«Беркутівці у суді рвали фото наших загиблих». Родичі героїв Небесної сотні закликають киян ходити на суди у справах Майдану
Слідчі прокуратури, які розслідують справи Майдану, працюють на совість. Проблема в судах. Через халатність чи, може, й умисні дії суддів підозрювані у злочинах легко втікають. Адвокати і рідні загиблих Героїв Небесної сотні провели прес-конференцію, на якій оприлюднили невідомі про беркутівця Гончаренка, який нещодавно втік у Росію.
Автор — Ольга Худецька
Однакова схема втеч
Володимир Бондарчук, син загиблого Сергія Бондарчука, нагадав про попередні випадки втеч підозрюваних у майданівських справах.
У 2014 році втік Віктор Тиднюк, учасник групи, яка викрала і катувала Юрія Вербицького та Ігоря Луценка. Слідство вважає, що саме в його гаражі знущалися з майданівців. Окрім того, Тиднюк був водієм групи тітушок під час вчинення цих злочинів. Йому призначили домашній арешт і він утік. Коли слідство завершилося справу і передали в суд для розгляду по суті, Тиднюк не дочекався першого засідання, і, скориставшись можливістю вільного пересування, утік.
За даними Бондарчука, водій групи Тиндюк, як і решта групи викрадачів, зараз перебувають у Росії.
Екс-беркутівці (зліва направо): Артем Войлоков, Владислав Мастега, Олександр Костюк, Віталій Гончаренко
Пізніше під домашній арешт Печерський суд відпустив командира «чорної роти» Дмитра Садовника (рішення прийняла суддя Волкова). Він утік перед розглядом апеляційної скарги. Суддя Лашевич, який пізніше відпустить під домашній арешт іншого беркутівця Бєлова, не сильно поспішатиме оголошувати примусовий привід до суду, що дасть Садовнику фору в кілька днів. За даними Бондарчука, Садовнику дали російське громадянство.
У тому ж вересні 2014 року виходить з-під варти під домашній арешт Тавіккул Рагімов — учасник другої банди викрадачів. Очолювана Євгеном Жиліним з «Оплоту», вона діяла паралельно з першої групою (яка викрала Луценка з Вербицьким). Рагімов був одним із основних фігурантів справи про викрадення, які здійснювала група Жиліна і яку прокуратура повністю розслідувала і передала до суду. Розгляду Рагімов так і не дочекався, втікши до Росії.
Віталій Кузьменко, представник ініціативної групи потерпілих від побиття силовиків 30 листопада, каже, що однозначно прослідковується певна тенденція, яка сприяє втечам — пом’якшуються запобіжні заходи і майже не контролюється місце перебування підозрюваних відповідними структурами Національної поліції, після чого вони втікають до Російської Федерації.
Питання до силових відомств
Бондарчук заявив від імені родин загиблих героїв Небесної сотні про те, що вони вимагають звіту від силових відомств, включно з МВС та ГПУ, про те, як стали можливими такі втечі.
— Чому не вистачає електронних браслетів? Чому контроль місця перебування тих, кому призначено домашній арешт, відбувається лише після нагадувань з боку потерпілих або їхніх адвокатів? Як відбувається контроль на кордоні і чому прикордонників ніхто не просить зупиняти осіб, які перебувають під домашнім арештом? — озвучив свої питання до силових структур Бондарчук.
Справи, які люблять тишу
Бондарчук вважає, що захист та підозрювані прагнуть, аби розгляди їх запобіжних заходів відбувались за відсутності зайвих очей.
— Ці справи люблять тишу. Засідання не відбувається, коли громадськість приходить. Лише на третій чи четвертий раз, коли про засідання нічого не відомо, воно відбувається без присутності людей, і зазвичай на таких засіданнях підозрюваних і відпускають, — зауважує Бондарчук.
Він акцентує, що так було і з Садовником, і з Гончаренком. Коли протягом двох засідань приходила громадськість, засідання не відбувалось, бо Гончаренко не давав дозвіл на відеозв’язок. Коли нікого не повідомили про засідання, то одразу дав дозвіл на відеоконференцію. Сам Гончаренко в інтерв’ю іншому беркутівцю-втікачу для одного з російських видань каже, що, навпаки, з боку суду не було запиту на відеоконференцію.
Бондарчук вважає випадок Гончаренка показовим, бо в цьому провадженні досить ретельно фіксувалися порушення режиму домашнього арешту, і саме завдяки цьому вдалось знову взяти спецпризначенця під варту, оскільки в суді були наведені досить деталізовані докази ризиків.
Втекли під домашнім арештом. Документ про перетин кордону
Харківське земляцтво
Володимир Голоднюк, батько загиблого Устима Голоднюка, звернув увагу на те, що найчастіше втікають фігуранти з Харкова (окрім беркутівців, які минулого тижня покинули Україну, серед втікачів — і харків’янин Рагімов).
— Це збіг? Затримують, потім не знаходять підстав утримувати під вартою і потім вони тікають. Це налагоджена система?
Галина Дідич, дружина загиблого Сергія Дідича, також акцентувала на цьому свою увагу.
— Я не знаю, що сказати Авакову. Я вже три роки бачу, що означає харків’янин Аваков і харківський «Беркут». Це переступає всі можливі закони моралі. Він [беркутівець] має статус учасника бойових дій, уявіть, захищав Україну на фронті, і тепер поїхав до Росії, і ця корочка УБД не заважає йому хотіти громадянства РФ. Це плювок у тих, хто загинув на фронті, — каже пані Дідич і нагадує, що втікачі продовжували служити у поліції.
Залишив перед колесами вантажівки на вірну смерть
Дружина загиблого Сергія Дідича розповіла про загибель свого чоловіка, до якої, за її словами, причетний беркутівець Гончаренко.
Дідич був затриманий і побитий на Кріпосному провулку 18 лютого. Галина показує на екрані фото за кілька хвилин до його загибелі:
Сергій Дідич за кілька хвилин до загибелі
— Ось затримують мого чоловіка. Ось його затримує і б’є Гончаренко, є свідки. Коли над’їхала вантажівка, Гончаренко залишив Дідича під колесами, а сам відступив. У багатьох випадках часто важко довести, що стріляв або бив саме той беркутівець, а не інший. Часто питають: «а чи є докази, що саме цей стріляв у вашого сина?». Але цей випадок — однозначний. Тут це робив саме Гончаренко — є покази, є фото і є свідки, — каже пані Галина.
Галина Дідич дуже скептично ставиться до рішення апеляційного суду.
— Йому було скасовано запобіжний захід, бо, бачте, завершилось досудове розслідування. Виходить, що всіх підозрюваних у злочинах при передачі справи до суду нам треба відпускати? Суд зробив усе, щоб Гончаренко поїхав до Росії, бо запобіжного у нього не було.
За що мали судити Віталія Гончаренка
Рвали фотографії загиблих
Катерина Шаповал, мати загиблого Сергія Шаповала, ходить на всі суди — за себе і за родичів загиблих із інших регіонів, які не можуть приїжджати так часто, як би хотілось. Каже, що чим менше небайдужих громадян у суді, тим агресивніше себе поводила група підтримки підозрюваних.
— Коли затримували «чорну роту», нас було небагато в суді. За нашими спинами стояв «Беркут», кричали — «Слава Беркуту». На нашу підтримку до судової зали приходили козаки, беркутівці їм погрожували, вчиняли бійки, рвали фотографії наших рідних.
Вона звернулась до киян із проханням приходити на судові засідання і підтримувати родичів загиблих, не залишаючи їх у судових залах сам-на-сам із беркутівцями, які досі є чинними працівниками поліції.
Володимир Бондарчук також звернувся до громадськості з проханням відвідувати судові засідання, хоч не всі з них є резонансними. Бувають суди, на які взагалі ніхто не приходить, і це одразу відображається на тому, як проходить слухання, каже він.
Бондарчук також різко розкритикував судову владу.
— Така організація судових процесів, яка є зараз в більшості майданівських справ, є неприпустимою. Провадження по півроку «висять» між різними судами, не призначаються засідання, не обираються запобіжні заходи, підозрювані і обвинувачені втікають, і це вина суддів. Якщо не буде адекватної оцінки подій, то ми будемо вважати, що представники судової влади причетні до втечі цих осіб.
