План анексії Білорусі. Як Лукашенко поставив себе на ешафот

Епохальні навчання «Захід-2017»

Контракт між Міноборони РФ та залізницею передбачає, що у перевезеннях будуть задіяні 4162 вагони. З огляду на те, що якась частина живої сили та техніки рухатиметься з Росії своїм ходом, до Білорусі має прибути військове угрупування чисельністю 70-100 тис. Офіційний привід – заплановані на вересень спільні російсько-білоруські навчання «Захід-2017». Безпрецедентні за розмахом і провокативно-демонстраційні за змістом: ще ніколи такі маневри не проводилися на кордоні з країнами НАТО.

Військовий аналітик, колишній американський розвідник Філіп Пітерсен сказав те, про що думають у всіх міністерствах оборони країн, які межують з Білоруссю: «Моє найбільше занепокоєння викликає можлива окупація Білорусі Росією. Якщо гвардійська танкова армія буде на кордоні з Польщею, це змінює всю ситуацію».

Західний світ побоюється, що по закінченню цих епохальних «навчань», російські війська залишаться у «братній державі» назавжди. Якщо ще кілька місяців тому президент Олександр Лукашенко опирався створенню російської авіабази під Бобруйськом, то тепер уся Білорусь покриється сіткою військових баз, перетворившись на суцільний російський полігон.

Чергова військова нарада у Кремлі

Усі дипломатичні перешкоди Москва подолала. Білорусь входить у систему колективної безпеки ОДКБ (Організація Договору про колективну безпеку), яку політологи охрестили клубом пострадянських диктаторів.

Начебто суверенна держава де-факто і де-юре об’єднана з Росією у єдиний військовий простір, зі спільним захистом кордонів та спільною системою ПВО. Існуючі російсько-білоруські домовленості дозволяють у максимально стислі терміни довести дружні стосунки до логічного екстазу: перевести країну під ручне керування з Кремля і, зрештою, гучно відсвяткувати велике об’єднання двох «братніх народів».

Першою жертвою білорусько-російської гібридної війни може стати сам Лукашенко, який, за іронією долі, й виконав титанічну роботу по поступовому позбавленню Білорусі суверенітету.

Фатальне бажання

Все почалося 20 років тому, коли у світі виникла загадкова країна не позначена на жодній карті. Вона існує досі, але лише у міжнародних документах, називається «Союзна держава» - об’єднання Білорусі та Росії. Це «квазінаддержавне» утворення виникло за ініціативою білоруського керманича і з того часу він його очолює й розвиває.

Найвищого свого злету країна-примара досягла у 1997-1999 роках. Росію тоді очолював Єльцин. Тремтячою рукою хворий «цар Борис» підписував купу паперів, що надсилав білоруський бацька.

Надихаючись, напевно, книжками Герберта Уеллса та Франца Кафки, пан Лукашенко творив паралельну реальність, котра не мала відношення до сірого повсякдення.

Так у Союзній державі виникли керівні структури: Вища Рада, Виконавчий комітет, Рада Міністрів, Парламентське Зібрання, Постійний Комітет Союзної держави й навіть Суд Союзної держави.

А також засновано безліч комітетів та комісій, які затвердили сотні програм про поглиблення дружби та співпраці в усіх галузях народного господарства і у військовій сфері. Деякі з цих програм, до речі, були втілені у життя – якісь дитячі конкурси та спортивні змагання. Усі віртуальні мешканці неіснуючої країни жили щасливо і прагнули лише одного: нескінченного єднання.

Ще на зорі президентської кар'єри Лукашенка, злі язики подейкували, що він став президентом не лише з любові до прекрасного. Мовляв, білоруський лідер створював план реінкарнації СРСР, вважаючи себе кандидатом номер один на посаду чи то президента, чи то генерального секретаря. Тому й намагався основну паперово-підготовчу роботу завершити якомога швидше, аби встигнути до відходу Єльцина від справ.

Білоруський лідер створював план реінкарнації СРСР, вважаючи себе кандидатом номер один на посаду чи то президента, чи то генерального секретаря.

Сьогодні «Союзна держава» - це невеличка білорусько-російська бюджетна установа, на балансі якої пара сайтів (колись ще був аркуш-додаток до однієї з мінських газет, але його редакція не пережила чергової економічної кризи). Очолює цю організацію, як ми вже говорили, пан Лукашенко (голова Вищої Державної Ради ). І є у нього цікаві підлеглі.

Наприклад, Дмитро Медведєв - прем’єр-міністр Союзної держави на громадських засадах (до нього на цій посаді волонтерив Володимир Путін).

Було б дивно, якби такі практичні люди як Путін та Медведєв не скористалася якими-не-будь можливостями від своєї «громадської активності». Й вони таки скористалися: навчання «Захід-2017» проводяться в межах домовленостей та проекту «Союзна держава».

У Лукашенка навіть не було юридичних підстав відхреститися, оскільки обов’язковість проведення спільних навчань кожні два роки передбачена у договорах. Спільні навчання проводилися й раніше, але мали більш-менш символічний характер. І от тепер росіяни зробили пропозицію, від якої Лукашенко не зміг відмовитися.

Таких пропозицій може бути ще декілька. Зокрема, у документах Союзної держави передбачена «у майбутньому» уніфікація законодавства, єдина грошова одиниця, єдиний парламент та інші органи управління. І це «майбутнє» ось-ось настане. Вирішення дрібних організаційних питань - справа техніки (здебільшого, військової).

Прем’єр-міністр вже є, то ж логічно, що столицею Білорусі стане Москва, адже саме там знаходиться основне робоче місце голови «всесоюзного» уряду. Щоправда, залишається «голова Вищої Державної Ради» Олександр Лукашенко, що мешкає у Мінську. І більшість проблем, які можуть виникнути, пов’язані саме з білоруським диктатором.

Не виключений сценарій, за яким Лукашенку запропонують добро оплачувану роботу гауляйтера. Але тут проблемка. У бацьки є не тільки амбіції посісти Всеросійський (чи Всесоюзний?) престол, але й підстави. Він як був за часів Єльцина доволі популярним політиком серед прорадянські налаштованого населення країн-членів СНД, так ним і залишається.

За даними Всеросійського центру досліджень громадської думки, білоруському президентові довіряє 65% росіян. Навряд чи російському колезі потрібен конкурент. Ймовірно, у нагоді станеться давній кремлівський рецепт: є людина - є проблема, нема людини – нема проблеми. Як варіант: у ініціатора братнього єднання на радощах цілком можливий серцевий напад.

Лукашенко нервує

Чи відчуває загрозу сам Лукашенко? Безумовно. Невеличкі зміни у внутрішній політиці Білорусі почалися ще після анексії Криму. Лукашенко випустив на свободу деяких опозиційних діячів. Зокрема, лідера незареєстрованої партії «Народна громада» Миколу Статкевича.

Опинившись на волі, Статкевич організував «перше засідання Військової комісії Національного Конгресу Білорусі». Під його головуванням Національний Конгрес визнав потенційну загрозу з боку Росії та запропонував Міноборони Білорусі допомогу під час можливої мобілізації, висунув владі перелік вимог: організувати загони територіальної оборони, підвищити зарплатню військовим, терміново збільшити витрати на оборону тощо. Заклики Статкевича так і залишилися закликами, але симптоматично те, що його знов не посадили.

Натомість почали відправляти за грати тих проросійських діячів, яких раніше не чіпали. Одна з резонансних справ – арешт «попа зі свастикою» Костянтина Бурикіна (на тілі цієї людини, дійсно, є такі татуювання).

Багато років православний батюшка перебував у керівних органах різноманітних російсько-фашистських організацій, користувався повагою та поблажливістю білоруської влади, був співзасновником асоціації пауерліфтингу.

І раптом – арешт «людини божої» за якусь дрібничку (здається, зберігання зброї). Логічно припустити, що Лукашенко намагається таким чином боротися з російською агентурою.

Ну і, зрештою, відчайдушний зовнішньополітичний жест: Лукашенко публічно запросив представників НАТО на навчання «Захід-2017».

Виглядало як сигнал SOS до світової спільноти. Запрошення прийняли. Кілька інспекторів прибудуть у вересні до Білорусі. Що вони побачать – точніше, що їм дозволять побачити російські колеги – невідомо.

Але зрозуміло: навіть якщо вони стануть свідками анексії, нічого зробити не зможуть. Адже Росія буде діяти відповідно до міжнародних договорів, які двадцять років тому уклав сам Лукашенко.

Невідомо чи може світова спільнота врятувати білоруського бацька (це питання швидше до священиків, ніж до військових експертів), а от Білорусь – може. Наприкінці січня цього року у Варшаві під егідою фонду «Потомак» відбувся мозковий штурм з моделювання критичних військових сценаріїв у Балтійському регіоні.

У заході брали участь геополітичні аналітики та військові, зокрема, генерал ВПС США, екс-головнокомандувач сил НАТО у Європі Філіп Бридлав. Один з розглянутих сценаріїв – окупація Росією Білорусі. Висновок: військової відповіді (вторгнення) не буде. Єдиний ефективний крок Заходу у цьому випадку - подальші економічні санкції, а саме - виключення Росії з банківської системи SWIFT. Це, по суті, означатиме блокаду усієї зовнішньої торгівлі Росії.

Якщо Кремль вчасно отримає від Заходу сигнал, що подібні санкції невідворотні, у російських військових з’явиться шанс по закінченню навчань «Захід-2017» повернутися додому. Якщо ні – нова гібридна війна Росії, цього разу проти білоруського народу, неминуча.

Назарбаєв є автором ідеї «Євразійський Союз», Лукашенко ініціював створення «Союзної держави», ну а Путін додав до цих проектів «військову складову».

Союзників знищують першими

«Кейс Лукашенка» урок для всіх друзів Росії. Незалежно від того чим закінчаться білорусько-російські братання, найбільш ймовірні наступні жертви Росії це її найближчі друзі – Казахстан та Молдова. Є про що замислитись автору проекту «Євразійський Союз» Нурсултану Назарбаєву та новообраному президенту Молдови соціалісту Ігорю Додону.

путін Союзна держава окупація лукашенко білорусь