«Забуття» Тані Малярчук. Поляк Липинський, який став українським мислителем
Письменниця пропонує формулу: «Між рабським існуванням і героїчною смертю він обрав перше, і тільки завдяки цьому вибору стала можливою я». Формулу, яка на рідкість прямо і чітко говорить про українську історію. У центрі роману Тані Малярчук – яскрава історична особа. Яскрава, проте далеко не найзнаніша і не найпрочитаніша в сьогоднішньому українському суспільству (що, в принципі, є плюсом книжці). Це – В’ячеслав Липинський.
Кому і за що дали премію "Книга року ВВС", вивчав: Олег КОЦАРЕВ
Він - виходець із польського шляхетського середовища, який став українським політичним філософом, соціологом, істориком. У своїй діяльності виходив здебільшого з позицій консервативних, ба навіть монархічних, обстоював територіально зумовлену єдність різних класів та етносів, що мешкають в одній країні.
В’ячеслава Липинського Таня Малярчук зображує, проте, не стільки мислителем або політичним діячем, скільки особистістю, людиною посеред обставин.
"Забуття" Тані Малярчук. Фрагмент обкладинки книги.
Наприкінці минулого тижня в Києві вручали літературну премію «Книга року ВВС». Її переможцем у «дорослій» номінації стала письменниця Таня Малярчук та її роман «Забуття» (надрукований у «Видавництві Старого Лева»). Його головний герой – український філософ і політик ХХ століття В’ячеслав Липинський.
Таня Малярчук – авторка семи книжок і кількох міжнародних нагород, що серед них словенська «Kristal Vilenica» та польсько-українська премія імені Джозефа Конрада-Коженьовського. Письменниця народилася 1983 року в Івано-Франківську, а останні кілька років живе в Австрії.
«Забуття» - чергова книжка на тему пам’яті, історії, тяглості, історичного коріння. І чергове свідчення актуальності, популярності цієї тематики в нашій літературі. Популярності, до речі, не лише серед письменників – спроби дослідження продажів, які «Тексти» провадили декілька років тому, показували особливі почуття читачів саме до таких книжок.
Як Вацлав став В’ячеславом
У центрі роману Тані Малярчук – яскрава історична особа. Яскрава, проте далеко не найзнаніша і не найпрочитаніша в сьогоднішньому українському суспільству (що, в принципі, є плюсом книжці). Це – В’ячеслав Липинський, виходець із польського шляхетського середовища, який став українським політичним філософом, соціологом, істориком.
Причому у своїй діяльності виходив здебільшого з позицій консервативних, ба навіть монархічних, обстоював територіально зумовлену єдність різних класів та етносів, що мешкають в одній країні. А що пропагувати такі ідеї Липинському випало в першій половині ХХ століття, ясна річ, багато однодумців він не мав. Не дивно також, що йому довелося зблизитися з гетьманом Скоропадським – іще одним зовсім не фаворитом тогочасної української громадськості.
В’ячеслав Липинський
В’ячеслава Липинського Таня Малярчук зображує, проте, не стільки мислителем або політичним діячем, скільки особистістю, людиною посеред обставин.
Його сюжет розпочинається з того, як син польського поміщика Вацлав раптом вирішує, що він українець і звати його В’ячеслав. А завершується, що характерно, навіть не на смерті Липинського, а на розповіді про долю його архіву.
Свого героя письменниця показує через кохання, ентузіазм, хвороби, відчай, силу, впертість, хитання, щастя і нещастя. Як і його добу Малярчук пропонує читачам побачити головно не в боях, не в ключових рішеннях держав і спільнот, не в ривках прогресу й обвалах регресу, але в деталях – психологічних, побутових, приватних.
«Забуття» певною мірою є втіленням побажань відомої дослідниці літератури Віри Агеєвої – вона регулярно і наполегливо закликає сучасних авторів повернутися до ефектного і цікавого жанру «романізованої біографії», який у нашій літературі прославили, до прикладу, такі письменники, як Віктор Петров-Домонтович і Валерій Шевчук.
Перефразовуючи це жанрове визначення, можна сказати, що «Забуття» - не історичний роман, а романізована історія. Це треба ще раз підкреслити: не суто історичний роман, а спроба змалювати дух, настрій і людей епохи.
Що ж до власне історичних подій, вузлових точок історії, вони тут присутні, але часто вельми схематично й навіть не без помилок. Скажімо, прихід німців до Києва 1918 року датується 2 березня, а не «літом», як у «Забутті».
Разом із тим, не скажеш, щоб Малярчук зовсім зігнорувала «матчастину» - видно, що вона таки непогано попрацювала з джерелами й архівами, надто тими, що стосувалися життя В’ячеслава Липинського та української еміграції.
Історіотерапія
Друга сюжетна лінія роману пролягає через життя нашої сучасниці, молодої української письменниці та розповідається від її імені. Самозанурена, відлюдькувата, оригінальна дівчина цікавиться літературою, пише, не особливо успішно шукає кохання.
Раптом у неї починаються нестерпні напади паніки. У боротьбі з ними героїня й починає заглиблюватися в історію спершу абсолютно невідомої її людини з минулого на ім’я В’ячеслав Липинський. Паралельно з «розкопуванням» долі Липинського, вона згадує й історію своєї родини. Не таку багату й епічну, але теж добряче забуту та замовчану.
Тут, звісно, годі не помітити мотиву згадування як своєрідного символічного зцілення. Таня Малярчук нагадує про біду, яка сталася і з нашою національною, і родинною пам’яттю в ХХ столітті, про такі собі вишки, що глушили її, мов усілякі «ворожі голоси». Про «синього кита», який проковтнув багато історій, подій, багато людей, який, власне, і є уособленням забуття, а відтак опиняється в заголовку книжки та на її обкладинці.
Письменниця пропонує формулу: «Між рабським існуванням і героїчною смертю він обрав перше, і тільки завдяки цьому вибору стала можливою я». Формулу, яка на рідкість прямо і чітко говорить про українську історію, хоча, звісно, не позбавлена й деякої схематичності. Тож робота з пам'яттю, історією виглядає тут іще й спробою «відплати» за таку ціну продовження життя людини, родини, народу.
Роман «Забуття» написано прозоро, просто і загалом реалістично. В цьому сенсі він, з одного боку, помітно відрізняється від попередньої творчості Тані Малярчук, надто ранньої, а з другого, викликав схвалення в багатьох критиків і оглядачів, переконаних, що сучасній українській літературі бракує саме виразної сюжетності та прозорості. Тож і нагорода премією «Книга року ВВС» виглядала очікувано.
Але в книжці Тані Малярчук читачі неодмінно зустрінуть також чимало сентиментальності, рефлексій, особливо позначених співчуттям. Є тут і виразні, метафоричні описи краєвидів – Кракова, Відня, польських і австрійських гір, галицької провінції, Волині, Києва, Уманщини (відзначу, що Київ тут, традиційно для Малярчук, постає відверто незатишним і невеселим містом – що ж, повагу викликає принаймні послідовність авторки).
Ці речі разом і роблять «Забуття» не жвавим конспектом-одноденкою «на тему історії», а твором опуклим і таким, що надихає, будить думку.
