Любовний трикутник і вбивство. Дані з мобілок дозволяють розкрити навіть ретельно сплановані злочини

За мотивами судової справи. Усі імена вигадані.

Мобілки дозволяють розкрити навіть ретельно сплановані злочини

Стьопу зарізали у підвалі

Лариса, перша дружина Степана, сперлася ліктем на кухонний стіл, втупивши очі у підлогу. Не щодня дізнаєшся про смерть екс-чоловіка — а заодно батька свого єдиного сина. Глибокі роздуми про те, хто міг посеред дня зарізати Степана у своєму ж гаражі біля хати, перебила Маша — уже дві години як вдова:

— Каву будеш? — жінка тримала у руці новенький чайник, з якого йшов аромат улюбленого напою.

— Щось мені не лізе, — зітхнула Лариса, глянувши на медиків, які стояли біля гаража і палили. Констатувавши смерть о 12:45, і вколовши заспокійливе Маші, робити їм було більше нічого.

— А я вип’ю. У мене і млинчики є. Вранці малим готувала.

— А де вони?

— У дитсадочку, — сьорбаючи, жінка із задоволенням жувала пухкенькі млинці. І краєм ока дивилася у вікно: біля гаража метушилися слідчі, з-за паркану виглядали сусіди і розпитували, що сталося.

— Це був мій двоюрідний брат, — крізь сльози каже Олена шокованим глядачам, сидячи на лавці біля воріт хати. — Як тільки мама Стьопки подзвонила і розказала про цю біду, я зразу примчала. Заходжу в двір — а тут поліція… Кажуть: «Степана хтось зарізав у підвалі. Багато ножових поранень. Все в крові, не заходьте, не дивіться». Чує моє серце, ця с#ка в цьому замішана, — жінка хитнула головою в бік хати. — Брат знав про те, що вона йому зраджує. Хотів розвестися спокійно, тільки з умовою, що вона піде з тим, з чим прийшла. Канєшно, у Стьопки бізнес, хата, машина. І все він заробив своїми руками. А вона що? На все готовеньке прийшла, ще й роги наставила!

Сусіди піддакують: чоловік роботи не боявся, і клієнтів у нього вистачало. Бізнес із фарбування машин йшов добре. І гроші в родині водилися чималі. Отже, мотив для вбивства у дружини був.

Вбивство за сценарієм

22 квітня об 11:08 крихітний екран чорного телефону-«жабки» засвітився. «Заходь» — нарешті прийшла довгождана СМС із прямою вказівкою діяти — Івану набридло ховатися у закинутій недобудові.

Чоловік швидкими кроками підійшов до воріт, відчинив їх дублікатом ключа, якого тиждень тому дала Маша, і тихо зайшов у двір, нахиливши голову так, щоб його обличчя щільно закривав капюшон темно-синьої куртки.

Ще один поворот ключа — і він уже в гаражі, спускається у підвал. Тут моторошно, мов у труні. За кілька хвилин очі призвичаюються до мороку: на дерев’яних полицях стоїть консервація, а на підлозі — картопля, морква та буряки. Через двадцять хвилин приходить ще одне повідомлення: «Він іде!».

Відпрацьовані на тренуваннях із боротьби прийоми — і противник уже на землі. Намагається душити нападника, але марно: десять ножових поранень несумісні із життям.

— Кохана, справу зроблено. Я їду в Донецьк до брата, — тремтячою рукою Іван натискає червону кнопку завершення виклику, вимикає телефон і виймає із нього сім-карту — цей номер, крім Маші, не знає ніхто, тому пластик треба спалити.

Швидко переодягнувшись у чистий одяг, який був у спортивній сумці, Іван пішов до своєї машини і рушив у дорогу. Через кілька хвилин він кинув ніж у озеро.

А в цей час Марічка смажила млинці та стежила за тим, щоб і її тимчасова сім-карта згоріла дотла. Аж через півгодини вона спустилася у підвал — а потім з гучними криками побігла до сусідки.

— Степан лежить у підвалі весь в крові! Здається, він мертвий! — жінка схопила сусідку Наталю за рукав і потягнула в бік місця злочину.

Степан лежав на підлозі в калюжі крові та не ворушився, у руках тримав ключі. Наталя доторкнулася до блідої шиї чоловіка — і їй здалося, що слабкий пульс ще є.

— Він живий! Давай дзвони на «103»!

Після двох невдалих спроб зв’язатися із диспетчером «швидкої» карету викликала ще одна сусідка. Заодно жінки повідомили про вбивство у «102».

Першою приїхала міліція. Люди в погонах, миготіння сигнальних вогнів і решітка у салоні автозаку… Маша наче прокинулася: правоохоронці не дурні; «доброчесні» слідчі будуть катувати її, кинуть за ґрати і оком не змигнуть. Тож визнавати свою провину не можна в жодному разі. Це Іван у всьому винен. Це він убивця, а Маша — нещасна вдова.

Не довго думаючи, Маша розказала слідчим свою версію вбивства чоловіка — останнім у гаражі зі Степаном був Іван, і потім він поїхав до брата у Донецьк. Поліцейські рушили в гості разом з Машею. Сполоханого вбивцю знайшли на автостоянці: він стояв біля своєї машини і спокійно розмовляв із братом.

— Не думав, що ви мене так швидко знайдете, — єхидно каже Іван, не спускаючи очей від жінки, яка дивиться куди завгодно, тільки не на нього.

— Зрадниця…

— Де сумка з одягом, в якому ти був під час убивства? — скрутивши руки, оперативник голосно говорить прямісінько у вухо.

— Спокійно, спокійно. Сумка у квартирі.

— Веди.

Це не я!

На порозі місцевого райвідділку міліції Маша була уперше. В розслідуванні вбивства брали участь усі співробітники місцевого РУ ГУ МВС міста Харкова. І церемонитися із нею ніхто не став: одразу ж забрали одяг, який був на ній, зрізали нігті та зняли відбитки пальців. А потім перейшли до допиту:

— Ми зі Степаном спочатку жили добре. І квіти дарував, і на море їздили — все, як у людей. Але потім його наче підмінили: ревнувати став до всіх, не дозволяв з друзями зустрічатися, «бо ти вже не дєвочка». Він же весь час на роботі проводив. Дзвонив і контролював — де я. Навіть камери поставив біля будинку! А як приходив, то витрясти сотню-дві на продукти чи колготки для дитини — ціла трагедія. Скнара!

— І за це ви вирішили його вбити? — слідчий відвів очі від тексту, написаного під диктовку підозрюваної.

— Я його не вбивала. Він — батько моїх двох дітей. І ще — я вагітна! — жінка обійняла двома руками свій живіт, у якому палахкотів вогник душі, якій не судилося бути народженою — через два місяці після допиту Маша зробить аборт. — Слухайте. З самого ранку Стьопа сказав, що до нього приїде Ваня — щоб разом машину пофарбувати у гаражі. Ну, приїде так приїде. Я відвела дітей у садочок, тут мені дзвонить Ваня, каже, що зайде в гості. Я приготувала їсти, нагодувала чоловіків, ми посиділи півгодини, потім вони пішли у гараж.

— А ви чим займалися, поки їх не було?

— В хаті прибирала.

— Так… І що змусило вас піти у гараж?

— Ну, що… Десь опівдні я дзвоню Стьопі — він не любить, коли я приходжу на роботу — а він не відповідає. Раз дзвоню, другий, п’ятий — реакції — нуль. Потім дзвоню Вані. Він мені: «Ми розпилили токсичний аерозоль, не заходь». Питаю, де Стьопка мій, а той кинув слухавку.

— І ви вирішили піти у гараж…

— Так. Двері були відчинені. Я дзвоню Стьопі — чую, мелодія його рингтону, іду на звук. Бачу — він лежить на боці, в руці — мобільний телефон. Ознак життя не подає. Я ж злякалася, і бігом на вулицю за сусідкою. Викликала швидку, але було вже пізно.

— Поки їхала швидка, де ви були?

— Чекала на вулиці.

— А ви перевіряли пульс у чоловіка?

— Ні. В нього рука була синя, який пульс? — витріщивши очі, мов на дурненького хлопчика, Маша ледь стримала сміх.

— Зрозуміло.

Маша не хотіла зізнаватися у тому, що Ваня — її коханець. А от чоловік не приховував цього. Він вирішив — якщо Маша здала його, то й сама має відповідати за свою роль у злочині:

— Я познайомився зі Степаном два роки тому. Він взяв мене на роботу, ми почали дружити, а через рік на травневі свята він приїхав разом з Машею. Спочатку ми спілкувалися як друзі. Але якось ми зустрілися в кафе — вона святкувала новий рік з подругами, а Стьопа якраз лікувався у санаторії.

Розговорилися… Вона сказала, що чоловік — тиран, знущається над нею: б’є і принижує. Я її пожалів: як можна підняти руку на жінку?! Ми почали спілкуватися частіше і закохалися одне в одного. Я зрозумів, що життя готовий віддати за цю жінку. І діти чудові — ми з ними гарно спілкувалися.

— А в кого виникла ідея вбити Степана? — відповідь на це питання дуже цікавила слідчого, адже це сильно вплине на те, скільки років проведе спільниця за ґратами.

— Маша хотіла цього. Вона три місяці мене вмовляла. А я хотів її захистити від цього монстра. Це була б справедлива помста за неї.

Мобільні докази

Спочатку слідчі вирішили з’ясувати мотив, з якого друг та колега Степана, Іван, вирішив убити його. Хоча вбивця зізнався, що був коханцем Маші, жінка навідріз відмовлялася зізнаватися у подружній зраді. Довести брехливість її свідчень допоміг мобільний телефон.

Оператор «МТС» позитивно відповів на звернення слідчого дати інформацію про телефонні дзвінки Івана та Маші. Виявилося, що з 5-го по 22 квітня «друзі» дзвонили одне одному аж 322 рази! Тобто, в середньому, по 17 разів на день. Слідство акцентувало увагу суду на тому, що розмовляли співучасники вбивства вночі по кілька годин.

Роздруківки телефонних з'єднань також показали, що з номера, який Іван активував всього за два дні до вбивства, він дзвонив лише Маші — на сім-карту, якою вона користувалася стільки ж часу.

У якості доказу слідчі показали суду любовну переписку в смс-повідомленнях із телефонів обвинувачених, а також фотографії Маші в оголеному вигляді, які зберігалися в телефоні Івана.

І суд цим доказам повірив.

Потім слідство почало доводити, що у коханців був спільний умисел убити Степана. Іван зізнався у суді, що це Маша дала йому ключі від гаража і, знаходячись біля свого будинку, допомагала йому спланувати вбивство під час зустрічі за тиждень до скоєння злочину — 15 квітня. Але Маша ці слова спростовувала, мовляв, Іван її обмовляє. З’ясувати правду допомогла роздруківка телефонних з'єднань.

— Ми проаналізували дати, час, місце розташування базової станції, азимута та інтенсивності з'єднань між обвинуваченими. І встановили, що дійсно, 15 квітня Іван приїжджав до Харкова, де зустрічався із Машею. Місце розташування базової станції та азимут вказують на те, що Іван був і біля будинку Маші, — пояснив слідчий на суді.

За допомогою даних із мобільного телефону Степана правоохоронці довели, що він не спілкувався з Іваном у день убивства. Так слідство довело брехливість слів Маші, яка запевняла, що про приїзд Івана вона дізналася рано-вранці від свого чоловіка, якому телефонував Іван.

За словами Маші, з десятої до одинадцятої ранку вона сиділа за одним столом з Іваном та Степаном на кухні. Але слідчі з’ясували, що в той самий час Маша надіслала Івану сім СМС-повідомлень. Усі повідомлення були надіслані вранці: перша СМС прийшла о 10:07, а остання — об 11:08.

— Маша писала мені, що відбувається вдома, і коли чоловік піде у гараж. Я в цей час знаходився неподалік, і не заходив до гаража, поки Маша не сказала, — пояснив Іван суду.

— Неправда! Я надсилала смс-повідомлення зі «смайликами». Ми просто жартували, як друзі, — заперечила Маша.

Роздруківки телефонів показали, що Маша бреше:

— Отримані нами дані свідчать про те, що з 10:45 по 10:54 Іван був на сусідній вулиці за місцезнаходженням базової станції по вул. Елізарова, 1-а. А з 10:58 до 11:15 він був на вул. Елізарова,79. При цьому, протягом 17 хвилин обвинувачені спілкувались один з одним за допомогою смс-повідомлень. Тоді як, з пояснень Маші, вони знаходились за одним столом на кухні та пили чай з убитим, — констатував слідчий.

Саме завдяки даним дзвінків та розташуванню мобільного телефона Івана слідство встановило зв'язок між повідомленнями Маші, приходом Івана у підвал та приходом Степана у підвал.

Також слідчі оглянули мобільний телефон Маші і встановили, що вона не телефонувала своєму чоловікові до того, як зателефонувати Івану.

— 22 квітня з телефону обвинуваченої на номер мобільного телефону убитого до 14:06 дзвінків не надходило. Це спростовує свідчення обвинуваченої щодо розшукування чоловіка через дзвінки на його телефон до спілкування з Іваном о 12:11, — пояснив слідчий.

Також суд довів, що Маша брехала, коли казала, що лише один раз спілкувалася з Іваном після того, як вирішила з’ясувати, де знаходиться її чоловік. Роздруківки показали, що окрім дзвінка Івану незадовго до виклику «швидкої», через дві години Маша надіслала Івану СМС, і він в той час знаходився у селі Новопокровка, де викинув ніж в озеро.

Завдяки інформації із роздруківок мобільного телефону суд довів, що Маша була спільницею Івана. Так вона не змогла уникнути покарання. Тому їх обох суд визнав винними і засудив до 15-ти років за ґратами за умисне убивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб: Івана — як виконавця злочину, Маші — як підбурювача та посібника.

Матері Степана та його сину засуджені виплатили по 700 тисяч гривень за нанесену моральну шкоду.

Матеріал про масштаб використання даних мобільних телефонів у кримінальних справах читайте у нашому інтерактивному проекті, який ми опублікуємо 3 жовтня

Убивство злочин мобілки