Світ з Трампом. Готуємося до гіршого: як вижити, коли не буде грошей МВФ?

Трамп може прикрити лавочку

Питання про виділення чергового траншу затягується, тож, скоріш за все, питання подальшого співробітництва МВФ і України вирішуватиметься вже при Дональді Трампі. Чи зможе він впливати на рішення Фонду? Однозначно так, адже США це найбільший акціонер МВФ.

Наразі неможливо спрогнозувати, яким буде цей вплив - поки невідомі персоналії тих, хто займатиме в Держдепі посади, що визначатимуть долю України.

«Але ми можемо сказати однозначно, що США отримали президента-прагматика. Він орієнтуватиметься на результат і кінцеву вигоду, дане правило буде застосовано і до України. Так при прямому запитанні Трампу – «чи буде США допомагати фінансово Україні?», тоді ще майбутній президент заявив, що Америка не викидатиме гроші на вітер і фінансувати свідомо програшні проекти», - говорить Максим Пархоменко, аналітик Альпарі.

Трамп взагалі не передбачуваний і має зв’язки з російським бізнесом. Тому цілком може прикрити фінансування Україні в обмін чи то на чергове «перезавантаження» чи на перспективу самому швидко і багато заробити в Росії.

Від позики до позики

Але чергове заморожування кредитних стосунків між Україною і МВФ може відбутися зовсім не через ймовірне потепління відносин між США і РФ, як вважають окремі експерти, а через те, що Фонду просто невигідно кредитувати нашу країну.

Бо МВФ – це не благодійна організація, а комерційна структура, яка прагне заробляти гроші. І надаючи кредит, Фонд прагне бачити надійні джерела погашення цього боргу. На цьому будуються і всі вимоги МВФ, які в кінці кінців зводяться до одного – більше заробляти і менше витрачати.

Зростання економіки і структурні зміни в економіці, боротьба з корупцією, підвищення тарифів і пенсійного віку – все це похідні ключового бажання Фонду: наявність у позичальника грошей для обслуговування боргу.

Ще одна причина давати нам в борг – забезпечення можливості погашати раніше залучені запозичення. Знову ж таки лише для того, аби убезпечити кредиторів від ймовірних втрат.

У цьому році ми маємо виплатити МВФ відносно невелику суму (тільки відсотки за кредитом) - $230 млн, у 2017-му - $220 млн відсотків і $880 млн тіла кредиту. Власне, виділення нам у вересні $1 млрд траншу можна вважати страховкою повернення кредиту у наступному році.

В 2018-му ми маємо віддати МВФ загалом $2,2 млрд. Тобто, у другій половині наступного року нам можуть знову «капнути» якісь гроші від Фонду.

Повністю закривати розрахунки за кредитом, залученим у 2014 році, Україна має в 2019. Тоді нам доведеться виплатити МВФ $1,7 млрд і одночасно почати погашення реструктуризованих у минулому році зобов’язань. І знову ми зможемо розраховувати на невеличку допомогу Фонду. Але це зовсім не ті гроші, які дозволять нам зробити економічний прорив.

Отже, без структурних реформ Україна у кращому випадку буде і далі жити у замкнутому колі отримання нових кредитів на погашення старих, у гіршому (без нових кредитів) – рано чи пізно оголосить дефолт. Та чи дійсно неможливо провести структурні реформи в економіці без значних зовнішніх фінансових вливань?

Де взяти 150 мільярдів на реформи

У бюджета є значний фінансовий ресурс, який нині відволікається на дотації Пенсійному фонду. Зокрема, у наступному році ПФ отримає із скарбниці 141,3 млрд грн (майже 18% всіх витрат бюджету). По факту ця сума може бути більшою, оскільки далеко не факт, що роботодавці таки стануть сплачувати персоналу зарплати з урахуванням підвищеної «мінімалки».

Отже, аби зменшити навантаження на бюджет, маємо провести пенсійну реформу.

Вона не обмежується простим підвищенням пенсійного віку. Йдеться про введення трирівневої накопичувальної системи.

Звідки беруться гроші на пенсії зараз?

Кожен працівник, який оформлений офіційно, платить Єдиний соціальний внесок (відрахування робить роботодавець, але із фонду зарплати), звідти гроші йдуть на виплати нинішній пенсіонерам.

Коли вийду на пенсію я, то отримуватиму гроші, які заплатять, як ЄСВ ті, хто тоді працюватиме. Але цих грошей постійно не вистачає і ця система не справедлива. Хтось не працює, і отримує пенсію, хтось платить велике ЄСВ, а отримуватиме мізерну пенсію. Це називають «першим рівнем» пенсійної системи.

Справедлива система коли, кожен працівник відраховує частину своєї зарплати на особистий рахунок у Пенсійному фонді, і з цього рахунку отримує пенсію. Державі не потрібно щороку віддавати гроші з бюджету на пенсії з одного боку, а з іншого, хто як працював,той так і має. Це так званий «другий рівень».

Існує ще третій, коли я крім обов’язкових відрахувань на свій державний пенсійний рахунок можу робити відрахування і на приватний у Недержавний пенсійний фонд (НПФ).

До речі, повноцінна робота НПФ матиме ще один позитивний ефект – залучені гроші інвестуватимуть в економіку. Чи не «сипатимуться» НПФ як нині «сипляться» банки, залишаючи тисячі обдурених вкладників, – це вже інша історія і питання до якості управління і порядності регулятора.

Але чому уряд не запроваджує другий і третій рівні, коли вони справедливіші і вигідніші?

Відповідь очевидна: не буде чим платити пенсії нинішнім пенсіонерам, поки ми з вами накопичуватимемо свої пенсії.

Запуск повноцінної роботи трирівневої пенсійної системи – питання середньострокової перспективи. Де ж взяти кошти прямо зараз аби платити пенсіонерам? Тут теж усе зрозуміло: перекрити відтік грошей у офшори.

Як змусити офшори сплачувати податки

За інформацією очільника Центрального офісу обслуговування великих платників податків ДФС Евгена Бамбізова, із загального обсягу імпорту за 9 місяців (близько 360 мільярдів гривень) 46% контрактів мають непряму форму, тобто продукцію в українських підприємців купує не клієнт, а офшор з українськими власниками.

Потім цей офшор перепродує товар реальним покупцям по реальній ціні. По такій же схемі проходить близько 70-75% експорту ( а це 280 - 300 млрд гривень). Це і є обсяги офшорної оптимізації.

Аби запобігти цьому, зовсім не потрібно вигадувати велосипед, на кшталт антиофшорних законопроектів від Тимошенко і Ко. Достатньо підключитися до загальносвітових процесів боротьбі з офшорами.

По-перше, ми маємо законодавчо розширити вимоги до вітчизняних ФПГ щодо розкриття інформації про пов'язаних осіб та транзакції з ними, а також про роль і функції тієї чи іншої структури. Для цього потрібно виконати рекомендації BEPS (Base erosion and profit shifting – пакет заходів проти розмивання транснаціональними компаніями оподатковуваної бази прийнятої в Організації економічного співробітництва та розвитку, яка об'єднує розвинуті країни).

Ці рекомендації передбачають впровадження системи покраїнного звіту. Така звітність містить детальну інформацію про отриманий прибуток і сплачені податки в кожній країні, в якій корпорація веде свою діяльність. В результаті наші контролюючі органи зможуть відстежити, де знаходяться центри прибутку, тобто компанії, які реально виконують свої завдання, а де - мінімізаційні «пустишки».

По-друге, переглянути умови угод про уникнення подвійного оподаткування: вони не повинні поширюватися на випадки, коли жодної економічної мети, крім побудови мінімізаційної схеми, у співпраці з низькоподатковою юрисдикцією не було.

По-третє, впровадити правило про контрольовані іноземні компанії. Якщо група, контрольована з України, має в своєму складі структури в низькоподаткових юрисдикціях, має сплачувати саме в Україні податок з прибутку або її частини, виведеної в низькоподаткові юрисдикції.

Що ми маємо натомість? Подальше пом'якшення правил ведення бізнесу з офшорами. У запропонованих урядом змінах до Податкового кодексу поріг контрольованих операцій по торгівлі з офшорами підвищується з 50 млн грн до 150 млн грн на рік. Тоді як, приміром, у сусідній Польщі компанії мають звітувати про всі контракти з офшорними компаніями вартістю від 20 тис. євро.

Як влаштувати інвестиційний бум

Кредитування МВФ мало б стати сигналом для інших інвесторів вкладати в Україну. Саме це, власне, і є головним завданням кредитної співпраці Фонду з будь-якими реципієнтами. Однак розморожування кредитного співробітництва з МВФ залишило інвесторів байдужими до України.

Чому так виходило і чи може бути навпаки – інвестиційний бум без кредитної підтримки Фонду? Так, якщо держава забезпечить захист для інвестицій – іноземних і внутрішніх.

Це означає, по-перше, гарантування вільного обертання капіталів, можливість не тільки безперешкодного введення, але і виведення інвестиційних коштів у будь-який час. Звичайно, це має відбуватися паралельно з встановленням ефективного контролю спроб мінімізувати податки через торгівлю з офшорами.

По-друге, оздоровлення банківської системи, що гарантуватиме інвесторам недоторканість і збереження їх власності. І тут також не потрібні ексклюзивні національні рецепти: секрет успіху – дієвий контроль і своєчасне реагування на проблему у кожному окремому банку (а не вибіркове закриття банків, навмисне погіршення їх стану банківськими кураторами та ін.), забезпечення виконання банківських нормативів. У тому числі найбільшими фінустановами, на стан яких у першу чергу орієнтується крупний іноземний капітал.

Банки мають знов повернутися до виконання своєї основної функції – кредитування економіки. Аби забезпечити фінустанови необхідним ресурсом, необхідно відновити довіру до банківського сектору із боку населення.

Це означає зняття будь-яких обмежень на користування коштами з депозитів, запровадження європейської системи гарантування вкладів (в тому числі по валютних депозитах). Мова йде про гарантоване повернення вкладу у розмірі до 100 тис євро на одного вкладника в одному банку протягом 1-2 місяців з моменту встановлення факту неплатоспроможності банківської установи.

Державі потрібно відновлювати довіру і до нацвалюти. Її стабільність може забезпечити не тільки позитивний торгівельний баланс, а й ті самі інвестиції плюс зацікавленість корпоративного сектору у поверненні валютної виручки в Україну.

Для цього вкрай необхідно лібералізувати валютний ринок: скасувати вимоги щодо примусового продажу експортерами валютної виручки та адміністративний вплив на формування заявок на купівлю валюти на міжбанку. І, звичайно ж, виключити можливість виведення капіталів корупціонерами.

Чи є ці кроки таємницею для представників влади? Точно ні, бо ж чимало з її представників має європейську освіту і добре знайомі із світовою фінансовою практикою.

Але знати, як це одне, а зіскочити із наркотичної залежності – інше. Як кажуть, поки шина під Радою не загориться…

Або поки перед нами не постане простий вибір: зникнути або витрачати грошей менше і збирати податків більше. Тому коли раптом Вашингтон вирішить не помічати Київ і не давати нам грошей, може це і на краще, бо все, що не вбиває, робить нас сильнішими.

кредити бюджет сша мвф економіка трамп пенсії