Три міфи про новий театр. Що потрібно знати, щоб винести раціональне судження?
Вже кілька днів ми спостерігаємо за хвилями обурення, які здіймаються у соцмережах з приводу будівлі “Театру на Подолі”. Оскільки основна дискусія відбувається здебільшого у Фейсбуку, “Тексти” вирішили відстежити ключові тези її учасників. Багато киян обурюються театром, але якщо вступити з ними у дискусію – стає зрозумілим, що їхній гнів базується на трьох міфах. Ми їх дослідили.
Автор: Орест Зог
Міф №1: Андріївський Узвіз – це цілісний історичний архітектурний комплекс, його не можна“спотворювати” сучасною забудовою.
Що ж, давайте подивимось, чи справді це так.
У коментарі для “Текстів” фахівець з історії Андріївського узвозу, керівник Центру урбаністичних студій НАУКМА Владислава Осьмак розповіла, що жодного цілісного плану забудови узвозу ніколи не існувало. Найстаріші будівлі на сьогоднішньому узвозі датуються 1840-ми роками, це пара-трійка дерев’яних будинків 1840-х. Збереглося й кілька частково дерев’яних будинків 1870-80-х років, а у 1880-90-х почали зводити цегляні будинки. У 1900-х почалася багатоповерхова комерційна забудова, споруди того часу сягали 5-6 поверхів.
Радянська влада також будувала на узвозі, змінюючи архітектруру ХІХ - початку ХХ століть. У 50-х звели великий житловий будинок, а на початку 80-х велася реконструкція узвозу в зв’язку з 1500-літтям Києва. Тоді багато найстаріших споруд, які не підлягали ремонту і відновленню, радянська влада просто знесла.
З багатьох житлових будинків – а узвіз від своїх початків був суто житловою вулицею – людей відселили в інші райони Києва, а приміщення віддали художникам під майстерні. З’явилися галереї та музеї. Завдяки цьому Узвіз набув “доданої вартості” як мистецький осередок.
Згодом почалася комерціалізація Андріївського, багато будинків місто продало із чималим корупційним зиском. Та реставрувати чи навіть реконструювати нерухомість на узвозі виявилося справою нерентабельною, тому кілька будинків роками стоять пусткою – власники чекають, поки вони під впливом часу зруйнуються, щоб потім на їхньому місці збудувати щось нове.
Звісно, будівлі, які зараз є на вулиці, не складають єдиного архітектурного ансамблю, як от, наприклад, який-небудь палацовий ансамбль, де все, від головного фасаду до найменших службових споруд, планувалося і будувалося в одному стилі.
На Андріївському узвозі є традиційний київський цегляний стиль, неостилі (неоготика, неоренесанс тощо) та інші сучасніші стилі. Тобто, в стилістичному розумінні Андріївский узвіз досить строкатий.
Отже, ми бачимо, що твердження про історичну і концептуальну єдність Андріївського узвозу, яку порушувати не можна, – не те що сумнівне, а просто некоректне.
Тепер давайте перейдемо до другого міфу, на якому ґрунтується обурення противників новозбудованого театру
Міф №2: В історичних частинах міста не можна нічого будувати, ніде у Європі так не роблять
Що з цього є правдою?
“Тексти” вже наводили власні спостереження щодо поєднання історичної та сучасної архітектури у цій статті. Однак, цього недостатньо, щоб професійно коментувати наведений аргумент, тож і щодо нього ми звернулися до фахівця – практикуючого архітектора, засновника TSEH Architectural Group Антоніни Каплі.
Вона пояснила, що інтеграція сучасної архітектури в історичну забудову – давно звична практика у розвинутих країнах, і нікого не дивує. “Поєднання старого і нового, можна сказати – тренд у світовій архітектурі, – розповіла Антоніна Капля. – Цій темі був присвячений цілий павільйон на архітектурному Бієннале у Венеції, було дуже багато таких проектів в Іспанії, Італії, Греції та інших країнах. А в нас цей шлях ще тільки попереду”.
Історичний залізничний вокзал Гранд Сентрал Термінал у Нью-Йорку серед хмарочосів
Владислава Осьмак додала, що утримуватися від забудови в історичній частині міста слід лише у тому випадку, коли є стратегія музеєфікації цієї частини і відповідне фінансування. Андріївський узвіз не потрапляє до цієї категорії.
“Коли захисники “духу Андріївського узвозу” починають стверджувати, що нічого не можна будувати, хочеться запропонувати: кажете “А” – кажіть тоді “Б”, – пояснила Владислава Осьмак. – Тоді потрібно все зносити, адже від первісної історичної забудови майже нічого не лишилося. Тут питання переходить зі сфери естетики в сферу етики. І потрібно виробити певний єдиний підхід: або треба визнавати всі помилки, і казати, що ми прагнемо не наступати в подальшому на ті самі граблі – або зносити пів-Києва і відбудовувати втрачені будівлі”.
Днями обурені театром почали збирати підписи під петицією. Ось що пропонується, цитата: “Він (узвіз) повинен бути збережений у первісному стані, таким, яким він був збудований у XVIII ст.” Редакція “Текстів” знайшла фотографію Андріївського узвозу ХІХ століття – можна уявити, що було на вулиці століттям раніше.
Андріївський узвіз у ХІХ столітті
Міф № 3: Багато людей вважають, що новий театр збудували на місці знесеної історичної будівлі.
І от тепер театр потрібно знести, а ту стару будівлю – відновити.
Таке сприйняття новини можна зрозуміти, адже чимало будівництв у центрі Києва супроводжуються скандалами із знесенням історичних будівель. Мозок людини влаштований так, що нову інформацію автоматично накладає на стару, для того щоб створити уявлення про те, що відбувається. Так сталося і цього разу. Але алгоритм дав збій.
На місці театру “Рошен” нічого не зносив.
Знавець історії Андріївського узвозу Владислава Осьмак розповіла: “На місці театру раніше стояв двоповерховий будинок житлового призначення, перший поверх був кам’яний (цегляний), а другий – дерев’яний. У будинку були звичайні квартири, потім – комуналки. Людей звідти відселили, а будинок знесли 1991-го року”.
Потім була історія з довгобудом – хто не знає, нагадаємо її. У 2004-му році тут мерія почала зводити першу чергу будівлі для “Театру на Подолі”. Друга черга будівництва передбачала спорудження новобудови з глядацькою залою майже на 300 місць і розпочалася у 2006-му, але її так ніколи й не закінчили.
Проект реконструкції “Театру на подолі” у псевдоісторичному стилі, 2012 рік
Недобудова простояла кілька років, поки її стіни не вкрилися цвіллю і грибком. У 2012 році київська влада вкотре дала обіцянку відкрити театр, будівлю планували звести у вже традиційному для Києва псевдоісторичному стилі, відтворивши київську “купецьку” архітектуру кінця ХІХ - початку ХХ ст. Проект так і не здійснили. Новий проект не створювався з нуля, а враховував уже збудовану частину, включно з висотністю і розмірами.
Отже, якщо говорити про відновлення старої будівлі, насамперед слід з’ясувати, що відновлювати: комуналку, знесену у 90-х роках – чи плісняву недобудову?
“Жарти жартами, але ця ситуація показала, і як мало ми знаємо історію свого міста, і які складні питання тягнуть за собою такі, на перший погляд, локальні проблеми,” - прокоментувала Владислава Осьмак.
Ми вже давали власну оцінку новому дизайнові “Театру на Подолі”. Цього разу лише нагадаємо головне правило життя в інформаційному світі: навіть коли бачите щось, що дуже вражає, не піддавайтесь першому пориву, самостійно почніть з’ясовувати нюанси, або дочекайтеся, поки це зроблять інші. І коли будете озброєні знаннями – ваші емоції стануть іншими.
