Як популізм впливає на курс гривні та інші цікавинки сировинних економік. ІНФОГРАФІКА

Як утворюється курс

Багаті країни продають високотехнологічні продукції, бідні сировину і напівфабрикати. Україна належить до останніх. А курси валют таких країн, як правило, падають, коли сировина стає дешевшою.

Коли сировина коштує дорого, економісти називають це «період гарної кон’юнктури». Уряди сировинних країн купують валюту і відкладають її – «створюють резерви».

А коли ціна на сировину падає – витрачають накопичене, щоб курс національної валюти не обвалився різко.

Ще є міжнародні валютні спекулянти, які заробляють на різницях курсів. Вони знають, що у сировинній економіці курс нестійкий, але ризикують заради високих прибутків. І відразу виводять гроші при першій загрозі.

Падіння курсів валют сировинних економік почалось з початку 2013 р. - коли США тільки планували відмінити «кількісне пом'якшення» (цей термін означає друк Штами доларів після кризи 2008 року. До кінця 2013-го американці щомісяця випускали в обіг по $85 млрд і валюти на світовому ринку було вдосталь).

Бо валютні спекулянти злякались, що валюти поменшає – і стали забирати свої долари з країн, котрі живуть на продажі сировини.

З середини 2014 року падіння курсів прискорилося за рахунок зменшення цін на сировину. З середини 2016-го відбулося "відскок" – і курси стабілізувалися, в деяких країнах почалося зростання.

Українська унікальність

Наведені графіки саме ілюструють цей процес.

Курси всіх валют сировинних країн в період з початку 2013 до початку 2016 років впали десь у 2 рази. І тільки українська гривня та аргентинський песо – утричі.

Гривня та песо продовжили падіння у 2016 р., коли ціни на сировину почали зростати і курси інших сировинних країн підросли.

В чому особливість української ситуації?

- великий державний та гарантований державою борг, від'ємний платіжний баланс, замалі валютні резерви, торгівельний дефіцит навіть у період великих цін;

- дефіцит бюджету навіть у період великих цін – через завеликі соціальні зобов'язання;

- війна i втрата частини території (цей пункт на останньому місці хоча б тому, що витрати на війну значно менші, ніж на пенсії та соціальні цілі).

На графіку динаміки валютних резервів видно, що в Україні вони були найменші серед сировинних країн і витрачалися швидше.

Тобто інші країни в часи дорогої сировини збирали у бюджет більше, ніж витрачали. Це дозволяло їм накопичувати гроші – як в іноземній, так і у національній валюті. Україна витрачала багато, грошей не вистачало, ми позичали.

Але ж запаси колись закінчуються. І цей момент настав саме тоді, коли ціни на сировину почали падати. Кредитори та інвестори замість давати гроші захотіли їх забрати з охопленою кризою країни.

В бюджеті дефіцит, у країни борги, більше ніхто не позичає і резервів – катма. Й це після 12 років вигідної ціни на наші товари.

Різні тактики

Кожна країна з початком кризи обирала свою тактику. Деякі тримали курс, витрачаючи валютні резерви, доки їх вистачало.

Скажімо, Чилі та Південно-Африканська республіка (ПАР) мали багато – і ці запаси витрачалися повільно, щоб притримати швидкість падіння їхніх валют. Тому падіння курсів песо та ранду було рівномірним, незначним, а з ростом цін на сировину курс також повернув на зростання.

З іншого боку, Аргентина, Туреччина й Казахстан витрачали резерви, щоб утримати курс своїх національних валют від падіння. Та наступав момент, коли влада більше не могла це робити – і песо (аргентинський), ліра й теньге різко падали.

Ми бачимо зростання (ривками), потім стабілізацію, потім знову ривок. І резерви цих країн також упали більше.

Курс рубля РФ теж спочатку притримували. Але згодом російська влада побачила, що це марна річ і припинили стримування, зменшивши натомість соціальні витрати.

Однак в РФ багато іноземної валюти – в офіційних резервах, у сховищах напівофіційних, і зовсім неофіційних, але контрольованих Кремлем. Досі їм вистачало. Бо коли була гарна кон'юнктура – накопичували. Бюджет збирав більше, ніж витрачав; продавали більше, ніж купували.

Україна тримала курс весь 2013-й, знищивши всі резерви та накопичивши багато боргів. Тому у 2014 році було обвальне падіння гривні та консервація соціальних видатків.

З середини 2015-го курс стабілізувався і соціальні видатки знов стали збільшуватись, тому курс продовжує зростання. Але росте повільно, незважаючи на ріст цін на зерно та метали.

Як бачимо, тенденція у всіх сировинних країн одна й та сама, але динаміка кризи – різна. Вона сильно залежить від здатності керівників країни керувати фінансами, накопичувати резерви... та не впадати в популізм.

Сировинним економікам дуже складно оплачувати соціалку під час падіння цін на сировину. Ті держави, що можуть зменшувати соціальне навантаження на бюджет (чи ті, де воно й були невисоким), виходять із кризи легше.

Намагання дати народу більше грошей продовжує кризу та падіння курсу валюти.

Україна витрачає гроші на соціальні зобов’язання, начебто вона розвинена країна, що виробляє передову продукцію з великою доданою вартістю.

З графіка видно, що відсоток людей похилого віку в нас значно вищий, ніж в інших сировинних економіках, а відсоток соціальних видатків у ВВП – на рівні найпередовіших країн світу.

За таких демографічних даних ми тримаємо пенсійний вік 60 років (насправді з урахуванням пільг - 48 років), що значно менше, ніж у багатих країнах, де на пенсію виходять у 65.

Витрачаючи таким чином, дуже важко накопичити резерви.

Українці думають, що живуть у розвиненій країні

Цікаве питання: чому інші сировинні країни накопичували за часів гарної кон’юнктури, а Україна витрачала?

Є певні об’єктивні моменти.

По-перше, в Україні холодно, а більшість сировинних країн – теплі і там не потрібно витрачатись на опалення.

По-друге, в Україні не так багато сировини, як нам би хотілося. Газу та нафти самим не вистачає, а руди – значно менше, ніж, наприклад, у Бразилії чи Австралії.

Але головні причини – все ж таки суб’єктивні.

Річ у тім, що в більшості сировинних країн ще багато патріархальних місць, де люди не споживають сучасних товарів та послуг і не отримують пенсій та інших соціальних виплат.

Населення ж України – давно не патріархальне, має всю інформацію про життя в Європі і хоче такого самого.

Заробляючи по $200-500 на місяць, люди хочуть споживати як громадяни розвинених країн, де заробляють по $2-5 тисяч.

Але європеєць виробляє сучасні товари та послуги з великою доданою вартістю. Українець виробляє сировину, напівфабрикати чи товари, відомі з минулого століття та ще й із завищеними матеріальними затратами.

Український пенсіонер порівнює себе з європейським і хоче так само споживати та мандрувати світом. Але європейський накопичував на свою пенсію все трудове життя, коли виробляв найновіші товари та послуги. В Україні ж більшість пенсійних накопичень пропали з розвалом СРСР.

Ці нереальні бажання українців штовхають українську владу у популізм. Десь із 2002-го, спираючись на зростання цін світового ринку, влада стала штучно утримувати курс гривні, даючи народу гроші з бюджету за рахунок різного роду запозичень.

Український пенсіонер жив бідно, але виходив на пенсію раніше за європейців і мав більше, ніж економіка могла йому дати.

Власної валюти не вистачало на імпорт всього, що хотів купити українець. Влада під час гарної кон’юнктури допомагала: витрачала гроші з резервів, закордонних запозичень та інвестицій. Україні легко давали кредити. Резерви зменшувалися, борги зростали.

Чи була цьому альтернатива? Так, була.

Сказати чесно, що ми виробляємо мало. Що для купівлі красивих імпортних товарів треба заробляти більше. Не підвищувати соціальні стандарти, а накопичувати резерви на випадок кризи. Не обмежувати бюрократією економічно активних. Знизити податки, підвищити пенсійний вік, урізати соціальні видатки.

Однак влада (і більшість населення) обрали інший шлях.

економіка соціалка гроші пенсії інфографіка лікнеп