Чому об’єктивна журналістика — це оманлива і шкідлива ілюзія?

«Здається, що редакційна команда має свою точку зору. Але це саме цього я не хочу. Ми ніколи не хочемо цього робити. Ми не повинні мати власну позицію в новинах. Це мають зробити глядачі».

Ці слова належать Марселеві Гелауфу, голові відділу новин голландської телерадіокомпанії NOS.

Витоки об’єктивності

Об’єктивність в журналістиці, як і багато західних стереотипів, бере свої початки наприкінці ХІХ століття. Спочатку журналістика була лише мегафоном для вельмож: король говорив, а журналісти записували. Газети були лише афішами для оголошення війни, змін у навігаційних маршрутах, закликів до молитви тощо.

Офіс «De Correspondent» у Нідерландах (фото зі сторінки видання у Facebook)

Просвітництво та розвиток науки призвели до контрудару: журналісти - це сторожовий пес, а не провідник повідомлень. Це переконання було спричинене новим ідеалом, більш відомим як об'єктивність, що пов'язана з незалежністю. Лише ми, журналісти, вирішуємо, що повідомляти. Ми робимо це лише тоді, коли переконаємось, що це правда.

Тепер, через століття, коли піар став окремою професійною сферою інформаційної індустрії, ми втратили всі ілюзії щодо «Правди» з великої «П», об’єктивність стала означати протилежне. Вона має визначатись не пресою, а «тим, що відбувається у світі». Робота ЗМІ полягає лише в тому, щоб «повідомляти про новини». На думку Гелауфа, ми не повинні займати позицію.

«Ми з’ясуємо» перетворилось «Ви зрозуміли це».

Читачі, які знайомі з моєю філософією, вже знають, що я думаю про об’єктивність. Але в час, коли Facebook та Google розробили моделі фейкових новин, в Білому домі живе патологічний брехун, а його послідовники з’являються у всіх країнах Європи, треба говорити прямо: в таких умовах цей принцип - пряма загроза демократії.

Ось чому.

1. Об’єктивності не існує

Марсель Гелауф каже, що не хоче, щоб його редакційна команда мала власну точку зору. Але дозвольте мені бути першим, хто скаже, що, на жаль, це марна надія. Описати світ, не маючи уявлення уявлення про те, що добре або погано; що доречно, а що нісенітниця; що правда, а що брехня - неможливо.

В основі кожної новини чи репортажу обов’язково лежить точка зору, яка ґрунтується на онтологічних (що реально?), гносеологічних (що є правда?), методологічних (як ми про це дізнаємося?) та моральних (чому це має значення?) припущеннях. Якщо виходити з термінології Гелауфа, новини мають позицію.

Чому тоді вечірніх новинах не показують НЛО? Бо редакційний відділ підтримує позицію, що НЛО не існує.

Чому новини ніколи (у Нідерландах - Тексти) не розповідають про затримку поїзда між Санкт-Петербургом і Новосибірськом? Бо редактори вважають, що запізнення потяга в Росії не має значення.

Чому передачі ніколи не розпочинаються з новин про найбільшого продавця нафти і газу з Нідерландів "Вітол"? А тому що редактори вважають, що компанія не робить нічого поганого.

А тепер глянемо з іншої точки зору. Чому ми робимо новини про твіт Трампа, бомбардування Сирії, про внутрішню політику та про хаос у національному транспортному вузлі? Бо редактори вважають твердження американського президента, війну на Близькому Сході, плани наших власних лідерів та транспортні проблеми нашої країни важливими.

Але чому тоді новини завжди розділяють «терористичні атаки» ІДІЛ та «бомбардування» західними урядами? Бо редактори думають, що так воно і є.

Чому новини завжди визначають зростання економіки як щось позитивне, а не як катастрофу для клімату, навколишнього середовища чи коралів в океані? Бо на думку редакторів, економічне зростання - це завжди добре.

Отже, коли редактор стверджує, що він не має жодної позиції в новинах, то він вводить вас в оману. А це найгірше, що можна порадити своїй редакційній команді.

2. Об’єктивність — це поганий ідеал

Об’єктивності не існує, але навіть якби вона була, то журналісти мали б зробити все можливе, щоб позбутись її.

Це тому, що слово «об'єктивність» зазвичай розглядають з точки зору його морального виміру. Очікується, що журналісти не даватимуть моральних оцінок. Вони не мають права казати те, що вони думають.

Але журналістика ніколи не була аморальним бізнесом. Навпаки, вона є моральною, оскільки ми, як суспільство, вважаємо щось важливим. Крім того, вся журналістика починається і закінчується ідеями про добро і зло. Глобальне потепління - це не новина, адже це факт. Водночас глобальне потепління — присутня у новинах, тому що це погано.

Якщо ви запропонуєте журналістам перевірити їхні моральні судження, то трапиться одне з двох. Або журналіст повернеться додому без історії, або дозволить іншим розповісти про них замість себе. На практиці для журналіста це спосіб стати рупором і заявити, що є добре, а що погане, що варте уваги, а що нісенітниця.

Таким чином, об’єктивна журналістика з часом перетворилась на свого антипода. Без своїх точок зору журналісти всього лиш передають точку зору впливових людей. Наділяючи правом мати власну позицію лише публіку, ми стаємо лише поширювачами офіційних прес-релізів. Таким чином, чи не можемо виконувати наше найголовніше завдання. Це призводить до третьої нагальної проблеми об'єктивності.

3. Об’єктивність як загроза для демократії

Новини є одним із найважливіших джерел інформації в демократичному суспільстві. Сьогодні вони як ніколи визначають, що ми знаємо про світ і як ми розуміємо його. Це впливає на нашу поведінку на виборах, наше бачення інших людей і культур. Значною мірою новини формують і наше уявлення про себе.

Наш погляд на світ все більше підживлюється напівправдами, казками та прилизаною брехнею, якою нас годують найвищі прошарки світової політики. Все це підсилюється гучними скандалами всередині країни і поширюється на мільйони телефонів, ноутбуків та телевізорів за частку секунди. Сьогодні роль журналістів важливіша, ніж будь-коли. Ми повинні поставити перед собою цінності, які є важливими для демократичного суспільства: перевірка влади, прагнення до правди, забезпечення контексту та перспектив.

Коли президент США Дональд Трамп бреше про кількість людей, що прийшли на його інавгурацію, незважаючи на контраргументи ЗМІ, які наводять фотодокази, недостатньо писати новини «Трамп звинувачує ЗМІ, незважаючи на аргументи», як це робить NOS. Або як це роблять інші: «На інавгурацію прийшло скільки-то людей, Трамп заявив про таку кількість, а тепер вам Філіп розкаже про погоду».

Журналісти мають говорити про те, що один з найбільш впливових політиків у світі збрехав знову. Вони мають пояснити, чому він так зробив. Тим часом, треба стежити не лише за його словами, а й за діями. Інакше «не займати позицію» означатиме, що журналісти - не лише рупор влади, але і провідник для брехні.

Якщо демагоги ненавидять політичну коректність, журналістська коректність є їхнім найкращим другом. Але демократії з нею не по дорозі.

Про автора

Роб Вейнберг — філософ та публіцист, який до того, як заснував «De Correspondent», був головним редактором проекту «NRC Next», відгалуження «NRC Handelsblad», головної щоденної національної газети Нідерландів. Його специфічні та відверті погляди на роль новин у сучасному суспільстві, опубліковані в чисельних колонках, статтях та кількох книгах, принесли йому велику кількість відданих послідовників.

Онлайн-видання «De Correspondent» існує лише завдяки платній передплаті і не розміщує на сайті реклами. Хоча газета з'явилася лише у вересні 2013 року, ще до запуску вона набрала понад 17 тисяч передплатників. Встановивши мінімальний розмір внеску в €60, який відповідав річній передплаті на видання, засновники проекту вже за перший тиждень зібрали понад €1 млн.

Маніфест «De Correspondent»: 1. Щодня, але більше, ніж на злобу дня. 2. Від новин — до нового. 3. Не політична ідеологія, а журналістські ідеали. 4. Теми і взаємозв'язки. 5. Спочатку журналістика, а потім — рентабельність. 6. Від читачів — до учасників. 7. Не рекламодавці, а партнери. 8. Не цільова аудиторія, а однодумці. 9. Амбітні ідеали і скромна мудрість. 10. Повністю цифровий проект

концепція медіа змі інозмі