7 днів у морській піхоті. День п'ятий - жінки в уніформі
Командир батальйону, на нараді для офіцерів: "Хвилини демократії закінчилися. Хто покаже хороший зріз знань, той не буде ходити на фітнес. Всі інші - викликаємо знову тренера, і вперед. А то частина скоро не зможе в крісло уміщатися" - на цих словах я відриваюся від своїх нотаток і трохи напружуюся. Якось важко уявити цих мужиків, які розвивають собі сідничні м'язи за допомогою спортивних танців.
З прекрасною і сильною статтю служив: Анатолій БОНДАРЕНКО
За секунду я зрозумів, що командир говорить про жінок з батальйону. У них також є щоденна фізична підготовка, не залежно від того, на яких посадах вони працюють.
"Нормативи у нас - біг на 1 км, вправи на прес, віджимання - все за обмежений час," - розповідає мені Наталія з взводу управління мінометної батареї. "Є у нас і свій тренер з фітнесу, дійсно - вона майстер спорту з гімнастики".
Загалом жінок в морській піхоті не дуже багато, менше 5%. Більшість з них працюють у зв'язку, або виконують дрібну управлінську роботу. Однак є і винятки. Лілія в батальйоні дуже давно - ще з часів, коли це була бригада морпіхів з двох батальйонів, що базувалася під Судаком.
У неї 46 стрибків з парашутом, розкішний мейк-ап, і золоті кільця на кожному пальці. Вона служить у бойовому підрозділі. Починала з ВДВ. На питання, як ставиться до служби, відповідає: раніше, на самому початку, це була романтика, проте зараз - звичайна робота, завдяки якій вона отримує гроші.
Переймається, що у зв'язку із кризою їм можуть перестати платити зарплатню. "Я тут служу вже 9 років, тобто півтерміну, який залишається до пенсії. Однак, якщо
приймуть закон про пенсійний вік для військових з 55 років, тоді я лише на початку шляху," - невесело посміхається Ліля.
Військовим дуже не подобається цей законопроект, і вони вважатимуть політичні сили, які його проведуть, своїми особистими ворогами - це не перший мій співбесідник, який згадує про "нововведення" незлим тихим словом.
Я намагаюся витягнути у розмові з нею якісь історії, веселі або незвичайні, пов'язані із службою. Вона не дуже хоче розказувати і переконує мене, що вони для репортажа не підійдуть. Більшість історій пов'язані із зняттям стресу - як вона це називає - після чергового десантування.
Проте Лілія все ж таки розповідає про їхнього ветерана, загального улюбленця, прапорщика на призвісько "Чемодан". Людину з бурхливою трудовою біографією, далекобійника, музиканта, аквалангіста, парашутиста, майстра на всі руки і оповідача фантастичних історій, які він придумує на льоту - під час висадки з парашутом. Подібні історії він часто розказує молодим матросам, увечері, за багаттям, десь на виїзді з частини.
Вона пояснює мені порівняльні особливості десантування з різних типів літаків, від маленького кукурузника до великих транспортників. Розповідає, як приймає участь у бойовій підготовці разом з чоловіками.
А як щодо рукопашної, запитую я. "Ні, рукопашною я не займаюся, навіщо? Подивіться на мене, я і так чуть шо, одразу в дюндєль даю, яка там ще рукопашка? Бой-баба!"
Ми сміємося. Звичайно, вона лукавить. Для неї служба тут - це не просто робота, це все її життя.
Я прощаюся з майором Єрьоменко, який допомагав мені під час роботи в частині і дарую для батальйону два тематичних ДВД-диска. З "Падінням чорного яструба" та вже неодноразово цитованою "Цільнометалевою оболонкою".
Юрій задоволений, і каже, що особовий склад зможе подивитися їх через спеціальну, дуже круту агітаційну машину, яка у нього є на хазяйстві - з комп'ютером, екраном і проектором, для перегляду медіа.
Ми жартуємо, що моя посада була "стрибковою".
У офіцерів батальйону, що стрибають з парашутом, рік рахується за півтора, тому моїх п'ять днів у частині можна з натяжкою зарахувати за сім.
Сім днів у морській піхоті.
Все, я вже на автостанції, а в кишені у мене квиток на Сімферополь. Не можна втрачати зайву нагоду залізти у море. Я переходжу автомобільну дорогу, далі через залізницю, і через декілька сотень метрів виходжу на берег.
Треба попрощатися з рідним морем - і рушати до рідного Києва. А потім відіспатися - і написати все, що не встиг.
На пляжі - двоє рибалок і мати з коляскою. Сьогодні невеликі хвилі, вони підняли з дна пісок і водорості. Сильний запах солоної води - йод і органіка, це розкладаються якісь маленькі морські жителі. ))
Я роздягаюся, забігаю в море, практично одразу вилітаю назад, і по тілу біжить хвиля жару. В кілометрі від цього місця залишається батальйон морпіхів - не найгірше місце, в якому я побував за своє життя.
