрипка виступав у приміщенні, котре належало міській раді, знижку за оренду ніхто, звісно не дав. “На його приїзд ми зібрали 60 тисяч, 20 із них ми заплатили міськраді, 40 тисяч пішло у фонд пам’ятника".

Полтавські художники пожертвували свої картини для аукціону, кошти від якого спрямувалися на пам’ятник.

Власник “Нашого формату” Влад Кириченко надрукував буклет “Пам’ятнику Мазепі бути!” з картинами, виставленими на аукціон.

Кульчинський віддав цей буклет одному з тодішніх міністрів, щоб він прорекламував аукціон на засідання Кабміну. Прийшли тільки міністр культури Василь Вовкун та міністр юстиції Микола Оніщук із НУ. І зробили серйозні покупки.

Сам Кириченко, крім друку буклету, пожертвував 8 тисяч гривен.

Ще цікавий епізод. Торгова марка “Корона” щороку влаштовувала в Києві благодійні бали, на яких збиралася багата публіка. “Корона” належить компанії “Крафт фудс Україна”. Її директор - українець з США, його батько родом з Полтавщини.

"На цьому балі ми продали картину полтавського художника Гнойового за 20 тисяч грн", - згадує Кульчинський.

Здавала гроші і діаспора, і місцеві школярі. Учні СШ №7 у Полтаві принесли 83 гривні дрібними копійками, дуже розчулило.

“Молодий учитель історії Сергій Остапієнко з дозволу батьків поставив у школі скриньку, то дітки кидали, хто скільки міг, там і по 50 копійок монети були, і по 25, - згадують у полтавській "Просвіті". - Учні принесли нам цю скриньку, вкупі було 83 гривні”.

Кульчинський їздив Україною, давав місцевим ЗМІ інтерв’ю із закликом жертвувати гроші на пам’ятник. Кампанія зі збору пожертв йшла успішно.

Повний список жертводавців дивіться тут.

...

Сам пам’ятник складається з декількох частин:

- гранітна основа - кільця (з чотирьох окремих фрагментів);

- гранітний постамент у формі дзвона;

- бронзова фігура Мазепи.

Бронзу виливали на творчому комбінаті "Художник" у Києві, а постамент виготовляли на кар’єрі на Дніпропетровщині.

Кар’єр належить каменеобробному комбінату “Біличі”, що розташований під селом Токівське Дніпропетровської області. За 100 км від Аполлонівки, де молодий Кульчинський сидів у колонії.

У Токівському кар’єрі - найкращий в Україні рожевий граніт, із безліччю різних відтінків. Фахівці довго шукали місце в кар’єрі, щоб знайти суцільну брилу. Треба було так розмістити вибухівку, щоб рівно і без тріщин відкололася 60-тонна каменюка, з якої вже зроблять 20-тонний постамент.

За словами Кульчинського, фірми, які виготовляли пам’ятник, робили суттєві знижки, адже розуміли, що на пам’ятник скидалася вся Україна.

Зібраних грошей вистачило, щоб розрахуватися з кар’єром і заплатити гонорар архітектору та художнику.

Поки існувало рішення міськради про виділення землі під пам’ятник, пожертви надходили згідно з планом - і полтавська «Просвіта» регулярно розплачувалася з підрядниками.

Бронзового Мазепу виготовили у вересні 2009 року. Директор комбінату Валерій Шевелюк вже готував монумент до відправки у Полтаву.

І тут міська рада відміняє своє рішення про виділення землі, потік пожертв зупиняється. А Мазепа зависає на складі на сім років.

...

Чим ближче до ювілею, тим більше нервувався мер-бютівець Матковський.

Можливо, його непокоїло категоричне несприйняття офіційною російською владою ідеї монумента Мазепи в Полтаві - дійшло до заяви міністра закордонних справ РФ Лаврова про те, що це суперечить національним інтересам Росії.

“Це провокація!”, - обурився Матковський, коли дізнався, що гроші на монумент майже зібрано, і пам’ятник буде готовий до дати ювілею.

Після багатьох заяв і дебатів він дав слово, що пам’ятник буде відкрито 24 серпня 2009 року, до чергової річниці Незалежності.

27 червня 2009 року, в день 300-річчя Полтавської битви, в місті відбулося два ключових заходи.

Прихильники встановлення пам’ятника організували багатотисячний мітинг і ходу від пам’ятника загиблим козакам-мазепинцям (встановленого місцевими націонал-демократами за сприяння мера Кукоби в 1993 році).

А на полі Полтавської битви Андрій Матковський зустрічав голову путінської адміністрації Сєрґєя Наришкіна.

На жоден захід, де звучало ім’я Мазепи, Матковський не прийшов.

Ось що написала про бютівського мера тодішня “Комсомольская правда” :

“- А я, моя семья, да и большинство жителей нашего города считают Мазепу предателем, - прямо на пороге своего кабинета рубанул с плеча Андрей Матковский.

...Андрей Всеволодович, по сути, цинично проигнорировал указ президента Ющенко об “увековечении памяти гетмана Мазепы и украинско-шведского союза”. Он, например, даже не собирался идти со “свидомыми” на крестный ход, посвященный коварному гетману.

Пытался зачистить город от плакатов с Мазепой (внезапно появившиеся за одну ночь билборды провозглашали победу гетмана над российской имперщиной), не дал поставить памятник перебежчику и назвать в честь него улицу.

Саботировал по-крупному, фактически надругавшись над всей мифологией незалежности…”

Через два тижні, 14 липня 2009 року, мали початися роботи з огородження майданчика для будівництва пам’ятника Мазепі. Депутати Полтавської міської ради, які виступали проти пам’ятника, на чолі з Матковським забирали в робочих інструменти.

Наступного дня “широка коаліція” (ПР + БЮТ) Полтавської міськради на поспішно зібраній позачерговій сесії скасувала власне рішення від 22 серпня 2008 року “Про узгодження місця розташування пам`ятника гетьману України Івану Мазепі”.

А потім Матковський заявив про намір створити нове журі. Таким чином дата встановлення пам'ятника без кінця переносилася.

Ці події підірвали довіру жертводавців. Пожертви припинилися.

Уже готовий пам’ятник залишився на художньому комбінаті в Києві, частини виготовленого постаменту - на гранітному кар’єрі у Дніпропетровській області.

Сьогодні Андрій Матковський є лідером фракції Блоку Порошенка у Полтавській міськраді.

...

У грудні 2010 року мисливці за кольоровими металами відкрутили з Мазепиного жупана 2 з 10 бронзових гудзиків - кожен розміром у кілька сантиментів. На щастя, були запасні.

Восени 2010-го в Полтаві відбулися чергові вибори місцевої влади. Більшість голосів отримала загадкова партія “Совість України”.

Полтавський лідер цієї партії Олександр Мамай став міським головою. Матковський отримав друге місце, а Вадим Асадчев, який так боявся “насильно ставити” Мазепу - третє.

Кар’єра Мамая є доволі своєрідною. Вигнаний із вузу за неуспішність, він із 1985 по 1995 рік працював вантажником і двірником, а потім став підприємцем.

Ключове слово його передвиборчої програми - “соціальний” [хліб, платіж, програма тощо]. Протягом декількох років перед виборами Мамай - сам особисто в руки! - вручав пенсіонерам продуктові набори, від його імені возили літніх полтавчан у Печерську Лавру, а малих - у МакДональдз.

Загалом же для розуміння особистості цього політика варто подивитися еталонне відео сварки “соціального” Мамая із майбутнім вождем “простих людей” Капліним. “Сперма на роті, чи шо?”:

На відміну від Матковського, новий мер не став одразу відхрещуватися від Мазепи: “Цікава постать, недарма ж він на купюрах”.

Але вже через кілька місяців, у лютому 2011 року, Мамай заявив, що пам’ятник буде встановлено тільки тоді, коли за це проголосує... Верховна Рада і схвалить президент Янукович.

Мер також повідомив, що в поточному році планується повернути первісний вигляд пам'ятнику російському коменданту Полтавської фортеці Келіну, увінчавши його двоголовим орлом.

В той же час Полтавський драмтеатр на бюджетні кошти ставить п’єсу 1974 року “Фортеця”, де пузатим українцям із смішними прізвиськами штибу Козолуп або Ропавка протистоять “благородні” офіцери царської армії розливу 1709 року, а дія відбувається на тлі сучасного російського прапору і герба.

У 2012 році Мамай покидає “Совість України” і записується до Партії Регіонів.

Невдовзі полтавський нардеп від “Свободи” (зараз позапартійний) Юрій Бублик пообіцяв встановити пам’ятник весною 2013-го. Але не врахував усю інженерну складність встановлення і не зміг допомогти.

Політичний дивак Василь Ковальчук, котрий часто підігрує владі, хотів поставити 5-метрового Мазепу на подвір’ї власної хати - методом запорізьких комуністів, які на території свого офісу встановили голову Сталіна. Цікаво, що Ковальчук оголосив у 2010 році, що він кандидат у мери від "Свободи". Згодом партія Тягнибока від нього відхрестилася.

Полтавська “Свобода” навіть випустила пафосну заяву, що поверне гетьмана “на свою землю”. Потім її керівництво вигнали з партії - за те, що підтримали "самобутнього політика", який навряд чи був самостійним політичним гравцем.

Коли “Просвіта” відмовилася везти пам’ятник на город Ковальчуку, він звинуватив активістів у привласненні коштів жертводавців: “Зібрали більше, ніж потрібно, однак, маючи навіть надлишок, не заплатили за виконані роботи повністю”.

Навіть мер Мамай - який, власне, і саботував встановлення пам’ятника - не гребував розповідями про те, що все вкрадено і тепер треба заново шукати гроші, скульптора тощо.

А ще через два роки Янукович утік до Росії.

В лютому 2014-го сесія міської ради, налякана революційними подіями, проголосувала за виділення земельної ділянки і спорудження пам’ятника Мазепі на Соборному майдані.

Через три місяці, вже в розпал російської агресії, Мамай “призупинить” рішення сесії - мовляв, воно було “проголосоване під тиском”.

Ще кілька його цитат: “встановимо тільки за згодою громади” (березень 2014), “зараз це не на часі” (квітень 2015), “можемо поставити хоч уночі” (липень 2015), “я народився в СРСР і мене вчили, що Мазепа - зрадник” (лютий 2016).

...

В часи Януковича почалося рейдерське захоплення кар'єру на Дніпропетровищні, де зберігалися виготовлені і частково оплачені 20-тонний постамент і деталі основи пам’ятника.

Під час атаки колектив кар’єру поділився - хто за рейдерів, хто за стару команду. Поділили й майстерні, склади, виробництво, усе.

В цьому хаосі одну з чотирьох частин основи вкрали. "Ми три частини знайшли, четвертої нема”, - розповідає Кульчинський.

Робітники запропонували зробити деталь, якої не вистачало. Зараз, якщо уважно придивитися до основи встановленого пам'ятника, можна побачити, що частина її має дещо темніший рожевий відтінок.

Щоб постамент був у безпеці, треба було якнайшвидше забрати його до Полтави.

Головою ОДА в весною 2014 року став "свободівець" і власник невеличкого заводу Віктор Бугайчук.

"Я одразу звернувся до нього, щоб завершити цю історію з кар’єром. Він пожертвував 55 тисяч гривень, щоб остаточно розплатитися з майстрами і оплатити доставку постаменту в Полтаву", - розповідає Микола Георгійович.

За ці гроші повторно виготовили і вкрадену частину.

"Я зустрів вантаж на дніпропетровській трасі, провів через Полтаву, їхали на швидкості 20 км. Удвох, я і водій, зачепили, розвантажили, - згадує Кульчинський. - Тепер усі частини пам'ятника були в Полтаві, більш-менш у безпечних місцях. В мене відлягло від серця".

Микола Кульчинський (на той момент уже екс-депутат) вчергове пише листа до президента. Порошенка він знав особисто, однак у відповідь - мовчанка. Місяць, другий...

І коли вже опустилися руки, надходить відповідь з Адміністрації президента: “Ми підтримаємо ваше прагнення до встановлення пам’ятника”.

З цим листом Кульчинський іде до екс-нардепa від “Фронту змін”, підприємця Валерія Головка, який у грудні 2014 року став новим головою Полтавської ОДА. Головко на словах підтримує, але дій жодних.

...

Вересень 2015 року, на носі місцеві вибори. Майдан і війна вплинули на виборців, і полтавські політики стали прихильними до Мазепи.

Головко несподівано телефонує Кульчинському: “Микола Георгійович, на Покрову [14 жовтня] відкриваємо пам’ятник, збирайте усі необхідні документи”.

“Припускаю, що він хотів взяти участь у добрій справі, - дипломатично говорить Микола Кульчинський. - Він жертвує і на церкву. Свою роль зіграв і лист із Адміністрації президента. Але не варто забувати про вибори до місцевих рад, котрі відбулися у кінці жовтня. Припускаю: на пам’ятнику хотіли заробити додаткові голоси".

Майбутні вибори благотворно вплинули і на Мамая, він видав деякі необхідні для встановлення пам’ятника дозволи.

“За” встановлення пам’ятника виступав і його конкурент Матковський - той, що вважав Мазепу зрадником. Тепер він сприймав монумент “не як ідола, а як туристичний об’єкт”.

“Перед виборами я зустрічався з усіма основними кандидатами і пояснював їм, навіщо потрібен пам’ятник. Говорив, що публічно хвалитиму того, хто виступатиме за встановлення”, - з іронією каже Кульчинський.

Перед виборами міськрада знову проголосувала "за" встановлення Мазепи на Соборному майдані, і міський голова Мамай уже підписав це рішення.

У жовтні 2015 року бронзового Мазепу нарешті привозять у Полтаву. Збирають мітинг і показують полтавцям. “Хароший пам'ятник”, - коментують бабці, які ще вчора пліткували про вкрадені пожертви.

Гетьман демонструється - прямо з автомобільного причепа - декілька днів, після чого стає на тимчасову парковку біля однієї з церков УПЦ-КП.

Безкінечні бюрократичні процедури починаються заново. До Покрови встановити не встигли. А там і вибори.

А на виборах у листопаді 2015 року Мамай - на той момент він утік із Партії регіонів, повернувшись під бренд “Совісті України” - знову став мером.

Його конкурент Матковський - на той момент він утік із БЮТ, перейшовши до лав Блоку Порошенка - знову посів друге місце. Не ставши мером, він очолив фракцію БПП у міськраді.

За три місяці після виборів 26 лютого 2016 року Полтавська міська рада вчетверте позитивно проголосувала за Мазепу і за, що дуже важливо, землевідведення під пам’ятник.

"За" голосували фракції «Свободи», «Самопомочі», Блоку Порошенка, група «Рідне місто» і «Батьківщина». Найбільше просувала рішення «Свобода», міську організацію якої очолює ветеран АТО.

Отже, рішення є. Але грошей на продовження робіт немає.

“Я вже думав, що все”, - згадує Кульчинський. На той час йому виповнилося 68 років, загострилися проблеми із здоров’ям.

Але весною 2016-го знову зателефонував Головко: "Миколо Георгійовичу, ми ставимо пам’ятник?, - запитав риторично, - Треба дооформити дозволи і закладати фундамент".

Поки Кульчинський був депутатом, штат полтавської «Просвіти» формувався з його помічників. Після виходу депутата на пенсію помічники знайшли іншу роботу.

А "оформити документи" означає безкінечне ходіння по колу чиновників. Навіть якщо у вас "сприяння" голови ОДА.

Іван Минак, один з учасників Революції на граніті, колишній підприємець, котрий втратив бізнес, осмислював життя і думав над власним досвідом і своїм майбутнім. В цей момент він познайомився з Кульчинським та запропонував свою допомогу.

Якраз у цей час потрібно було вчергове збирати дозволи і погодження на пам’ятник. Й Іван почав цим займатися. Безкоштовно. В тому числі й часто їздити в Київ, іноді за свої кошти.

Кафкіанські хитросплетіння українських бюрократичних процедур - ось ми й дійшли до місця, де потрібно з головою зануритися в цей документообіг головного мозку.

Хоча міськрада виділила землю під пам’ятник, але процедура передбачає ЩЕ ОДНЕ голосування міськради - за інженерний проект відведення землі.

Тільки після нього начальник управління капітального будівництва міськвиконкому може подати так звану “декларацію” - пакет документів, їх там близько 25 - в Державну архітектурно-будівельну інспекцію (ДАБІ).

І саме ця установа, перевіривши надані документи, повинна дати дозвіл на земляні роботи і встановлення монументу.

Для ДАБІ дуже важливим є дозвіл держоргану, котрий відповідає за охорону пам’яток архітектури, а це - парафія Мінкульту. А там рулять колишні соратники по НРУ - Вячеслав Кириленко і Юрій Зубко. "Рухівська мафія", - сміється Кульчинський.

Тим часом вибори пройшли і Мамай "стабілізувався" - знов почав гальмувати встановлення пам’ятника. Він вперто уникає розгляду інженерного проекту на сесії, то відміняє засідання ради, то несподівано закриває.

Але цього разу - не епоха Ющенка. Голова ОДА активно включається в лобіювання дозволів, підтягується міністр культури Кириленко і… знаходиться юридично бездоганний вихід: головний офіс ДАБІ в Києві дає дозвіл на проведення тимчасових робіт.

У березні 2016 року багатостраждальний монумент нарешті почали встановлювати на Соборному майдані Полтави.

Документи у ДАБІ зробили, але ще потрібен дозвіл на опоряджувальні роботи.

Мамай його видав. Але термін дії закінчується в тому ж таки березні. "Просвіта" попросила міського голову видати новий документ.

Зазвичай у таких випадках приходить дозвіл від відповідної служби на кшталт “Зеленбуду”, але цього разу за підписом Мамая прийшла відмова - раптом стало недостатньо документів. Перед виборами тих же документів було достатньо, а після виборів - уже ні.

"Головко на свій страх і розсуд наказав встановлювати, і оплатив останні видатки, досить значні", - описує фінал історії Кульчинський.

На оголошенні ще вказане відкриття 5 травня, але на прохання Адміністрації президента перенесли на 7-ме

Роль Головка у встановленні пам'ятника теж вирішальна. Скоріше за все він рухав справу через свої переконання. Але варто зазначити, що він типовий представник нинішньої еліти і не варто дивитися на нього через рожеві окуляри.

Головко у сумі пожертвував 770 тисяч гривень: 300 тисяч - борг комбінату "Художник"; 20 тисяч - інститут "Дніпропроект" за експертизу проекту фундаменту; 350 тисяч - будівництво фундаменту, встановлення пам'ятника і спорудження площі навколо нього.

За день до відкриття пам'ятник спробували підірвати зарядом пластиду, але не змогли пошкодити.

7 травня 2016 року пам’ятник урочисто відкрив Президент України Петро Порошенко.

ОНОВЛЕНО 3.05.2016, 14:42

Президент і телекамери поїхали, але проблеми залишилися. Потрібно пробити черговий дозвіл на сесії міськради, зробити освітлення і відеоспостереження, аби убезпечити від вандалізму.

Зрешою поставити споруду на баланс міста або музею Полтавської битви, аби після чергового обливання фарбою було кому її відмивати.

Полтава політика памятник мазепа історія полтавщина