«Адвокати» майбутнього терору? Читаємо збірку детективів 20-х років минулого століття

Це українські детективи 1920-х, епоха Розстріляного Відродження. Щоправда, розстріляно було лише двоє з чотирьох авторів: Дмитро Бузько і Гео Шкурупій. Двоє інших, Юрій Смолич і Юрій Шовкопляс, не тільки не зазнали репресій, а й спокійно дожили до кінця 1970-х, працюючи «літературними чиновниками». Твори цих двох Юріїв і складають 90% збірки.

Постріл на сходах. Антологія детективної прози 20-30-х років XX століття

Враження від книжки подвійне. З одного боку - це якісна белетристика. Читається легко, з захопленням. Від деяких творів не відірватися. А усі ці радянські "товаришу міліціонере" і "робітничо-селянська інспекція" сприймаються як екзотичний антураж 1920-х років.

Але поміж тими ретро-пригодами лунають страшні месиджи, які ніби мостили шлях до винищення людей у 1930-ті роки. Людина декламує Шевченка і малює портрети гетьманів? Це, безумовно, шпигун, і то підлий і підступний.

Навіть якщо виглядає на хворого безпорадного дивака. І такими має займатися ДПУ (прєвєд процесові Спілки визволення України). Чи, може, твоя дружина поводиться підозріло? Будь готовий «відвести її у таку установу» і «лишити її там».

Зрозуміло, що автори просто відпрацьовували модні тоді теми («героїчні чекісти» проти «підступних контрреволюціонерів»). Але вже за кілька років тисячі людей було заарештовано і знищено за українофільство, а чимало інших здавали своїх близьких до «такої установи».

На цьому фоні, виділяється різке і чесне оповідання Дмитра Бузька - до речі, єдиного чекіста з усіх чотирьох: слідчий ГПУ рятує кохану жінку, «ворога народу», навіть якщо за це можуть розстріляти.

Український Шерлок Голмс: проникливий лікар Піддубний

Але більшість оповідань Юрія Шовкопляса - не про політику. Це справжні класичні детективи. Річ у тому, що життя Харківщини другої половини двадцятих було цілком передбачуваним: варто було статися якомусь злочину, як поруч обов’язково з’являвся Михайло Григорович Піддубний, лікар туберкульозного санаторію.

Поки міліція квапилася, ігноруючи очевидні факти, Піддубний миттєво усе розслідував і пояснював. За одно й врятував від в’язниці море безвинних харків’ян. Але такий він був активний, що остаточно дістав свого начальника і був звільнений з санаторію. І (мабуть, на прохання харківської міліції) був відправлений судовим лікарем на радянський корабель далекого плавання. Але він і там не заспокоївся - і швидко розгадав пару таємниць.

Не знаю, чи є пам’ятник Піддубному у дворі Харківського літературного музею. Якщо нема - це чорна невдячність до рятівника чесних харків’ян.

Дух епохи: «він... готував вечірню купіль»

Детективи у збірці багато що кажуть про побут і соціальні норми 1920х. Наприклад, для багатьох героїв є цілком нормальним кинути недопалок на підлогу.

А ось ще цікаво: «Це була підстаркувата людина, яка давно вже перехопилась за сорок літ…» - пише Юрій Шовкопляс у оповіданні «Одинадцятий поверх». І проникливий лікар Піддубний пояснює, що у цьому похилому віці (себто за сорок) в людини буває «друга молодість» «перед тим, як остаточно зникає статеве почуття».

Чи така деталь: маєток облаштовано за останнім словом техніки, з електрикою, каналізацією, автомобілями і фонтанами - але там неможливо нормально прийняти ванну чи душ. «Вечірню купіль» треба якось особливо «готувати» за допомогою лакея.

Та найбільше шокує Смолич у «Господарстві доктора Гальванеску». От, наприклад, є підозра що якийсь паркан - під електричним струмом. А як перевірити? Добрий позитивний герой знаходить вихід: «Я зловив кота й кинув його на гребінь муру - згорів миттю.»

Як би на таке зреагувала сучасна (психічно здорова) людина? Як мінімум, поцікавилася б: «Ти що, ненормальний?»

А от у 1928 році така розмова «якось заспокоїла» головну героїню, бо «приємно було відчути, що близько є звичайна, простісенька собі, без всяких таємниць людина».

Україномовна контррозвідка барона Врангеля

Чи ви знаєте, що офіцери контррозвідки барона Врангеля говорили поміж собою українською? Якщо ні, то ви не читали пригод лікаря Піддубного. Бо коли двоє білих офіцерів на прізвища Гельке і Лютик спілкуються між собою, то підкреслено вживають українську і додають словосполучення «пане полковнику».

Щоправда, філософ і політолог Олександр Маслак зауважує, що у Врангеля справді служило декілька колишніх офіцерів УНР. Вочевидь, саме вони й трапилися Піддубному.

Інша версія, що Шовкопляс спершу думав писати про «петлюрівців», а у останній момент мав переробити їх на білих.

«Обурено затупотів він ногами»

Повість «Господарство доктора Гальванеску» залишає стійке враження, ніби Смолич не читав «On Writing» Стівена Кінга. Розумію, що про Гальванеску було написано у 1928, а «On Writing» - лише у 2000, але хіба це виправдання?

Кінг, як відомо, радив уникати зайвих прикметників - особливо, коли почуття героїв видно з діалогу та контексту. Але Смолич усе пояснює докладно:

«- Ви ... порушуєте умову, яку вчора підписали, пані! - обурено затупотів він ногами.»

А як йому тупотіти? Заспокоєно?

«- Я не хотіла вас образити, - почала була Сахно, прагнучи ліквідувати прикрий інцидент».

А для чого б ще вона це казала? Щоб поглибити конфлікт?

«- І яка чудова організація роботи! - захоплено крикнула Сахно».

«- Дорогий професоре! - палко вигукнула вона».

Коротко кажучи, читачеві докладно роз’яснюють чому і як герої вибачаються, вигукують і тупотять ногами.

Найкраща книжка для відпустки

А взагалі, перед нами - добра пригодницька література, що її варто читати на дачі, на пляжі, у поїзді, а про доктора Гальванеску - навіть у лікарні (бо там теж увесь час когось оперують).

Сидячи у, припустимо, шезлонгу під, припустимо, яблунею, ви поринаєтеся у старовинний світ двадцятих, де постійно щось розслідують і де геть усі розмовляють українською. Задоволення гарантовано.

Літературний туризм?

Перегорнувши останню сторінку, читач переймається двома запитаннями:

1. Де конкретно на Харківщині знаходиться санаторій, де у 1926-1927 працював лікар Піддубний?

2. Чому під Одесою нема музею-садиби доктора Гальванеску?

Якби українці більше цікавилися власною літературою, можна було б створити чимало туристичних атракціонів. Уявіть собі маєток-готель у степах біля Рені. Повністю у стилі 1920х років. З терасами, лабораторіями і старовинними автомобілями. «Вигідні й зручні меблі», «багато різних ламп», а «по кутках - чимало різноманітних пристосувань для одягання і роздягання».

Сад з фонтанами, доріжками і ліхтариками. Мережа ставків з байдарками. Бажано - біля озера, щоб з пляжем. Можна скуштувати «солодкої і трохи п'янкої» бурої юшки. А головне, звісно, - агротуризм на плантаціях а ля Гальванеску. І щоб увесь персонал – напівпрозорий, у темних окулярах і з радіоприймачами.

література книги історія