7 днів у морській піхоті. День третій - рукопашний бій, навчання та кухня

"Снайпер - той, що з гвинтівкою Драгунова - з Волині, кулеметник - з Донеччини", - відповідає молодший сержант, який шикує своїх бійців.

Загалом, як ми з'ясували, в поточному складі батальйону служать строчники з Луганської, Донецької, Львівської, Франківської області, з Волині та Криму.

Запитую у матроса з ПКМ-ом, чи не важко тягати на собі таку залізяку. "А я вже звик, - відповідає боєць, - Десь за місяць призвичаївся, зараз зовсім не жалкую. Стріляти з нього класно".

Кулемет має коробку з лентою на сто патронів калібру 7.62, і в умілих руках є вагомим аргументом, в усіх сенсах цього слова. Бійці показують, як зняти оптичний приціл з снайперки і навісити на кулемет.

"А якщо "нічник" (нічний приціл інфрачервоного бачення) причепити, взагалі круто виглядає", - для матросів це розповідь про улюблені іграшки.

Сашко з Луцька служить вже півроку, як і всі строковики, що зараз перебувають в частині. До армії серйозно займався рукопашним боєм (кандидат в майстри спорту по бойовому самбо), вчить інших морпіхів.

Взагалі-то їхні інструктори - це сержанти або старшини. Техніка, може й не різноманітна, однак досить ефективна. Тренуються на вулиці, на майданчику з шинами, які використовуються як боксерські груші та маківари.

Новобранців вже за перший за місяць вчать трощити об голову пляшки від шампанського і з розмаху бити один одному ломом по животу - під час свята посвячення в морпіхи цими штуками вони викликают захват у одних глядачів (як правило, у випадкових) та втрату свідомості у інших (як правило, у батьків).

Одного разу боєць дуже хотів розбити пляшку, однак порізав собі голову, пішла кров - при цьому якась добра тітонька запевняла на повному серйозі усіх присутніх, що, мовляв, нічого страшного, це такі спеціальні мішочки з червоною фарбою.

У них є свій спортзал, але навантаження значні і без нього - наприклад, лише бігу десятки кілометрів щотижня. Рятує те, що більшість строковиків у частині серйозно займалися спортом ще до армії.

Особливо ретельно готувалися до тактичних навчань, на які приїздив президент. Взагалі-то він мав приїхати ще в травні-червні, але щось не склалося. Якби не приїхав і на цей раз, то сильно розчарував би бійців, які довго і наполегливо працювали, щоб продемонструвати Верховному Головнокомандувачу свій клас.

Сашко говорить, що вони ходили по 5 км (зранку і ввечері, туди й назад) пішки на місце навчань, плюс кроси-десятикілометрівки. "Поле топтали" вони безперервно, у повній викладці, в броніку, касці, із зброєю, під час висадки з корабля, на БТРах і без них - одним словом відпрацьовували взаємодію усіх частин під час висадки десанту на повну котушку.

"Саме завдяки тактичним навчанням підрозділ виконав плани бойової підготовки" - підтверджує у розмові зі мною командир частини. Дійсно - лише завдяки ним морпіхи отримали матеріальну базу для двох місяців якісних тренувань - як мені неодноразово повторювали офіцери в розмовах, із паливом у цьому році значно гірше, ніж в попередньому.

"Класно, коли частина не дуже велика - всі один одного знають, і кормлять краще," - продовжує оповідь Сашко. Йому подобається, що масло дають три рази на день - такого в інших частинах немає. Час від часу матроси отримують печінку, або якусь іншу подібну смакоту.

Починається стрільба. Чотири морпіхи, які перед цим накрутили на дула спеціальні насадки і зарядили автомати "холостяками", показують, як грамотно пересуватися по місцевості.

Перша пара, вогнева, з коліна, короткими чергами прикриває маневрену, та забігає вперед - і пари міняються ролями. Дим від холостих пострілів летить з дула навіть далі, ніж від звичайних - саме тому потрібні насадки, які зберігають достатню для перезарядки автомату кількість порохових газів.

Матроси з маневреної пари відстрілюються від умовного противника до останнього патрона. Потім випрошують у друзів, які ще не витратили своїх пів-ріжка.

"Коли ціла рота біжить і стріляє, це зовсім інше, - Сашко переконаний що їх, морпіхів, занадто мало. - Потрібно, щоб був полк, а краще навіть бригада, як колись". Враховуючи довжину української берегової лінії, він правий.

"Ось і на навчаннях нас було лише 90 чоловік - одна збірна рота. Контрактників, строковиків і офіцерів звели потроху з усіх підрозділів".

Я питаю, чи вистачає порції у їдальні - він каже, що не завжди. Але це і так зрозуміло - всього лише за два дні у мене з'явилися нові постійні супутники - відчуття легкого голоду та бажання поспати. І це при тому, що я не живу в казармі, не тренуюсь по повній програмі морського піхотинця і не виконую цілий день найрізноманітніші завдання по службі, як це відбувається з матросами.

"Фотографії можна буде отримати?". Я обіцяю переслати їх поштою та записую його електронну адресу.

Також дивіться:

7 днів у морські піхоті. День перший. Гуртожиток і інтимне життя контрактника

7 днів у морські піхоті. День другий. Зарядка, полковник з мольбертом і стрільбище

Так воюють у місті. ФОТОРЕПОРТАЖ

Онлайн-репортаж у редакційному блозі

Стрічка "армійських" повідомлень у твіттері

крим морпіхи армія