Схеми їхньої мрії: вони ховаються у базі Вісника держзакупівель

Результати публікувалися у Віснику державних закупівель. І їх пильно досліджували журналісти, працівники громадських організацій, котрі борються з корупцією, а часом і прокурори. Та найбільша частина бази Вісника — це документи з оголошеннями про закупівлю, списком цінових пропозицій та — що особливо цікаво — протоколи розкриття цінових пропозицій.

Ці документи зберігалися в найкращому випадку у вордівських файлах, а в найгіршому це були скани. Аналізувати їх можна тільки вручну, відкриваючи і читаючи кожен документ. Фактично це купа сміття, в якій можуть лежати (а можуть і не лежати) важливі документи. Але хто перериватиме ці гігабайти відходів?

Такі документи були нецікаві журналістам, адже інформація про переможців і так є в базі в машиночитаному і придатному для аналізу вигляді. Ми знайшли спосіб за допомогою програмування прошерстити тисячі вордівських файлів і виявили цікаві закономірності.

Зокрема, побачили три схеми. Факту корупції вони не доводять, але є підставою для детальнішого вивчення обставин тендера. Зазначимо, що ми говоримо про припущення, які базуються на аналізі великих масивів даних.

Що таке протокол розкриття цін?

Він діяв, поки тендери відбувалися через Вісник.

Коротка відповідь: Протокол розкриття — це список цін від постачальників, за якими останні згодні поставити товар чи послугу замовнику.

Довга відповідь: Після оголошення закупівлі всі зацікавлені постачальники надсилають свої ціни замовнику. При цьому в ідеалі учасники не повинні знати про ціни один одного. Щойно проходить термін подання пропозицій, усі запропоновані ціни збираються і записуються в таблицю. Якщо з документами в учасників усе в порядку, то перемагає найнижча ціна. Після цього протокол із цінами стає доступним для кожного учасника. Якщо надходить менше двох пропозицій, тендер не відбувається.

Що цікавого можна знайти у протоколах?

Уявіть себе на місці корупціонера, який розпоряджається державними грошима. Наприклад, вашому відомству потрібен бензин.

У вас навіть є друг, який не проти продати вам його за завищеною ціною, а прибуток від такої оборудки можна поділити. Тут одразу виникає формальна проблема — запропонувати свою ціну на тендер повинна як мінімум ще одна фірма. І краще, якщо вона буде своя, рідна.

Шлях вирішення очевидний: ви оголошуєте закупівлю так, щоб вона нікого, окрім вашого друга-постачальника, не зацікавила. А ще краще, щоб про неї взагалі ніхто не знав. Потім знаходите ще одну фірму (можливо, така теж знайдеться у вашого друга), єдина роль якої — прийти на тендер зі ще вищою ціною і програти. На професійному жаргоні таку компанію називають спаринг-партнером.

Отже, для пошуку потенційної корупції важливо не тільки те, хто виграє тендери, а й хто їх програє.

На графіку нижче видно: коли за контракт змагалися більше, ніж два учасники, ціна зазвичай падає менше очікуваної, і це добре. Тому ми вирішили дослідити більш проблемні тендери — лише з двома претендентами на перемогу. Таких у допрозорівські часи було більшість. Звичайно, якщо учасників більше двох, це ще не свідчить про те, що з тендером усе ідеально.

По вісі Х йде ціна, яку очікував замовник тендера, по вісі Y — реальна ціна, за якої відбувся тендер. Отже, точки, що лежать вище лінії в 45 градусів, тобто зверху та ліворуч, — це тендери з фінальною ціною, що перевищила очікувану.

Праворуч унизу — тендери, де ціна була меншою, ніж очікувана (тобто відбулась економія). Видно, що майже всі з цих тендерів червоного кольору, тобто ті, в яких було три або більше учасників. Висновок: стара економічна істина (що більша конкуренція, то менша ціна), працює і у випадку тендерів.

Детальніше про схеми, які можуть свідчити про те, що з тендером щось не так, читайте за посиланням.

корупція тендери закупівлі