5 причин купити квиток і подивитися новий український фільм “Гніздо горлиці”

Цей фільм вдався, він вийшов шляхетним. У нього є душа, він говорить мелодійною прикарпатською говіркою. В ньому бідна українка навіть на брудній роботі, страждаючи, виглядає дуже справжньою та аристократичною.

1. Це кіно про нас. Про наш час

Це повнометражне кіно отримало нагороду Золотого Дюка на кінофестивалі в Одесі, про фільм схвально відгукуються критики. Але я думаю, що коли він потрапить на українські телеканали (планується телевізійна версія), вийде в праймі, його ще чекають обговорення на ринках, в офісах, у магазинах. Бо це кіно про нас. Про наш час.

Ця сімейно-психологічна драма виглядає дуже достовірно. У більшості з нас є кілька знайомих родин, в яких жінка поїхала на нелегальні заробітки до Італії. У більшості глядачів навіть є своя статистика таких пар зі своїм фіналом таких історій.

Головна героїня фільму жінка середніх років Дарина (Римма Зюбіна) працює в італійській родині, в помешканні, де разом з мамою живе розлучений чоловік. Вона поїхала до Генуї, залишивши в Україні чоловіка, який за кошти, що вона надсилає, будує міні-готель в Україні (фільм знімався на Буковині), і доньку-студентку.

Фільм починається з приїзду Дарини у відпустку додому на кілька днів. Потрапивши додому, вона згадує, як починалася її італійська історія, історія заробітків та подорожі. На цьому перетині - вчора та сьогодні- збудовано фільм.

У соцмережах авторам дорікали, що італійці недостатньо експресивні, що діалоги недостатньо напружені. Я цього не помітила. Мені все здавалося дуже впізнаваним з інших розповідей знайомих трудових мігранток.

Драматизм жінки, яка не знає мови, чиї думки розділені між її трудовим сьогодні та її домівкою, відчувається у якихось сумних краєвидах Генуї (фільм знімався і на Буковині, і в Італії за участі італійських акторів), у відсутності якихось радісних настроєвих моментів.

І тут же невдоволення літньої італійки, на чий непростий характер накладається невдоволення становищем сина (Мауро Чіпріані). Та й сам син, роботодавець, італійський адвокат, з яким у Дарини виникають любовні стосунки, здається, не здатен зробити її щасливішою.

2. Це кіно настійливо ставить питання про те, чи може у релігійному суспільстві жінка залишати родину.

Щороку трудові мігранти переказують офіційними платіжними системами в Україну $2,5-3 млрд. Це ціна добробуту цілого регіону. Статистики, скільки саме з цих грошей надсилають жінки, не існує, але часто у сім'ї на заробітки в Європу їде саме дружина. Особливо до Італії.

Але життя та здоров’я нашого суспільства вимірюється не лише у цифрах переказів. Розлучення, розбиті відносини — ось ціна, яку часто платять родини заробітчанок.

Поки Дарина працює в Італії, її донька Мирослава вагітніє від хлопця, який не хоче одружуватися. По приїзді додому й сама Дарина дізнається, що вагітна. Ось так закручено сюжет. І в цій ситуації дівчині без мами не обійтися, та й мамі не можна нервувати та треба щось вирішувати із майбутнім.

Цікаво, що під час обговорення фільму в соцмережах деякі дівчата дякували своїм мамам за те, що всупереч потужній мігрантській хвилі ті не поїхали працювати, залишивши їх підлітками.

Колись я вчилася в католицькому інституті (недовго) в Австрії. Пам'ятаю, як зараз. Директор інституту, ідеально вбраний нащадок Габсбургів, батько шістьох дітей, щодня - літургія, щонеділі - обід зі студентами, відмовляє симпатичній парі у продовженні навчання: "Якщо чоловік відмовляється вчитися, ми не беремо дружину. Подружжя у нас вчиться або разом, або ніхто. Навчання в католицькому інституті не повинно ставати причиною довгою розлуки, це спокуси та поганий приклад іншим".

Через кілька років те саме за нагоди чула від православних священиків: "Заробітки або разом, або ніхто". Тож, як такі від’їзди суміщають у собі заміжні релігійні жінки (в Італії ж переважно з Західної України), для мене було загадкою. І цей фільм - спроба такої відповіді.

Спроба чесної розмови про те, що це може бути для сім'ї катастрофою. Навіть попри гроші, попри те, що батьки вилікувані, хата збудована, діти навчені.

3. Це кіно про бідність та статки, про чоловіка та жінку, про Україну та Італію

Я можу помилятися, але мені здається, що ми звикли поетизувати людей, які працюють за кордоном. Країна, яка вийшла з зарплатні в 120 рублів, чутливо реагує на питання грошей. Але, здається, вперше нам чітко показали шлях мігранта до цього добробуту. Приниження, стреси, жертви.

Тут чітко продемонстровано, що як би не було гарно за кордоном, трудовий мігрант там на період адаптації - людина безправна та принижувана. Втім це лише констатація, одна з розповідних тем. Ще одна глибока тема — ставлення чоловіків до своїх працюючих за кордоном жінок.

Дарина. Кадр з фільму

Дарина — при всій невитриманій нею спокусі, абсолютно незіпсована. Її чоловік в Україні (грає вже покійний актор Віталій Линецький) підпадає під категорію інфантильного. Він часто випиває, він воліє не знати та не думати, як заробляються гроші, на що треба йти його дружині. Не виглядає він таким, якого можна любити.

Але в цьому фільмі вона ніжно обіймає його перед розлукою. Він виглядає, якщо не коханням, то долею. І зовсім невипадковим здаються мені сцени в церкві - і в Італії, і в українському селі.

Жінка, яка причащається, пам’ятає про клятву бути поруч в горі та в радості. Цікаво, що решта героїв йдуть за сюжетними лініями, які так чи інакше доповнюють та перевіряють вчинки Дарини.

Тут присутня Галя (Наталія Васько), яка в Італії знайшла роботу (небезкоштовно) Дарині та назавжди залишила своє село. Образу на неї чоловік ховає гірким “курва”. Втім від її грошей не відмовляється.

Тут же у фільмі образ самотньої та агресивної італійки Сільві Рубіно (Ліни Бернарді). Якійсь натяк, що українські заробітчанки вміють стати тонким камертоном чужих родин.

4. Це кіно про те, як можна зробити фільм попри обставини

Історія зйомок фільму була дуже непроста. Фільм почали знімати в кінці 2013 року. Потім ставили на паузу через брак коштів. Він важко робився.

За роки зйомок помер актор, що грав чоловіка Дарини, Віталій Линецький. Щоб не перезнімати сцени, довелося переписувати фінал.

Тому за перегляд цього фільму варто заплатити. Це не продукція Голлівуду, який не збідніє від піратських скачувань в Україні.

5. Кіно про те, що хеппі-енд - це зовсім не те, що нав’язують нам фешн-журнали

Збережу інтригу, не писатиму, чим все закінчилося: кого і чому вибрала Дарина: італійського адвоката чи свого сільського чоловіка. Але фінал не розчаровує. Після фільму ви виходите з відчуттям, що дізналися щось справжнє, важливіше за щоденні спокуси.

Трейлер

кінорецензія культура кіно