Засланий козачок: як російський ліберальний журналіст Бершидський хвалить Путіна

У 2014 році відомий російський журналіст та редактор Леонід Бершидський емігрував до Німеччини. У короткій статті, опублікованій в той час на веб-сайті 72.Ru, Бершидський пояснив, що не є політичним емігрантом. Насправді ж він залишив Росію, бо не бачив сенсу в запуску там великих медійних проектів, бо великі російські ЗМІ більше не виконували те, що він назвав головною функцією медіа: «захищати слабких від сильних.

Важко не погодитися з його точкою зору.

Тож чим займався пан Бершидський останнім часом, під час свого зумовленого принципами вигнання? Він публікував авторські колонки на сайті Bloomberg, у яких гаряче захищав «слабку» Росію від «сильного» Заходу.

Ця вітрина більше розповість вам про «реальну», «багатопланову» Росію, ніж всі крипто-путіністські «російські експерти» в світі. Центр Санкт-Петербурга, 19 вересня 2017 року. Фото Russian Reader.

У колонці, опублікованій у вересні, Бершидський мав досить нахабства (в оригіналі автор вжив слово «хуцпа» - слово з ідиш позначає особливо цинічне нахабство: наприклад, убивця власних батьків просить суд поставитися до нього поблажливо, бо він сирота – прим. перекл.) та дурості, щоб заявити про майбутню Росію-аграрну наддержаву, бо «потепління клімату» дозволить відновити сільське господарство в регіонах, де воно занепало в попередні десятиліття через занадто холодний клімат, і це в геометричній прогресії збільшить урожаї в регіонах, які раніше були російським «зерновим поясом».

Він написав це під час офіційного 2017 Року екології в Росії. Я дізнався про нього буквально на днях, побачивши білборд з рекламою нової вистави в Театрі юного глядача - якимось чином вона стала частиною майже невидимих заходів до Року екології.

Гадаю, що колонка Бершидського про те, що “потепління клімату - це добре для Росії” була ще однією подією в календарі, заповненому аналогічними ретроградськими тезами.

Ви знаєте, що економіка Росії значною мірою залежить від продажу газу та нафти, і що це, мабуть, одна з найостанніших країн світу, яка офіційно чи неофіційно докладатиме хоч якихось зусиль, аби запобігти кліматичним змінам?

Які б договори, протоколи чи угоди вона начебто не підписувала б, месидж цієї країни до свого власного населення такий: зміна клімату або є вигадкою, або ж вона буде просто страх якою вигідною для Росії, навіть якщо внаслідок цього інші країни будуть знищені або затоплені.

Остання колонка Бершидського на сайті Блумберг показує, що він осідлав стару “антирусофобську тему”. Приводом послужило створення Комітету з розслідування дій Росії, до якого певною мірою долучилися Роб Рейнер та Морган Фрімен – дві улюблені постаті в американській культурі, яких Бершидський негайно висміює як другорядних ремісників від мистецтва.

Хоча насправді Фрімен – чудовий актор, якого любить буквально кожен американець (я підозрюю, що й прихильники вищості білих також), а Рейнер – не так актор, як це стверджує невіглас Бершидський, а колишній актор, одна з зірок серіалу, який багато хто вважає найбільш політично задярженою ситуаційною комедією всіх часів, «Усі в родині» Залишивши це шоу, Рейнер розпочав режисерську кар’єру, яка включала такі зіркові фільми, як Stand by Me та This Is Spinal Tap. Ні Морган, ні Рейнер ніколи не здавалися мені ідіотами – оцінка, яку негайно намагається нав’язати своїм читачам Бершидський.

Я, втім, не збираюся спростовувати раціональне твердження Бершидського, що сам цей комітет виглядає натягнуто і безглуздо, і у його консультативній раді нема справжніх «експертів по Росії». Справжніх «знавців Росії» мало, заявляє він, і при цьому їх зазвичай ігнорують.

Щоб підкріпити свою заяву, Бершидський цитує публікацію «Американська сліпа пляма щодо Росії», блог, написаний Семюелем Гріном, автором книги «Москва в русі: Влада та опозиція в путінській Росії».

Текст Гріна дійсно перегукується з багатьома скаргами Бершидського, що США та Захід не шукають порад у справжніх російських експертів і не хочуть дослухатися до голосів реальних росіян.

Але його ремаркам передує уточення – те уточнення, яке Бершидський зумисне оминає.

«Нема серйозної полеміки щодо того, чи справді Росія намагалася вплинути на американські вибори: вона це робила. І на британський референдум по виходу з ЄС. І на вибори у Франції. І на вибори в Німеччині. Нема також сумнівів у ролі Росії в подіях на Сході України, чи ширших світових подіях. Росія – це проблема, і ми маємо право хвилюватися з приводу того факту, що у нас нема відповіді на цю проблему.»

Бершидський же, навпаки, не бажає визнавати, що та антиросійська істерія, яка його так хвилює, насправді була спровокована реальними діями та рішеннями керівництва країни, у якій він народився.

І це – реальна проблема із так званими експертними оцінками Росії. Половина, якщо не більше, тих, хто має на Заході статус «експертів по Росії», неймовірно спритні у відпущенні усіх гріхів «Путінської Росії» (коли вже ми позбудемося цієї фрази? Путін не володіє Росією, а амбіції його і його посіпак із колишнього дачного кооперативу «Озеро» їй суперечать) проти свого народу.

І пробачають нове прагнення відновити статус наддержави задешево – лізучи в чужі вибори, заповнюючи ефір та інтернет фальшивими новинами та антиіммігрантською істерією в різноманітних проявах і масштабах. А найгірше – годуючи власне населення незмінним меню з антиамериканізму, антизахідних цінностей, ксенофобії та расизму, особливо по національних телеканалах – протягом майже всіх 18 років правління Путіна.

Гляньте на Стівена Коена, високорангового «експерта по Росії», який віддано захищав будь-який моторошний чи агресивний крок Кремля протягом кількох минулих років.

Або на всі ці батальйони інших визнаних чи самопроголошених «знавців Росії» на кшталт Коена, які більшою чи меншою мірою продовжують кремлівську лінію.

Що ж до прислухання до голосів росіян, то це звучить чудово, але: 1) більшість так званих «знавців Росії» самі в ній не живуть і через це мають небагато можливостей почути реальні думки росіян; і 2) багато російських голосів або зійшли на фальш внаслідок невпинної пропаганди, або ж ці голоси буквально тонуть у шумі, породженому цією пропагандою.

Є також тривожна тенденція, що багато так званих «експертів по Росії», намагаючись передати «голос російського народу», звертаються до абсолютно дискредитованих джерел. Таких як російські соціологічні дослідження, проведені трьома провідними компаніями в Росії – ФОМ, ВЦІОМ та особливо підступного Левада Центру, який має імідж «ліберального чи дисидентського», хоча насправді його взагалі не заслуговує.

Ці експерти роблять висновки про «звичайних росіян» у найтемніших термінах, як відсталих і небезпечних істот, подібних до зомбі в серіалі «Живі мерці».

Чому «експерти з Росії» так роблять? Бо вони не живуть у Росії і зазвичай не мають жодних уявлень, про що насправді думають росіяни.

Один із способів дізнатися, що думають дуже відмінні між собою росіяни, - це читати цей вебсайт, який здебільшого і присвячений трансляції голосів людей, дійсно залучених, здебільшого на низовому рівні, до вирішення проблем своєї країни. Або ж передачі їхнього виразного мислення, чия переконливість не зіпсована мислештампами потужної путінської пропагандистської машини, яка вселяла їх у свідомість росіян - занадто слабких або занадто скомпрометованих своїм становищем у житті, щоб думати самостійно.

На жаль, таких людей у Росії багато, - включно з тими чоловіками й жінками, які обслуговують роздуту бюрократичну систему країни, силові й розвідувальні структури. Цих людей за нинішньої «ліберальної капіталістичної демократії» у кілька разів більше, ніж було за радянських часів чи за царизму.

Я не маю сумнівів, що поміж цих мільйонів посадовців є чимало розумних і порядних людей, здатних думати самостійно. Багато з них, я припускаю, не відчувають неймовірного щастя від того шляху, яким Кремль повів країну, і від тих ролей, які їх змусили виконувати в цій навмисній деградації.

Скажімо, чи сподобалося б вам бути районним суддею, який чекає дзвінків «згори» перед винесенням вердиктів у гучних справах? Але саме це відбувається в судовій системі країни на повсякденній основі.

Насправді, якщо прислухатися до голосів росіян, які дійсно намагаються розповісти свої історії – у Фейсбуку та інших соціальних медіа, так само як і в електронних і друкованих виданнях, де ще час від часу практикують якісну журналістику, - і якщо слухати ці історії протягом тривалого часу (я, наприклад, дописував та перекладав для цього веб-сайту, а ще раніше для Chtodelat News, протягом минулих десяти років) і приймати їх до серця, то у вас волосся встане дибки.

Ви також відчуєте сильну пошану до активістів, дослідників та журналістів, які переживають за свою країну і мають мужність висловлюватися.

Втім, ви не прийдете до оптимістичних висновків, які наводить Бершидський у своїй останній статті.

«Але Росія все одно буде існувати, коли ця фаза закінчиться – обурена і водночас спрагла до похвали зі сторони Заходу, зухвала і сконфужена, бандитська і високоінтелектуальна, сильна й агресивна і ослаблена хабарництвом і некомпетентністю. Одного дня всі ці частини треба буде зібрати, і на це будуть здатні лише люди, які спроможні розрізняти нюанси. Ці люди «досліджували» Росію увесь час. Просто зараз їхня робота витіснена менш ретельним і більш політизованим «дослідженням».

По-перше, я не впевнений, що Росія все ще існуватиме, коли ця фаза (чого саме?) закінчиться. І мою думку поділяє Андрій Каліх, чий тривожний пост у Фейсбуку про те, що відбувається на передньому краї навчання Захід-2017 я нещодавно опублікував.

По-друге, проблеми Росії – це не проблеми важкого підлітка, як натякає Бершидський. Це проблеми країни, якою править безмежно жадібна й амбіційна тиранія, яка перевіряє на практиці різноманітні оманливі ідеології (такі як гомофобія, антиамериканізм, російське православ’я, ксенофобія, мігрантофобія, необмежений державний капіталізм тощо), аби виправдати своє тривале, і, вочевидь, вічне правління.

І як написав Андрій Каліх на цьому сайті, це робить нинішній режим вкрай небезпечним для самих росіян. В основі його доказів лежить зростаюча «холодна громадянська війна», яку режим веде не тільки проти відкритих дисидентів та опозиціонерів, як Олексій Навальний, Анна Політковська чи Борис Немцов, а проти простих росіян, які написали «хибні» повідомлення на Фейсбуку чи ВК (російська копія Фейсбуку, більш популярна у невибагливих мас та активістів, які хочуть контактувати більше з ними, ніж із ненависниками пролетаріату. Втім, ця соцмережа є абсолютно прозорою для російських силових структур).

Або, що ще гірше, зібралися разом задля вирішення своїх проблем, які часто створює їм їхня місцева чи загальнонаціональна влада. Ця влада аж ніяк не запровадила стабільність після хаотичних років правління Єльцина, а насправді нав’язала «правовий нігілізм» (вислів екс-президента Росії Дмитра Мєдвєдєва) в якості фундаментального принципу неякісного управління.

Якщо хтось відкидає ці базові факти про сучасну Росію, і, до того ж, не слухає голосів активних, думаючих росіян, які не профільтровані шахрайськими соцопитуваннями, і, зрештою, якщо він не живе в Росії або не проводить тут багато часу, спілкуючись з багатьма людьми та долучаючись до різноманітних ситуацій, я вважаю, що його «експертні знання щодо Росії» - це просто різновид статистики.

Зрештою, «нюанс» - це обтічний вислів, який ні до чого не зобов’язує.

Тож чому Бершидський залишив Росію лише заради того, щоб працюючи на Bloomber, генерував засновані на «нюансах» виправдання нинішнього російського режиму? Було б цікаво знати відповідь на це запитання.

ДОПОВНЕННЯ. RT (російська пропагандистська інформаційна мережа) люб'язно розкрила крипто-путіністську сутність Бершидського в абсурдній компромат-статті під назвою "Русофобія: RT склала рейтинг 10 критиків кремля і їхніх сміховинних кампаній ненависті", опублікованої на їхньому вебсайті 28 вересня.

У цій публікації, яку, схоже, написав алкоголік у сильно нетверезому стані, RT вихваляє Бершидського за його критику на адресу "русофоба номер 10" Моллі МакК'ю: "Значно більш шанований аналітик Леонід Бершидський сформулював це найкращим чином, коли назвав її аргументи проти Москви: "примітивними і хибними". Моя порада RT: краще вам утримуватися від згадок про таємні активи Кремля у такий кричущо відкритий спосіб.

ДОПОВНЕННЯ, 12 жовтня 2017. Андреас Умланд звернув мою увагу на інші свідчення того, що "заслання на Захід" Бершидського насправді було хитрим способом упровадити крипто-путіністського російського журналіста у провідне західне агентство новин.

Останній внесок Бершидського до мистецтва авторських колонок, "Чому Каталонія зазнає невдачі там, де Крим здобув успіх" (4 жовтня 2017 року) переходить усі межі. Діана Френсіс розносить цю публікацію на шматки на сайті Atlantic Council.

агенти росія пропаганда