Радіоквоти на українську музику: станції і Нацрада змовилися, щоб саботувати квотний закон

В присутності членів Ради директори чотирьох медіагруп і Незалежної Асоціації телерадіомовників підписали Меморандум «про застосування вимог законодавства щодо обсягу пісень державною мовою та обсягу ведення передач державною мовою». Формально метою документу є «встановлення єдиних підходів до застосування законодавства щодо обсягу пісень державною мовою і обсягу ведення передач державною мовою».

Йдеться про знаменитий квотний закон, який українська громадськість та музиканти з боями пробили в парламенті влітку, долаючи опір медіавласників. Закон набуває чинності вже 8 листопада і передбачає в перший рік не менше 25% українських пісень в ефірі і не менше 50% української мови радіоведучих. За два роки ці квоти мають зрости до не менш ніж 35% і 60% відповідно.

Вітчизняні медіа вже встигли порадіти ініціативності й законослухняності радійників. Проте при уважному розгляді ситуація більш ніж дивна.

По-перше, відколи це для виконання законів потрібно підписувати якісь меморандуми, замість того, щоб просто виконувати закон?

По-друге, дивно, що підписантами виступили саме ті, хто кістьми лягав, аби не допустити прийняття дієвого закону про частку українських пісень на радіо.

І, по-третє, якщо це «меморандум між радіокомпаніями і Національною радою» (саме так - у назві документу) і підписувався він на засіданні Нацради, то чому ж його підписали лише радійники, а члени Нацради – ні?

Відповідь на ці питання стає очевидною, якщо уважно прочитати текст документу. Бо насправді його автори дбали не про те, як виконати норми закону, а про те, як ці норми перекрутити і обійти. Для цього розумники з радіокомпаній вписали в меморандум чотири положення, які не лише не випливають із норм прийнятого закону, а й прямо йому суперечать.

1. Пункт 3 статті 3 меморандуму містить цікаве визначення: «Пісні, які мають текст як українською, так і іншою мовою, вважаються піснями державною мовою у разі, якщо кількість слів українською мовою перевищує 50% загальної кількості слів у пісні.»

Зрозуміло, що в законі нічого подібного немає.

Там чітко сказано про «частку пісень (словесно-музичних творів) державною мовою», а не про двомовні пісні. Звісно, на практиці трапляються пісні двома і більше мовами, але квота в 25% створена не для них, а саме для пісень українською. Все інше радіостанції можуть транслювати у решту 75% часу.

2. Наступний пункт 4 цієї ж статті робить ще одне відкриття: «Квоти обраховуються за кількістю пісень державною мовою від загальної кількості пісень протягом доби та у визначені в законі відрізки часу, оскільки законодавством визначено мінімальні частки пісень державною мовою, а не мінімальна тривалість їх трансляції. При цьому тривалість пісні має становити не менше 90 с.».

Насправді в Законі сказано не про кількість, а саме про частку «загального обсягу пісень», і відносно до радіо- чи телеефіру термін «обсяг» завжди означав саме часовий, а не кількісний вимір.

Проте автори меморандуму, вочевидь, розраховують, що запускаючи українські пісні тривалістю по півтори-дві хвилини, а російські – удвічі довші, вони зможуть знизити час трансляції українських пісень із законних 25% до 10-15%.

3. Ще цікавішим є пункт 5, що регулює частку пісень мовами Європейського Союзу (радіостанції, у яких ця частка сягатиме 60%, зможуть залишити частку пісень українською на рівні 25%, не підвищуючи до 35%). «Контроль за дотриманням мінімальної частки пісень офіційними мовами Європейського Союзу здійснюється шляхом здійснення добового моніторингу, оскільки законодавством цю частку визначено в розрахунку на добу».

Це – відверта брехня. Відкриваємо закон і читаємо:

«частка пісень офіційними мовами Європейського Союзу відповідно до умов ліцензії становить не менше 60 відсотків загального обсягу пісень, поширених протягом доби, а також не менше 60 відсотків загального обсягу пісень, поширених у кожному проміжку часу між 07.00 та 14.00 і між 15.00 та 22.00»

Мета маніпуляції очевидна – крутити якомога менше пісень європейськими мовами у визначені законом проміжки дня, запхавши їх у нічний ефір. А денний ефір забити звичною російською попсою й «шансоном».

4. Не менше цікавим є і пункт 2 статті 4 меморандуму, який стосується мови ведучих радіопрограм. Це шедевр: «якщо диктор або ведучий в межах однієї репліки українською мовою цитує текст іншою мовою, така репліка вважається виконаною державною мовою».

Зрозуміло, що нічого подібного в законі нема, це – цілковита нісенітниця. Ведучий може цитувати що завгодно і якою завгодно мовою, але цей час ніяк не може йти в рахунок україномовної квоти.

До речі, показово, що у випадку з веденням радіопередач термін «обсяг» автори меморандуму безпомилково визначили саме як «хронометраж». Вочевидь, на відміну від ситуації з піснями, їм просто забракло фантазії, кількість чого саме можна було б рахувати замість часу звучання української мови.

Квоти на україномовну музику сприятимуть розвитку музичної індустрії і створенню нових робочих місць

Отже, в сухому залишку маємо набір незаконних «хотєлок» представників радіобізнесу, які ніяк не можуть змиритися з тим, що Україна – не задвірки русского міра, а незалежна держава з власною мовою і культурою. Можна було б посміятися з цих спроб обійти закон, адже фантазії підписантів не мають жодної юридичної сили. Але є одне «але» - роль у цій історії Національної Ради з питань телебачення і радіомовлення.

Хоча голова і члени Нацради не підписали цей документ (вочевидь, усвідомлюючи його явну невідповідність закону), вони всіляко демонструють його публічну підтримку.

Саме підписання, як уже зазначалося, відбулося на засіданні Нацради. Cайт державного регулятора розмістив інформацію про цю подію, з якої випливає, що «документ формувався спільно представниками радіогруп і фахівцями Національної ради, у ньому докладно описано основні підходи до контролю за дотриманням законодавчих вимог», а «Голова Національної ради Юрій Артеменко сказав, що регулятор вітає кроки мовників до саморегуляції, (…) приємно, що представники індустрії налаштовані до співпраці».

Та й у самому тексті меморандуму недвозначно стверджується, що він «поширюється на відносини Національної ради і тих телерадіоорганізацій, які його уклали».

А це вже значно серйозніше. Оскільки мова йде про відверту змову Нацради, тобто державного органу, покликаного контролювати виконання закону й карати порушників (!) і тих, хто прагне обійти й знівелювати закон. Змову з метою невиконання норм закону.

І ці дії, безумовно, не залишаться поза увагою як громадськості, так і депутатів та урядовців. Не виключено, що вони стануть предметом розгляду й правоохоронних органів. Хоча, швидше за все, правової відповідальності посадовцям вдасться уникнути – недарма ж вони не ставили своїх підписів під буцімто спільним документом.

Проте питання про політичну відповідальність Нацради і її голови, які не вперше захищають проросійські замашки медіавласників активніше, ніж національний інформаційний простір, стає дедалі актуальнішим.

Втім, і самі члени національного регулятора, які, можливо, й не вникли в текст документу та його справжні цілі, починають усвідомлювати, як їх підставили. Як стало відомо з джерел у Нацраді, деякі її члени вимагають скликати засідання і розібратися, що це було і як виходити з ситуації.

У будь-якому разі і власники радіостанцій, і члени Нацради мають розуміти, що підписаний папірець – це фільчина грамота, яка жодним чином не скасовує дію прямих норм закону. Але краще, щоб про це публічно оголосив голова Нацради, який, вочевидь і несе головну відповідальність за всю цю історію.

Бо якщо з 8 листопада радіостанції спробують порушувати норми закону, а Нацрада – «не помічати» цих порушень, це дістане жорстку реакцію суспільства. І ніякими папірцями прикритися не вдасться.

музика радіо квоти мова медіа