Торгівля гібридної війни. На чому тримався вплив України на Донбас і для чого він потрібен

Таксисти й інший планктон

“Коли вже тут нарешті наведуть лад?” - злостиво кидає мій водій перед першим українським блокпостом на трасі Донецьк-Маріуполь. Мій водій - один з двох-трьох сотень перевізників, які курсують на своїх авто у чергах на чотирьох відкритих КПВВ у Донбасі. Щодня вони роблять щонайменше одну ходку туди й назад. Утім, зазвичай працюють з четвертої ранку до обіду, і за цей час встигають зробити дві ходки у Донецьк і назад. Неймовірна швидкість для звичайних громадян.

Як їм це вдається? Рухають черги групами до 20 авто, платять “даху” в ДНР, дають “подарунки” кожному бійцю зі зброєю на 6-7 зустрічних блокпостах. Ключовий момент - часові пояси. У Донецьку вже два роки московський час, у Волновасі та Костянтинівці - київський.

Переходи ДНР починають працювати з 6 ранку за Москвою, наші - взимку з 8, а зараз із 7 ранку за Києвом. Виїжджаючи з Донецька о 6.30 (5.30 за Києвом), до 7 ранку вервечка машин забиває підходи до українських КПВВ. Найважливіше тут - бути у перших десятках у черзі.

Перевізники рухаються щільними групами і страхують одне одного, а в конфліктах виступають міцними, відлагодженими колективами. Плюс платять бійцям.

«На Запоріжжя їде в середньому дві сотні машин на день, - бурчить мій водій. По 100 гривень - це 20 тисяч гривень щоранку. І ні в кого немає ніяких нервів!”

Я їхав наприкінці лютого, і “нерви” були. На “Перлину” заступив новий військовий комендант. Він заявив, що для нього Україна - це земля одразу за бетонним блоком, а що відбувається у черзі перед блоком, його не стосується. Відповідно брати “по 100 гривень” перестали, і перевізники “вирішують питання” з чергою самотужки, тобто прориваються без черги силою. Згодом «порядок» напевне відновиться.

Що везуть? Людей, за 350-400 гривень з одного, і дрібногуртовий товар. Що завгодно - від велонасосів до оправ для окулярів на замовлення магазинів у Донецьку. Ціни в українському роздрібі в середньому відрізняються від російських на 50%. Куртки, придбані гуртом за 1000-2000 гривень у Маріуполі, висять у магазині по 12-15 тисяч рублів (5400 – 6800 грн).

Чудовий бізнес - постачання побутової хімії, недорогої і дорогої косметики та засобів для миття. Вони компактні, звичні для споживача і продаються “з рук”.

Як потрапляла у Донецьк українська їжа, навіть не знаю. Але є цілі фірмові магазини українських ковбас, які отримують свій товар офіційно з документами на місцевих базах. Купити у Краматорську ковбасу торгівельної марки “Ходорівський м’ясокомбінат”, яка мені смакує («традиційний смак Галичини») я не можу - такого асортименту львівських ковбас на українській території Донецької області немає.

"Човникова торгівля" - лише вершечок айсберга. Україна катастрофічно не розуміє того, що коїться навколо і всередині ОРДЛО (Окуповані райони Донецької і Луганської областей).

Вода, електрика, газ

Щоб зрозуміти, що таке нинішня блокада, добре було б для початку накидати портрет цих ОРДЛО-”ДНР”-”ЛНР”-самопроголошених республік, які займають третину Донецької і Луганської областей.

НАСЕЛЕННЯ. ООН говорить про близько 3 мільйонів людей. Це важливо.

ВОДА. Вода надходить у регіон каналом Сіверський Донець - Донбас, який пролягає повз Слов’янськ, Часів Яр і Горлівку приблизно до Ясинуватої, звідки відходять гілки на Донецьк, Покровськ, Маріуполь. Якщо “відрубати” Донецьк, автоматично залишаться без води крайні у ланцюжку міста - Покровськ, Маріуполь та Луганськ.

Компанія “Вода Донбасу” працює досі і має у своєму складі близько 11 тисяч працівників, з них лише 4 тисячі працюють на підконтрольних Україні територіях. Всі працівники отримують зарплатню у гривнях.

Диспетчеризація постачання води провадиться з української території, кризове управління компанією здійснює найнятий Дитячим фондом ООН спеціальний експерт австрієць Еріх Кашкі.

Знезараженням води на Донецькій фільтрувальній станції (це нейтральна смуга на лінії фронту під Ясинуватою) спільно з Україною займається Швейцарська конфедерація. На Попаснянський водний вузол (постачає воду в тому числі і в Луганськ) реагенти завозить Міжнародний Червоний Хрест.

ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЯ. Українська державна компанія “Укренерго” працює безперешкодно на всій території. Минулого літа спроба бойовиків “ДНР” захопити офіс української держкомпанії в Горлівці закінчилася нічим.

Після окрику з Мінська й Москви всі озброєні люди одразу ж пішли туди, звідки прийшли. Керування генерацією і диспетчеризація усіх потоків електроенергії здійснюється з Києва.

ГАЗ. Повністю надходить і керується з Росії через фірми-посередники Сергія Курченка, який втік у Москву. Частково перетікає на українську сторону в Авдіївці і Павлополі (під Маріуполем). Рахунки за постачання газу “Газпром” РФ виставляє не республікам, а Україні. Україна, яка півтора роки тому розірвала газові стосунки з Росією, ці рахунки ігнорує.

ЗАЛІЗНИЦЯ. Донецька залізниця об’єднує території двох областей. На територіях, неконтрольованих Україною, на початку року працювали і отримували зарплатню в гривні 26 тисяч залізничників, зараз - близько 17 тисяч.

Диспетчеризація і керівництво залізницею здійснюється з українського Лимана. Вивіз вугілля, металу та іншого здійснюється п’ятьма залізничними перегонами за спеціальними разовими дозволами СБУ. Найбільший потік вантажів ішов ділянкою Ясинувата-Скотовата.

Територія їхня, підприємства наші

«БІЗНЕС». Про серйозний “республіканський” бізнес на окупованих територіях до 1 березня смішно було навіть говорити. Доти Єнакіївський, Макіївський, Алчевський і Донецький металургійні заводи разом із пов’язаними з ними коксохімами були зареєстровані в Україні і платили податки Україні.

І Слов’янська, і Старобешівська ТЕС працювали в структурі “Донбасенерго”, а Зуївська і Курахівська ТЕС - у структурі ДТЕК, попри те, що станції знаходяться по різні поки від лінії фронту.

Ніхто на них не змінював ключовий менеджмент, співробітники отримували зарплатні в гривнях на картки українських банків. Часто-густо переміщення вугілля, металу, кріпильного лісу через лінію фронту відбувалося ВСЕРЕДИНІ однієї компанії, і ЖОДНИХ грошей з цих операцій в “ДНР” не надходило. Реалії гібридної війни надто незрозумілі для простих громадян по обидва боки від кордону.

На початку весни в ОРДЛО припинили видавати продуктові пакети Гуманітарного штабу Рината Ахметова, які доти з жовтня 2014 року щомісячно отримували 500 тисяч людей - пенсіонерів, дітей до 6 років та матерів-одиначок. На всі великі заводи зайшла “зовнішня адміністрація” з фірми “Внешторгсервис”, яку жартівники з числа російських кураторів зареєстрували в Донецьку по вулиці Артема, 103 - це адреса пам’ятника Леніну. Будинку з такою адресою в Донецьку не існує, і на заїжджих російських журналістів, які намагаються виявити “зовнішніх адміністраторів”, тут дивляться як на схибнутих.

Один з блокадних "редутів"

Пенсії і газові різаки

Захарченко та Плотницький: досі вони контролювали тільки власні невеликі потоки. За інформацією німецької газети “Більд”, “ДНР” забезпечувала за рахунок власних ресурсів лише 18% свого громадянського бюджету.

Про військовий бюджет і мови немає.

Золоте дно для ватажків сепаратистів - пенсійний фонд, який розподіляє рублі, що надходять з Москви. Пенсії - головне “нафтове джерело” в усіх утвореннях, створених Росією. У Південній Осетії, наприклад, числиться майже 80 тисяч пенсіонерів, на яких керівництво республіки отримує гроші з Москви.

Місцеві стверджують, що реальних пенсіонерів. удвічі менше. В “ЛДНР” єдині несекретні органі - це статистичні управління. Вони стверджують, що на цих території живе 3,8 млн осіб (2,3+1.5 відповідно в “ДНР” та “ЛНР”). Дані ООН влітку говорили про цифру у 2,8 млн, до зими оцінку трохи підвищили. Але різниця все одно відчутна, і на всіх заявлених людей Москва змушена виділяти якісь гроші.

Окрім поліції та охорони, Олександр Захарченко має ще й штат цілком кваліфікованих оцінників і загін людей з газовими різаками, які у промислових масштабах ріжуть на металобрухт невеликі місцеві заводи. Останнім ця “гвардія” “під нуль” порізала на метал Донецький завод гумо-хімічних виробів в кінці 2016-го.

Росія взяла курс на приєднання Донбасу

Усі ключові життєві процеси для трьох мільйонів людей в окупації контролювали до останнього Україна і частково Росія. Два роки РФ не претендувала на рішучий контроль над ситуацією, оскільки вона не збиралась безкінечно тримати захоплений шмат землі під окупацією.

План Москви полягав у тому, щоб «впарити» окупований Донбас Україні, а ватажків терористів легалізувати в українській політиці. Нещадний торг про умови Росії з Донбасу тривав до останніх місяців. Україна тримала жорстку позицію.

Зараз тренд змінився. Росія зримо і послідовно вибудовує з “Л/ДНР” аналог Південної Осетії. Але при цьому в числі “націоналізованих” ви не побачите державних українських підприємств “Укренерго”, “Вода Донбасу”, і українська Донецька залізниця з центром у Лимані продовжує ганяти ешелони трьома з п’яти дозволених залізничних перегонів.

Так, залізничних перегонів між ОРДЛО та Україною п’ять. У найвдаліші дні блокади Костя Гришин (Семен Семенченко) і Вова Парасюк мали на “редутах” не більше двох сотень чоловік - і, очевидно, не закривали усі п’ять залізничних гілок. Максимум три, зараз скоріше за все - дві.

Український план

Чи був план у української влади? Його ухвалили на засіданні уряду 11 січня, і він точно відтворював юридичні формулювання постанови ВР від березня 2016 р., за яку тоді голосували і два десятки депутатів від “Самопомочі”.

Цей план виходить з того, що всі життєві процеси в ОРДЛО контролює Україна, 20% населення живуть з заробітних плат у гривні, а через контрольно-пропускні пункти у першій половині 2016 року щомісячно переміщувалось 680-700 тисяч людей, це 23 тисячі в день. І всі ці люди, з точки зору міністра окупованих територій Вадима Черниша, який і готував документ, були тими, хто утримував вплив України за лінією фронту.

І торгівлю продуктами та побутовими товарами необхідно було максимально полегшити, а потік людей зробити більшим. Така проста тактика.

Що вражало в критиці урядової постанови від Оксани Сироїд - то це лячна, некомпетентність, незнання реального стану справ у зоні АТО. Можна зрозуміти зраду, популізм, політичні резони - але ж не повне невігластво і непрофесіоналізм.

Російська протидія

Росія послідовно і наполегливо бореться з планом озвученим у постанові від Вадима Черниша. З осені різко зменшені норми провозу товару з України в ОРДЛО громадянами, йде робота з бюджетниками з метою недопуску їх в Україну.

З минулого лютого проїзд через блокпости “ДНР” перетворився на адміністративний триллер - колони просто затримують, знижуючи потік людей у бік України повільним пропуском. Зараз щодня пункти переходу перетинають близько 8 тисяч людей - подивіться дані української Державної прикордонної служби. Тобто російській гібридній адміністрації окупованих територій вдалося зменшити потік людей, котрі їдуть в Україну зменшити утричі.

Шантаж і блокада української металургії та енергетики не можуть сильно злякати Москву і зупинити війну. Це УКРАЇНСЬКА промисловість, і Москві байдуже, якщо вона зупиняється.

А от захопивши зараз підприємства, Москва нічого не втрачає. Навпаки - отримує, адже якщо навіть наші заводи працюватимуть на 30% своєї потужності - втратять у зарплатні робітники, у податках - Україна, а от у бюджети ОРДЛО щось та додадуть. Зрештою, раніше вони не приносили окупаційній адміністрації взагалі нічого, зараз бюджет почне поповнюватися хоча б на 50% за рахунок місцевих джерел.

Блокада стала резонансною в Україні, бо на неї відгукнулися тисячі ветеранів, які не знайшли себе в мирному житті. Вони готові стояти під будь-якими прапорами, поруч з будь-якими негідниками, аби лише почути рідний запах ватри і відчути себе знову потрібними і здатними щось вирішувати.

Блокада

Я був на редуті “Соловейко” в Бугасі. Там блокадники це поважні ветерани з декількома пораненнями на фронті в кожного, їх то десять, то двадцять, і вони нічому не перешкоджають, та навіть і теоретично не могли б зупинити жодних потоків.

Будь-який місцевий скаже, що ті ж таки гуманітарні вантажі штабу Ахметова, поки йшли - рухались сусідніми дорогами, а не через Бугас. Але чоловіки у камуфляжі стоять, несуть вахту і старанно “спостерігають” за поодинокими машинами з металобрухтом, які їдуть повз них з українського заводу в українському Курахово в український же Маріуполь через окуповану територію.

Сформулювати практичну мету свого стояння вони не можуть. Але вони злі, мають саперну і снайперську підготовку і в перспективі готові вбивати. Один з них, ветеран 8 полку спецназу, сказав мені, що персональний список жертв з числа чиновників середньої ланки у нього в місті вже є. Не треба й казати, що його місто розташоване у центральній Україні.

Українська влада не може донести до суспільства свою досить успішну і продуману стратегію, як це було у ситуації з планом міністра Вадима Черниша. Та й суспільство не хоче чути правди про те, що швидких рецептів немає, що війна на роки і ще роки, а уряд всього лише готує ґрунт для повернення, намагається не втратити людей по той бік лінії розмежування, і утримати до останнього український бізнес по той бік. І мимохідь ще трохи заробити. Щоб було, як при звільнені Слов'янська, ввійшли українські війська і життя відразу налагодилося.

У Семенченко, Парасюка та Соболєва надто мало добровольців щоб припинити потоки дозволених вантажів через 400 кілометрів фронту. І на “редути” в першу чергу постачають намет, електрогенератор і персональний WI-FI для оперативної подачі “картинки” в мережу.

Знесений “редут” на Кривому Торці був найбільш масовим (43 затриманих) і єдиним, який блокував важливу гілку - Скотовата-Ясинувата - що постачала сировину на Єнакіївський металургійний завод. От його й розблокували першим.

Усе решта - оперета, де десятки (!) учасників просто використовують “у темну”, мотивуючи красивими словами про “торгівлю на крові”.

На ситуацію з цінами у Донецьку вона не впливає від слова “ніяк”. Все-таки більша частина товарів туди заходить з Ростова-на-Дону. Та й не блокує насправді ніхто потоку товарів - ніде не блокує.

Боротьба йшла з ешелонами вугілля і металу. Українського вугілля і українського металу. Або з вугіллям і металом Ахметова, Нусенкіса, Мкртчана. “Л/ДНР” тут взагалі ні до чого. Цього у Києві жоден із моїх співробітників до кінця зрозуміти ніяк не може.

блокада інший бік донбас торгівля війна