Історія вчить: прірву між багатими і бідними знищують лише катастрофи з сотнями тисяч жертв

Заклики “зробити Америку знову великою” дали привід згадати час, коли в країні зменшувалася економічна нерівність, навіть тоді, коли економіка процвітала, а середній клас розширювався. Зараз ми вже забули, наскільки глибоко ця нововідкрита рівність була закоріненою в катаклізмах двох світових воєн.

Гніт тотальної війни став унікальним потужним чинником для приборкання нерівності, заохочування до об’єднування в профспілки, розширення виборчих прав та побудови держав загального добробуту.

Під час та після війни агресивні втручання уряду в приватний сектор та руйнування державного майна знищували багатство вищого класу і звужували ресурси для робітників. Навіть в країнах, які уникнули фізичного спустошення та інфляції, піднімалися граничні податкові ставки.

“Велике стиснення” нерівності (як його називають економісти) було сконцентроване здебільшого між 1914 та 1945 роками та повністю розрослося в розвиненому світі в наступні десятиліття, аж поки не зупинилося в 1970-1980-их роках і дало зворотний хід.

Таке вирівнювання стало винятковим результатом сучасності, але з історичної точки зору це не є чимось унікальним. Нерівність вписана в ДНК цивілізації, з часу, коли люди вперше осіли на землі й почали вести господарство. Протягом усієї історії лише масивні й насильницькі потрясіння, які обернулися встановленим порядком, довели, що можуть впливати на нерівність в доходах та багатстві.

Ці потрясіння в основному стосувалися чотирьох сфер: масових воєн, насильницьких та “вдалих” (які принесли зміни попереднього стану) революцій, занепаду держав та катастрофічних епідемій. Сотні мільйонів людей постраждали від них і до часу, коли вони завершилися, прірва між багатими й бідними звужувалася.

Перша із цих сил - війна - була набутком індустріальної епохи. Раніше війни приносили непевні “результати”, оскільки переможці здобували все, а переможені платили за свою поразку. Громадянська війна в США може слугувати прикладом. Вона дала початок кар’єрам Джона Д. Рокфеллера та Ендрю Карнегі та інших “північних плутократів”, але знищила південних рабовласників. Чи не із стародавніх часів греки інтенсивно використовували військову мобілізацію (разом із “вирівнюючими” нормами і інститутами), і це допомагало їм боротися із нерівністю.

Друга - революції, які принесли істинні зміни в суспільстві - той тип, що народився від двох світових воєн. Після 1917 року і далі комуністи в Росії, Китаї й інших країнах конфісковували, перерозподіляли, колективізували приватне багатство і встановлювали розмір заробітних плат, вирівнюючи розподіл ресурсів у безпрецедентних масштабах.

Революції до цього рідко мали такий ефект: для порівняння, Французька революція була набагато менш кривавою і принесла більш скромні результати.

Третя - масові насильницькі безпорядки, які призводили до занепаду держав, - найчастіше тягнули донизу і багатих й впливових людей. В той час, коли від катастрофи страждали всі, найвищий клас втрачав найбільше економічно.

Згадки про таке “вирівнювання нерівності” сягають тисяч років тому: останні римські аристократи вишиковувалися в чергу по допомогу від Папи, найвищі серед майя мусили їсти ту ж їжу, що й простий люд. Зовсім недавно, анархія в Сомалі зменшила прірву в доходах населення країни та клептократів при владі.

Четверта - пандемії - настільки серйозні, що давали змогу “відновити рівновагу терезів”. Перша пандемія бубонної чуми в кінці античності, “Чорна Смерть” кінця середніх віків, і нещадні віспа та кір, які спустошували Новий Світ після 1492 року, забрали так багато життів, що ціна праці зросла, а цінність землі та іншого капіталу різко впала.

Робітники почали їсти та одягатися краще, в той час коли поміщики утискалися і скаржилися, що “робітників стало настільки мало, що бідняки відвертали носа їх навряд чи можна було заманити на роботу навіть за потрійну плату”. Податкові реєстри, що збереглися з пізнього середньовіччя в Італії, також свідчать про руйнування еліт.

Зображення Чорної Смерті в 14 столітті у Флоренції

Чи є методи боротьби із нерівністю, які не несуть смертей і насилля?

Історія не багата на приклади. Земельні реформи часто провалювалися або підривалися землевласниками. Успішні програми, які давали змогу перерозподілити землю для бідних і впевнитися, що ті її збережуть, багато в чому завдячують погрозам або застосуванню насильства: від Мексики в часи революції до півлявоєнних Японії, Південної Кореї й Тайваню.

Так само, як і з економічною кризою 2008 року, макроекономічні спади рідко зачіпають багатих більше, ніж на кілька років. Демократія як така не призводить до послідовного зменшення нерівності. І, хоч демократія дає більше доступу до освіти й має шанси насправді зменшити прірву в доходах, кидається в очі те, що в Америці надбавки до зарплати людям, які мали освіту, припинилися під час світових воєн.

В 1950-их роках відомий економіст Саймон Кузнець висунув гіпотезу, що економічний ріст буде супроводжуватися більш справедливим розподілом ресурсів, але так сталося здебільшого в країнах, де економіка зростала через наслідки світових воєн або страх перед революцією.

На противагу, Латинська Америка, яка відсиджувалася у відносній ізоляції в часи найбільших катастроф XX століття, не відчула зменшення нерівності аж до початку 2000 років. І протягом всього того періоду масштаби нерівності досягнули таких висот, що навряд чи можуть підніматися далі.

Прогресивна політика в Бразилії та інших країнах зараз націлена на швидкі й легкі результати в боротьбі із нерівністю, але економічні зустрічні вітри і політичні удари у відповідь зароджують сумніви у можливості подальшого мирного вирівнювання.

Якщо історія - це дороговказ, то відродження нерівності із 1980-их років не має дивувати. Наслідки насильницького вирівнювання стихають із плином часу.

Коли вщухають епідемії, населення відроджується; на місце країн, що занепали, приходять нові. До теперішнього часу наслідки двох світових воєн поступово зникли.

Високі податкові ставки і членство в профспілках зникли, комунізм відійшов у небуття, а глобалізація, на яку хоч і нарікають, (все ще) впевнено набирає обертів.

Чотири вирівнювальні сили не повернуться найближчим часом. (як на нашу думку прогноз занадто оптимістичний - Тексти) Технології роблять війни непотрібними, перерозподіляючі революції втратили свою привабливість, більшість країн мають більший запас життєвих сил, ніж вони мали раніше, а досягнення в сфері генетики допоможуть людству боротися із новими мікробами.

Навіть найпрогресивніші європейські держави загального добробуту зараз щосили намагаються компенсувати зростаючу нерівність податками і трансфертами. В найближчі десятиліття різке старіння багатих країн й міграційний тиск на соціальну справедливість робитимуть все важчими спроби вирівняти розподіл чистих доходів.

І на верхівці всього цього будуть технологічні зміни, які можуть впливати на нерівність непередбачуваним чином, від все більш витонченої автоматизації процесів, яка виїдає із середини ринок праці, до генетичних і кібернетичних удосконалень привілейованих людських тіл.

Велич - це поняття дуже суб’єктивне. Якщо зробити Америку більш рівною, нові виклики стануть більш загрозливими. Беручи до уваги те, що зараз дуже бажаними і здійсненними є політичні заходи, спрямовані на зміцнення середнього класу, історичний досвід говорить, що неможливо повернути виборчі права, правові норми і освіту в суспільстві до рівня, який був в Америці у післявоєнний період.

Історія не може прогнозувати майбутнє, але її гіркий урок такий: за дуже рідкими виключеннями, велике зменшення нерівності може принести тільки горе.

економіка світ історія інозмі