Перші успіхи децентралізації. На Чернігівщині в об’єднаній громаді за рік зробили більше, ніж за останні 15 років. РЕПОРТАЖ

Важкий вибір

- Ой, ой, ой… А ти думаєш, ви нам дуже треба? Може, ви тільки для своєї Вертіївки ремонти поробите за наші грошики. Заберете наш бюджет собі у кишеню. Розмріялися,- захищає рідне село тьотя Люда, чий брат працює депутатом у Малокошелівській сільській раді, і втратить посаду у разі об’єднання нині незалежних одне від одної сільрад.

До жінок підходить довгожданий покупець – місцевий депутат почув голосну дискусію ще здалеку і вирішив їх заспокоїти. Бо був на семінарі у райцентрі і дізнався про об’єднання громад багато чого цікавого:

- Та не сваріться ви! У нас тепер буде більше землі. Дадуть сільраді ще ділянки за межами сіл. А там поля. Гроші від оренди будемо отримувати. Плюс інші податки. Прорвемося!

- Ага. То ви тільки обіцяєте,- буркнула тьотя Люда, насупивши брови.

Щоб розвіяти міфи і страхи селян, влітку 2016 року місцева влада вирішила кілька разів провести загальні збори. Під час таких великих нарад селяни задавали питання - що саме зміниться після реформ? І взагалі – де гарантії того, що 85% податків залишаться на місцях? У законі ж цього не прописано. А немає закону – немає гарантій.

Осінь 2016 року, збори у Малій Кошелівці вирішують, чи потрібно приєднуватися до Вертіївської громади

У першому ряду сидить 89-річна баба Настя, яка, незважаючи на вік, таки зберегла ясний розум. Для жінки реформа децентралізації – те саме, що комунізм:

- Я не за себе переживаю, а за дітей і внуків. Знаю дуже добре, що таке децентралізація. Відчула її на собі ще в 50-х роках, коли так само об'єднували сільради, а потім і колгоспи. Мені такого не треба. Нам і зараз живеться так-сяк, а після оцих ваших реформ взагалі ноги протягнемо.

В дискусію вступає Олександра Бородавка, якого п’ять разів обирали сільським головою села Бобриці. Чоловік у фінансах розбирається добре і в першу чергу думає – звідки громаді брати гроші на свій розвиток?

- Треба пошукати резерви. Наприклад, розібратися з паями померлих, якими сільгоспвиробники користуються, а орендної плати нікому не платять. Це десятки, сотні тисяч гривень. От якщо проведемо ревізію – точно знайдемо в кожному селі такі паї,- каже він.

- Чула, що держава якісь гроші обіцяла дати громаді на розвиток інфраструктури. Це, канєшно, плюс. Головне – вибрати правильного голову і депутатів. Щоб ці гроші не розікрали, а потратили туди, куди треба,- розмірковує на публіку тітка Антоніна із села Бобрик, яка мріє, щоб у сільському клубі нарешті зробили ремонт, і з вікон перестало дути.

Врешті-решт, саме надія відновити занедбані дороги, приміщення та освітлення підштовхнула людей до думки, що ризикнути таки варто.

Тому 26 жовтня 2016 року у Вертіївці пройшли вибори. До новоствореної громади (яка раніше опікувался десятьма селами) додалося село Мала Кошелівка (населення - 366 жителів).

Після об’єднання Малокошелівську сільраду ліквідували. На вибори старости зібрався лише один кандидат – Сергій Мішура, який до цього був головою сільради. За нього і проголосувало 178 із 187-ми виборців, які прийшли на дільницю.

По суті, керівництво у селі не змінилося. Сільський голова став старостою, а секретар сільради – діловодом.

- Сидимо у тих же кабінетах, що і раніше, тільки табличка змінилася. Для довідок та завірення документів печатка в мене така ж, яку голови, але з приміткою «№1»,- пояснює Сергій Мішура.

Але задоволені залишилися не всі.

Ставок чи газ?

На другому поверсі Вертіївської сільської ради через місяць після об’єднання громади у кабінеті голови – скандал. Голова кооперативу «Вертіївка» намагається вибити із бюджету села три мільйони гривень на добудову газопроводу. Сільський голова - проти:

- Ми дізналися, що Вертіївська громада отримає додатково 6,1 млн. гривень з держбюджету. У нас же 422 родини вклали гроші в будівництво газопроводу, який вже сім років гниє недобудований. Нам якраз три мільйони не вистачає, щоб газ доробити. Дайте грошей,- сипле залізні аргументи голова кооперативу «Вертіївка» Григорій Клюзко.

- Люди кредити брали. Деякі вже повмирали, так і не дочекавшись газу. Доки нам платити по три тисячі гривень за причіп дров?, — тут же додає голова ради ветеранів Вертіївки 70-річна Марія Зоценко.

Повнолиций 41-річний Ігор Мороз встає із-за столу. Стиснувши праву руку в кулак, він намагається не підвищувати голос:

- Я газу не обіцяв. У нас є не менш важливі проекти. Он, три дороги в селі вкрай запущені, четверта взагалі грунтова, потрібно їх зробити. На це піде 4,5 мільйони. Відпочивати людям ніде, немає озера. Вертіївці їздять на Десну за 35 кілометрів. Зробимо озеро за 1,5 мільйони…

- Але що важливіше людям: ставок чи газ?! Вам вигідніше викопати ставок і біля нього поставити мафи! Чоловіки там будуть напиватися, потім лізти купатися і топитися. Це вас не хвилює?,— голосно стукаючи палицею об підлогу, запитує 74-річна Ніна Крошка.

Мороз відпирається – насправді на газопровід треба не три, а 10-11 мільйонів, плюс погоджень потрібно купу із областю і профільним міністерством.

- Так, бюджет після реформи збільшився з 5,5 млн. грн. до 9-ти мільйонів. Ще плюс шість мільйонів громада отримала у вигляді субвенції з державного бюджету «на формування інфраструктури». Але цей подарунок від держави – узгоджений із міністерством. Я не маю права витрачати гроші не туди, куди планувалося з самого початку.

Селяни розуміють, що по-їхньому не буде, і аргументи голови їх не втішають.

— За два будинки ми вже віддали 24 тисячі гривень. Теща не дочекалася газу, померла. Все з пенсії гроші відкладала, щоб розрахуватися за газ. Ставок, кажете, більше треба? Отам державні мільйони і ляжуть. Вам на нас начхати!, — не стримуючи емоцій, кричить вертіївець Володимир Крутько, і йде геть, гримнувши дверима.

Почали покращення з кладовища

Щоб задобрити невдоволених селян, нова влада почала працювати на покращення свого іміджу.

Сільський голова вирішив інвестувати кошти громади в сектор житлово-комунального господарства. Тому протягом першого року після об’єднання зі збільшеного бюджету сільрада придбала для нового підприємства трактор, причеп, навантажувач, снігову лопату, дві газонокосарки і беушний ГАЗ-53.

- Починали з самого малого. Купили дві бензопили, сокири, рукавиці, і почали чистити кладовище: там зрізали сухі дерева, прибрали могили, обрізали гілки. Для цього створили невеличке комунальне підприємство, набрали людей. От вам і робочі місця. Люди при ділі: санітарну очистку території проводять, сміття вивозять, озелененням займаються, взимку дороги від снігу чистили. Красота!,- розповідає Ігор Мороз.

Сільський голова звітує: завдяки створенню комунального підприємства працевлаштував десять своїх односельчан, а в наступному році планує збільшити штат до 25-ти чоловік.

Кількох робітників я зустріла, гуляючи околицями села. Комунальники якраз підрізали сухі дерева. Бригадою із шести чоловік керує депутат Вертіївської сільської ради Віктор Семенко. Під шум бензопили показує фронт робіт:

- Ось гляньте – на кладовищі порядок навели? Навели. Дерева під електропроводами підрізали? Підрізали. Планів у нас багато. Будемо не тільки чистити село, а й людей хоронити. Бо зараз навіть нікому яму викопати. Ганьба.

Нашу розмову перериває місцевий дільничий поліції Олександр Петрович. Худорлявий високий молодий чоловік якраз ішов у сільраду – щоб ввести керівництво села в курс справ:

- Класне у нас село. Криміналу стало менше. Ходжу тут, скучаю,- жартує він.

Чоловік пояснює – люди стали менше хуліганити, бо на вулицях сіл нарешті з’явилося освітлення. Тепер селяни не бояться ввечері виходити на прогулянку. А там, де є багато людей – злочинці розбій або пограбування не влаштовують.

Назустріч нам на велосипеді «Україна» їде тьотя Катя. Спортивні штани, квітчаста хустина, тепла куртка – робочий дрескод без жодної плямки бруду.

- Як вам тут катається?,- питаю.

- Краще, ніж раніше. Болота немає, дороги зробили. Тепер їду, як людина, а не трясуся по ямах,- видає жінка найсильніший для неї аргумент.

Дорога після капремонту: підрядників контролювали цілим селом

- Це тому що ми 17 кілометрів доріг відремонтували. Трохи грошей сільради вклали, трохи державних субвенцій,- пояснює Олександр Бородавка – тепер він завідує місцевим сектором ЖКГ.

Через рік після виборів в об’єднану громаду чоловік змінив свої погляди. Адже грошей і справді стало більше, і це дозволило залатати дірки, які багато років муляли око:

- Цифри говорять самі за себе. Візьмемо для прикладу бюджет тільки мого села – Бобриці. Коли я був головою, у мене був річний бюджет 350-370 тисяч. Левова частка коштів йшла на зарплати апарату сільради, фельдшеру, працівникам пошти та клубу. А на вирішення поточних проблем – ремонт доріг, приміщень – залишалися копійки, тисяч 50-100. А в 2016 році ми вклали в інфраструктуру 400 тисяч. Тому за децентралізацією – майбутнє.

- Дороги проклали, дерева підрізали, освітлення зробили. Відношення зовсім помінялося влади до виборців. Наші хлопці – трудяги. Молодці,- хвалить тітка Катя.

Комунальники після цих слів просто розцвіли.

- А ще ми робимо штучне озеро площею в два гектари – бо річка Десна аж в 35-ти кілометрах звідси, тільки туди і можна поїхати на рибалку. А людям хочеться не тільки працювати, а й на пляжику повалятися, і рибку зловити,- кажуть робітники.

Тепер селянам є де відпочивати і взимку, і влітку. Восени закінчився ремонт у сільському клубі в Бобрику. Там в невеличкій кімнаті розмістили музей історії села.

- Ми попросили людей принести старовинний одяг, посуд, інструмент для ремесла. І ось тепер маємо таку виставку. Деяким предметам по 150-200 років,- каже Олександр Бородавка, проводячи мені екскурсію.

Стіни кімнати прикрашають рушники, вишитий портрет Тараса Шевченка, прапор і гімн України. По суті, нічого незвичайного. Але для цього маленького села це уже гарний старт.

У актовій залі тепло. Її обігріває новий котел, якого замінили кілька місяців тому. В кінці зали стоїть тенісний стіл – тут безкоштовно грають усі бажаючі.

Про Малу Кошелівку теж не забули. Щоб переконати місцевих у тому, що вони зробили правильний вибір, приєднавшись до Вертіївки, в приміщенні тутешньої школи також з’явився більярдний та тенісний стіл. Тут же розмістили сільську бібліотеку. Селяни чекають на відкриття спортивної школи, де буде функціонувати кілька секцій для дітей.

- Раніше наші малі по вулицям тинялися, не знали, куди себе подіти. Звідси – п’янки-гулянки. Біда. А дітей треба чимось зайняти. Краще хай в теніс грають. Чи у футбол,- філософствує дядько Сергій, батько трьох школярів.

Тепер селяни чекають на новий центр дозвілля у Вертіївці, де будуть організовувати різні гуртки для дорослих та дітей.

- Дім культури закрили у 2002-му році. Раніше не було коштів на ремонт. Всі ці роки попередній сільський голова хотів реконструювати стару напівзруйновану будівлю за 8,5 млн. грн. І це ціни 2008-го року. Зараз ці ціни можна на 2,5 помножити, щоб зрозуміти, скільки це зараз коштує. Тому ми вирішили за 12 мільйонів нову будівлю побудувати. Сучасну,- ділиться планами Ігор Мороз.

Ось так прививають любов до культури.

«Сонечко» - дітям

У дворі дитячого садочка «Сонечко» граються дітки молодшої групи. Вони дружно махають мені рукою – про мій прихід керівництво попередив сільський голова. Я шукаю завідуючу Яну Проценко. Вона в цей час розпаковує коробки із канцелярією, яку було придбано за кошти сільської ради.

Відремонтовані кімнати, смачне меню, нові іграшки – дітям реформа подобається

- Раніше фломастери, олівці, картон та фарби батьки купували за власний кошт. А тепер раз нам підвезли канцтоварів на 5 тисяч, потім вдруге. І в нас вихователі тепер будуть забезпечені. І будуть працювати з дітками цілий рік. Он, дивіться, які шедеври діти роблять,- посміхається Яна, показуючи на імпровізовану виставку аплікацій та дитячих малюнків на стінах.

В минулому році в дитсадочку зробили ремонт, а зараз придбали нові меблі та матраци. Завідуюча з гордістю показує обновки:

- Перед першим вересня сільський голова запитав: скільки років вашим матрацам? Завгосп сказав, що вже більше десяти років, і їх списувати треба. Тому терміново вирішили купити нові. М’якусінькі. Обов’язково з клейоночкою. Ми ж тепер бережемо їх,- каже завідуюча.

Яна за суміцництвом - депутат сільської ради. Вона і сама відвідувала цей дитячий садочок, коли була дитиною. А тепер поставила собі за мету створити ідеальні умови для маленьких вертіївців. І тому впевнено користується своїм статусом народного обранця. Показує нові іграшки та гігантський басейн, наповнений різнокольоровими гумовими м’ячиками. У ньому люблять з головою зариватися найменші вихованці:

- Купили недавно також за кошти сільради. Зараз фінансові питання вирішувати дуже просто. Є потреба у чомусь – звернулася до голови, отримала відповідь, і кошти є. А не як раніше – місяцями чекаєш відписок із райради…

Замість консервів – м'ясо

Мене зустрічає цегляна двоповерхова будівля вертіївської школи. На фоні старенького фасаду різко контрастують яскраво-білі рами нових металопластикових вікон. За склом ще здалеку можна розглядіти мулярів, які доробляють стелю у столовій та спортзалі, стоячи на височенних дерев’яних конструкціях.

Олександр Бородавко веде мене показати нову котельню, в якій головний - інженер Вася:

- Ви подивіться – автоматика. Пожежна безпека, саморегуляція температури. Енергоефективність!,- чоловік показує мені червону панель із датчиками і різнокольоровими кнопочками. Я, звісно, в цій техніці не розбираюся, але намагаюся докопатися до суті.

- Енергоефективність, кажете?

- Так! По-перше, ми за рахунок нових вікон кілька градусів тепла зберігаємо. А, по-друге, тепер завдяки терморегуляторам ми можемо встановлювати потрібну температуру в кожному окремому приміщенні. Звідси і економія.

В першу чергу сільрада подбала про енергоефективність: нова котельня допоможе зекономити кошти на опалення школи

Заходжу у школу. Тепло. І на запах їжі. Пахне смачно. У сільраді мені сказали, що зараз на одного школяра із бюджету села виділяється 8,5 грн. - це в два рази більше, ніж тоді, коли кошти давав районний бюджет.

- 40% вартості харчування у школі покривається за рахунок батьків, 60% - за рахунок сільради. Діти стали харчуватися краще. Наприклад, раніше до гарніру ми додавали консерви – бо вони дешевші. Тепер вже діти їдять м'ясо. Пельмені ми самі ліпимо. І вареники теж,- каже повар Оля і додає:- Найбільший комплімент – це коли діти приносять пусті тарілки. Значить, їжа їм подобається.

Жінка працює на чистій кухні, в якій нещодавно провели капітальний ремонт. На підлозі і на стінах – нова плитка, блискуча сантехніка.

- Порівняно з тим, що було раніше, це небо і земля,- кажуть кухарі.

«Красти не дамо»

На першому поверсі Вертіївської сільської ради кожен кабінет має табличку: «Земельний відділ», «Юридичний відділ», «Відділ ЖКГ».

У коридорі людно – тепер люди вирішують поточні питання у своєму селі, їм не потрібно вирушати в райцентр. Це вигідно з точки зору економії часу, грошей і нервів.

- Раніше за дозволом на будівництво чи приймання в експлуатацію потрібно було їхати в архітектурно-будівельну інспекцію, а після реформи цими справами почала займатися сільрада. Тут всі свої. Не морочать голову,- ділиться маленькою радістю місцевий житель Олег Іванович.

Трохи більше року знадобилося людям на те, щоб зрозуміти – що більше повноважень має місцева влада, то простіше добитися потрібних рішень для себе. І що більше коштів є у розпорядженні сільської ради – то більше сільрада відчуває відповідальність за розвиток своєї громади.

- Хай тільки спробують щось вкрасти. Ми їм таку революцію влаштуємо, що мало не покажеться,- лускаючи зернята на лавочці біля своєї хати чи то всерйоз, чи то жартома каже демобілізований учасник АТО Андрій. Його товариш додає: «Та нє, вроді нормально все. Я сам думав, що нічого не поміняється. Але ж, дивись, ремонти роблять, дороги стелять. Шо ше треба?».

Напругу у повітрі сільський голова відчуває спинним мозком. Тому самотужки моніторив ринок, аби фірма-виконавець не зникла, щойно отримавши аванс (як це у нас в Україні часто буває):

- Я дуже багато моніторив оцих всяких фірм, бо є такі фірми, що їм заплатиш аванс, а потім ні фірми не буде, ні грошей. В результаті на ремонт 10-ти кілометрів доріг ми потратили всього 750 тисяч. Це в рази дешевше, ніж раніше,- переконує він і продовжує звітувати: ще півтора мільйони витратили на ремонт школи, 500 тисяч – на ремонт дитсадочка, 200 тисяч – на опалення в Будинку культури в селі Бобрик, 720 тисяч – на освітлення вулиць в Малій Кошелівці і у Вертіївці.

Секрет фінансового успіху об’єднаних громад в тому, що в її бюджеті залишається 85% власних надходжень як то податок на землю, нерухомість, фіксовані податки, що платили фірми та сільгоспвиробники, податок на доходи фізичних осіб.

Оскільки через Вертіївку проходить автомагістраль «Київ-Москва», і потік машин тут чималий, найбільше грошей громада заробляє, продаючи пальне на заправках: акцизний податок осідає у місцевому бюджеті. Нічогенькі суми набігають і від сільгоспідприємців, які платять за користування землею. Третє місце за прибутковістю - податок від доходів фізичних осіб.

- Раніше наші проекти, будівництво, потреби залежали від настрою начальника фінансового відділу, голови адміністрації, і голови районної ради. Виділять нам ці кошти чи не виділять. На даний час сільська рада розпоряджається цими коштами сама,- пояснює Олександр Бородавка.

Незалежність від райцентру позитивно позначилася і в роботі із документообігом – питання, які не вирішувалися роками, закрили за кілька місяців:

- Є робота непомітна, але важлива. Наприклад, права власності на будівлі. Ви уявіть - школу нам передали на баланс без документів, без нічого. Робили з «нуля»,- пояснюють місцеві депутати.

- Інший приклад. От є у нас в Бобрику пенсіонер. У нього діти, неблагополучна сім’я. Я звернувся до голови сільради, бо ж треба якось допомогти людині. Зразу Ігор Григорович дав запит, і старенького пристроїли в будинок пристарілих. На нього виділили 35 тисяч на утримання. Це на рік. І плюс ще його пенсія. То ж уже можна жити,- додає Степан Чабан, депутат Вертіївської сільської ради.

Дуже радіє фінансовій автономії і завідуюча Бобрицьким фельдшерським пунктом Людмила Желада. Із року в рік у бюджеті села не знаходилося коштів на закупку ліків першої необхідності. Щоб забезпечити фельдшерський пункт найпростішими препаратами, село шукало спонсорів. Проблему вдалося вирішити тільки тепер - сільрада виділила кошти на річний запас медпрепаратів.

- У нашій громаді з’явилося більше коштів. Більше звертають на нас уваги. Дають нам кошти на невідкладну допомогу для населення. Ми завозимо ліки людям. Більш-менш забезпечені,- каже фельдшер, демонструючи полички, вщент заповнені флакончиками, бинтами, коробочками із пігулками і сиропами.

ВладаVSреформи

В Чернігівській області уже створено 16 об’єднаних територіальних громад. У перспективі ця цифра має зрости вдвічі. Втім, на заваді створення нових ОТГ можуть стати сільські голови та депутати невеличких населених пунктів, у яких після об’єднання не буде окремої сільради.

Через банальний страх втратити владу люди вигадують все нові і нові причини – чому реформа децентралізації їм не потрібна. Місцеві вибори пройшли відносно недавно, і зараз у всіх депутатів, у голів є свої амбіції. І тому вони дуже хочуть йти на перевибори.

Найгостріші дискусії виникають у тих громадах, що мають об’єднатися навколо районних центрів. Наприклад, голові Бобрицької сільської ради Олександру Королю здається, що в об’єднаній громаді із центром у місті Боярка не буде людей, які зможуть відстоювати інтереси його села.

- Ми не розглядали питання об’єднання з містом, тому що перш за все ми втрачаємо село. Це не тільки моя думка, а й думка активістів і місцевих жителів. Тому що це все таки буде об’єднана міська територіальна громада, а не сільська. Вже слово «село» не буде тут існувати,- із глибокою тривогою в голосі каже він.

Сільський голова виступає проти об’єднання громади, але разом з тим скаржиться, що бюджету села (а це 3 млн. грн. на рік) катастрофічно не вистачає на благоустрій та розвиток місцевої інфраструктури.

- У селі потрібно будувати дитячий садочок. На проект у бюджеті кошти є, а на будівництво – ні,- бідкається чоловік.

Замість того, щоб збільшити бюджет села завдяки реформі децентралізації, сільський голова вигадує способи, як змусити місцевих жителів активніше сплачувати податки.

- Ми розуміємо, що марно сподіватися, що ДФС буде виконувати свої функції на всі сто. Тому ми на сьогоднішній день самі виконуємо роль збирачів податків. Шукаємо власників майна, власників земельних ділянок, надсилаємо їм повідомлення про сплату, ведемо роз’яснювальну роботу,- з ентузіазмом та гордістю каже Король.

У районних центрах ситуація із фінансуванням не краща. Яскравий приклад – місто Боярка, яке ледь зводить кінці з кінцями, хоч і знаходиться в одній із найбагатших областей – на Київщині.

- З тим бюджетом, який ми маємо сьогодні – а це 40 млн. гривень – ми можемо тільки прибирати і мінімальні роботи проводити. А говорити про якийсь розвиток міста і громади не можемо. Тому що не вистачає ні повноважень, ні коштів,- констатує Боярський міський голова Олександр Зарубін.

Втім, громадські активісти вважають очільника міста нещирим, бо навіть попри публічне декларування підтримки реформи децентралізації реального інформування населення у Боярці не відбувається.

- Той же Зарубін, наш міський голова. Він мав би вже десять громадських слухань по Боярці провести. Спочатку боярчан переконати, що децентралізація вигідна для простих людей. Що це вигідно Малютінці, Тарасівці, навколишнім селам. Але ж ніякого інформування немає. Люди як не знали, так і не знають, для чого ця реформа здалася і що вона дасть,- констатує Віктор Яровий, голова Громадської ради при виконкомі Боярської міської ради.

Громадський активіст Роман Реведжук кілька років прожив у Польщі і був свідком того, як там проходила реформа децентралізації. Він зазначає – на інформування населення витрачалися десятки мільйонів доларів. Саме тому зараз кожен поляк є експертом у питанні об’єднання громад.

- Говорилось, скільки прибутку валового кінцевого. А через рік ми будемо мати – стільки. Через два, три, п’ять – стільки. Щоб в результаті людина, дивлячись у таблицю, розуміла, що їй більш зручніше. І тепер якщо до будь-якого селянина заїхати і спитати в нього, що таке місцева об’єднана територіальна громада, гміна, повіт і що таке унійна дотація, то він чітко розкаже, що до чого.

Показово, що навіть у селі Вертіївка після разючих змін 83-річна баба Зіна покращення не відчуває.

- Шо там давала держава… Ой, Господи… Не бачу, що помінялось. Пенсія маленька, ціни великі. Нехарашо.

А тим часом сільський голова дивиться у вікно зі свого кабінету і мислить вслух:

- В цьому році треба продовжити ремонт у школі, відремонтувати ще кілька десятків кілометрів доріг, придбати автобус для підвозу школярів. І ще - перейти на електронний документообіг! Для цього докупимо оргтехніку та програмне забезпечення…

Роботи непочатий край.

чернігівщина децентралізація реформи регіони