Фантастичний фільм жахів «Пандорум»: апокаліпсис як хеппі-енд
Поки Роланд Емеріх (автор таких мегаблокбастерів, як «День Незалежності» та «Післязавтра») трейлерами свого нового фільму підживлює надію побачити зі зручної перспективи кінець світу до того, як він насправді настане, молодий та перспективний Крістіан Алверт («Справа № 39») зробив хід конем. Випередивши свого співвітчизника, він випустив у прокат фільм про те, що буде вже після.
Глядач і автор: Олександра Киричук, "Останній кінопоказ"
Жах на Тонісі
І хоч слоганом до своєї стрічки, під назвою «Пандорум», Алверт намагається переконати нас боятися «того, що буде потім», навіть більше, ніж самого кінця світу, його постапокаліптичні прогнози виглядають на диво оптимістично.
Та боятися в цьому фільмі все ж є чого. Адже це фільм жахів. Точніше, фантастичний фільм жахів, дія якого відбувається в майбутньому (в 2057), до того ж у космосі, на космічному кораблі. Протягом перших хвилин глядачів повідомляють про те, що корабель, під назвою «Елізіум» прямує до планети Тоніс. На цій планеті було виявлено ознаки життя та сприятливий для людини клімат.
Тож, оскільки на Землі життєво необхідні ресурси було майже вичерпано, на Тоніс відправили перше покоління колонізаторів, з метою поступово переселити туди все земне населення. Також ми дізнаємося про те, що поки корабель прямував до пункту призначення, на Землі настав таки довгоочікуваний «кінець світу». «Ви останні земляни, бережи вас Бог», - такого змісту повідомлення отримують члени екіпажу.
Не спи - замерзнеш
А далі, як і варто було очікувати, починається «те, що після». Тобто те, що нам обіцяли в рекламі – космічний хоррор. Після останнього повідомлення з землі, пройшла n-на кількість років, протягом яких невідомо, що сталося. Кілька дезорієнтованих героїв, з провалами в пам'яті після гіперсну, блукають величезним кораблем в надії щось дізнатися про ситуацію, в якій вони опинилися та відновити з невідомих причин відсутнє на кораблі живлення.
Тим часом з різних темних кутків на них нападають неясного походження кровожерливі монстри, «сильніші та швидші за нас» (людей). - Конфігурація, що викликає в пам'яті знаменитий слоган до фільму «Чужий»: «в космосі ніхто не почує, як ти кричатимеш».
По великому рахунку, починаючи з тепер культового «It! The Terror from Beyond Space» («Воно, страх з відкритого космосу») 1958 року, практично всі фільми жахів, дія яких відбувається в космосі, зводяться до подібної формули: самотні члени екіпажу якогось (нерідко всіма забутого) космічного корабля плюс швидкі та сильні живописні монстри, що на них полюють. І, звісно, оскільки це космос, жодні «спеціальні підрозділи» не приходять на допомогу, що додає драматизму.
Походження та успіх такого сюжету цілком зрозумілі – космос хоч і приваблює, невідомість все ж завжди лякає. Призначення всіх цих зловісних, вигадливого дизайну, інопланетних створінь, «чужих» і т.п. якраз і полягає в репрезентації цих, пов’язаних з недослідженими космічними просторами, страхів.
Космос живих мерців
«Пандорум», проте, в цю хорор-тенденцію не вписується. Монстри, що тероризують екіпаж зорельоту «Елізіум», родом не з «відкритого космосу». За походженням, як і за поведінкою, вони значно ближче до земних зомбі. Точніше, це звичайні земляни, пасажири корабля, ті, що летіли на Тоніс в пошуках кращого життя.
Оскільки переліт займав більше ста років, на цей час пасажирів заморозили в спеціальних капсулах. Під час такого сну їх життєдіяльність підтримували спеціальні речовини, до складу яких, зокрема, входив фермент, що мав при прибутті на цю планету прискорити та полегшити адаптацію людей до нових умов.
Під час тривалого польоту одного з членів екіпажу підкосила шизофренія (під назвою «пандорум»), він вбив своїх колег, а частину пасажирів випустив із їхніх капсул. Тож, під дією чудо-ферменту, замість нової планети, вони «адаптувалися» до космічного корабля, перетворившись в техногенного вигляду кровожерливих мутантів.
Взагалі, в «космічному хоррорі» є такий напрямок, що умовно можна назвати «Х в космосі». Зазвичай в цьому випадку перенесення дії в космос є суто комерційною стратегією, спрямованою на те, щоб привабити глядача на чергову серію пригод якогось давнього кіно-монстра. Це фільми на кшталт «Джексон Х» (про те, як Джексон Вургіс – маніяк з «П’ятниці 13» полює на майбутніх підлітків, жителів планети «Земля-2»), чи «Дракула 3000» (про Дракулу на космічному кораблі), чи «Леприкони 4: в космосі».
В цьому контексті «Пандорум» можна вважати фантазією на тему «зомбі в космосі». Але все-таки варто зазначити, що зомбі мають в кінематографі дещо специфічний статус. Починаючи з поворотної, можна сказати, для історії жанру «Ночі живих мерців» 1968 року режисера Джорджа А. Ромеро (за якою вслід вийшли його ж «Світанок живих мерців», «День мерців» та «Земля мерців») ці створіння тягнуть за собою на екрани кінотеатрів шлейф соціальної критики. Сам Ромеро якось сказав «зомбі це третій світ, безпритульні жебраки, що стукають в двері нашого благополучного суспільства».
Не бійтесь - вони випливуть
Разом з тим, одному з персонажів «Світанку мерців» належить відомий вислів: «зомбі – це ми». За різними інтерпретаціями, «третій світ», чи «дегуманізоване людство» чи «споживацьке суспільство», - так чи інакше після Ромеро зомбі покликані втілювати на екранах різноманітні хворобливі симптоми капіталістичного світу.
Цій традиції якнайкраще відповідають і мутанти з «Елізіуму». Навіть більше, своїм походженням вони вказують безпосередньо на риторичний механізм фігури «зомбі».
Монструозні мутації пасажирів «Елізіуму», спричинені адаптивними процесами, є візуальним втіленням їх відповідності техногенному середовищу корабля тою ж мірою, якою зомбі є візуальною метафорою тих чи інших «хвороб» сучасного суспільства.
Тобто, можна сказати, наряду зі своїми кінематографічними попередниками, мутанти «Пандоруму» є черговою репрезентацією згубних побічних ефектів, цього разу, технологічного розвитку. Тим більше, що згідно сюжету вони є також і «останніми землянами», а «Елізіум», їх середовище, як сказано у фільмі - «Ноєвим ковчегом» земної цивілізації, тобто, по суті, її концентрованим втіленням. Що характерно, пасажири цього ковчегу звістку про загибель їх рідної планети Земля сприймають на диво безболісно. Їх реакція зводиться до того, що «пошвидше треба добиратися до Тонісу». Жодної ностальгії, - очевидно, немає за чим.
Оптимізм же історії полягає в тому, що цей «Ноїв ковчег» спіткала «невдала посадка». Як виявляється, космічний корабель давно вже нікуди не летить, - всі ці залишки земної техносфери разом з породженими нею монстрами протягом всього фільму лежать глибоко на дні океану планети Тоніс. На щастя, кільком героям, що не втратили ще остаточно «людської подоби», вдається цілком випадково це виявити та вибратися на поверхню, звільнивши заодно і тих пасажирів, яким пощастило залишитися до кінця пригоди в своїх капсулах і не перетворитися на мутантів.
Їх погляду відкривається чудовий краєвид - нова прекрасна планета з чудовими водоспадами, чистим повітрям та незайманою природою. Точніше, ресурсами.
