Після імперії. Як греки ледь не взяли Анкару, але відступили, бо не провели реформи

Греція асоціюється в українців з боргами, корупцією та розслабленим ставленням до життя. Ми не очікуємо від греків проявів героїзму. Тим не менш, модерна історія Греції – це історія численних війн за «місце під сонцем».

Частину з них греки програли. Але поразки сталися не через брак хоробрості, а дефіцит ресурсів.

Національно-визвольна війна і втрачений шанс на розвиток.

Імперії - не абсолютне зло, а певна форма організації політичної влади. На певному історичному етапі вони корисні для підданих, забезпечуючи їм мир, такий-сякий порядок та простір для торгівлі.

Греки доклалися до розбудови Османської імперії не менше, ніж українці до створення Російської. Досить згадати визначальний вплив на функціонування османської адміністрації т. зв. фанаріотів - вихідців з грецького купецтва – жителів Стамбульського району Фанар.

Втім, занепад Високої Порти та віяння модерного націоналізму спонукали греків до повстання 1821 року. Слід відзначити, що хоча Австрійська і Російська імперії на той час дещо посунула Османську в Європі, вона ще простягалася від Дунаю до Іраку. Крім того, серйозну допомогу турецькому султану у війні надали африканські «провінції», а на практиці васальні монархії – Єгипет, Алжир, Тріполітанія (сучасна Лівія) та Туніс.

Турецька армія на Балканах, 19-те століття

Греки три роки героїчно билися на суходолі та на морі, де невеликі торгові вітрильники сміливо атакували турецькі лінійні кораблі та фрегати. Втім «зради» було ще більше. Бажання наживатися перемагало інстинкт самозбереження грецьких купців не згірш, ніж сучасних українських олігархів.

Політики інтригували та сварилися, польові командири ворогували.

Заледве відбивши османські напади, греки втягнулися у громадянську війну. Цим скористалися єгипетські сили, окупувавши майже всю країну, включно з Афінами.

Це теж знайоме українцям. Отаманщина та війна між українськими патріотами з різними політичними поглядами призвела до поразки визвольних змагань початку 20-го століття.

Й зараз Кремль докладає всіх можливих зусиль, аби українці почали воювати один з одним.

Врятувала греків від повної поразки «м’яка сила». Основою європейської культури була антична традиція. Чимало ліберально-романтичних європейців, найбільш відомим з яких був лорд Байрон, симпатизували грекам, яких вважали прямими спадкоємцями давньої Еллади.

На тлі реакційних режимів переможців Наполеона європейці захоплювались боротьбою греків за свободу. До Греції поплив потік грошей, зброї та добровольців. Що важливіше, відповідні настрої сформували сильну потужну прогрецьку громадську думку, ігнорувати яку навіть тодішні авторитарні правителі не наважились.

Великі держави спочатку несхвально поставились до «бунту», але не змогли опиратися спокусі посилити свій вплив за рахунок проблем Османської імперії. Врешті решт Британія, Франція та Росія здійснили військову інтервенцію та змусили султана визнати незалежність Греції.

Аби забезпечити повернення виданих грекам кредитів Британія організувала адміністрацію під проводом німецького принца, який опирався на армію найманців. Греки отримали культурну незалежність, але соціальна структура зруйнованої країни законсервувалась. Греція «пропустила» індустріалізацію 19 століття і так і не змогла надолужити відставання.

Визволення співвітчизників

Іншим трагічним наслідком грецьких міжусобиць стало збереження турецького контролю над значною частиною населених греками земель.

Звісно, становище греків – османських підданців значно погіршало внаслідок реакції імперської влади. У відповідь на утиски вони піднімали численні повстання. Втім, лише у кінці 19 століття оточена з суходолу оттоманськими володіннями Греція ризикнула відкрито виступити зі зброєю на захист тих, кого можна назвати «жителями окупованих територій».

Але війна 1897, спровокована настроями, аналогічними «тільки дайте наказ і визволимо Донбас за два дні» закінчилася поразкою грецької армії.

Османське військо мало і чисельну, і технічну перевагу. Досить сказати, що грецькі солдати були переважно озброєнні однозарядними гвинтівками, у той час як османські – новими магазинними.

Наслідком поразки стали символічні територіальні втрати, але великі репарації, через виплату яких Греція знову втратила на певний час економічний суверенітет.

Тільки здійснивши внутрішні реформи та об'єднавши зусилля з іншими колишніми оттоманськими володіннями - Сербією, Болгарією та Чорногорією, греки змогли досягти військової перемоги над старіючою імперією у Балканській війні 1912 – 1913 років.

Греція, використовуючи куплений в Італії новенький крейсер, зуміла заблокувати сильніший оттоманський флот у Дарданеллах, ставши господарем Егейського моря. Грецькі ВМС першими застосували у морських битвах, щоправда безуспішно, тодішні технічні новинки – субмарину та літак.

У результаті Балканської війни кордони Греції набули практично сучасного вигляду. Її сухопутний кордон з Оттоманською імперією сильно скоротився. Нові слов’янські сусіди хоч і були не дуже чемними, але не становили стратегічної загрози.

Втім, греки прагнули більшого, згадуючи колишню велич Візантії. Вони мріяли про контроль над практично всім узбережжям Малої Азії, де проживали численні і економічно впливові грецькі меншини.

Загибель імперії та поразка Греції у війні з турецькою нацією

Шанс реалізувати свої геополітичні мрії настав для Греції після 1918. Османська імперія, яка зробила невірний вибір на користь Німеччини у Першій Світовій, мусила капітулювати. Натомість Греція, яку роздирав внутрішній конфлікт між прихильниками про-німецького короля і про-британського прем’єра, щасливо уникла жахіть війни.

Вона приєдналася до табору переможців лише 1917. Разом з флотом Антанти до Стамбулу прибули і кораблі грецького флоту, викликавши захват місцевих греків.

Розлючені великими втратами у війні Британія, Франція та Італія нав’язали султану дуже жорсткий договір. Він передбачав не лише розділ колишньої Оттоманської імперії на частини, які інтегрували у європейські колоніальні володіння, але й фактично перетворював саму Туреччину на напівколонію.

Було задоволене й прохання нового союзника - Греції щодо передачі їй регіону біля Смірни (нинішній Ізмір), на підставі проживання там переважно грецького населення. Насправді греки там були хоча потужною, але меншістю.

Карта розселення греків 1916 рік

Турки обурилось умовам договору і повстали. Висадившись у Смірні, грецькі війська успішно розширювали зону контролю, майже без опору розсіюючи деморалізовані оттоманські частини, аж поки не наштовхнулися на опір підрозділів турецьких націоналістів.

Спочатку грецька армія, завдяки перевазі в озброєнні та чисельності, перемагала. Вона навіть наблизилась на 40 кілометрів до Анкари. Втім перемоги були оплачені дорогою ціною. Турки билися завзято, а лінії комунікацій розтягувалися.

Війна затягнулася більш як на три роки. Грецька економіка втратила можливість забезпечувати активні бойові дії. Врешті решт турки, які накопичили сили, вибили грецькі війська з Малої Азії.

Країни Антанти не бажали воювати за турецьку землю. Вони побоювались впливу більшовиків, які допомагали турецьким націоналістам, тож визнали Турецьку Республіку у її нинішніх кордонах. Туреччина і Греція обмінялися «ворожим населенням» - 500 000 грецьких мусульман вирушило у Малу Азію, а 1 300 000 анатолійських греків до Європи.

Обидві сторони мають свої кривди. Греки звинувачують турків у геноциді. Ті, у свою чергу, вказують на розправи над мирними турецьким населенням та політику «випаленої землі», яку застосовувала грецька армія при відступі. Наслідком стала глибока взаємна ворожість сусідніх держав.

Наразі урок останньої греко-турецької війни для України здається неактуальним. Втім на майбутнє маємо пам’ятати - якби не розвивалися події у Росії, розбиратися з ними мають самі росіяни. «На Москву» ходити точно не треба.

Історія не закінчується

Ворогуючі частини колишньої імперії продовжили жити поряд. Туреччина змогла уникнути участі у Другій Світовій. Натомість Греція постраждала від нацистської окупації та громадянської війни між урядом та комуністами.

Втім грекам відносно пощастило. Черчіль, ділячи зі Сталіним Європу, виторгував Грецію у західну сферу впливу. СРСР дотримався цієї угоди. Грецьким комуністам допомагала переважно Югославія, яка проводила власну політику. Цього було явно недостатньо для їх перемоги.

Слабкою компенсацією за страждання Греції стало приєднання контрольованих Італією, але населених греками Додеканезьких островів. Поза її контролем залишилась лише одна територія з грецькою більшістю – острів Кіпр.

Стратегічно важливий острів у східному Середземномор’ї з 1878 до 1960 контролювала Велика Британія. Під захистом британських законів острів зберіг етнічне розмаїття османських часів. Навіть залишаючи Кіпр, британці спробували зберегти стабільність, добившись створення конституції, яка захищала права турецької меншини.

Але громади Кіпру ворогували. Грецьке населення прагнуло приєднатися до Греції. Турецьке розглядало таке приєднання як загрозу власному виживанню. Етнічне насилля наростало. Тим не менш, лідер грецької громади та президент Кіпру архієпископ Макаріос намагався просунути певний компроміс – обмежити конституційні повноваження турецької громади, натомість зберегти незалежність Кіпру.

Хрест на його зусиллях поставив військовий переворот у Греції. Військовий уряд, таврований у СРСР як «чорні полковники», у свою чергу, 1974 організував переворот на Кіпрі проти Макаріоса з метою приєднання острова.

Реакцією Туреччини стала військова інтервенція. Невеликі грецькі військові підрозділи підтримали дії національної гвардії Кіпру. Втім захистити острів, розташований за 64 кілометри від Туреччини, Греція просто не мала змоги.

Врешті решт, наслідком конфлікту стало падіння військової хунти, розподіл острова на дві етнічно гомогенні анклави та появи невизнаної держави Турецької Республіки Північного Кіпру.

Нині дві громади шукають шлях до об’єднання за посередництва ООН та ЄС, членом якого Кіпр став 2004 року. Вірогідність його приєднання до Греції виглядає примарною.

Втім головне у історії 1974 року – той незручний момент, коли дві держави – члени НАТО хоч і неофіційно, але воювали одна з одною. З того часу грецькі військові, попри належність держав до одного військового союзу, розглядають Туреччину радше як потенційного противника.

Втім, збереження військового балансу – складне завдання, враховуючи, що співвідношення населення Греції та Туреччини складає приблизно 1 до 8. Крім того, до останнього часу турецька економіка динамічно розвивалась, у той час як грецька… Ви самі знаєте.

І без того непогано оснащенні збройні сили Туреччини активно збільшують морський компонент. Вони поступово переходять від купівлі кораблів за кордоном до їх побудови.

Зокрема, за іспанським проектом будується десантний вертольотоносець, який навіть зможе приймати літаки вертикального зльоту. Туреччина створила власний ударний безпілотник та має контракти на придбання винищувачів п’ятого покоління F-35.

Вже зараз турецька армія активно діє на території колишніх османських провінцій – Сирії та Іраку. Восени 2016 турецький президент Реджеп Таїп Ердоган заявив, що грецькі острови на сході Егейського моря мають належати Туреччині, оскільки ближчі до її узбережжя…

Тож головний урок Греції для України – власна національна держава є необхідною, але недостатньою умовою для розвитку. А без розвитку і відкритості ринків, на які можуть зайти усі бажаючі гравці, неможлива конкурентоздатна економіка.

Добробут громадян буде нижчим, ніж в інших країнах. Держава, у свою чергу, не матиме достатньо ресурсів для утримання найкращого гаранту безпеки – потужної національної армії.

досвід історія війна греція туреччина