У Польщі почали активно вшановувати пам'ять військових злочинців 1940-их років

Коли політики з правлячої в Польщі партії «Право і справедливість» відповідали на листа українських інтелектуалів щодо Волинської трагедії, вони повчально підкреслили — «у Польщі не вшановують пам’яті людей, які мають на своїх руках кров мирних жителів». Та польські парламентарії злукавили. У Польщі вшановують цих людей, і політики «Права і справедливості» роблять це з більшим «розмахом» від попередників.

«Прокляті солдати»

Цей термін (żołnierze wyklęci) з’явився в польському парламентському обігу на початку нового тисячоліття. Загалом він позначає польських «лісових братів», які після розпуску Армії Крайової (АК) в січні 1945-го продовжували боротися проти комуністів на території Польщі. Цей опір тривав десь до 50-их років — проте різні структури, понад десяток, на відміну від АК були погано скоординовані й у їхніх рядах траплялися відверті злочинці.

Починаючи з 2011 року 1 березня в Польщі є державним святом, присвяченим пам’яті вояків збройного антикомуністичного підпілля — Національним днем пам’яті «проклятих солдатів». Воно відзначається на початку березня тому, що в цей день у 1951 році комуністи виконали смертний вирок проти керівництва одного з підпільних об’єднань.

У цей же день, але 1945-го року, солдати нерозформованого відділу АК почали різню мирного населення в українському селі Павлокома — пізніше це село стане символом мучеництва українців Польщі. У цьому і є небезпека культу «проклятих солдатів» — якщо для центральної Польщі вони були борцями з комуністами, то для національних окраїн держави вони ставали втіленням злочинності.

На жаль, у той час фронт боротьби визначав не лише політичне, але й національне питання.

Нижче пропонуємо кілька прикладів того, як сьогодні польська влада вшановує героїв і злочинців водночас.

Зиґмунт Шендзеляж — «Лупашка»

Це — найбільш відома з суперечливих постатей «проклятих солдатів». Він народився в нині українському Стрию, проте його діяльність пов’язана з Вільнюським регіоном, де були сильні структури польського підпілля.

Окрім боротьби з радянськими диверсантами, він відомий злочинами проти білорусів та литовців. У 1944 році його відділ вбив, зокрема, литовських оборонців та цивільне населення села Дубінґяй, що поблизу Вільнюса.

У червні 1948 року «Лупашку» арештували співробітники польської Служби безпеки. Відразу ж після арешту він би перевезений до Варшави і поміщений у в'язницю, де залишився до лютого 1951 року. Його рештки були виявлені нещодавно.

Цього року польська влада на найвищому рівні вирішила перепоховати «Лупашку» та посмертно надати йому звання полковника. У кафедральному усоборі міста Лодзь 22 квітня відбулася панахида з участю теперішнього міністра оборони Польщі Антоні Мацєревича (на фото).

«Прощаючись з полковником Шендзеляжем, вітаємо незалежну Польщу, якої нині могло вже не бути», — наголосив міністр під час урочистості.

Офіційні заходи із вшанування Зиґмунта Шендзеляжа, який крім боротьби з радянськими диверсантами, вбив цивільне населення литовського села. Фото: polskieradio.pl

А 24 квітня у Варшаві відбулася церемонія перепоховання Зиґмунта Шендзеляжа. У цій церемонії взяв участь уже президент Польщі Анджей Дуда.

— Сьогодні повертається честь гордої Польщі, — наголошував голова держави. — Польщі, яка схиляє низько голову і віддає данину своєму великому синові.

Відео промови президента Анджея Дуди:

Ромуальд Райс — «Бури»

Знову постать, пов’язана з польським рухом опору в околицях Вільнюса, проте цим разом звинувачення йому висуває православне населення Підляшшя. Після дій в околицях Вільнюся «Бури» перемістився на Підляшшя, до Гайнівки (місце, де з західного боку розпочинається Біловезька пуща).

Відділ, що ним керував «Бури», відповідальний за смерть православного цивільного населення таких сіл, як-от Залешани, Коньцовізна, Шпаки. У селі Старі Пухали «Бури» розстріляв три десятки білоруських селян, які відмовлялися записатися католиками. Ті, хто погодився, вижили.

Цього року 27 лютого в Гайнівці місцеві польські націоналісти влаштували І Гайнівський марш «проклятих солдатів», разом із фото «Бурого». Вони повідомили про почесний патронат над заходом президента Польщі Анджея Дуди (на фото). Інформація про це навіть з’явилася на офіційній веб-сторінці голови держави, проте швидко зникла після реакції ЗМІ.

«У зв’язку з повідомленнями в ЗМІ про нібито патронат президента Республіки Польща над І Гайнівським маршем „проклятих солдат” ми хотіли би заявити, що президент не охопив своїм патронатом цих урочистостей», — повідомлено 15 лютого в офіційній заяві канцелярії президента.

Ромуальд Райс розстріляв три десятка цивільних білорусів через те, що ті відмовилися перейти з православ'я у католицизм. Його пам'ять збирався вшановувати Президент Польщі. Фото: wyborcza.pl

Юзеф Курась — «Вогонь»

Це один з лідерів антикомуністичного руху на Підгаллі в Південній Польщі, де живе словацька громада. «Вогонь» за даними Товариства словаків Польщі грабував і вбивав місцеве словацьке населення, а ще за деякими даними розстріляв понад десяток місцевих євреїв.

Попри це 2006 року влітку пам’ятник «Вогню» в місті Закопане відкрив особисто тодішній президент Польщі Лех Качинський (на фото).

— Задля відновлення пам’яті я вирішив бути тут сьогодні, — наголосив він після церемонії. — «Вогонь» є героєм, котрий гідний вшанування, хоча ми теж знаємо, що сьогодні його постать викликає суперечки. І саме це — та причина, чому я перервав відпустку приїхав сюди.

Екс-Президент Польщі Лех Качинський схиляє коліно перед пам'ятником Юзефу Курасю. Товариство словаків вважає, що Курась вбивав і грабував цивільних словаків. Фото: wp.pl

Мєчислав Паздерський — «Шари»

Відділ Мечислава Паздерського 6 червня 1945 року вбив майже дві сотні цивільних мешканців українського села Верховини.

Через кілька днів на відділ «Шарого» напали вже червоноармійці, з величезною перевагою, і він сам загинув біля села Гути. Це був один з найбільших боїв польського антикомуністичного підпілля з комуністами.

За це президент Польщі нагородив Мечислава Паздерського Хрестом національного військового чину і Партизанським хрестом... ще у 1992 році. На сході Польщі проводяться врочистості, присвячені пам’яті Паздерського, проте якщо в них і беруть участь представники влади, то лише локальної.

Остання історія — виключення. Я переговорив з кількома істориками і представниками української меншини в Польщі: ніхто з них не пригадав, щоб польських вояків, які вбивали українців, вшановували офіційні чиновники.

Тобто до слів польських депутатів про те, що в них, на відміну від України, не вшановують людей, котрі мають на руках кров цивільного населення (мається на увазі УПА, що стоїть за вбивствами поляків на Волині), варто додати уточнення — українського цивільного населення.

Злочинна сторона героїв

Проте на території давнішого польсько-українського конфлікту, зокрема, у Перемишлі, можемо побачити чимало заходів, присвячених згаданим «Бурому» та «Вогневі». Хоча для частини громадян вони — безсумнівні герої, проте у громадській дискусії в Польщі немало заяв про те, що ці люди є злочинцями.

Чому тоді «злочинний бік» цих людей відходить на другий план? По-перше, у польському антикомуністичному підпіллі не було таких злочинців у масштабі всієї держави — таких, як великий «чорний герой», що ним для Варшави є Степан Бандера.

А по-друге, пам’ять про «проклятих солдатів» для нинішньої польської влади важлива як колективний приклад «зради». «Проклятих солдатів» зрадили польські комуністи, бо полювали на них, але також зрадили «свої»: лондонський еміграційний уряд Польщі, коли розпускав залежну від себе Армію Крайову, радив скласти зброю. Проте всіма «прокляті» і «зраджені» продовжували боротьбу.

Вони боролися заради «правдивої Польщі» — а від її ідеалів, як натякають політики «Права і справедливості», відмовлялися «попередники» не лише в 1940-ві, але й у 2010-ті роки.

А тому пам’ять про описані персонажі — це теж частина польської внутрішньополітичної дискусії. Далеко не всім полякам цього року подобалися урочистості на найвищому рівні у зв’язку з вшануванням «Лупашки» чи «Бурого». Громадський тиск, зокрема з боку прихильників «Права і справедливості», найімовірніше став причиною того, що президент не надав патронат урочистостям у Гайнівці.

україна політика польща історія Друга світова