Стали на коліночки, помолились. Хресна хода добралась до Києва (фото)

Коли на вулиці +30 православні віряни української церкви московського патріархату перевіряють себе та поліцію на витривалість. Тисячі людей йдуть пустим містом з іконами й табличками, попри заборони, погрози, настрої киян і заяву Міністра внутрішніх справ України.

Автор: Катя Старокольцева, Фото: Роман Скрипник

Михайлівський

Біля Михайлівського монастиря стоять металошукачі й люди в повній амуніції – синій та коричневій. Речі перевіряють швидко, а вміст мого наплічника не перевіряють взагалі. Біля парапетів поліціянти сумно курять.

Якщо спуститись далі вулицею Трьохсвятительською можна побачити карети швидкої, військові та поліцейські авта. Крізь них у бік центру йдуть тисячі людей: лунають крики, співи та голоси з рацій охорони. Під нахилом тече вода з синьої, схожої на молоковіз цистерни. Учасники ходи п’ють з неї просто руками.

Посеред потоку людей стоїть жінка і голосно кричить, смикаючи свою дорослу доньку за руку. Пані просить грошей на лікування, але віряни проходять повз неї. Вона не єдина, хто шукає тут допомоги. Вздовж руху колони сидять десятки людей з ящиками для пожертв й образами. Іноді до них підходять чоловіки в рясах – говорять, після перехрещують.

Образ тримає в руці й Анжела з Полтавщини. Яскрава зелена хустка на голові, а на шиї - ікона святого Миколая. Спочатку вона відмовляється говорити, бо Бог не давав їй благословення на відеоінтерв’ю. Проте, дізнавшись, що я не маю камери, жінка погоджується.

– Які теракти? Нема чого боятися, Бог з нами. Він привіз мене сюди і нагодував руками людей. А якщо хтось буде блокувати, то хай блокують. Коли нечисть тримала нас під Борисполем, ми стали на коліночки, помолились Божій Матері й нас пропустили. Це завжди помагає.

За словами Анжели, її, як і всіх з полтавської єпархії, посадили на автобус і привезли сюди. Приїхала і бере участь, бо її веде вища сила. Проте, навіть з такою місією і намірами треба проходити металошукачі. Інакше на ходу не пускають.

І правильно роблять. Вибух гранати чи ще чогось - так могла завершитися хода, яку вела "вища сила".

Хрещатик

На Хрещатику правоохоронців утричі більше, а мій наплічник перевіряють втричі ретельніше. Після того, як працівник поліції прискіпливо роздивився олівець з кишені, входжу через металошукач ще раз.

Назустріч йдуть священики, діти, правоохоронці та оператори міських телеканалів. Біля стовпу стоїть чоловік у довгій рясі й окулярах і пояснює іншому, в шортах і футболці, чому патріархат московський. Той не може заспокоїтись і вкотре перепитує – хіба немає українського патріархату?

Священик переконує його, що він належить до української православної церкви в Україні. На цьому розмова переривається, адже із поліцейської рації чути попередження про парубка у вишиванці, який палить цигарку. Голос наказує не сіяти паніку. Але паніки тут немає.

Проте паніка є на вулиці Костьольній, яку зранку перекрили. Якщо спуститись вниз до Майдану можна без проблем, долаючи поліцейських і огорожі, то проходити нагору – заборонено.

За словами поліціянта, з самого ранку їм доводиться пояснювати людям, що треба обходити цю ділянку іншими вулицями. Однак, все одно час від часу виникають непорозуміння: люди кричать і вимагають пропустити їх. Співробітник правоохоронних органів додає, що все це робиться, аби уникнути терористичних актів і провокацій. Питаю, чи була якась інформація про перекриття вулиць, чи є відповідні вказівники? Мій співрозмовник знизує плечима.

– По телевізору вчора було точно. Та й не важко ж п’ять хвилин обійти вулицю. Головне, що все проходить спокійно.