Як Україні стати багатою: протекціонізм чи вільний ринок? (Дискусія)

Сперечалися у Фейсбуці, обговорюючи статтю на БізнесЦензорі, яка описувала вдалі, на думку автора, дії держави щодо розвитку виробництва з доданою вартістю. У статті йдеться про чотири приклади:

1.   Заборона на експорт зерна соняшника

2.   Заборона на експорт необробленої деревини

3.   Введення мита на імпорт карбаміду й карбамідно-аміакової суміші (КАС) з Росії

4.   Існування мита на експорт металобрухту

Тимофій Милованов. Всі ці історії протекціонізму мають один простий логічний провал. Якщо було так вигідно розвивати переробку соняшникової олії, то чому потрібне втручання держави? Хіба держава дала кредити або страховки бізнесу з переробки? Або спростила регулювання? Чи, може, взялася боротися з рейдерством в агробізнесі? Ні. Вона ввела заборону. Обмеження на експорт — один з найгірших інструментів розвитку ринку переробки, який можна було придумати. Можливо, без нього у нас було б удвічі більше переробних потужностей.

Сергій Головньов Тимофію Милованову

Весь світ так робить. А головне — всі багаті країни так роблять.

Важливо, що в результаті обмеження гроші від переробки всередині країни залишаються. Може, вам не відомо, але після введення обмежень на експорт,  крім компанії «Кернел» Веревського-Хомутинника, група іноземних інвесторів ABCD (агрокомпанії ADM, Bunge, Сargill, Dreyfus) теж інвестувала в переробні заводи. Сенс бізнесу — вкладаєш, заробляєш. А те, що гроші є тільки у великих гравців — то це питання до урядів та президентів за попередні 20 років. І до Порошенка з Гройсманом. І до вас особисто за посадою — де дешеві кредити, щоб фермери могли їх брати?

Ось ще наша стаття про те, які є обмеження у США і ЄС для іноземців на участь у держзакупівлях

Тимофій Милованов  Сергію Головньову

Боже, який жах і пропаганда... От скажіть, там пишуть про «купуй американське» і вимогу локалізації (тобто, вимогу до продавця мати частку у товарі, вироблену в США чи конкретному штаті, в якому влада закуповує товар, — ред). По-перше, скажіть, чи можна українським компаніям брати участь у тендерах на будівництво мостів відповідно до «купуй американське»? З матеріалу випливає, що не можна. А насправді можна, при певних умовах на суму тендера. І так по всьому що там написано.

Сергій Головньов Тимофію Милованову

У статті мова йде про конкретні напрямки. Наприклад, у американському FTA (Federal Transit Administration) — віддають перевагу при закупівлі міського транспорту внутрішнім виробникам. Будівництво — це послуги, а не товари. У цьому випадку достатньо, щоб компанія мала представництво в країні і штат людей з місцевого населення.

Також зацитую Директиву ЄС:

«Будь-який тендер, проведений для укладення договору поставки, може бути скасовано, якщо частка товарів, які надходять з третіх країн [...], перевищує 50% від загальної вартості продукції».

(Section 4, Article 85, Tenders comprising products originating in third countries. Any tender submitted for the award of a supply contract may be rejected where the proportion of the products originating in third countries, as determined in accordance with Regulation (EU) No 952/2013 of the European Parliament and of the Council (43), exceeds 50 % of the total value of the products constituting the tender).

Стежу за вашою дискусією з нардепом Віктором Галасюком від Блоку Ляшка (просуває законопроект, який передбачає, що товари, які купуються для держави, повинні мати частку, вироблену в України — ред.). Згоден, що сам законопроект «Купуй українське» в тому вигляді, в якому зараз є, — лайно. Але принцип правильний. Всі розвинені країни надають преференції внутрішньому виробнику.

Тимофій Милованов Сергію Головньову

Ок, дійсно, таке регулювання, яке змушує держструктури купувати товари з американською часткою, в США є. І воно шкодить США. Швидше за все, воно ухвалене в результаті лобізму або асоціацій з виробництва сталі, або через політичні мотиви підтримувати робочі місця в певних галузях.

У статті на «Цензорі» надаються ці дані, і після них параграф-висновок: «Це означає, що надаючи дотації суспільно важливим напрямкам народного господарства, уряд США дає преференції місцевим виробникам. Тому що при такій моделі закупівель виробники платять податки в бюджет США, в країні зберігаються робочі місця».

Перша фраза цього параграфа доведена даними, друга — з натяжкою ок. Але з цього не випливає, що протекціонізм хороший для економіки. До речі, публічний транспорт в США досить поганий.

Сергій Головньов Тимофію Милованову

Спростуйте висновок. Країні не потрібні підприємства з доданою вартістю? Нехай Рінат Ахметов продає за кордон руду, Андрій Веревський — зерно, Юрій Косюк — курятину. На цьому і будемо багатіти? Який же рецепт економічного зростання? (Я не про закон, а про принцип). Заохочувати імпорт промислової продукції з країн, які захищають своїх виробників?

Тимофій Милованов Сергію Головньову

Ми з вами згодні, що країні потрібні підприємства, конкурентоспроможні на світовому рівні. Ми сперечаємося про методи досягнення такої мети. З моєї точки зору, є дві хибні думки:

1. Підтримка вітчизняного виробника через держбюджетні закупівлі вирішує цю задачу. Забувають, що кожна гривня, віддана вітчизняному постачальнику (а не іноземному) через держзакупівлі — це гривня, не віддана вітчизняному експортеру. (Мається на увазі, що створення законодавчих переваг для вітчизняного виробника на продаж свого товару державі зробить фінальну ціну, за якою купується дорожча продукція, а ці гроші можна було б використати для підтримки українських компаній-експортерів — ред.).

2. Що потрібно розвивати ті несировинні галузі, які є в Україні, але які зараз не можуть вижити без державної підтримки. Тут проблема в тому, що це застарілі галузі, і потрібно не їх рятувати, а розвивати нові, яких ще немає, і в яких ми можемо зайняти нішу в світовому ринку.

Сергій Головньов Тимофію Милованову

Добре, що сходимося в необхідності переробки. Далі питання в аналізі нинішньої ситуації. Що ми можемо продавати? Труби і колеса (Віктор Пінчук) — так в США і Європі є загороджувальні мита на них. Авіадвигуни (В’ячеслав Богуслаєв) — в кращому випадку їх купуватимуть якісь Ірак, Індія, Лівія. Проблема в тому, що якщо всі навколо закриваються (тобто, вводять мита на імпортні товари, — ред), а ми відкриваємося, то альтернативи сировинній моделі не буде. Хто піде до нас будувати завод з виробництва батарей Ілона Маска? Навіть з хорошими судами і без трешу від СБУ-ГПУ не прийдуть. Моя думка — без протекціонізму розвитку не буде. Чи потрібно його впроваджувати через держзакупівлі — питання. Але якось треба діяти, щоб залишати гроші в країні.

Тимофій Милованов Сергію Головньову

Що робити? Можна умовно розділити на три глобальних принципи.

1. Розвивати інститути, про які ви говорите: суди, державу, регулятори. Наповнювати їх компетентнішими людьми, вибудовувати заборони і противаги, а також розвивати прозорість. Ви маєте рацію, що одних інституцій мало.

2. Розвивати людський капітал: освіта, підвищення кваліфікації, перепідготовка на нові спеціальності. Тут держава теж має відіграти важливу роль.

3. Для того, щоб 1 і 2 працювали, потрібні компетентні політичні лідери та інтелектуальна еліта у владі і поза нею, яка користується довірою і яка не має прихованих або прямих конфліктів інтересів (наприклад, хто вірить Ляшку або Галасюку, після історій з їхніми однопартійцями?..).

Але 1-3 — це тільки база, необхідні умови, які не є достатніми для зростання економіки.

В умовах, коли ринки капіталу не працюють, держава дійсно може і повинна допомагати фінансувати хороші проекти. Як це потрібно робити? Через бюджетні програми, на конкурсній основі. Цьому буде величезний опір, і постійно будуть пропонуватися інші рішення, такі як «купуй українське» або як звільнення когось від податків. Бюджетні програми повинні затверджуватися парламентом, і таким чином бути більш підзвітними суспільству. Ми — виборці та фахівці — так зможемо побачити, на що саме витрачаються державні гроші.

Друга причина використовувати кошти з бюджету, а не робити це непрямими методами через регулювання цін чи податків — це те, що таким чином вони дають преференції одним гравцям ринку, не спотворюючи при цьому ціни на ринку. Тобто, їхні побічні ефекти менші, ніж у інших методів підтримки, наприклад, через держзакупівлі.

Сергій Головньов Тимофію Милованову

Згоден. Але ось реальність.

1. Половина ключових держорганів і держкомпаній очолюють в.о. Це практикується політиками при владі, щоб легше ставити туди своїх людей.

Порошенко тисне на НАБУ, інтригами домігся продовження контролю над Нацкомісією з регулювання енергетики (НКРЕКП).

2. Людський капітал витікає за кордон.

3. Чинний президент під ваш опис не підходить. Решта фігурантів президентських рейтингів ще гірші.

В цілому, ваша пропозиція полягає в «давайте побудуємо ідеальне суспільство — і тоді добре заживемо». Але цього не буде. Ні завтра, ні через 5 років. Об'єктивно.

Єдине, що можна зробити — це точково розвивати експорт і виробництво всередині країни. ШВИДШЕ БАГАТІТИ! Десь — митами на експорт сировини, десь — скасуванням мита на імпорт знарядь виробництва з новими технологіями, десь (в окремих сферах — той же міський транспорт, турбіни, трансформатори) — обов'язковою локальною складовою при держзакупівлях.

Це, як мінімум, дозволить залишати розумних людей в країні і розвивати їх, що стане базою розвитку якісних державних інститутів і появи інтелектуальної еліти у владі і поза нею.

А в іншому випадку, через 10 років вам не буде кого вчити економіці. Всі з мізками виїдуть звідси. І не через те, що правитель поганий, ким би він не був. А через те, що тупо грошей не буде.

Тимофій Милованов Сергію Головньову Дозвольте мені не погодитися. Уже 25 років в Україні намагаються знайти рішення, як країні швидко розбагатіти. Але виконавець цих рішень — слабка держава. Результат — цикл політичних і економічних криз і постійне відставання від сусідів та світу в цілому.

Мені здається, якби в 2004 році ми б інвестували довгостроково, в розвиток країни через компетенції і освіту, то в 2014 році зміни були б набагато кращими і сильнішими.

Протекціонізм як рішення проблеми економічного зростання для України не спрацює тому, що він лікує симптоми, а не причини.

Потрібно інвестувати в якісну освіту, витрачати енергію на те, щоб на ключових місцях стояли компетентні люди, і не вестися на «політичних лідерів», які себе ніяк не проявили в ролі державних людей.

Зміни будуть повільними, еволюційними.

Сергій Головньов Тимофію Милованову

Принципи Лі Куан Ю (багаторічний президент Сингапуру, відомий реформатор — ред)... Можливий варіант. Але за однієї умови — «розумної диктатури». У нас будь-які глобальні зміни потрібно продавлювати, долаючи опір чиновників всіх рівнів.

А після Януковича в найближчі роки побудувати «вертикаль швидкого прийняття рішень» не вдасться. Я розумію, що модель «протекціонізму по Райнерту» (Ерік Райнерт, економіст, який доводить, що країни багатіють, розвиваючи власне виробництво, а для цього потрібен протекціонізм) дещо ідеалістична і перебільшена. Але ваша набагато більш ідеалістична)

Тимофій Милованов Сергію Головньову

Модель протекціонізму по Райнерту не працює ніде і ніколи. На жаль, це набір популістських гасел. Працюють ринки і конкуренція, компетенції та меритократія. Працює довгострокова гра.

Володимир Рапопорт Сергію Головньову

Кожен повинен конкурувати на рівних. Протекціонізм завжди збільшує ціни.

Сергій Головньов  Володимиру Рапопорту

Не обов'язково. Протекціонізм по відношенню до одного гравця збільшує ціни. Якщо ж зберігається принцип внутрішньої конкуренції, то ціни зростуть тільки в короткостроковій перспективі.

Сергій Головньов Далі питання: чому в Україні лише один нафтопереробний завод (НПЗ) — у Ігоря Коломойського? Чому «Нафтогаз», або власники мереж заправок ОККО, або WOG не інвестують у свої нафтопереробні заводи? Я питав у керівництва «Нафтогазу». Знаєте, що відповіли? Потрібен протекціонізм. Бо білоруси під виглядом біопалива фактично контрабандою гонять в Україну нафтопродукти з дешевої російської нафти. Азербайджанська мережа заправок «Сокар» серйозно розглядала можливість побудови НПЗ в Україні для своєї нафти. Але без протекціонізму не погоджуються.

Володимир Рапопорт Сергію Головньову

Якщо вони хочуть, щоб на їхніх нових НПЗ ціна нафтопродуктів була вищою за імпортну, то дійсно — непотрібні такі нові виробництва. Білоруські НПЗ 1980-х рр. Сьогодні заводи будуються з більшою глибиною переробки, тобто, можна на барелі нафти заробляти більше. РФ все робить, щоб не дати Білорусі експортувати продукти з російської нафти без відповідного мита. Тобто, ціни вирівнюються до цін світового ринку, і давати послаблення своєму виробнику, як на мене, не має сенсу.

Тарас Качка

Повертаючись до статті про чотири приклади українського протекціонізму:

1. Експортне мито на насіння соняшника зіграло свою роль на самому початку, коли зробило екстракційні заводи привабливими для інвестицій. Тепер перевага на ринку олії будується за рахунок інтеграції вирощування і екстракції в рамках агрохолдингів, або співпраці між агрохолдингами. Тому рішення про поступову відмову від експортного мита в угоді з ЄС є прийнятним для всіх гравців.

2. Заборона експорту лісу не дуже дієва. Самі автори цієї заборони визнають це і ініціюють коригувальника дії — законопроект 5495

3. Введення податку на імпорт карбаміду й карбамідно-аміакової суміші (КАС) з Росії — війна хижака проти чужого: заборонили російське і змусили купувати у Фірташа.

4. Запровадження мита на металобрухт — захистили сировину, але паралельно отримали антидемпінгове мито в ЄС. Це зовсім не пов‘язані речі. Але на ринку металу вже давно йде складна робота над утриманням балансу, і тому на цьому ринку великої експансії не може бути.

Тому це питання — наскільки ці рішення аж такі вдалі. Але, безумовно, вони подобаються тим, хто ними користується.

Сергій Головньов Тарасу Качці

У коментарі майже по всіх пунктах доказ необхідності протекціонізму) 1. Протекціонізм дієвий. 2. Дія протекціонізму не дієва, але треба робити дієвою. 3. Згоден, текст писав на цю тему. Але питання в тому, що робити з працівниками на заводах, без введення мита на російську продукцію їх довелося б звільнити. 4. Війна протекціонізмів. Це комплексне питання.

Тарас Качка

Протекціонізм дієвий лише тоді, коли він осмислений, у правильній формі і у правильний час. Усі компоненти обов‘язкові. В іншому випадку це просто легалізований дерибан грошей.

економіка дискусія