Справи Майдану. Похвилинна відеореконструкція 18 лютого: перші силовики були убиті після того, як загинуло 15 протестувальників

Від редакції: Відеорозслідувачі Jus Talionis Reconstruction Lab., опублікували відеосинхронізацію першої частини подій 18 лютого на Майдані. Це означає,що всі доступні відеозаписи журналістів, свідків та камер спостереження були зведені до єдиного астрономічного часу та синхронізовані на великому екрані. Такий вид реконструкції дозволяє побачити, що відбувалось в ту чи іншу мить на заданій місцевості одразу з кількох точок зйомки.

***

У першій частині синхронізації зведено в часі і просторі кадри з 15:39 до 17:26. На цей момент вже 6 протестувальників загинули, а правоохоронці, зачистивши з тітушками Маріїнський парк та Кріпосний провулок, продовжували наступ на Майдан Інститутською та, пізніше, вулицею Грушевського. Під час цього наступу продовжували гинути люди.

18 лютого, Інститутська. Фото: Олександр Козаченко

Лише після того, як правоохоронці оточили з двох боків площу та зайняли стратегічний верхній ярус - майданчики Жовтневого палацу та Глобусу, за дивних обставин гинуть рівно по двоє правоохооронців на Хрещатику та Інститутській. Після цього силовики отримують підставу (і команду) на зачистку.

Автори синхронізації наводять також похвилинний опис-реконструкію подій цієї частини дня 18 лютого, у якому відображені точні дані щодо часу і місця загибелі протестувальників та силовиків. Окремо наводяться дані про знищені докази - записи камер спостережень на будівлях, що належать державним установам та силовим відомствам. ТЕКСТИ публікують цей опис у повному обсязі.

Цей епізод охоплює часовий проміжок від 15:39 до 17:26 18 лютого 2014 року.

Події до 15:39

В інтервалі від 12:30 до 13:00 з’явилась перша смертельна жертва цього дня – Захаров В.К. (1948 р.н.), технічний працівник (не мітингувальник, не правоохоронець, не “тітушка”) офісу Партії регіонів на вул. Липській, який загинув від отруєння чадним газом, що поширився внаслідок підпалу будівлі.

Протягом 1.5 годин (від 13:30 до 15:00) під час мирної ходи до Верховної Ради правоохоронці та “тітушки” вже вбили (чи нанесли смертельні поранення) 6-ох майданівців: Кіщука В.Ю. (1956 р.н.), Сердюка І.М. (1969 р.н.), Шаповала С.Б. (1969 р.н.), Корчака А.Б. (1964 р.н.), Дідича С.В. (1969 р.н., який внаслідок ударів правоохоронців по голові потрапляє під вантажний автомобіль) та нанесли тілесні ушкодження Мазуру А.А. (1987 р.н.), який помер згодом у лікарні.

До 15:39 мітингувальників уже відтіснили до перехрестя вул. Шовковичної та Інститутської, повністю зачистивши Маріїнський парк, Кріпосний провулок та частково вул. Інститутську.

[Від редакції: Сергій Шаповал, Ігор Сердюк та Володимир Кіщук загинули на Кріпосному провулку. Усі – від свинцевої картечі, відстріляної з помпових рушниць «Беркута», які силовики вперто продовжують називати «пристроями для відстрілу гумових куль», хоча вони спокійно відстрілюють мисливські набої. Кіщука та Шаповала принесли до будинку офіцерів, який медики використовували в ті години як тимчасовий медпункт.

У вбивстві Шаповала, Сердюка та Кіщука обвинувачується Олександр Бєлов, харківський «беркутівець». В його рушниці знайшли сліди свинцю, на нього також вказують свідки. Певний період під час слідства він перебував у СІЗО, але у 2016 році суддя Лашевич присудив йому нічний домашній арешт, і зрештою у вересні 2017 року просто не явився до суду. Станом на зараз його оголошено в розшук.

Детальніше про трьох загиблих з Кріпосного провулку та скандальне рішення судді читайте тут

Його колега по стрільбі з Кріпосного провулку – беркутівець Віталій Гончаренко, який обвинувачується у замахах на вбивство, втік до Росії в квітні 2016 року, разом з ще трьома беркутівцями.

Відео стрільби з Кріпосного провулку та дані про обвинувачених беркутівців-втікачів дивіться тут

Сергія Дідича, який опинився під колесами вантажівки прямо під час побиття беркутівцями, також принесли до будинку профспілок – до тіл Кіщука та Шаповала, які вже знаходились там. Саме фото загиблих Шаповала, Кіщука та Дідича першими просочились в пресу, і дадуть зрозуміти вдень 18 лютого, що конфлікт вийшов на новий виток.

Тіла загиблих у Будинку офіцерів

За побиття Дідича (перед потряплянням під вантажівку) засуджено умовним строком лише одного беркутівця – Єфіміна, який визнав себе винним. Половину отриманої від МВС компенсації за побої чоловіка вдова Сергія Дідича – пані Галина – передала фонду «Повернись живим».

Добре видно, як за мить до наїзду вантажівки Дідич отримує удар, і немає куди дітись з траєкторії руху автівки

Повне відео епізоду, в якому загинув Дідич

Як поліція боролась за те, аби не платити компенсацію, читайте тут

За смертельний наїзд на Дідича засуджено протестувальника Бібіка, який був за кермом вантажівки.

Андрій Корчак отримав несумісні з життям травми пізніше на Інститутській під час наступу силовиків.

Артем Мазур отримав важкі травми та поранення під час зачистки силовиками та тітушками Маріїнського парку. У березні він помер.

У вбивствах Мазура та Корчака підозрюваних та обвинувачених немає.

Не рахуючи вже згаданих Бєлова та Гончаренко, є ще всього троє фігурантів у справах, які стосуються денних епізодів 18 лютого (штурм Мирної ходи, зачистка Маріїнського парку, штурм Інститутської та Грушевського, наступ силовиків до кордонів Майдану – всі епізоди до початку вечірнього штурму Майдану та будинку профспілок). Ці троє – командири харківських та львівських підрозділів «Беркуту» Лукаш та Пацеляк, і командир роти харківського «беркуту» Шаповалов. Їх звинувачують у низці статтей про перевищення влади, нанесення ушкоджень різного ступеню тяжкості, перешкоджанню акціям протесту, перешкоджанню журналістам, нардепам, але серед інкримінованих статей у переліку немає нічого про вбивства. ]

Події, що увійшли в синхронізацію

О 15:40 - 15:41 правоохоронці (“беркут” і внутрішні війська), посилені трьома водометами, проходять перехрестя вул. Шовковичної та Інститутської, відтіснивши майданівців до перехрестя із вул. Садовою.

Проте ця межа утримувалась недовго, і о 15:46 правоохоронці пішли у наступ вул. Інститутською, закидаючи мітингувальників світло-шумовими гранатами. Тисячі людей почали втікати від переслідувачів у напрямку Майдану Незалежності. Проте тим, хто був у кінці чи відставав (а це переважно люди похилого віку), від правоохоронців діставалися удари кийками, а лежачих добивали ногами. Це стало причиною великої кількості черепно-мозкових травм (як закритих, так і відкритих), у тому числі у жінок, підлітків і літніх людей.

Зокрема травми, отримані о 15:47 - 15:49 на ділянці вул. Інститутської від №16 до №14, спричинили кому та подальшу смерть Наконечного І.М. (1931 р.н.) і Нечипоренка А.І. (1941 р.н.).

Зайко Я.Я. (1940 р.н.), нардеп першого скликання Верховної Ради якому після побиття вдалося дістатися до станції метро “Хрещатик”, встиг спуститись (останній прийнятий ним дзвінок – о 15:49), проте вже на наступній станції, “Театральній”, його винесли мертвим із вагону метро. Він помер близько 16:00.

О 15:50 у Києві почали закривати метро на вхід, і до 16:30 рух остаточно припинився.

О 16:00 було оприлюднено спільну заяву (ультиматум) голови СБУ Якименка О.Г. та міністра МВС Захарченка В.Ю. з вимогою припинення протестів до 18:00, бо інакше: “у влади є сили, щоб навести порядок”.

Втікаючи від побиття, величезна кількість людей добігла до перехрестя з вул. Ольгинською – до “верхньої” (з 20 лютого – “сніжної”) барикади о 15:49 - 15:50. Прохід у ній мав лише кілька метрів.

Незначна група збігла вул. Ольгинською чи забігла у ще незачинене метро. Проте переважна більшість опинилась втиснутою у барикаду і зі звіряче налаштованими правоохоронцями позаду. Люди, рятуючись, намагались протиснутись у прохід чи стрибати у котлован справа від них. Тиснява у проході стала настільки щільною, що призвела до загибелі Дворянець А.Г. (1952 р.н.) та Хурції З. (1960 р.н., громадянин Грузії).

Відтак, менш ніж за 10 хв. кількість смертельно поранених мітингувальників зросла ще на п’ять (Наконечний, Нечипоренко, Дворянець, Хурція, Зайко).

Загалом станом на 16-у годину 18 лютого 2014 р. уже були вбиті чи отримали смертельні поранення 11 осіб (на додачу до 4-х мітингувальників у січні). Жоден правоохоронець ще не був вбитий.

Просуваючись далі за барикаду, правоохоронці почали палити на своєму шляху намети вище від готелю “Україна” та трощити автомобілі, припарковані біля “Кінопалацу”. Вони зупинились вище рівня пішохідного містка (16:03) і повністю зайняли майданчик перед Жовтневим палацом о 16:24 - 16:28.

Силовики, зайнявши Жовтневий палац, побили його охорону та вивели з ладу систему відеонагляду, знищивши відеодокази. О 16:28 - 16:32 вони просунулись ще далі, до наступної барикади (“Львівська брама”) під мостом, зайнявши також міст, верх сходів від будівлі Укоопспілки та верхній рівень ТЦ “Глобус”.

З цього верхнього рівня вони стріляли з помпових рушниць у мітингувальників, що знаходилися внизу, кидали каміння, а також підпалили намети, що стояли біля стели Незалежності (16:36 - 16:37), один з яких використовувався як церква на Майдані.

У цей же час (16:05 - 16:08) відбувся прорив барикади на перехресті вул. Грушевського та Петрівської алеї. Ненабагато довший час утримання цієї барикади пов’язаний із тим, що люди перебували за нею. Проте навіть по цьому напрямку наступу на Майдан є постраждалі від побиття правоохоронцями, але без летальних випадків. Вийшовши з вул. Грушевського, правоохоронці перетнули Європейську площу (16:11 - 16:12) і зайняли позицію на рівні між будівлею Укоопспілки та “Альфа-банку” (16:13 - 16:14).

Утворена лінія розмежування на Хрещатику складалася із барикади мітингувальників, через 15 метрів від неї, поперек вулиці, була натягнута сітка, а ще через 20 метрів знаходилась лінія силовиків.

Після 15 вбитих мітингувальників (загалом за січень і лютий, станом на 16:15 18.02.2014) окремі невстановлені особи вирішили дати відсіч (або “відсіч” – див. далі). Відтак близько 16:20 - 16:25 по напрямку наступу силовиків з вул. Хрещатик було смертельно поранено двох правоохоронців (Теплюк І.І., 1993 р.н.; Третяк М.Л., 1993 р.н.¬¬ – див. о 16:31:57 відеокомірки 3\1, 3\2).

Проте немає підтвердження тому, що вогонь по правоохоронцях відкрили саме мітингувальники. В цей же час на Майдані працювала агентура правоохоронних органів (див. далі), а жодна особа з тих, хто стріляв у правоохоронців, не ідентифікована (а загалом у пообідньо-вечірній час 18-го та у ніч на 19 лютого було вбито 9 правоохоронців) [див. також в наступній частині виступ зі сцени Княжицького М.Л. о 18:28 про “затриманих прапорщиків міліції, які стріляли у правоохоронців з ПМ”].

На відеокомірках 3\1, 3\2 о 16:48:17 у тилу правоохоронців (80-90 метрів вглиб, біля банку “Хрещатик”) з’являється група, що несе пораненого силовика. Серед цієї групи один чоловік дуже вирізняється – він одягнений як майданівець (камуфляжна куртка, військова каска тощо). Близько шести хвилин (до 16:54) він перебуває серед правоохоронців, спілкується з ними, потім підходить до одного з них, сигналізує рукою, що він повертається, підхоплює найближчі ноші і прямує до лінії розмежування на Хрещатику. Перетнути цю лінію непомітно для будь-якої зі сторін протистояння було неможливо (див. вище).

Кожен може зробити висновок, якою ж була роль агентури силовиків на Майдані, зважаючи на те, що вона не ідентифікувала жодного із тих, хто стріляв у правоохоронців 18-19 лютого. Між 17-ю та 18-ю годинами неподалік від Жовтневого палацу було смертельно поранено ще двох правоохоронців (Гончаров В.І., 1989 р.н.; Власенко Д.О, 1982 р.н.). Тут також є відкритим питання, звідки справді були здійснені постріли у них, оскільки мітингувальники у цей час (від 16:30) перебували на рівень нижче – на Майдані.

Після вбивств правоохоронців (два по кожному із напрямків – вул. Хрещатик, вул. Інститутська), МВС та СБУ отримали підставу, щоб почати “антитерористичну операцію” із зачистки Майдану, оскільки “на Майдані перебувають радикальні, озброєні вогнепальною зброєю, сили”.

Слід нагадати, що до того (на вул. Шовковичній, Липській, у Кріпосному провулку та Маріїнському парку) не було вбито жодного правоохоронця.

Після просування о 16:28 - 16:32 правоохоронців до рівня барикади “Львівська брама” на майданчику перед входом в ТЦ “Глобус”, трохи нижче рівня пішохідного моста, о 16:48:56 у кадрі (відеокомірка 2\2) з’являється генерал-майор, начальник управління Південного територіального командування Плахута І.В. Після Революції Гідності він вийшов на пенсію та обійняв посаду заступника ректора Інституту УДО.

Плахута І.В. о 17:50-17:51 [див. у наступній частині] дасть коментар журналісту, у якому представиться та запевнить, що ніякого штурму не буде (хоча фактично до нього залишатиметься дві години).

Знищені докази

Для відеосинхронізації цього епізоду використано записи із 15 камер відеонагляду. Але кількість записів з камер повинна була б бути щонайменше вдвічі більшою. Одразу ж після подій 18-20 лютого 2014 р. відбулось знищення відеодоказів злочинів правоохоронців, в тому числі зникли записи із камер підрозділів Державної служби охорони за адресами:

- вул. Інститутська, 7 (Клуб КМУ);

- вул. Інститутська, 8 (комітет ВРУ);

- вул. Садова, 3-а (комітет ВРУ);

- вул. Липська, 3 (комітет ВРУ).

Також вирізано чимало важливих фрагментів із записів банку “Аркада” (вул. Ольгинська, 3).

Ніхто не поніс відповідальності за знищення цих даних (в тому числі держустанов). Особи тих, хто знищував ці дані, навіть не встановлено (а це відповідальні за відеоспостереження посадовці).

Відповідальність за 5 смертей

У масовому побитті та створенні тисняви на вул. Інститутській, які призвели до п’яти смертей мітингувальників, брали участь сотні правоохоронців: бійці внутрішніх військ, “беркуту”, їхнє керівництво середньої та вищої ланок, водії трьох водометів (один з яких таранив “верхню” барикаду). Ніхто не покараний за побиття і смерті мітингувальників. Ніхто із силовиків не ідентифікований (а це особовий склад частин і підрозділів) – як ті, хто безпосередньо бив, так і ті, які залишалися мовчазними співучасниками.

Допоможіть Текстам. Дайте відповіді на питання з нашої анкети. Щоб перейти анкету клікайте сюди.

розслідування реконструкція штурм загиблі 18лютого справимайдану