Без нейтралітету. Чому американська журналістика не дотримується «стандартів BBС»

«Від редакції. Дональд Трамп є серійним брехуном, брутальним ксенофобом, расистом і ненависником жінок». Ця ремарка вже понад півроку підсумовує ВСІ статті на сайті The Huffington Post – одного з найвідоміших електронних видань Сполучених Штатів - про кандидата у президенти США від Республіканської партії Дональда Трампа. Не має значення, про що написано в матеріалі – чи це звичайна новина про перебіг виборів, чи повідомлення про черговий скандал за участю Трампа. Підсумок буде один.

При цьому Huffington Post, хоч і є відверто ліберальним сайтом, аж ніяк не належить до радикально політизованих або партійних ЗМІ. І заявлена ним позиція – це не точка зору твердолобих фанатиків або комерційно заангажованих медіакілерів. Мотив тут інший: редакція чітко вирішила, що на поточних виборах є добром, а що злом. І бореться з цим злом усіма доступними засобами. Відверто, жорстко і безкомпромісно.

Важко собі уявити подібну редакційну заяву в котромусь із українських ЗМІ під час президентської або парламентської виборчої кампаній.

Більше того, сама ідея відвертої підтримки когось із політичних кандидатів в уявленні українських медійників зазвичай сприймається як грубе порушення журналістської етики і фахових правил.

Є ж славнозвісні «стандарти BBC», які вимагають від ЗМІ дотримуватися нейтралітету і не ставати відверто по той чи інший бік барикад. Збалансована подача матеріалу, право на публікацію альтернативного погляду, уникання різкої критики чи оціночних суджень – все це в українських реаліях вважається еталоном висвітлення політичних процесів.

Так, усі розуміють, що в дійсності цей еталон є недосяжним: бо кожного видання чи телеканалу є власник, а у нього, зазвичай, є політичні інтереси, з якими не можуть не рахуватися провідники редакційної політики.

Але це – прикра проза життя, натомість ідеальна журналістика повинна перебувати над сутичкою. І описувати її у форматі «політик Петренко каже так, політик Іваненко каже інакше, а істина, як відомо, десь посередині». І чим нейтральніший тон статті чи телевізійного сюжету, тим краще свою роботу зробив журналіст.

Можливо, хтось здивується, але у США – країні з найпотужнішою в світі системою медіа – такої практики не дотримуються взагалі. Навпаки, переважна більшість ЗМІ під час виборів відверто стає на бік того чи іншого кандидата – і заявляють про це публічно. Більше того, багато медійних авторитетів прямо заявляють: відсторонена, нейтральна політична журналістика – це не просто неправильно. Це аморально.

Яскравий приклад подібного ставлення можна знайти в статті колумніста Washington Post Дани Мілбенка «Чому ручні собачки демократії не гавкали на Трампа». «Цілі покоління журналістів називали себе «сторожовими псами демократії», які гарчать на фальш і гавкають на зловживання в системі… Але ці «сторожові пси» до недавніх часів чисельно поступалися тим, хто висвітлював політику як кінні перегони, схвалюючи маневри, завдяки яким певний кандидат опинявся попереду в соціологічних опитуваннях.

Цей відкрито нейтральний підхід – «технологічна журналістика» - є аполітичним. Але він водночас є аморальним. Підхід «він сказав – вона сказала» підміняє істину тактикою, а правду – вдалими прийомами».

По свій бік барикад

Станом на кінець жовтня 71 із 100 найбільших видань США (причому в рейтингу враховуються тільки ЗМІ з платним розповсюдженням – безкоштовні видання сюди не входять) офіційно висловилися щодо підтримки кандидатів на президентських виборах. Зокрема, 60 назвали кандидата, якому будуть допомагати. Два назвали кандидата, обрання якого не можна допустити (редакційна позиція: голосуйте за будь-кого, тільки не за нього). Дев’ять заявили про свій нейтралітет.

Цікаво, що в останньому випадку аргументи на користь нейтралітету, викладені в редакційних заявах приблизно такі ж, якими керуються «об’єктивні» українські ЗМІ. «Ми працюємо для всіх наших читачів незалежно від політичних поглядів», «Ми вважаємо, що виборець сам ухвалить рішення», «Наша справа – не політичні баталії, а місцеві проблеми» і т.д. і т.п.

Але в американських реаліях позиція «над сутичкою» не викликає особливих симпатій.

Навпаки – більшість коментарів під редакційною заявою оцінює подібний підхід негативно. І не лише тому, що видання відмовилося надати підтримку саме їхньому кандидату. Не меншу незгоду викликає принцип «сидіння на паркані».

Дехто з коментаторів вважає це боягузтвом. «Ваші виправдання не тримаються купи, - пише читач видання The Oregonian у коментарі до редакційної заяви про відмову підтримувати кандидатів. – Чесне видання відстоює те, що є вищим за мотиви виборців… Орегонці не існують окремо, на нас сильно впливає те, хто керуватиме у Вашингтоні, округ Колумбія. Будьте мужні, будь ласка!»

Понад те, відсутність позиції дехто з коментаторів вважає завуальованою брехнею: «Ви все одно підтримуєте одного з кандидатів, але робите це приховано».

Втім, протилежний підхід – прямо і відверто заявити про свою підтримку певного кандидата – на цих виборах не лише переважав, але й проявився особливо яскраво.

Так, журнал The Atlantic за весь час свого існування лише двічі виступав на боці учасника президентських перегонів: у 1860 році їхнім кандидатом був Авраам Лінкольн, а в 1964 – Ліндон Джонсон. Цього року редакція стала на бік Хілларі Клінтон.

Газета USA Today, найпопулярніше американське видання з тиражем близько 4 млн примірників, за тридцять із гаком років своєї історії ніколи не підтримувала жодного з кандидатів. Цього року вона порушила цю традицію. Правда, редакція не визначила свого кандидата, зате назвала «чужого» - того, за кого в жодному разі не слід голосувати.

Причини подібних рішень не є таємницею. Абсолютна більшість американських ЗМІ відчуває обурена і розлючена тим, що наступним президентом країни може стати республіканець Дональд Трамп.

Журнал The Atlantic не приховує, чому перервав свій піввіковий період політичного нейтралітету: «За 227 років американського президентства Дональд Трамп є найбільш непридатною людиною для цієї посади, висунутою однією з двох найбільших партій».

Трампа геть!

Обрання скандального мільярдера Дональда Трампа кандидатом від республіканської партії створило безпрецедентну ситуацію. Із 100 найпопулярніших американських видань про підтримку Трампа заявило лише одне (!!!) – газета Las Vegas Review. Для порівняння, за майбутнє президентство Хілларі Клінтон виступили 56 найбільших видань США. Іще два (у тому числі найтиражніша USA Today) заявили про свою опозицію до президентства Трампа.

Не секрет, що в американських ЗМІ загалом переважають ліберальні погляди, і через це в минулому більшу підтримку, як правило, отримував саме кандидат від демократів.

Але такого разючого контрасту не спостерігалося ще ніколи. Більше того, наслідком потужної відрази та зневаги журналістів до Трампа стало те, що низка традиційно прореспубліканських ЗМІ закликала голосувати за кандидата від демократів.

Лік видань, які в 2012 підтримували республіканця Мітта Ромні, а зараз оголосили по підтримку Хілларі Клінтон, наразі йде на десятки. Серед них - Dallas Morning News (тираж 700 тисяч), Newsday (наклад 500 тисяч, The Arizona Republic (тираж 496 тисяч), New York Daily News (тираж 313 тисяч) тощо.

До речі, такий "перехід на іншу сторону Сили" є доказом того, що політична заангажованість американських ЗМІ аж ніяк не дорівнює політичній упередженості.

ЗМІ втручаються в політику, бо усвідомлюють наслідки політичної діяльності для суспільства (а відповідно, і для їхніх читачів чи глядачів). І якщо політика Дональда Трампа явно загрожує суспільним інтересам, то ЗМІ відмовляються його підтримувати - попри те, що він офіційно висунутий політичною силою, якій ці ЗМІ симпатизують.

Саме ця відраза ЗМІ до Трампа може стати одним із останніх цвяхів у труну його політичної кар’єри. Як відомо, за 15 місяців президентської кампанії Трамп нажив собі чимало ворогів.

Мігранти, мусульмани (Трамп пропонував заборонити їм в’їзд до США за релігійною ознакою), латиноамериканці, люди з особливими потребами, навіть жінки. Але на останніх тижнях кампанії одним із найголовніших його опонентів стали ЗМІ.

За винятком поодиноких "упоротих" медіа (найбільш показовий приклад - це консервативний сайт Breitbart, чий голова Стівен Беннон став керівником кампанії Трампа замість звільненого політтехнолога Пола Манафорта) американське медіасередовище не хоче бачити Трампа президентом.

Той відчув загрозу - і перейшов у відповідь у своєму стилі "зустрічної атаки". На партійних мітингах у жовтні Трамп систематично називав журналістів та ЗМІ упередженими, нечесними, корумпованими, і навіть "абсолютною наволоччю".

Зауважимо, що ці ремарки стосуються не лише традиційно продемократичних медіа, а всіх без винятку, якщо їхнє висвітлення діяльності Трампа йому не до вподоби. Журналістів, які, на думку штаба Трампа, пишуть про нього "нечесно", неодноразово випроваджували з партійних мітингів.

В останні тижні ситуація загострилася аж до безпосередніх проявів агресії щодо журналістів - на мітингах їм кричать: "проститутки", і репортери навіть змушені просити поліцію про захист від найбільш екзальтованих симпатиків Трампа.

Втім, насправді ці агресивні нападки Трампа на ЗМІ більше схожі на агонію. Чи на спробу списати свою неминучу поразку на ще одних ворогів. Причому не вигаданих, а реальних: як бачимо, більшість американських медіа виступила проти президентства Трампа, чітко заявивши, по чий бік барикад вони перебувають.

Хтось запитає: а як же об’єктивність журналістики? Збалансованість і неупередженість публікацій? Чи може вона існувати у системі, де ЗМІ відмовляються бути "над сутичкою"?

Зрозуміло, що завжди можна обрати саме те ЗМІ, яке найбільше відповідає світогляду читача чи глядача. Хтось дивиться прореспубліканський "Фокс Ньюз", а хтось продемократичний MSNBC. Хтось читає Wall Street Journal, а хтось - The New York Times. І аудиторію ніхто не обманює неіснуючим "нейтралітетом" - всі знають, яке видання яких поглядів дотримується.

Але є ще одне міркування. Головне завдання журналістики аж ніяк не в тому, щоб збалансовано подавати матеріал. Головна мета - це говорити правду про суспільно важливі явища. І якщо називати ці явища своїми іменами означає порушувати ті самі "стандарти ВВС" - то їх обов’язково треба порушувати.

ОНОВЛЕНО 01.11.2016

Як ситуація в Україні? Думка медіа-експерта.

Наталія Лігачова, головний редактор Детектор Медіа:

"Стандарти ББС – для новин. Найбільш строго – для теленовин та радіо, оскільки в такому разі використовуються частоти, які є власністю держави. Для преси ніде й ніколи не було наскільки строгих правил. Колись в інтерв’ю одна важлива людина в ВВС сказала буквально: і партійна преса є журналістикою. Тобто ніхто і ніколи, в тому числі і в Україні не ставив під сумнів право журналіста і ЗМІ мати свою власну точку зору і відстоювати її. Проте є одне «але»: тільки не в новинах. Для цього є багато інших жанрів: не тільки колумністика, а й репортажі, аналітика і т.д.

До різних жанрів – різні вимоги. Скажімо, до правила дотримуватися двох точок зору. Якщо мова йде про журналістське розслідування, то воно точно не буде об’єктивним, якщо там не буде точки зору (або принаймні спроби її отримати) того, кого критикують.

Але якщо це публіцистика, то там не потрібна друга точка зору, тому що це – авторський матеріал. Єдине, в чому не відрізняються вимоги у всіх жанрах – це достовірні факти і відсутність маніпуляцій. Щирість, якщо це публіцистика, а не просто тому, що тобі сьогодні заплатили за таку позицію. Загалом, в статті правильно написано про те, якою може бути журналістика. Але хто із цим не погоджується? Ніхто.

А ретрансляційна журналістика, якої багато в Україні, - це якраз технологія олігархічних ЗМІ, яка розцвіла в часи Ющенка: мовляв, дали дві точки зору, і все, нуль претензій. Та ж сама «стара» Телекритика багато разів писала про згубність такої журналістики. Між іншим і в новинах теж можна і потрібно говорити про те, як все ж насправді – але не оцінками самих журналістів, а оцінками самих експертів".

Як у Британії?

Світлана Пиркало, колишній журналіст Української служби ВВС, котра базувалася в Лондоні

Окрім ВВС, тільки інші суспільні мовники дотримуються подібних стандартів. Приватні ЗМІ не мають такого зобов'язання. У Британії більшість газет мають яскраво виражену редакційну позицію.

сша політика вибори медіа трамп