Поставили металеві щити, на них Беркут гнав студентів. 20-річна потерпіла в суді про події 30 листопада

23 березня Юлія дала свідчення у судовій справі по подіям 30 листопада 2013 року, обвинуваченим у якій є колишній голова КМДА Олександр Попов.

Попова звинувачують у тому, що:

*за попередньою змовою з групою осіб він незаконно перешкоджав організації або проведенню мітингу на Майдані Незалежності 30 листопада 2013 року (ч.2 ст.28 ст.340 Кримінального кодексу).

* був пособником при перевищенні влади або службових повноважень, які супроводжувались насильством і призвели до тяжких наслідків (ч.5. ст.27 ч.3 ст.365 Кримінального кодексу).

На провладний мітинг за гроші. На Євромайдан - за ідею

Даючи свідчення, Юля трималась впевнено, не знітившись перед захисниками Попова, які намагались її дискредитувати через початкову участь у провладному мітингу. У її свідченнях було чимало цікавих деталей, з яких можна і справді зробити висновок, що розгін студентів був заздалегідь підготованим та організованим, і існує мала ймовірність спонтанних самостійних дій беркутівців або «ексцесу виконавця», як це намагаються зобразити.

Зокрема, йдеться про роль комунальних служб та їх координації з силовиками. Є певні ознаки, що якісь розпорядження могли надходити також і до медичних працівників.

На початку виступу захист Попова виглядав дещо розгубленим. Адвокати спочатку навіть заявляли, що прізвища Градченко немає серед потерпілих в обвинувальному акті їх підзахисного. Однак згодом виявилось, що захисники просто неправильно записали собі прізвище Юлії.

Екс-голова КМДА переважно уникав дивитись на потерпілу під час її виступу. Спершу вона дала так звані вільні свідчення, розповівши своїми словами про події того дня:

"Вдень 29 листопада я приїхала на Майдан, зустрілась з друзями. До цього ми там бували у вечірній час. Вирішили цього разу на ніч залишитись біля стели. Все було спокійно, криків та шуму не було.

Близько 4 ранку на територію поблизу стели заїхав білий бус, на якому було написано «апаратура». Ми ніяк не відреагували, оскільки він нам не заважав. Але одразу після цього з вулиці Інститутської до нас почали спускатись – ми спочатку не зрозуміли хто, не думали, що «Беркут», - вони були у формі і шоломах. І в один момент вони почали бігти: почався розгін.

Нам не дали час ні подумати, ні змоги прийняти рішення піти. Це був силовий розгін – навіть дівчат ловили за волосся, били. Ми з друзями у цій метушні загубили одне одного й розбіглись хто куди, адже в той момент і справді було страшно.

Я бігла в сторону Хрещатика і хлопці, які знаходились біля металевих щитів, намагались їх посунути, щоб дати людям можливість бігти далі. Далі відчула удар в спину, перечепилась і впала. Після цього - удар по голові і удари по тулубу. У цей момент хтось сказав: «Це ж дитина!», і вони наче відступили.

Я встала. Роззиралась по сторонах і не знала, що робити. Біля входу до переходу стояла швидка. Я пішла туди, тому що це здавалось безпечною зоною. Коли я підійшла, там був хлопець, у нього була розбита голова, і він був весь у крові.

Після цього лікарі, які знаходились у швидкій, зробили мені знеболювальний укол і в лікарню я їхати відмовилась, оскільки спочатку почувала себе більш-менш. Зустріла ще одну знайому, і ми пішли у бік Михайлівського собору. Вже коли я знаходилась там, я сиділа на лавочці і мені стало дуже зле.

У мене почало паморочитись у голові, мене нудило. Хтось викликав швидку і мене відправили до лікарні номер 17.

У лікарні зробили огляд, але окрім довідки нічого не дали, ніяких знімків, хоча їх робили. У довідці зазначили забої, але як таких серйозних травм зазначено не було.

[Читаємо на сайті КМДА офіційні повідомлення про роботу цієї лікарні: "за період з 30 листопада до 5 грудня 2013 року до відділення політравми КМКЛ № 17 за швидкою допомогою звернулися 50 осіб, які отримали травми під час масових акцій.

Усі пацієнти були комплексно обстежені, проведено рентгенологічне обстеження пошкоджених анатомо-функціональних зон. Надана в повному обсязі медична допомога – ПХО ран, репозиції та гіпсова іммобілізація пошкоджених кінцівок, знеболення."]

Після я поїхала до Боярки у лікарню, оскільки у мене не переставала боліти рука, і боярські лікарі виявили перелом.

Мені наклали гіпс. Коли мене били, я закрила голову від удару рукою і тоді її і зламали.

Свідчення про те, що сталось, слідчий [ще за часів Януковича] взяв у мене прямо на Михайлівській площі, на яку я повернулась".

Після етапу вільних свідчень настає черга сторонам справи ставити свої запитання.

На уточнюючі запитання прокурорів Юлія відповіла, що у силовиків були шеврони «Беркуту», і жодних пропозицій розійтись чи попереджень перед нападом не надходило.

Вона також звернула увагу суду на те, що коли біля стели почались мітинги, то щитів, які загороджували прохід до дороги, не було. З’явились вони приблизно за два дні до розгону. До цього була огороджена лише робоча зона, де встановлювали ялинку, але це не становило проблеми:

«Ми не ходили до ялинки, а ялинка не ходила до нас», - каже Юлія.

Юлія Градченко достойно витримала натиск адвокатів Попова

Вже пізніше з’явились металеві щити, які огородили мітинг. «Нам сказали, що це для нашої ж безпеки», - пригадує Градченко. Але в тому числі на стіну цих металевих щитів гнав протестувальників кийками «Беркут», заганяючи їх у пастку. «Загородження довелось долати, тікаючи від силовиків», - згадує дівчина.

[У схожій ситуації сталась страшна тиснява на барикаді біля верхнього виходу метро «Хрещатик» 18 лютого, де загинуло щонайменше двоє людей і багато хто отримав травми. Тоді силовики також, застосовуючи спецзасоби і фізичну силу, спрямували панікуючий натовп до барикади, яка перекривала вулицю і мала дуже вузький прохід. У цьому проході і під стінами барикади виникла тиснява, а «Беркут» тим часом кийками продовжував заохочувати задні ряди напирати на передні.]

Після цього слово взяв захист Попова. За винятком стандартних питань про те, чи знає Юлія, хто був організатором мітингу, та які були оголошені часові рамки акції та чи має вона докази того, що саме екс-голова КМДА порушив її право на мирне зібрання, адвокати двічі вдались до серйозних спроб підважити свідчення Юлії та навіть дискредитувати їх.

Обидва рази, утім, це були постріли «у молоко». І якщо першу спробу можна списати на можливо не до кінця зрозуміло складений слідчим протокол допиту, то друга складала враження свідомої і вкрай неетичної маніпуляції.

Отже, спершу захист взявся викривати Юлію в участі у мітингу за грошову винагороду. І хоча це справді, за словами Юлії, мало місце, але стосувалось провладного мітингу. Але схоже, що адвокат намагався створити враження, що дівчина отримала кошти за участь у Євромайдані. Утім, його спроба провалилась (але це не завадило газеті "Вєсті" написати, що потерпіла брала гроші за участь у Євромайдані):

Захист Попова: Як ви опинились на Майдані, розкажіть про те, яким був ваш день після занять.

Градченко: Я поїхала на роботу, працювала неофіційно. Але я знаю, що саме ви маєте на увазі. Я зараз поясню. Справа в тому, що на той час були мітинги за євроінтеграцію, на які люди збирались добровільно. І в той же час були мітинги проти євроінтеграції. І саме про цей мітинг написано там, де ви читаєте.

Захист: Про яку Лєру йдеться і що вона вам запропонувала?

Градченко: Вона запропонувала взяти участь у проплаченому мітингу, який був проти євроінтеграції. Мені було 17 років, в цьому віці хочеться купити собі може щось таке-сяке, хочеться мати якусь власну копійку. Я не йшла туди саме як на мітинг, а саме з певною користю.

Захист: Чи правильно я розумію, що на Майдані ви з’явились саме через пропозицію вашої знайомої Лєри, яка запропонувала вам 75 грн за 2 години вашої участі на Майдані?

Градченко: У цих показах [які брав слідчий, і які читає захист] багато чого дуже наплутано.

Захист: Ви з’явились на мітингу 29 листопада увечері з патріотичних міркувань, знаючи організаторів і тривалість акції, чи тільки для того щоб заробити гроші?

Градченко: Так, в той час отримати якусь копійку і поспілкуватись з друзями. [З інших її відповідей відомо, що провладний мітинг теж був 29 листопада і тривав до вечора, тож у цьому місці вона відповідає саме про провладний мітинг, а питання адвоката не уточнене]

Захист: Ви отримали за це кошти?

Градченко: Так. Але хочу ще раз уточнити, що це був не мітинг, який розігнали, а протилежний мітинг.

Другий захід адвокатів Попова був ще недолугіший.

Захист: Коли ви поїхали додому 29 листопада?

Градченко: Близько 12 ночі.

Захист: чому саме в цей час?

Градченко: ну, мені було 17 років, мама хвилювалась і все таке.

Захист: Ви зараз кажете правду чи слідчому казали?

Градченко: І тоді і зараз, я просто уточнюю те, що там не було написано.

Захист: Ні. Вас попереджали про відповідальність за надання неправдивих показів. То коли ви казали правду – зараз чи слідчому?

Градченко: і тоді, і зараз.

Зрада? Брехня під присягою? Все пропало? Юлія не була на Майдані під час нападу силовиків, а поїхала додому ще о 12 ночі?

Ні, просто видерте з показів речення, з ігноруванням продовження подій, яке мало місце. Аби прояснити ситуацію, слово довелось брати представниці іншого потерпілого, Євгенії Закревській:

Закревська: де відбувалась проплачена акція?

Градченко: Це була акція проти євроінтеграції, навпроти, через дорогу, навпроти готелю «Козацький».

Закревська: До котрої ви там знаходились?

Градченко: До вечора.

Закревська: Коли поїхали додому?

Градченко: Після неї.

Закревська: А як ви опинились на Майдані вночі?

Градченко: Спочатку я поїхала на ВДНХ і побачила, що остання маршрутка на Боярку поїхала раніше. І я була вимушена повернутись назад. Спочатку думала лишитись у подруги, але потім вирішила повернутись , щоб підтримати людей, які лишились на Майдані.

Побили за медичну допомогу

У цьому ж судовому засіданні свідчення надав і інший потерпілий, Андрій Соколенко. Він не застав початку розгону, однак на нього накинулись з кийками беркутівці, коли він заходився надавати домедичну допомогу постраждалим.

Близько 4 ранку Соколенко з друзями вирішив пройтись за маршрутом Майдан-Європейська площа- Михайлівська площа – Майдан через чутки про тітушок. Спускаючись з Михайлівської, унизу вулиці почув крики та вибухи. Побачили спалахи, та ближче до Майдану – людей в цивільному, які спостерігали, що відбувається. «Вони виглядали, як якісь чиновники», - каже Соколенко.

- Ми підбігли до підземного переходу на розі. І з цього місця я точно бачив, як спецпризначенці замахуються на людей, натовп спускався вниз. Я так зрозумів, що їх силою заганяють до підземного переходу. Подумав, що потрібна швидка. Довкола були люди, хтось шкандибав, кульгав. У мене були з собою бинти, тож почав накладати тиснучу пов’язку на рану одному з побитих, щоб зупинити кровотечу.

Побачив, що рух почався в нашу сторону. До нас підбіг хлопець, у якого був перекис, також почав надавати допомогу. До нас підійшли силовики, я намагався їм пояснити, що потрібно надати допомогу, і кудись відвезти побитих. Але беркутівці почали замахуватись на нас і вигукувати образи. Хлопець, якому я допомагав, почав тікати, а людей навколо почали бити.

Тут вже дісталось і мені - вдарили по нозі і по спині. Я намагався вирватись з цього кола, це було як оточення. Пам’ятаю, що за мною спостерігав, стоячи, якийсь чоловік - і ударив, коли я пробігав повз нього. Я не знаю, чому він це зробив, я нічого йому не робив, не чинив якихось агресивних дій і не ніс йому загрози.

Соколенко зміг вирватись з оточення. Пізніше він звернувся у травмпункт. Там йому діагностували перелом ліктьової кістки та забої. Експерт визначив, що Андрію були нанесені тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Андрій також пригадує, що бачив карети швидкої допомоги, але перед ними стояли беркутівці та залізні щити, відтак це були серйозні перепони на шляху до отримання медичної допомоги.

Шевченківський суд продовжить розгляд справи по подіям 30 листопада відносно Попова найближчим часом. Слідство щодо інших підозрюваних в участі у подіях 30 листопада триває, його провадить Управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури.

попов cуд беркут справимайдану