План Кремля продавати продукцію з Донбасу через Росію провалився. Приклад Алчевського меткомбінату

Робота українських підприємств на окупованому Донбасі завжди була грою. Україна намагалася збирати з підприємств за лінією фронту податок, що вкрай важливо для нашого бідного бюджету і його видатків на війну. Росія ж використовувала роботу наших підприємств там для тиску і шантажу: або йдете на поступки, або втрачаєте гроші. Гра закінчилася тим, що російське керівництво вирішило забрати усі підприємства в українського бізнесу - й інтегрувати Донбас до РФ.

Але цікаво розібратися, як усе це працювало.

Широка громадськість дізналася про роботу українських заводів на окупованих територіях на початку 2017 року, під час організованої нардепами від «Самопомочі» блокади «торгівлі з окупантами». Розмови про контрабанду, «бізнес на крові військових», СБУшників та митників, що торгують з ворогом, змову українських та російських олігархів, брехню влади активно використовуються у політичних баталіях, однак не наближають українців до розуміння реальної ситуації. А в ній немає чіткості, натомість є безліч відтінків.

З тим, що відбувалось і відбувається із промисловими гігантами України, спробуємо розібратись на прикладі Алчевського металургійного комбінату (АМК), використовуючи відкриті джерела та окремих інсайдерів з числа працівників заводу, які продовжують працювати на підприємстві та побажали залишитись анонімними.

Розвідувальна спільнота «ІнформНапалм» ще у березні 2016 року, на основі даних перевезень залізницею в районах під контролем так званих «ДНР/ЛНР писала:

«Пальму першості впевнено тримає Алчевський меткомбінат, його 927 вагонів сталевих заготовок пішло на кордон з Угорщиною (станція Батево). Крім цього, є дані про 30 вагонів листових штрипсів на останню перед Румунією станцію Вадул-Сирет, 161 вагон слябів на кордон з Польщею (станція Мостиська), 39 вагонів у Білорусь, 33 вагони в порт Ізмаїл. 61 вагон кам’яновугільних смол АМК було відправлено з кінцевим пунктом призначення Лієпая і Мангалі Латвійської залізниці, і навіть 3 вагони сталевих штрипсів пішло в Естонію (станція Юлемісте). 391 вагон листової сталі АМК відправив на експорт через Одеський порт, 216 вагонів заготовок і смол на кордон в Ужгород і Чоп. В Росію було відправлено всього 49 вагонів сталевих штрипсів».

Тобто, війна не завадила Комбінату поставляти продукцію до багатьох країн світу.

Угода із таємничим покупцем

Тепер повернемося трохи в минуле. Алчевський меткомбінат, як і Алчевський коксохімічний завод, входять до складу української металургійної корпорації «Індустріальний союз Донбасу». Окрім цих двох активів, які залишились на непідконтрольній території, до складу ІСД входять Дніпровський металургійний комбінат у Кам`янському (колишній Дніпродзержинськ), а також металургійні заводи у Польщі, в місті Ченстохова (Гута-Ченстохова) та в Угорщині, в місті Дунауйварош (Дунаферр). Продукція з Алчевська традиційно поставлялася на заводи в Польщу і Угорщину для подальшої переробки.

Традиційно, корпорацію ІСД пов’язують із Сергієм Тарутою та Олегом Мкртичаном, однак це вже давно не відповідає дійсності.

8 січня 2010 року у провідні ЗМІ надрукували повідомлення прес-служби ІСД про те, що 50%+2 акції продали «групі інвесторів, яку очолює швейцарська компанія Carbofer, яка належить російському бізнесмену Олександру Катуніну (колишньому співвласнику відомої корпорації Євраз). 49,9% акцій ІСД на той момент залишилось у власності Сергія Тарути та Олега Мкртчана.

Сума угода (як і точна дата її укладення) не розголошувалась, але експертами оцінювалась від $1 до $3 млрд. З подробиць угоди випливало, що для купівлі контрольного пакету ІСД «російські інвестори» брали чималий кредит (від мільярду доларів США!) в російському «Внєшекономбанку».

Менш помітною стала новина, поширена 14 лютого 2014 року (під час активних подій на Майдані) у регіональних новинних ЗМІ Луганської області.

«Индустриальный союз Донбасса (ИДС) теперь полностью принадлежит россиянам, - сообщает ОстроВу пресс-секретарь Луганской региональной торгово-промышленной палаты Ксения Демина.

"Экспертам Луганской региональной торгово-промышленной палаты стало известно, что 49,9% акций ИСД проданы группе инвесторов, которую возглавляет швейцарская компания Carbofer, принадлежащая российскому бизнесмену Александру Катунину. Таким образом, компания Carbofer стала единственным владельцем корпорации ИСД, поскольку в январе 2010 года этой же группой инвесторов были приобретены 50%+2 акций корпорации", - сообщила К.Демина.»

Таким чином, перед початком війни на Сході України, преса писала, що 100% ІСД, а відповідно і підприємств в Алчевську, належало росіянам.

За даними Єдиного державного реєстру, КОРПОРАЦІЯ "ІНДУСТРІАЛЬНА СПІЛКА ДОНБАСУ", яка у 2015 році перемістила свій головний офіс з окупованого Донецька до підконтрольного українській владі Краматорська, належить трьом кіпрським офшоркам: КАСЛРОУЗ ЛІМІТЕД (33,84% акцій), КАІРТО ЛІМІТЕД, МОРІЕЛ ЛІМІТЕД (по 33,08%).

При вивченні довідки з Реєстру в очі впадає те, що за даними кіпрських реєстрів всі три офшори були зареєстровані одночасно 22 серпня 2008 року, за однією адресою та з однаковим складом директорів

Ми надіслали запит у кіпрські реєстри, аби дізнатися, хто їхній засновник.

В усіх трьох офшорах 21 серпня 2014 року відбулась внутрішня реорганізація і в усіх трьох офшорах у засновниках значаться 5 інших компаній: AZITIO HOLDINGS LIMITED, Кіпр (25%), DARGAMO HOLDINGS LIMITED, Кіпр ( 25%), ТОВ «ВЕБ Інвест» Росія ( 25%), ТОВ «Бастіон», Росія ( 25,00%) ТОВ «Росукрмет» (4 акції, 00,00%)

Три останні компанії дають уявлення про власників.

ТОВ «ВЕБ Інвест» - входить до групи «ВЕБ Капітал», яка є 100% дочкою російського «Внєшекономбанку».

ТОВ «Бастіон» це підрозділ російської інвесткомпанії «Тройка діалог», яку 2011 року викуппив державний «Сбєрбанк Росії».

ТОВ «Росукрмет» - компанія, що входить до групи «Сбербанк Капітал» (дочірня компанія «Сбєрбанку Росії», створена для управління активами).

Кіпрська DARGAMO HOLDINGS LIMITED – за повідомленнями російського Форбса, це компанія Сергія Тарути, яка була заарештована на Кіпрі за позовом, знову ж таки, російського Внєшторгбанку (ВТБ) 20 травня 2014 року. Щодо іншої кіпрської компанії, AZITIO HOLDINGS LIMITED, відкритих даних віднайти не вдалось. Але і наявна інформація свідчить, що корпорація ІСД належить російським державним банкам мінімум на 75%.

Завод і війна

Алчевськ з літа 2014 року контролював «Призрак», це банда Олексія Мозгового. «Ополченці» відбирали бізнеси і розправлялися над місцевими, як хотіли. Але, за свідченням працівників заводу, «Призрак», ніколи на завод не заходив, тим більше, Мозговий навіть не намагався встановити контроль над металургійним гігантом. 23 травня 2015 року Мозгового убили, «Призрак» увійшов до складу «Народної міліції ЛНР» (армія сепаратистів), а у місті почали вже повноцінно діяти чиновники «глави ЛНР» Плотницького.

Весь цей час, з інколи кількамісячними, а часом – кількаденними перервами, Алчевський меткомбінат варив сталь і платив зарплату у гривні. А юридичну адресу змінив на підконтрольний українським силам Сєверодонецьк. Тамтешні журналісти, посилаючись на дані управління статистики Луганської області та Луганську обласну держадміністрацію, наводили такі цифри.

У січні-квітні 2016 року ПАТ «Алчевський металургійний комбінат» виробив 560 тисяч тонн прокату ( на суму 2 852,1 млн. грн), при цьому у січні-квітні 2015 року – лише 4,7 тисячі тонн.

За даними Луганської митниці Державної фіскальної служби України, станом на кінець 2016-початок 2017 року Алчевський меткомбінат, обіймав перше місце серед підприємств-імпортерів Луганської області.

Так само АМК, знаходячись на окупованій території, але юридично – у Сєверодонецьку, за результатами 2016 року виявився найбільшим платником податків на Луганщині. При цьому, до 2017 року АМК податків до «бюджету ЛНР» не сплачував, виробничих показників перед бойовиками не розкривав. Що, врешті решт, і стало одним з приводів для його «націоналізації».

Виявлені Інформнапалмом поставки алчевського металу в Угорщину та Польщу пояснюються внутрішньо корпоративними перевезенням, коли метал низького переділу переправляють на підприємства ЄС для виготовлення більш високотехнологічної продукції. Таку бізнес-модель ІСД використовує щонайменше з середини 2000-х років.

Переорієнтація

З 1 березня 2017 року «глава ЛНР» Ігор Плотницький - після того, як отримав відповідну вказівку з Москви, - вводить зовнішнє управління над підприємствами-нерезидентами, під яке потрапив і меткомбінат. За свідченнями працівників заводу, на той час генеральний директор АМК, повний тезко великого Кобзаря, Тарас Григорович Шевченко, саме знаходився у Москві та доповідав банкірам, як ми з’ясували, із «Внєшекономбанку» та «Сбєрбанку Росії», про стан справ.

Після повернення він зустрівся із працівниками. На питання про подальшу долю підприємства Шевченко заявив, що підприємство залишається в українській юрисдикції, і з власниками це питання узгоджено.

Водночас, після повернення до Алчевська, Шевченка викликав Плотницький, який вимагав у нього перейти під «юрисдикцію ЛНР» і надалі виконувати вказівки «Совета министров ЛНР». Шевченко, начебто, від цього ухилявся під різними приводами та через це потрапив під приціл «МГБ ЛНР». За інформацію працівників заводу, у період з березня-квітня Шевченко щонайменше 4 рази літав з Києва до Москви (через Мінськ) для консультацій із власниками комбінату.

Врешті решт 5 квітня, після чергового раунду переговорів, Шевченко звільнився. Натомість, обов’язки керівника тепер виконує головний інженер заводу – Павло Петрович Семенюк. Крім того, до Алчевська прибув представник власників – Олексій Миколайович Смирнов, відомий вчений-металург, який свого часу встиг по співпрацювати майже з усіма українськими та багатьма російськими металургійними компаніями.

Йому треба реалізувати амбіційне завдання – в короткі терміни відновити роботу АМК, який з початком блокади (з лютого 2017 року) перебуває на «гарячому консервуванні». Його термін спливає – якщо не почати виплавку сталі, обладнання доведеться ремонтувати. Паралельно існує проблема із заборгованістю з заробітної плати, яку не виплачують з травня.

Однак, як і в романі Френка Герберта «Дюна», «сталь має плавитись». І ось вже питання постачання на АМК залізнорудного концентрату вирішують куратори ЛНР в Кремлі, із залученням Росрезерву та корпорації «Сєвєрсталь».

«Руководитель Федерального агентства по государственным резервам (Росрезерв) Дмитрий Гогин подтвердил информацию о том, что Россия оказывает поддержку предприятиям самопровозглашенных Донецкой и Луганской народных республик (ЛНР и ДНР). «Росрезерв оказывает гуманитарную поддержку предприятиям Донбасса за счет имеющихся резервов»,— приводит его слова ТАСС».

Підсумовуючи, ситуація виглядає наступним чином: завод у російських власників на користь ЛНР ніхто не «віджимав», як це сталося із компаніями українських власників. АМК не увійшов до зовнішнього управління ЛНР, як, приміром, шахти Ахметова. Незважаючи на війну проти України, російські державні банки, які є фактичними власниками корпорації ІСД, продовжували три роки працювати в українському правовому полі, виплачувати заробітну плату в гривні, оформлювати продукцію, як вироблену в Україні.

Після оголошення (за вказівкою з Кремля) «націоналізації» українських підприємств на тимчасово непідконтрольних територіях, вони більше місяця шукали можливостей по продовженню роботи у колишньому ритмі. Причини такої поведінки російських державних компаній пояснює аналітик із Інститут стратегічних досліджень, котрий поросив не вказувати своє імя: «Російські держбанки мають певну автономію. Приміром, у Крим вони не прийшли попри важкі політичні наслідки такого рішення, аби не потрапити під санкції. В ситуації з АМК українська юрисдикція, скоріше за все, гарантувала їм більший прибуток, адже підприємство постачає сировину для заводів цієї компанії у Східній Європі. Нічого особистого, лише бізнес».

Зараз підприємство не працює, ведуться ремонтні і підтримуючі роботи. Кремлівська ідея продати продукцію підприємств Донбасу через Росію за допомогою компанії Курченка ЗАТ «Внєшторгсєрвис» провалилася, принаймні для Алчевського меткомбінату.

луганщина бізнес окупація росія