Міфологізація Павла Шеремета. «Білоруський журналіст» із 17-річним стажем роботи на російські телеканали

***

ОНОВЛЕНО (25.07.2017): Зявилася реакція Олени Притули, Founding Editor Української Правди на наш матеріал у якому вона не погоджується з твердженнями статті. Його можна почитати тут.

***

Частина української так званої медіа-тусовки зараз свідомо чи несвідомо робить із нагло вбитого рік тому журналіста Павла Шеремета сакральну жертву. Я не був знайомий із загиблим особисто, але, якщо взяти на віру те, що про нього чув, і припущення про існування кращих світів, то навряд чи Павло зараз схвалює бурхливу діяльність своїх колег.

Попри здатність журналістського цеху проводити блискучі розслідування і, якщо не розкривати злочини, то вишукувати чіткі вказівники на шлях до істини, у «справі Шеремета» колеги зосередилися на викритті огріхів правоохоронних структур. Так, поліція, СБУ, прокуратура і НАБУ – неідеальні, але є злочини, які неможливо розкрити ось тут і зараз.

Понад те, чимало злочинів ніколи не будуть розкриті, бо виконавці не припустилися помилок, їх не схопили за руку, а замовники триматимуть рота на замку. Швидше за все, так буде і зі «справою Шеремета», якщо не втрутиться якесь провидіння. Але мова не про те. Пройшов рік відтоді, як у центрі Києва прогримів вибух, але колеги його жертви так і не вдалися до серйозної спроби з’ясувати, за що загинув Павло.

Адже він не проводив журналістських розслідувань, не визначав редакційну політику "Української правди", із текстів писав колонки на філософські теми, робив інтерв'ю та вів радіопередачі на радіо «Вєсті» де розмовляли про життя.

Якщо ви очікуєте зараз прочитати якесь «альтернативне розслідування», то я вас розчарую. Я не робив його і не збираюсь робити лише тому, що не можу дозволити собі витратити на нього декілька місяців свого життя. Але я помітив тенденцію: постать і біографія Павла невпинно обростають міфами.

Українській аудиторії сьогодні ненав’язливо позиціонують Шеремета як білоруського опозиційного журналіста, котрий через критику режиму Лукашенка опинився у в’язниці, після чого був змушений тікати в Росію, в якій він не зміг змиритися із режимом Путіна, тому 2012 року переїхав в Україну.

(Хоча, чи був конфлікт з режимом Путіна не зовсім зрозуміло - принаймні, на відео 2010 року Павло Шеремет, тоді заступник головного редактора журналу "Огоньок", серед іншого з ентузіазмом припускає відновлення "великой страньі" у складі Росії, України та Білорусі - ред.)

Про Павла Шеремета також зараз говорять як про українського журналіста білоруського походження, незважаючи на те, що з 22 роки медійної кар’єри Павла на Білорусь припало три роки, на Україну – два. Це якщо відняти роки, під час яких він штатно працював на російські телеканали.

Економіст за освітою Павло Шеремет прийшов у журналістику, як і Олександр Лукашенко до влади, у 1994 році. Вже у 1996 році Павло очолив білоруське бюро російського телеканалу «ОРТ» (нині «Пєрвий канал»), підконтрольного російському уряду. А за рік став ворогом режиму Лукашенка.

«Зарекомендував себе як противник режиму президента Республіки Білорусь Олександра Лукашенка. У липні 1997 року після показу в ефірі телеканалу ОРТ репортажу про ситуацію на білорусько-литовському кордоні (репортаж про контрабанду і про те, що між державами тоді фактично не було кордону під охороною) був заарештований співробітниками силових структур Республіки Білорусь за звинуваченням у незаконному груповому перетині державного кордону. Був засуджений до двох років позбавлення волі умовно і до одного року іспитового строку. Провів в ув'язненні в цілому три місяці і був депортований після того, як президент Росії Єльцин не пустив літак Лукашенка на територію Росії і публічно зажадав звільнення Шеремета».

Це перекладена цитата зі статті з російської «Вікі».

В українській версії чомусь обходять нюанс, що Павло Шеремет зобов’язаний свободою втручанню свого кінцевого працедавця, а саме – керівникові російської держави. Ну, якщо в когось виникають питання про достовірність статей у Вікі, то про це писали у рік, коли то сталося, не тільки в енциклопедії.

Я відмовляюся аналізувати, справедливо чи ні білоруська влада звинуватила Павла Шеремета у кримінальному злочині – порушенні кордону – чи це був лише формальний привід для кримінального провадження. Але не можу залишити поза увагою той факт, що конфлікт з Лукашенком у Шеремета виник, коли він став працювати на російські державні медіа.

Тут варто зафіксувати три моменти: 1) У білоруської влади, попри її показну прихильність до «руського міра», ніколи не було безхмарних стосунків з РФ. 2) Підконтрольні Кремлю ЗМІ завжди використовувались як політичні важелі впливу. 3) Шеремет став опозиціонером (до Лукашенка), перейшовши на роботу до росіян.

З 1998 року Павло Шеремет постійно проживає в Росії, а приблизно за два роки, орієнтовно у 2000-у, отримує громадянство РФ.

Саме того 2000-го року в був убитий підлеглий Павла Дмитро Завадський – штатний оператор корпункту «ОРТ» у Білорусі (його тіло так і не знайшли, однак Дмитра визнано померлим, його вірогідні вбивці засуджені). Як видно за посиланням, Павло Шеремет був неабияк обізнаний щодо обставин його смерті, однак не став ділитися деталями із слідством. Принаймні, не сказав, звідки йому відомо ті деталі.

Офіційно у викраденні і вбивстві Завадського було звинувачено колишніх співробітників МВС Білорусі Валерія Ігнатовича та Дмитра Малика, які у якості добровольців брали участь у чеченській війні на боці чеченців. За офіційною версією білоруських слідчих, Ігнатович і Малик мстилися Завадському за те, що він «засвітив» їхню участь у бойових діях в Чечні.

Шеремет ніколи не заперечував свій зв’язок із долею Завадського (мається на увазі те, що Павло вважав, що смерть товариша пов’язана з ним, він знав її причини). Дмитро допомагав йому знімати документальний фільм «Чеченський щоденник» для «ОРТ». Пізніше сам Шеремет неодноразово заявляв про незаконну участь білоруських спецслужб у подіях в Чечні.

Павло Шеремет.

Так чи інакше, з невеликими перервами, до початку російсько-української війни Павло Шеремет продовжував співпрацювати з прокремлівськими ЗМІ.

В Україні схильні вважати, що Шеремет остаточно полишив російську журналістику у 2012-у, коли почав регулярно дописувати в «Українській правді», а згодом став виконавчим директором цього видання. Однак це неправда.

З вересня 2013-го по липень 2014-го він вів передачу на «Громадському телебаченні Росії» - телеканалі, створеному за ініціативи і на кошти уряду РФ.

А з 2015 почав працювати на радіо «Вєсті», яким володіє, (як вказує Детектор Медіа), колишній міністр доходів і зборів Олександр Клименко, але за документами він не є ані власником, ані кінцевим бенефіціаром. Керівником медіахолдингу є Ольга Семченко, колишня прес-секретар Олександра Клименка.

Та у своїх текстах, програмах, заявах Павто Шеремет в останні роки займав проукраїнську позицію. Він обрав Україну. Щоправда, вже після його убивства українські силовики з’ясували, що він "мав доволі активні контакти на території агресора – Російської Федерації".

Навколо загибелі Павла Шеремета багато шуму і політичних заяв. І у пересічного українця може скластися враження, що його убили за його резонансні розслідування і розвінчання якихось зловживань нової української влади. Але ті хто уважно слідкує за подіями розуміє, що нічим подібним Шеремет не займався. І тут ми знову повертаємося до запитання: «Який мотив убивства? За що?». І міфологізація самого Павла можуть якщо не перешкодити нам знайти правду, то завадити її сприйняти.

Убивство злочин шеремет