«Мурка», електро, караоке «А на том бєрєгу». Все це одночасно і дуже голосно лунає на Хрещатику. Як аналогічну проблему вирішили у Барселоні?

Якщо стояти між брейк-дансерами та «Бременськими музикантами», чути одночасно все, плюс електро із «Шато» навпроти. Через сходи від квартету, біля Пасажу, реклама «кімнати жахів», груша для демонстрації зайвої сили, чоловік з мавпою, а по центру – дивна конструкція, на яку за гроші треба залазити.

Приблизно за 50 метрів від квартету апофеоз картини – караоке, хлопець у шортах виводить «А на том берегу», колонки потужні, чути далеко. Все чутно одночасно.

Через дорогу долітають звуки електронщини з кафе «Шато». Крик у вухо: «С обезьянкой хотите сфотографироваться?» Треки із «Шато» трохи чергуються з квартетом. На бордюрі сидить старенька жінка-безхатченко, і голосно співає свою власну авторську пісню. Ідилія хаосу.

Кожен день люди, які працюють на Хрещатику, туристи, які тут гуляють, кияни, пробігаючи вулицею у справах, задаються питаннями: що взагалі відбувається? Я в Києві чи на набережній доокупаційного Судака?

Чому ця какофонія на вулиці, на літніх терасах кафе? «Група крові» перекрикується з електронним drum n bass, а між ними хтось ще й намагається «вклеїти» джаз та «А на том берегу» з караоке? Як це все можна слухати РАЗОМ?

Але це не набережна пострадянського курорту, а наша центральна вулиця, де відбулася революція Гідності, де зовсім недалеко вбивали людей, де напроти – центральна київська адміністрація. В країні, в якій триває війна, і майже кожного дня на фронті вбивають людей.

Хлопець співає "А на том берегу" в караоке на Хрещатику

На одній з поминальних процесій люди були в повному шоці – поряд проходила якась гучна розважальна подія, і звук прикручувати не збиралися.

Тортури звуком

ЦРУ, допитуючи терористів, використовувала музику популярних гуртів, яка грала голосно і без перерви.

Музика – енергія життя, і людина має право слухати її настільки гучно, наскільки бажає, але в межах поваги до інших та загально прийнятих правил, інакше замість енергії життя вона перетворюється на винищувальну силу.

Базова потреба людини – відчувати себе у безпеці. Якщо людина не може себе захистити від зовнішніх подразників вдома, навряд чи вона відчує себе десь спокійно. Скоріше, це схоже на психологічне зґвалтування.

Сусід, що настирно і довго робить ремонт... Сусід, що поїхав у відпустку, і залишив радіоприймач на повну, щоб було чутно 24 години на добу, ніби хтось є вдома...

Дивна конструкція, на яку за гроші треба залазити

Але окрім власних приміщень, є простір, яким користується більшість мешканців міста. І, як обкладинка книжку, центр міста ілюструє рівень поваги громадян один до одного та підхід до використання спільного простору.

Права на тишу

Право на тишу регулюються цілим списком законодавчих актів. Та закон не діє, якщо ним не користуватись. Тобто, це означає, що якщо ніхто не скаржиться – все окей. Якщо дошкуляє шум – треба скаржитися, посилаючись на встановлені допустимі норми гучності.

Реклама кімнати жахів і заодно оголошення про вакансію прибиральниці

Нещодавно мешканці Русанівки та Лівобережної вирішили для себе проблему з нічною музикою від хаотичних дискотек у Гідропарку. Скарги на міську гарячу лінію 1551, регулярні виклики поліції, спілкування з місцевим депутатом Київради. Судячи з дописів спільноти «Русанівка» на Фейсбуку, стало тихіше.

Закон вказує, що на вулицях міста, у квартирах і будинках не можна генерувати шум із 22 (а не 23!) до 8 години.

Детально про законодавче регулювання читайте у кінці статті.

Але закони і постанови не працюють. І ось чому.

Тестдрайв

Раніше «шумовим забрудненням» займались санітарно-епідеміологічні служби. Зараз вони реформуються в новий орган – управління Держпродспоживслужби.

У цьому новому органі є одразу два відділи, які вповноважені робити шумову експертизу.

Це «лабораторне відділення» та «експертний центр».

На мій дзвінок у «лабораторному відділенні» відповіли:

«А куди вам треба експертизу? На Хрещатик? Чуєш, Наташа (колезі), на Хрещатик хочуть…. Дєвушка, це платно. Платно! Номер скажу, пишіть… Пишіть номер… Що не зрозуміли? Ну йо-майо…» - кинули слухавку.

Згодом, інша жінка пояснила: «Звертайтесь до лікарів, ми лабораторія. Але вони все одно перенаправлять на нас. І ви ж розумієте, і вони, і ми - не швидка допомога, не поїдуть, як на пожежу. Вони зберуться комісією, рішення прийматимуть. Пишіть скаргу їм. А потім з вами хтось там зв’яжеться».

Платний замір в одній точці становить приблизно 400 гривень. Як кажуть фахівці, щоб експертиза була повною, потрібно робити заміри в 3-х точках квартири (із зачиненими вікнами!). Норми в квартирі відрізняються від норм на прибудинковій території та інших місцях. Професійна експертиза враховує безліч чинників.

А в «експертному центрі», нам порадили одразу написати скаргу на районне управління: «Ви там живете? Працюєте? Пишіть скаргу, вам подзвонять». Якщо офіційно робити експертизу, то краще, аби її замовляв хтось, хто буває на Хрещатику постійно: там живе або працює.

Підсумуємо, як побудована робота служби. Чи приїздити до вас, встановить комісія; вам, скоріш за все, доведеться це оплатити; вони не приїдуть тоді, коли треба вам. Механізм слабкий, він не може запобігти шумовому хаосу.

Без офіційних висновків спроби поліції утихомирити музикантів можуть перетворитися у безкінечні дискусії про те, мають вони право встановлювати потужні колонки на вулицях міст чи ні, і який рівень звуку допустимий. Проганяти силою всіх без розбору - теж не вихід, адже в нас вільна країна.

«Ми свое призванье не забудем»(с)

Автор сам зробив заміри – адже сьогодні на більшість мобільних пристроїв можна поставити програму-вимірювач шуму. Заміри робились на відстані 10 метрів від джерела звуків, і на приблизно такій самій відстані від житлових будинків Хрещатику.

В середньому, кількість децибел на відрізку вулиці Хрещатика від однойменної станції метро до Майдану Незалежності варіюється між 70 та 80 децибелами. Всередині мерії – між 50 та 60. Похибка непрофесійних пристроїв, у порівнянні з професійними, становить 5 децибел.

Законодавство визначає допустимий рівень шуму у приміщенні 40 децибел, на вулиці - 55.

Кількість децибел на відрізку вулиці Хрещатика від однойменної станції метро до Майдану Незалежності варіюється між 70 та 80 децибелами

Звісно, коли таку експертизу робить комісія, беруть до уваги безліч факторів, мають проводитись щільні розрахунки. Але справа не стільки в рівні шуму.

Вулиця - це спільний простір, він однаково належить і музиканту, який там грає, і втомленому пішоходу. У місті багато людей і варто виробити правила комфортного співжиття і поважати їх. Зрештою, такі правила і роблять місто містом, а мешканців – гордими містянами.

Вулиця, заповнена сумнівними типами, які горлають (співом це назвати важко) популярні мелодії заради власного заробітку, - це не те, з чим повинна миритися громадськість і міська влада.

Ніхто з тих, хто створює шум на Хрещатику, хіба, окрім брейкдансерів, не робить це з любові до мистецтва та власного розвитку. Важливо зазначити, що для справжнього артиста виступити на публіку – своєрідний екзамен і часто його здають саме на вулицях. Та таких музикантів на Хрещатику немає.

Барселона та мігранти. Хто створив ефективні правила

Як поєднати інтереси музикантів і містян, як вигнати з вулиць банальних шахраїв і дозволити виступати справжнім артистам? Як створити приємну музичну атмосферу в місті?

Будь-яке велике європейське місто давно має відповідь на це запитання. Ми розкажемо про досвід Барселони.

Столиця Каталонії одного часу ледь не задихнулась від вуличних музикантів: багато туристів, багато грошей - кожен з музикантів хотів заробити на хлібних місцях копійчину. Про якість музики не йшлося – локальна «мурка» та «группа крові» працювала завжди.

І це була жахлива стихія, «кришування» точок – мафія, одним словом. Яка заважала мешканцям міста.

Сьогодні про підземку Барселони ходять легенди – там виступають суцільні зірки. Про них пише преса, це місцева родзинка.

14 років тому місцева влада взялася впорядкувати музичний і шумовий хаос. Ні, музикантів не викинули з вулиць і метро. Музикантам запропонували навести лад.

Владі було з ким говорити: у музикантів вже існувала Асамблея – відкрита спільнота загальною чисельністю близько 500 членів та з керівництвом.

Члени Асамблеї створили Асоціацію музикантів метро (AMUC Barcelona). Це громадська організація, яка співпрацює з мерією, слідкуючи за тим, що відбувається з музикою в метро, а влада довіряє їй повний контроль.

Зверніть увагу: всюди таблички "Музика в метро"

Група Revolver Blues грає в метро Барселони:

Раз на три роки проводяться вибори «топ-менеджмента». Ніякої корупції. Ком’юніті зовсім не бюрократичне, дуже дружнє та творче, тут ті самі музиканти «з вулиці», які взяли на себе певний ряд обов’язків.

Секретар, теж професійний музикант із великим досвідом виступів на різних сценах (Anna Ly), має графік виступів колег із вказаними місцем, датою і часом на найближчий місяць.

Усі музиканти, які хочуть легально виступати в метро, мають здати екзамен. Буквально, прийти на прослуховування до оргкомітету організації, та показати якісний продукт, а не п’яну «группу крові на рукавє».

«Самим артистам потрібна така організація. Інакше, буде мафія. Власне, тому і виникла асоціація, артисти вже «наїлись» брудних ігор, - пояснює голова Асоціації, Рубен (Ruben Hernantgeis). - Всі думають, що вони артисти. Хтось знає одну мелодію, і думає, що він може безперервно грати її на одному і тому ж місці, і заробляти гроші.

Але це не експресія, це не артисти, це не мистецтво, і дуже сумнівне використання спільного простору. Є люди, які хочуть просто так заробляти гроші, і є ті, для кого це не лише заробіток, а мистецтво. Вони дають якісний продукт, для них важливо виступати для людей.

На Ла Рамбла (центральна вулиця Барселони) готові платити за будь-яку музику: приїжджають туристи, які готові витрачати гроші. Тому до виникнення нашої Асоціації, вулицю хто тільки не займав, і що тільки не відбувалось. Місто було заповнене музикантами хаотично.

Мерія започаткувала дискусію із музикантами. Спершу вибрали декілька локацій, тобто місць, де музиканти можуть виступати. Чиновники контактували з музикантам і пробували домовлятись, щоб грали саме в певних локаціях. А от потім самі музиканти створили Асоціацію, щоби між собою розуміти, хто, що, де і коли гратиме».

Як це працює: хочеш грати – спершу приходь на прослуховування до Асоціації. Після прослуховування видається, або ні, картка-посвідчення члена. Саме вона – зелене світло на виступи в метро. Але за індивідуальним графіком, щоб не заважати іншим, і тобі щоб ніхто не заважав. Графік заповнюється на загальних зборах.

Якщо в тебе немає такої картки, полісмен має повне право попросити "на вихід". Поскаржитись може саме колега, якому ти заважаєш грати, адже він прийшов за графіком.

Кожен учасник платить 3 євро на місяць за членство в Асоціації. Менеджмент регулярно може змінюватись на зборах відкритим голосуванням.

Результат - у метро Барселони можна почути чудову музику зовсім різних стилів, пройти повз вдається не завжди. Щоб це не було, реп, соул, джаз, рок, щось ще – якісно, стильно, «смачно».

Ще є такий звичай: хто стоїть і дослуховує пісню до кінця, має кинути монетку, принаймні, хоч щось. З поваги до виконавця. Зазвичай, музиканти мають непоганий заробіток у день, але не через кількість людей, а завдяки якості свого продукту. Українці теж є серед музикантів.

Здавалося б, до чого тут переселенці? Майже всі учасники Асамблеї – приїжджі! Навіть, не з Іспанії. Українці в Асамблеї теж є – до 5 музикантів. Один з них і зустрівся мені в метро – грав рок на електрогітарі. Він же – віце-голова Асоціації. Що їх об'єднує? Прагнення вижити на чужині, робити улюблену справу, триматись гуртом.

«Я вважаю, що кожний артист повинен мати якісь знання, розуміння того, що він робить, - вважає Рубен. - Я сюди приїхав 5 років тому. Майже всі члени організації – приїжджі. Всім нам потрібно триматись одне одного. Важливо не просто заробляти цим копійки. Це стиль життя, це мистецтво. Потрібно цінувати простір і заповнювати його гармонійно. Тому ми зацікавлені цим займатись».

***

Більшу частину часу автор писав цей текст у себе вдома, під шалені звуки симфонічного оркестру, що грав просто з вулиці. Виявилось, це було з приводу Дня народження кінотеатру "Жовтень." Хто не заховався, сам винуватий…

Словами закону

На що спиратись, коли ви вирішили добиватися тиші? По-перше, існує закон України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" (ст. 24), який визначає захищеними об'єктами жилі будинки, прибудинкові території, лікувальні, санаторно-курортні заклади, будинки-інтернати, заклади освіти, культури; готелі, гуртожитки, іншІ будівлі і споруди, у яких постійно чи тимчасово перебувають люди, парки, сквери, зони відпочинку.

У нічний час, із 22 до 8 години, на захищених об'єктах забороняються гучний спів і викрики, користування звуковідтворювальною апаратурою та іншими джерелами побутового шуму, проведення салютів, феєрверків, використання піротехнічних засобів (цитата статті закону).

Шум на захищених об'єктах при здійсненні будь-яких видів діяльності не повинен перевищувати рівнів, установлених санітарними нормами для відповідного часу доби, тобто це означає, що з 8-00 до 22-00 можна створювати будь-який шум, але так, щоб він був не більший за 40 децибел (у квартирі).

Щоправда, у законі є і виключення. Наприклад, перелічені заборони не діють, зокрема, у разі проведення зборів, мітингів, демонстрацій, походів, інших масових заходів, про які завчасно сповіщено органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування; відзначення встановлених законом святкових і неробочих днів, днів міст, інших свят відповідно до рішення місцевої ради, проведення спортивних змагань; проведення салютів, феєрверків, інших заходів із використанням вибухових речовин і піротехнічних засобів у заборонений час за погодженням із уповноваженим органом місцевого самоврядування в порядку, передбаченому правилами додержання тиші в населених пунктах і громадських місцях.

Тобто, коли людині дають принаймні вибір, чи втікати завчасно, чи приєднатись до всіх цих подій, розслабитись і отримувати насолоду.

Також, це регулюється рішенням КМДА № 47/207 (Правила з дотримання тиші в громадських місцях у місті Києві). Правила забороняють у столиці гучний спів, викрики, включення на повну потужність радіоприймачів, телевізорів, створювати шум при використанні виробничого обладнання та інструментів, піротехнічних виробів, створювати інший шум у будинках, гуртожитках, на вулицях, прибудинкових територіях та в зонах відпочинку в нічний час з 22-00 до 8-00.

Адміністративна відповідальність за порушення спокою передбачає попередження або накладання штрафів на громадян від 5 до 15 неоподаткованих мінімумів доходів громадян і штраф від 15 до 30 неоподаткованих мінімумів доходів громадян суб’єктам господарської діяльності (ст. 182 АКУ).

Якщо порушник і далі продовжує те ж саме, частина друга статті передбачає накладення штрафу на громадян від 15 до 30 неоподаткованих мінімумів доходів громадян із конфіскацією звуковідтворювальної апаратури, піротехнічних засобів, інших предметів порушення тиші або без такої і на посадових осіб та громадян – суб’єктів господарської діяльності – від 50 до 150 неоподаткованих мінімумів доходів громадян із конфіскацією звуковідтворювальної апаратури, піротехнічних засобів, інших предметів порушення тиші.

Якщо хтось із мешканців Хрещатика вирішить почати війну за тишу і вимагатиме від держорганів провести шумову експертизу, ми з радістю напишемо про цю битву і також приїдемо на експертизу. Пишіть нам на редакційну пошту texty.org.ua () gmail.com

музика вуличні розваги суспільство барселона хрещатик місто київ досвід